Експертне опитування

Фокус-групове опитування.

Це якісний метод дослідження, групове інтервю організаване у вигляді розмови кількож респондентів. Це відбувається переважно між самими респондентами. Фокус-групи широко використовуються в соціологічних та маркетингових дослідженнях. Метод дозволяє розкрити мотивацію людей, побачити варіанти сприйняття, ставлення до проблеми.

Ідея сфокусованих інтервю виникла в сер.. 20 ст.. в США. Їх передвісниками були були вільні інтервю, які активно застосовувалися в американській соціології тпа психології. Особливості фокус – групових інтервю: * комфортність ситуації перебігу процесу. Важливо щоб кожний учасник фокус-групи не був обмежаний часом для спілкування, відчував увагу до себе, зумів налаштуватися на тему.** дискусія має сфокусований характер. це означає, що тема дискусії, логіка та форма запитань визначається зазделегіть і фіксується в інструкції ведучого. ***групова інтеракція, яка виникає вході дискусії, дозволяє дослідникові одержати інформацію не просто про те що вони думають, а й про те, чому вони так думають.***винекнення інтеракції в процесі сфокусованого групового інтервю дозволяє розкрити співпереживання учасників.**** мета сфокусованого групового інтервю – зясування напрямків думок кожного їз учасників.***недоліком методу є те, що фокус-групаїз за своїх малих розмірів не може бути репрезентивним по відношенню до генеральної сукупності.

Під час масових опитуваннь джерелом соціальної інформації про певні аспекти обєкта дослідження є представники цього самого обєкта. Однак на практиці буває важко встановити носія проблеми і використати його як джерело інформації. Найчастіше такі ситуації повязані зі спробами прогнозування зміни соціального явища, процесу. Така інформація може надходити тільки від компетентних людей – експертів. Формуючи групу експертів, на першому етапі їх відбору доцільно скористатися такисми критеріями, як рід заннять, і стаж роботи з певного профілю. Головним серед критеріїв є компетентність.

До основних основних функцій методу експертної оцінки в соціологічному дослідженні належить: *прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів, * оцінка рівня достовірностіданих, одержаних з допомогою масових опитувань, * атестація колективу за рівнем професіоналізму.

В експертних опитуваннях анонімність, втрачає буть – який смисл, оскільки експерт є активним учасником наукового дослідження. Основний інструментарій експертних опитувань розроблений за спеціальною програмою. Ця програма опитування не так деталізована і має переважно концептуальний характер. процедура опитування експертів може бути очною чи заочною(поштове опитування, телефонне інтервю).

Метод експертної оцінки поширенний у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержання попередніх відомостей про обєкт, предмет.

45. Сутність соціології сім’ї: об’єкт, предмет.

Соціологія сім’ї розглядається як спеціальносоціологічна дисципліна, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї та шлюбно-родинних стосунків у конкретних культурних і соціально-економічних умовах. Центральною рядоутворювальною категорією цієї галузі соціологічного знання є поняття сім’ї. Сім’я є об’єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім’ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмета і методу.

Соціологія сім’ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень цих наукових галузей і має міждисциплінарний характер. Специфіка соціології сім’ї полягає в тому, що сім’я одночасно виступає у двох іпостасях: вона є малою контактною соціальною групою, певною формою взаємодії людей, з одного боку, і особливим соціальним інститутом, який регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм і організаційних форм, — з другого. Американський соціолог Нейл Смелзер визначає поняття сім’ї таким чином: сім’єю називається засноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об’єднання людей, які пов’язані між собою спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей.

46. Структура сім’ї. Типологізація сім’ї та її критерії.

Під структурою сім’ї мають на увазі всю сукупність взаємин між її членами, яка містить у собі стосунки спорідненості, влади, авторитету, систему морально-духовних стосунків тощо.

У загальній системі родинних взаємин, згідно з Н.Смелзером, існують два основні типи сімейної структури, або форми сім’ї. Нуклеарна сім’я складається з дорослих батьків і дітей, які від них залежать (матеріально, економічно, житлово, емоційно). Розширена сім’я включає нуклеарну сім’ю і родичів, наприклад, бабусю і дідуся, онуків, тітку, дядька, двоюрідних братів і сестер. Така родина вважається важливим, а в багатьох суспільствах і основним соціальним об’єднанням, спільнотою, базою розвитку соціальних відносин і гарантом взаємодопомоги і підтримки.

За формою шлюбу вирізняють моногамію (шлюб між одним чоловіком і однією жінкою) і полігамію (шлюб між одним та декількома іншими індивідами). Полігамія, своєю чергою, поділяється на полігінію (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками) і поліандрію (шлюб між однією жінкою і кількома чоловіками). Ще однією формою є груповий шлюб (між кількома чоловіками та кількома жінками).

За типом владних структур вирізняють патріархальні родини (де переважає влада чоловіків над іншими членами сім’ї), що існують у Таїланді, Японії, Ірані, Бразилії та багатьох інших країнах світу, та матріархальні сімейні системи (де влада належить жінці й матері).

За партнером, якому надається перевага при вступі в шлюб, розрізняють шлюби, що здійснюються за правилами екзогамії (тобто партнера шукають поза певними групами, сім’ями або кланами), та шлюби за правилами ендогамії (тобто партнер обирається всередині своєї групи).

61. Молодь як специфічна соціально-демографічна складова суспільства.

В Україні на січень 2003 р. налічувалося 10,9 млн молодих людей віком від 14 до 28 років, що становило 22,7% населення країни. Незважаючи на численність і очевидні специфічні особливості представників молодого покоління, ця категорія українського населення ще недостатньо визнана як соціально-демографічна спільнота із власним соціальним статусом і роллю у суспільстві. Українська молодь також є складовою частиною світової спільноти молоді — тієї рушійної сили, що тяжіє до перетворень усталеного порядку, є провідником соціальних змін та інновацій в усіх сферах суспільного життя — від економіки до культури. Цим зумовлене зростання інтересу до молоді з боку: • соціогуманітарних наук з їхньою зацікавленістю у дослідженнях спонукальних чинників розвитку соціуму та його майбутнього; • практичної політики, для якої молодь є важливим і ще недовикористаним ресурсом успішної політичної діяльності; • органів державної влади та управління, які не можуть ігнорувати таку значну соціальну спільноту, від якої великою мірою залежить і наявний стан, і перспективи розвитку суспільства.

47. Основні функції сім’ї та їх сутність.

Функції сім’ї можна визначити як основні способи прояву активності, життєдіяльності сім’ї та її членів, і поділити на соціальні (спрямовані на суспільство) та індивідуальні (спрямовані на особу). М.Мацковський перелічує функції сучасної сім’ї стосовно основних сфер життєдіяльності родини.* репродуктивна – Біологічне відтворення суспільства, Задоволення потреби в дітях.* Виховна - Соціалізація молодого покоління, підтримка культурної неперервності суспільства, Задоволення потреб у батьківстві, контактах із дітьми, їхнього виховання, самореалізації в дітях. * Господарсько- Побутова - Підтримка фізичного здоров’я членів суспільства, догляд за дітьми, Одержання господарсько- побутових послуг одними членами сім’ї від інших. * Економічна - Економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних членів суспільства, Одержання матеріальних засобів одними членами сім’ї від інших у випадку непрацездатності чи в обмін на послуги. * Сфера духовного Спілкування - Розвиток особистості членів сім’ї, Духовне взаємозбагачення членів сім’ї. Зміцнення дружніх основ шлюбного союзу. * Соціально- статусна - Надання певного соціального статусу членам сім’ї, відтворення соціальної структури * Дозвільна - Задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємозбагаченні інтересів * Емоційна - Емоційна стабілізація індивідів та їх психологічна терапія * Сексуальна - Задоволення сексуальних потреб

54. Об’єктивні і суб’єктивні причини конфліктів.

Конфлікт як соціальне явище є породженням певних соціально – психологічних чинників, втіленних в інтересах конкретних соціальних субєктів – учасників конфліктної ситуації. Він є сукупністю обєктивних і субєктивних передумов. До найголовніших належать:

* протилежні орієнтації сторін – субєктів взаємодії. У соціальній практиці різноспрямованність інтересів не менш поширена, ніж їх консолідація.

* різноспрямованність ідеологічних засад. Виникнувши на основі різних поглядів, конфлікти часто переростають у безкомпромісну боротьбу за певне спрямування політичного, соціально-економічного розвитку держави

* різновекторність соціально – економічних орієнтацій. передусім вони повязані з соціально-економічною нерівністю, нерівноправним розподілом матеріальних та духовних благ.

* суперечності між елементами соціальної структури. Обумовленні вони неузгодженністю цілей та завдань різних рівнів організації суспільства.

* соціально – психологічні та морально-етичні. вони постають у формі незадоволення окремих індивідів їх статусом у певному середовищі, що породжує спроби змінити його.

48. Основні категорії соціології сім’ї; проблематика соціологія сім’ї.

Понятійний апарат соціології сім’ї, як і будь-якої іншої галузі соціологічного знання, включає широке коло понять і категорій. Зупинимося докладніше на трьох основних: умовах життя, структурі, функціяхсім’ї. Для їхньої характеристики візьмемо положення з праць українських і зарубіжних авторів. Умови життя сім’ї становлять собою сукупність факторів макросередовища, мезо- і мікросередовища. Загальні соціальні умови поділяються, своєю чергою, на: • соціально-економічні (рівень розвитку сфери обслуговування, розвитку дитячих дошкільних закладів, рівень житлового будівництва, обсяг і структура товарообігу, рівень реальних доходів населення взагалі і сім’ї зокрема • соціально- політичні- (політика уряду, органів державної влади, політичних партій, профспілок та інших громадських організацій щодо сім’ї з метою її стабілізації, підвищення виховного потенціалу, ** Соціально- культурні - система чинних у суспільстві правових, моральних норм, цінностей та ідеалів, ** демографічні (чисельність і темпи приросту населення або його депопуляції, статевий і віковий склад населення, ** екологічні природно- географічні особливості середовища проживання, ступінь урбанізованості

Ці загальні соціальні умови впливають на життєдіяльність сім’ї опосередковано, через фактори мезо- і мікросередовища. Адже сім’я зазвичай взаємодіє з ширшими соціальними спільнотами та інститутами, здійснює контакти з рідними, сусідами, друзями. До конкретних характеристик середовища безпосереднього мешкання родини належать, згідно з М.Мацковським, такі: • ступінь урбанізованості середовища розселення сім’ї • характеристики зайнятості населення • демографічна структура середовища розселення; • етнічні характеристики середовища розселення; • кількісні та якісні характеристики сфери обслуговування; • доступність дошкільництва;

Під структурою сім’ї мають на увазі всю сукупність взаємин між її членами, яка містить у собі стосунки спорідненості, влади, авторитету, систему морально-духовних стосунків. Нуклеарна сім’я складається з дорослих батьків і дітей, які від них залежать (матеріально, економічно, житлово, емоційно). Розширена сім’я включає нуклеарну сім’ю і родичів, наприклад, бабусю і дідуся, онуків, тітку, дядька, двоюрідних братів і сестер. Така родина вважається важливим, а в багатьох суспільствах і основним соціальним об’єднанням, спільнотою, базою розвитку соціальних відносин і гарантом взаємодопомоги і підтримки.

Функції сім’ї можна визначити як основні способи прояву активності, життєдіяльності сім’ї та її членів, і поділити на соціальні (спрямовані на суспільство) та індивідуальні (спрямовані на особу). М.Мацковський перелічує функції сучасної сім’ї стосовно основних сфер життєдіяльності родини. * репродуктивна * Виховна, * Господарсько- Побутова, * Економічна * Сфера духовного Спілкування * Соціально- статусна * Дозвільна * Емоційна * Сексуальна.

49. Основні тенденції розвитку сучасної сім’ї.

Один з його представників, Дж.Ґолтроп, вважає, що сім’ю і родинне етапів розвитку сім’ї в англосаксонському середовищі:

• сім’я у дохристиянському суспільстві (з домінуванням парної сім’ї, пізніх шлюбів, великою кількістю одиноких людей); • сім’я у християнському суспільстві (з великим впливом церкви на життя родини і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом у шлюб, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо);

• сім’я в індустріальному суспільстві (з початком промислового перевороту в кінці XVIII ст. відбувається перша революція в родинному житті: зниження віку вступу в шлюб.

Сучасний етап розвитку західного суспільства приніс другу революцію

в сімейному житті. Соціологи називають серед них: • зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в трудову діяльність. • утворення двох центрів життя — праці й дому. • еволюція поглядів на сексуальну мораль. • винахід надійних контрацептивних засобів.

Ці та інші причини викликали появу різного роду тенденцій розвитку сучасної сім’ї, які нині широко поширені і в розвинених західних, і в посткомуністичних країнах. До них належать: • зростання розлучень (абсолютне і відносне); • зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом; • зменшення середньої тривалості шлюбу; • пізніший час вступу в шлюб; • спільне життя подружніх пар без оформлення шлюбу; • зменшення розмірів сім’ї і народжуваності дітей з наступним постарінням населення та навіть його депопуляцією; • збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюбу; • зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Ці тендеції властиві і для розвитку сучасної сім’ї в Україні. Однак специфіка сімейних взаємин у нашій країні полягає в тому, що вони надзвичайно тісно пов’язані із загальним кризовим станом українського суспільства і насамперед — з низкою матеріальних проблем, суть яких можна висловити дуже коротко: боротьба родин за виживання в кризовому соціумі. Розглянемо основні індикатори становища сімей в Україні, розпочавши з демографічних аспектів їх існування.

50. Соціологія конфлікту (об’єкт, предмет).

Соціологія конфлікту – галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленність наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем. Науково – практичний інтерес соціології конфлікту зосереджений на таких проблемах: * сутність конфлікту, зясування джерел природи та ступенні конфліктності суспільства, * специфіка власне соціологічного підходу до аналізу конфліктів,, * мотивація конфліктів,* управління конфліктами.

Соціальний конфлікт – зіткнення інтересів двох чи більшої кількості індивідів, соціальних груп. За своєю природою конфлікт є соціальним явищем, породженним особистостями суспільного життя. Гострота конфлікту – ступінь зіткнення інтересів, глибина суперечностей учасників конфліктної ситуації. Вона дає підстави спрогнозувати час, який потрібно буде затратити на подолання конфліктної ситуації.

Тривалість конфлікту – часові виміри існування конфлікту. Відповідно конфлікт може бути коротко-, середньо,- та довготривалим. Межі конфлікту – зовнішні структурно – динамічні кордони конфлікту.

Формування засадничих принципів теорії конфлікту, впровадження в науковий обіг терміна «соціологія конфлікту» відбулося завдяки німуцькому соціологу Г. Зіммелю, який вважав конфлікт універсальним явищем, а безконфліктне суспільство недієздатним. На його думку, чим гостріший конфлікт, тим згуртованішими є групи, що конфліктують. Парсон трактував конфлікт як соціальну аномалію. на його думку головне завдання суспільства полягає в попередженні конфліктів і підтриманні безконфліктних відносин між його елементами. Із сучасних вченних найбільше вдаються до проблеми соціології конфлікту Л. Козер, Р. Дарендорф та інші.

51. Природа і сутність конфлікту.

За природою конфлікт – це соціальне явище. Суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Взаємодія особистостей завжди передбачає виникнення конфлікту як виявлення суперечностей, розбіжностей між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо. Конфлікт створюють люди. Вони є його сторонами, учасниками, тому конфлікт – це соціальне, суспільне явище. Люди діють у ньому насамперед як соціальні істоти – представники суспільства і відповідного соціального середовища. За ними завжди стоять інтереси держави, етнічної спільноти, політичні, релігійні інтереси тощо. У поведінці людини, зокрема у конфлікті, виявляються її належність до конкретної соціальної, професійної, вікової групи, епохи, особливості її соціального статусу, соціальної ролі, яку вона в конфліктній ситуації виконує. Отже, зазначені особливості можуть бути і причинами зіткнення, суперництва між людьми і чинниками, які впливають на розвиток конфлікту. За сутністю конфлікт є зіткненням двох сторін (осіб чи груп), серйозною розбіжністю, що викликає напруження в ситуації чи взаєминах. Напруження виникає тому, що зіштовхуються позиції партнерів, під загрозою опиняються їхні інтереси, а конкретна ситуація оцінюється кожною стороною по-різному, через призму власного бачення, особистих переконань тощо. Поняття конфлікт походить від латинського слова «conflictus», що означає «зіткнення». У науковій літературі відсутнє єдине розуміння терміну «конфлікт». І соціологи, і психологи, і юристи зазначають, що однозначного, адекватного і всіма визнаного визначення соціального конфлікту ще не вироблено.Труднощі з приводу визначення поняття «соціальний конфлікт» пов’язані з тим, що конфлікт як соціальний феномен являє собою складне явище, яке проявляється у різних сферах життєдіяльності людей. Досить часто він може бути розірваний у часі та просторі, має різноманітні причини та наслідки, а тому і трактується неоднозначно. нфлікті.

52. Основні ознаки конфлікту.

Ознаками конфлікту є:наявність ситуації, що сприймається учасниками як конфліктна;неподільність об’єкта конфлікту, тобто об’єкт конфлікту не може бути поділено між учасниками конфліктної взаємодії;бажання учасників продовжити конфліктну взаємодію для досягнення своїх цілей, а не вихід із наявної ситуації. Характерними рисами конфлікту є невизначеність результату, розходження цілей і поведінки кожної зі сторін [16, с. 35]. Початок конфлікту визначається об’єктивними (зовнішніми) ознаками поведінки, спрямованими проти іншого учасника. Якщо інший учасник усвідомлює, що ці акти спрямовано проти нього, і протидіє їм, то конфлікт починається; якщо дії не починаються, то виникає конфліктна ситуація. Початок конфлікту визначається за умов:перший учасник свідомо й активно діє, завдаючи шкоди іншому учаснику (опоненту), при цьому під дією розуміється як передача інформації, так і фізична дія;другий учасник (опонент) усвідомлює, що зазначені дії спрямовано проти його інтересів;другий учасник починає у відповідь агресивні дії, спрямовані проти першого. Тільки з цього моменту можна вважати, що конфлікт почався [16, c. 52].Таким чином, конфлікт відсутній, якщо діє тільки один учасник чи учасники виконують лише розумові дії (планування мети, обмірковування плану дій, прогнозування майбутньої поведінки). Конфлікт починається тоді, коли сторони починають активно протистояти один одному, переслідуючи кожен свою мету. До цього ми маємо лише конфліктну ситуацію.Розвиток конфлікту, як правило, відбувається з поступовим розширенням складу його учасників, іноді й предмета конфлікту: виникнення невеликої конфліктної ситуації втягує у взаємодію двох суб’єктів, ті залучають своїх захисників, свідків, адвокатів; зачіпаються інтереси свідків, розростається предмет конфлікту та склад його учасників. Закінчення конфлікту — припинення дій усіх сторін-конфлік­терів, незалежно від причин, з яких почався конфлікт.

53. Структурні компоненти конфлікту. Поняття про ранг опонента.

Конфлікт є складним за структорою соціальним явищем, його елементи тісно взаємодіють між собою. до найважливіших із них належать:

· сторони, що конфліктують. У соціальному конфлікті беруть участь дві сторони. Крім них у конфлікт можуть бути задіяні й провокатори, співчуваючі, консультанти.

· Зона конфліктної ситуації. конфлікт виникає лише за наявності предмета суперечки, який зумовлює зону взаємодії його учасників.

· Уявлення про ситуацію. Кожний з конфліктів має власне уявлення про всі обставини, що спровокували та супроводжували конфлікт.

· Причини, мотиви. Кількість їх може бути необмеженою. Іноді вони можуть бути відкритими, іноді прихованими, усвідомленими.самі вони спонукують до вступу в конфлікт.

· Умови, за яких відбувається конфлікт. Зясування їх дає змогу розглядати конфлікт як реальну соціальну ситуацію.

· Дії. За конфліктної ситуації дії кожної зі сторін заважають іншій досягти мети і оцінюються як ворожі.

55. Типологія конфліктів виходячи з різних критеріїв класифікації.

Конфлікт є складовим багатомірним явищем. Як соціальний феномен він зберігає тенденцію до ускладнення, оновлення структури, чинників, що його породжують. Різні типи конфліктів, взаємодіючи доповнюють один одного, набуваючи нових рис. Конфлікти розрізняються масштабом, типом,причинами, наслідками.

За формами прояку визначають соціально-економічні, етнічні, міжнаціональні, політичні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові. Розгляд конфліктів у динаміці дає змогу визначити такі їх різновиди: * на етапі виникнення-стихійні, заплановані, спровоковані,**на етапі розвитку- короткочасні, тривалі, затяжні,***на етапі усунення- керовані, обмежено керовані, некеровані.****на етапі затухання- ті що спонтанно припиняються.

За складом конфліктуючих сторін конфлікти бувають: *внутріособистісні- вони є суто психологічними, обмежуються рівнем індустріальної свідомості. Супроводжується психоемоційною напругою, психологічним стресем, послабленням творчої діяльності.**міжособистісні- у ньому задіяні дві сторони. За своїм змістовим наповнення такі конфлікти бувають ресурсними або ціннисними. Вони повязані з розподілом матеріальних благ, територією, часу.***конфлікти в організаціях – под на три категорії: особистість- особистість, група-група,особистість-група. За джерелам конфліктної енергії под. на структурні,інноваційні, позиційні, справедливості.****міжгрупові конфлікти- можуть відбуватисяміж різними за розмірами, складом групами.найчастіше їх породжують незадоволенна потреба, соціальна нерівність. До міжгрупових конфліктів призводить: * міжгрупова ворожість, **обєктивний конфлікт інтересів, ***груповий фоворитизм. Найскладнішими є міжгрупові конфлікти, які мають багатолітньо передісторію, породжуються комплексом соціально-економічних, політичних, культурних, психологічних проблем.

56. Тактика поведінки у конфліктній ситуації, її застосування на практиці.

Тактика поведінки у конфліктній ситуації може бути: жорстка, нейтральна, м’яка. На практиці вона передбачає: фізичне насильство – винищення матеріальних цінностей; блокування чужої діяльності; знущання над особистістю, іноді вбивство; психологічне насильство – образа, зневага, приниження, дискримінаційні заходи; захоплення та утримання об’єкта конфлікту – коли ведеться боротьба за матеріальний об’єкт; тиск – накази, погрози, шантаж, компромат, ультиматум; демонстративні дії – публічні висловлювання, голодування, пікетування; санкціонування – вплив на опонента шляхом збільшення робочого навантаження; зниження зарплати; накладання заборон тощо; тактика коаліцій – проявляється у створенні союзів; дружелюбність – коректне спілкування, надання необхідної інформації, допомоги, вибачення, заохочення; укладання угоди – обмін обіцянками, вибаченнями тощо.

57. Основні різновиди психологічних впливів у конфліктній ситуації

Різновиди психологічних впливів у конфлікті. Процес взаємодії у конфлікті представляє собою серію цілеспрямованих, взаємних інтеракцій, у процесі яких учасники конфлікту намагаються здійснити односторонній вплив на свого опонента. Психологічний вплив – це дія на емоційний стан, думки, почуття, поведінку іншої людини за допомогою виключно психологічних засобів. Психологічний вплив може бути як конструктивним, так і деструктивним. Конструктивний вплив у конфлікті повинен відповідати трьом базовим вимогам:не бути руйнівним для індивідів, які беруть участь у взаємодії;бути психологічно коректним (передбачає врахування індивідуально-психологічних особливостей партнера і ситуації, що склалася);задовольняти потреби обох сторін. 1. Переконання- аргументація.докази. Навіювання- особистий авторитет.чітка мова.створення відповідних умов (ритмічна музика, ритуал, затемнене освітлення. 3. Захоплення (передача свого стану іншим особам) висока енергетика власної поведінки.артистизм.погляд в очі, дотик тощо. 4.Самопросування реальна демонстрація своїх можливосте.демонстрація своїх дипломів, офіційних відгуків патентів.розкриття своїх цілей.формування своїх умов і вимог Прохання..Деструктивнакритика .маніпуляція.примус.

59.Функції соціології молоді та х сутність.

Соціологія молоді – галузь соціології, яка досліджує соціально – демографічну спільністьсуспільства, що перебуває в процесі переходу від литинства до дорослого життя, і переживає стпн сімейної і позасімейної соціалізації. Функції соціології молоді: * методологічна – забезпечує розробку наукових засад для сучасної соціологічної молодіжної концерції, * теоретико-пізнавальна – полягає у виробленні специфічного понятійно-категоріального апарату, дослідження сутнісної хорактеристики молоді.** прогностична – виявляє себе у дослідженні актуальних економічних, правових та соціальних проблем. ** практична – повязана з виробленням сучасних методик комплексного вивчення молодіжних проблем. *** управлінська – реалізується через науково-обгрунтовані методи та форми діяльності державних, громадських установ щодо врегулювання соціальних процесів.

58. Сутність соціології молоді, її об’єкт,предмет, завдання.

Соціологія молоді є окремою спеціально соціологічною галуззю знання і в процесі свого інституціонального оформлення спирається на сучасне розуміння соціології та її предмета. Відповідно до загальної соціально-філософської гуманістичної орієнтації української соціології, потреб сучасного суспільного розвитку і досягнутого рівня соціологічного знання як центральне поняття і головна соціологічна категорія нині на перший план висувається сфера суб’єкта. Соціологія сьогодні, на думку відомого російського соціолога В.Ядова, розглядається насамперед як наука про соціальні спільноти, механізми їх становлення, функціонування і взаємозв’язку. Однією з таких спільнот є молодь, об’єктивне становище якої та її суспільна роль уже давно переросли межі попередньо вживаного до неї поняття «група», а суспільні вимоги до молоді, які неухильно зростають, потребують її розгляду насамперед як соціального суб’єкта, який перебуває в процесі становлення і соціального дозрівання і який дедалі більше стає реальним фактором суспільного поступу. Суперечка про те, чи молодь є об’єктом чи суб’єктом суспільних процесів, відбувалася давно і завжди наштовхувалася на небажання визнати самостійність молоді як певної спільноти. Сучасне розуміння соціології виключає такі орієнтації і вимагає розгляду молоді як повноправного суб’єкта всіх ланок суспільного життя.

Предмет соціології молоді: * вироблення понятійно категоричного апарату для визначення сутності молоді, **аналіз стану та динаміки цілісних орієнтацій молоді, ***вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних позицій.,****вивчення чинників які впливають на формування свідомості та реальної поведінки молоді,*****вивчення механізму формування свідомості молоді.******дослідження взажмодії поколіньі визначення ролі вікових етапів у структури життєвого циклу молоді.

60. Молодь у системі наук.

Соціологія молоді нині є одною з важливіших складових соціологічного знання. Процес переходу від тоталітарного до відкритого, демократичного суспільства передбачає активну участь у ньому насамперед молодого покоління, бо саме його представникам належить будувати якісно нове суспільство і жити у ньому. Наскільки сучасна молодь здатна виконати цю благородну місію побудови нового, в якій мірі вона підготована (фахово і морально) до участі у державотворчих процесах, які розгортаються зараз в Україні, що необхідно зробити в галузі державної молодіжної політики, щоби забезпечити належні умови для реалізації високих потенційних можливостей підростаючого покоління, для гармонізації відносин між суспільством і молоддю, — всі ці питання в сучасних умовах постають з особливою силою та гостротою. З'ясуванням їх, а також розробкою основ державної молодіжної політики й покликана займатися соціологія молоді.

Нині все міцнішим стає переконання, що необхідно докорінно переосмислити традиційні підходи до молоді та її проблем, які склалися під час панування командно-адміністративної системи в СРСР і які знайшли віддзеркалення в радянській соціології. Сьогодні настала потреба у виробленні нової концептуальної схеми соціології молоді, в якій молодь виступатиме не як пасивний об'єкт, а як активний дієвий суб'єкт суспільних перетворень, які відбуваються на всьому пострадянському просторі. Отже, соціологія молоді є важливою складовою як соціологічного знання, так і елементом державної молодіжної політики. Вона повинна забезпечувати цю політику та її реалізацію через вироблення диференційованих стратегій соціалізації та адаптації молодого покоління. Але для цього вона сама повинна внутрішньо оновитися, переглянути свої вихідні засади і принципові настанови.

62. Особливості молодіжного віку.

Питання про характерні особливості і специфічні риси молоді тісно пов’язане з питанням про вікові межі періоду молодості, оскільки їх вирішення допомагає конкретизувати програми соціологічних досліджень, а отже, сприяє отриманню репрезентативних даних, підсилених статистичною базою. Традиційно в радянській соціології вважалося, що рамки молодіжного віку визначались інтервалом від 16 до 30 років. Однак в останні часи дедалі більшого поширення набувають погляди, згідно з якими вік молоді своєю нижньою межею сягає 14, а верхньою — 35 років. В основі цього лежить висловлене деякими науковцями міркування про пролонгацію часу молодості, збільшення віку вступу в трудове життя, підготовки молоді до праці, досягнення економічної незалежності від батьків та держави. Це відображає об’єктивні процеси в житті та розвитку людства.

63. Соціалізація молоді.

Соціалізація молоді являє собою сукупність всіх соціальних і психологічних процесів, за допомогою яких індивід засвоює систему знань, норм і цінностей, що дають можливість йому функціонувати як повноправному громадянину суспільства. Важливим фактором, що забезпечує успішну соціалізацію є формування молодої людини як активного суб’єкта суспільного життя. Дійсне ж засвоєння індивідом соціального досвіду, включає в свою структуру момент активного пристосування до оточуючого світу не тільки в колі сім’ї чи стінах школи, але в першу чергу поза їх межами, адаптацію як “автоматичне” виховання визначених соціальних навичок у зв’язку з постійним перебуванням індивіду у певному соціальному середовищі зі своїми специфічними цінностями, нормами, взірцями. Тому кроки соціалізаційної діяльності мають узгоджувати “базисний світ”, набутий завдяки первинній соціалізації, з конструктами оточуючого суспільного світу через соціалізацію вторинну.Оточуюче життя стрімко змінюється, молодь бачить навкруги себе дуже мало стабільного й тому в неї з’являється релятивізм, орієнтація на ситуацію. Вона намагається вижити в світі, що швидко змінюється, і розвиває здатність пристосовуватись до будь-якої ситуації. Як наслідок формується здібність швидко все переоцінювати, гнучкість, пристосуванство, хитрість. З одного боку, це добре, бо у молоді з’являється щеплення проти ідеологічних обмежень, фанатизму. З іншого - в душі у людини немає порядку. Якщо вона виростає пристосованою до обставин циніком, яка впевнена, що зможе викрутитися із будь-якої ситуації, то рано чи пізно така людина стає жертвою обставин, тому що не може протиставити їм нічого свого власного[3].Тільки цілеспрямована систематична участь держави і всіх гілок влади в житті молодого покоління зможе розв'язати проблеми соціальної адаптації молоді в сучасному перехідному суспільстві. Політика держави повинна створювати необхідні економічні, соціальні умови для розвитку молоді за допомогою масової державної і громадської підтримки інноваційної діяльності, соціальний захист молоді, сприяти формуванню творчої активності молоді, здібностей, навичок, а також стимулів до саморозвитку та самореалізації, завдяки чому будуть створені передумови для її прискореного розвитку.

64. Державна молодіжна політика в Україні.

Соціологія молоді виступає також важливою складовою державної молодіжної політики. За змістом державна молодіжна політика, згідноз визначенням І.Ільїнського, є, по-перше, системою ідей, теоретичнихположень про місце й роль молодого покоління в суспільстві; по-друге, практичною діяльністю держави, громадських організацій та інших соціальних інститутів з реалізації цих положень, ідей та принципів з метою формування й розвитку молоді. Іншими словами, державна молодіжна політика як система певних заходів щодо сприяння соціальному становленню і розвитку молоді, повинна базуватися на глибокому, об’єктивному аналізі реального стану молоді, здійснюваному різними науками. Соціологія молоді в системі цих наук посідає провідне місце. Воно зумовлене насамперед тим, що саме соціологія молоді досліджує процеси соціалізації молодого покоління, його входження у доросле життя в умовах, які блискавично змінюються, тобто має пріоритетне значення в суспільному, практично-політичному плані, даючи вихідні дані для соціальної політики держави, яка забезпечує вирішення проблем молоді з обов’язковим врахуванням її інтересів, потреб і здібностей. Вдалим проявом кооперації зусиль соціологів і працівників органів державної влади у виробленні та реалізації державної молодіжної політики є співпраця Українського інституту соціальних досліджень з одного боку, і низки органів державного управління включно з Адміністрацією Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради, міністерств і відомств — з другого.

В Україні стратегічні цілі державної молодіжної політики означені низкою нормативно-законодавчих актів, котрі, як виявила практика попередніх років, не потребують значного уточнення чи доповнення.Державна молодіжна політика, відповідно до нових реалій, визначена вУкраїні пріоритетним і специфічним напрямом системної діяльностідержави у відносинах із молоддю і молодіжним рухом, яка здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і становить за мету створеннясоціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов тагарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального,фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу і у власних інтересах, і в інтересах суспільства. Об’єктом державної молодіжноїполітики є молодь віком від 14 до 28 років, що живе в Україні.

Серед головних засад державної молодіжної політики слід назвати

такі: • повага до поглядів молоді та її переконань; • надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики і програм, що стосуються суспіль#

ства взагалі й молоді зокрема; • сприяння ініціативі й активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

65. Соціальне самовизначення молоді.

У справі вироблення ефективної молодіжної політики велику роль відіграє з’ясування суті й змісту процесів життєвого самовизначеннямолодої людини. Ці процеси поділяються на:

• соціальне, • політичне, • професійне, • економічне самовизначення. Складний комплекс проблем, пов’язаний із цими процесами, і досліджує соціологія молоді.

1.*** Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що нині молодь — це одна з найвразливіших в економічному плані та найбезправніша в соціально#правовому значенні соціальних спільнот, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруженості й психологічного дискомфорту. **** погіршення стану здоров’я молоді з огляду на ускладнення соціальноекономічного становища країни, зниження рівня життя більшості населення, падіння моральних норм і цінностей в суспільстві. **** значна поширеність ВІЛ-інфікованих хворих серед молоді (хворих на СНІД), що великою мірою є наслідком збільшення захворювань, які передаються статевим шляхом.**** швидке поширення вживання наркотичних речовин. За деякими експертними оцінками абсолютна кількість наркоманів в Україні наближається нині до 800 тис. осіб.***** зростання рівня смертності молоді країни внаслідок різкого погіршення здоров’я, обтяженого поширеністю інфекційних хвороб, епідемій, наркоманії, зловживання алкоголем, паління тютюну..******* дедалі більше поширення спроб самогубства. Ця тенденція знаходить прояв серед усіх категорій населення, в тому числі й серед молоді. **** зростання злочинності. У цілому в Україні 2002 р. загальна кількість осіб, які скоїли злочини, становила 460 тис.

2. ***Воно відбувається в умовах, коли суспільство стоїть перед альтернативою вибору дальшого шляху розвитку., ***Проте підтримка ринкової економіки й державної незалежності не спонукає молодь брати активну участь у різних формах політичної діяльності. Більшість обирає пасивну, очікувальну позицію, і лише 10—15% готові діяти активно. Тому соціологи зазначають, що тенденціявтрати інтересу до політики серед молоді України протягом останніхроків не зазнала значних коливань. *** для політичного самовизначення молоді характерним є добра політична поінформованість на тлі низького зацікавлення політикою та ще меншої особистої участі в політичному житті країни. Одна з причин цього — надзвичайно великий рівень недовіри до органів влади, насамперед центральної, а також низький відсоток молоді у владних структурах і проводі політичних партій. *** мета молодіжної політики у цьому плані — це підтримка політичного самовизначення молоді, сприяння молодіжним політизованим утворенням просоціального спрямування, посиленню їх конструктивної активності, консолідації зусиль для зміцнення української держави, демократизації та гуманізації суспільства.

3. *** Під цим видом самовизначення молоді маються на увазі різноманітні проблеми, пов’язані з набуттям фаху та освітою підростаючогопокоління. У цілому молодь України має досить високий рівень вищої (повної та базової) освіти. *** Реорганізація професійної освіти відповідно до вимог ринкової економіки є комплексним завданням. Воно містить:

• нові підходи до питань фінансування та самофінансування освітніх закладів; • модернізацію управління і всією системою професійної освіти, і окремими її закладами; • постійне оновлення кваліфікації професорсько-викладацького складу; зміну форм, методів викладання і підвищення якості навчання студентів; • перегляд професійної структури підготовки спеціалістів та кваліфі#

кованих робітників

4*** Перехід молоді від навчання до роботи, від дитинства до дорослого життя становить зміст економічного самовизначення молоді. Особливості інтеграції молодого покоління України в економічні відносини вимагають з’ясування таких аспектів: • процесу формування молодої робочої сили, її якісних характеристик, які відповідають ринковому векторові розвитку економіки; врахування стартових можливостей молодих громадян на ринку праці; • визначення сфер, обсягів й напрямів їх продуктивної зайнятості; • з’ясування рівня вимушеної незайнятості; • дослідження особливостей підприємницької діяльності молоді; • аналізу трудової міграції та її особливостей; • вивчення економічної ментальності молоді

Дата добавления: 2015-05-26