Відплатний. Стаття 30. Відповідальність орендаря в разі його банкрутства

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ ЛІЗИНГУ.

Стаття 30. Відповідальність орендаря в разі його банкрутства

Стаття 29. Відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за договором оренди

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ ОРЕНДИ ДЕРЖАВНОГО ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА.

За невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

У разі банкрутства орендаря він відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності, відповідно до законодавства України.

Належить до групи договорів про передання майна у тимчасове користування.

Стаття 806. Договір лізингу

1. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і
було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених
лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За загальною характеристикою договір лізингу є:

1) двосторонній;

2) реальний (у разі прямого лізингу) або консенсуальний (у разі непрямого або прямого лізингу);

Сфера застосування договору лізингу визначається з урахуванням умов придбання лізингового майна та особливостей здійснення лізингових операцій.

За цими критеріями ЦК передбачає можливість встановлення окремих видів та форм лізингу (ч. 3 ст. 806 ЦК).

- Згідно з ч.1 ст. 806 ЦК України залежно від умов придбання лізингового майна договір лізингу поділяється на два види:

1) прямий лізинг (якщо лізингове майно було набуте лізингодавцем без попередньої домовленості із лізингоодержувачем);

2) непрямий лізинг (якщо лізингове майно було спеціально придбане лізингодавцем у продавця за попередньою домовленістю із лізингоодержувачем).

- Відповідно до ч.2 ст. 292 ГК України залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний.

- Згідно з ч.2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за
встановлену плату (лізингові платежі).

Фінансовий лізинг за змістом співпадає із непрямим лізингом.

Відповідно до п. 14.1.97 Податкового кодексу

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об’єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об’єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об’єкта лізингу або перевищує її;

майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Оперативним вважається лізинг, який не є фінансовим.

Формами лізингу є:

1) зворотний лізинг (за яким власник Лізиного майна відчужує його лізингодавцеві, і одночасно, приймає його у лізинг, тобто стає лізингоодержувачем);

2) міжнародний лізинг (за яким сторони договору лізингу є суб’єктами різних держав, або лізингове майно чи платежі перетинають митні кордони кількох держав);

3) пайовий лізинг (багатосторонній договір із залученням декількох кредиторів, які інвестують свої кошти у лізингове майно).

До джерел правового регулювання договору найму належать: нормативно-правові акти (акти цивільного законодавства):

1) Цивільний і Господарський кодекси України;

2) Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р.;

3) Податковий кодекс України від 02.12.2010 р.;

4) тощо.

Дата добавления: 2015-05-26