Застійні тенденції в економічному та соціально-політичному житті України. П.Шелест та В.Щербицький

Напад фашистської Німеччини на СРСР. Розгортання руху опору на Україні.

О 3 год. 15 хв. 22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. 153 дивізії Ніеччини та 37 дивізій її союзників (Румунія, Фін ляндія, Словаччина, Угорщина та Ітлія) загальною чиельністю 5,5 млн осіб перейшли радяний кордон. На їх озброєнні було понад 47 тис. гармат і мінометів, близько 5 тис. літаків, 2800 танків. Із цих сил до групи армій “Південь” належало 57 дивізій (з них 44 німецькі і 13 румунських), 9 румунських та4 угорські бригади; 4й німецький повітряний флот (близько800 літаків) і 500 румунських літаків.

Їм протистояло 80 дивізій КОВО та Одеського військового округу, перетворених на ПівденноЗахідний і Південний фронти, які мали на своємуозброєнні 9,2 тис. танків, 8,5 тис. літаків. У перший день війни було знищено 1200 радянських літаків (на аеродромах!) і лише близько 300 у повітрі (німці втратили200 літаків). За перший місяць боїв РСЧА на території України втратила 1/2 танків і 90 % літаків. До кінця 1941 р. у полон потрапило 3,9 млн солдатів та офіцерів РСЧА. Незважаючи на загальну паніку та раптовість німецького нападу, бійці РСЧА на території України одразу ж почали чинити запеклий опір загарбникам. Героїчно обонявся Любомльський прикордонний загін на Волині під командуванням підполковника Сурженка. Прикордонники Володимир-Волинського прикордонного загону оборонялися близько 2 тижнів і практично всі загинули. Так само тривалою була оборона захисників Рава-Руського, Перемишльського та інших укріпрайонів. Частини 17ї німецької армії (яка використовувала танки та авіацію) були затримані тут до початку липня

2. В’ячеслав Максимович Чорновіл - літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу. Кілька разів ув'язнений за «антирадянську пропаганду» (1967—1969, 1972—1979, 1980—1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки.

Билет № 23:

Після приходу до влади М. Хрущова (вересень 1953 р.) в СРСР намітилися докорінні зміни в організації керівництва країною. Було зроблено спробу переходу від жорсткого керівництва сільським господарством до господарської самодіяльності колгоспів і радгоспів. Резонансною реформою «великого десятиріччя» була заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Усе це мало на меті без зміни виробничих відносин шляхом деяких послаблень пожвавити розвиток промисловості й зупинити деградацію продуктивних сил села.
Наприкінці 1963 р. М. Хрущов, усвідомивши безперспективність своїх спроб забезпечити стійке зростання сільського господарства, зробив крутий поворот в аграрній політиці партії, а можливо, і крок на шляху демократизації системи управління. Рішення двох пленумів ЦК КПРС (грудень 1963 р. та лютий 1964 р.) заклали основи курсу на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва. Але ліміт часу, що відвела Хрущову історія, через кілька місяців був вичерпаний.
У жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС М. Хрущова звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК і голови Ради Міністрів СРСР. Його дії були кваліфіковані як волюнтаристські, що заперечували принцип колективного керівництва.
Економічні реформи в 60-ті роки та причини їх згортання
Обраний у жовтні 1964 р. першим секретарем ЦК КПРС Л. Брежнєв не сприйняв намагань Хрущова щодо реформування системи управління народним господарством.
На його позначення офіційне суспільствознавство запровадило термін «розвинутий соціалізм». Активно пропагувалася теза, що в суспільстзі, яке вступило в смугу розвинутого соціалізму, поступово зникають майже всі відмінності між людьми — класові, майнові, освітні, національні.
Застій в розвитку СРСР і України спричинений:
1) посиленням адміністративно-командних важелів в економіці після десятиліття хрущовських реформ і неосталінізму в ідеології;
2) нездатністю нового керівництва відреагувати на виклик часу, коли світ вступив у нову фазу НТР;
3) надприбутками, що потекли до СРСР у вигляді «нафтодоларів» після підвищення цін на нафту у світі і дали йому змогу деякий час не тільки «латати дірки» у своїй економіці, а й змагатися з США у військовій промисловості та боротися за «третій світ».
Україна в економічній системі СРСР
Економіка України була тісно пов'язана з господарством усього Радянського Союзу. її населення становило майже 52 млн осіб — 19% від загальної кількості населення СРСР. На українську промисловість припадало 17% промислового виробництва СРСР і понад 23% його сільськогосподарської продукції.
Україна мала багаті природні ресурси, сильний сільськогосподарський і промисловий потенціал. Порівняно з рештою республік Радянського Союзу вона була орієнтована на сільське господарство більшою мірою, ніж Радянський Союз загалом. Промисловий потенціал України був дещо меншим від середнього показника по СРСР через дисбаланс між високоіндустріальними східними і південними областями та значно менше промислово розвинутими західними регіонами.
Водночас Україна була важливим індустріальним регіоном. Продукуючи до 40% усієї радянської сталі, 34% вугілля, 51% чавуну, вона за своїм валовим національним продуктом була на рівні Італії. У 1972 р. за обсягом промислового виробництва Україна перевищувала рівень 1922 р. у 176 разів. Звичайно, українська промисловість знала і піднесення, і спади. В період піднесення 50-х — початку 60-х років, коли темпи зростання становили 10% на рік, вона перевищувала загальносоюзні показники, проте в 70-х та 80-х роках, коли ці темпи знизилися до 2—3% на рік, її промислове зростання було навіть нижчим від середнього по СРСР. Великою мірою це сповільнення пов'язане з наявністю застарілих та неефективних металургійних заводів.
Уповільнення економічного розвитку України, як і СРСР загалом, більше ніж будь-коли загострило потребу капіталовкладень. У той час, коли Москва вкладала великі кошти в нові промислові проекти Сибіру, промисловість України лишалася занедбаною. За перебування на найвищому партійному посту в Україні П. Шелеста вітчизняні економісти особливо гучно протестували проти зменшення частки республіки у капіталовкладеннях.
Шелест Петро Юхимович (1908—1996) —український партійний і радянський діяч. Народився в с. Андріївці на Харківщині. Працював на різних роботах у радгоспі, на залізниці. З1927 р. навчався в Ізюмській радянсько-партійній школі, перебував на комсомольській роботі. Згодом навчався в Інженерно-технічному інституті Харкова. У1932—1936 рр. працював на Маріупольському металургійному комбінаті, одночасно навчався в Маріупольському металургійному інституті. У1937—1940 pp. працював на Харківському заводі «Серп і молот», де посів посаду головного інженера. Під час радянсько-німецької війни перебував на партійній роботі. Займався оборонною промисловістю. Протягом 1948—1954 pp. очолював заводи в Ленінґраді та Києві. У 1954 р. обраний другим секретарем, а в 1954 р. — першим секретарем Київського міськкому КПУ. У1962 р. обраний головою Бюро ЦК КПУ з промисловості й будівництва. З липня 1963 р. — перший секретар ЦК КПУ. У квітні 1972 р. був знятий з цієї посади, у 1973 р. виведений зі складу Політбюро ЦК і відправлений на пенсію. Йому було заборонено оселитися в Україні. Працював на господарській роботі в Москві. Помер 1996 р. у Підмосков'ї. У1996 р. урна з прахом перезахоронена на Байковому кладовищі.
У травні 1972 р. П. Шелеста замінив В. Щербицький, який не бажав порушувати це питання, але воно раз у раз виринало саме собою.
Наприкінці лютого 1961 р. В. Щербицький — голова РМ України. Від жовтня того ж року — кандидат у члени президії ЦК КПРС. Спроба В. Щербицького протидіяти волюнтаристським методам управління і безглуздим експериментам в економіці коштувала йому відставки. У липні 1963 р.
увільнений від обов’язків голови РМ. Вернувся у Дніпропетровськ, був обраний першим секретарем Дніпропетровського промислового обкому Компартії України. Після повернення КПРС до попередньої партійної структури очолив Дніпропетровський обком Компартії України.

Друге призначення В.Щербицького головою РМ УРСР відбулося в жовтні 1965 р. У грудні того ж року став кандидатом у члени президії (з 1966 р. політбюро) ЦК КПРС. Від квітня 1971 р. — член політбюро ЦК КПРС. У травні 1972 р. обраний першим секретарем ЦК Компартії України. На цій
посаді працював 17 років.

Час перебування В. Щербицького на вищих державних і партійних постах був періодом кількісного економічного зростання, і значною мірою воно було результатом його неабияких організаційних здібностей, ініціативності, високої вимогливості, особистої чесності і принциповості. Йому вдалося
результативно протидіяти порушенням законності та явищам корупції.

Проте зупинити інерцію гальмівних процесів, які впродовж 70-х рр. посилювалися, В. Щербицькому виявилося не під силу.

2. Українська Гельсінська спілка — українська громадсько-політична і правозахисна організація, заснована 7 липня 1998 року у Львові членами Української Гельсінської Групи. Головою Спілки було обрано Левка Лук'яненка. На базі УГС згодом була створена Українська республіканська партія.

Білет № 24:

1.Розкрийте проблеми боротьби за незалежність україни. Декларація про державний сувернітет. Акт проголошення незалежнсті україни

Кризові явища в соціальноекономічній та екологічній сферах стимулювали наростання опозиційного руху серед населення України. Цей процес був посилений згортанням репресивної політики радянської влади. Широкому загалу стали доступні матеріали, що свідчили про злочинну політику комуністичного керівництва 1930–1940х років щодо власного народу. Все це сприяло різкому падінню авторитету Комуністичної партії. Так, лише протягом 1990 р. з КПУ вийшло понад 220 тис. її членів. Натомість наприкінці 1980х років почали виникати опозиційні об’єднання громадян. Так, у 1988 р. було відновлено Українську Гельсінську Спілку на чолі з Л. Лук’яненком, на базі якої у1990 р. було створено Українську республіканську партію (УРП). У 1989 р. створено Народний Рух України (НРУ), який невдовзі перетворився на наймасовішу опозиційну силу, а його лідер В. Чорновіл став головним опозиційним лідером. У 1989 р. виникли також громадські організації “Зелений світ”, історикопатріотичне товариство “Меморіал”, Товариство української мови ім. Т. Шевченка, Спілка незалежної української молоді. В березні 1990 р. скасовано ст. 6 Конституції СРСР про керівну роль Компартії, що остаточно відкрило шлях до легальної роботи всіхполітичних партій і прискорило процес їх створення. До кінця 1990 р. в Україні діяло 15 політичних партій та ще 10 відділеньзагальносоюзних партій. І на цьому процес створення партій тагромадських організацій не припинився. Із другої половини 1980х років радянська влада також булазмушена припинити репресивну політику щодо Церкви. Відновили свою легальну роботу переслідувані до цього конфесії — протестанти, УГКЦ та УАПЦ. Наприкінці 1989 р. Рада у справах релігій дозволила реєстрацію УГКЦ, а у 1990 р. відбувся Львівський Собор УГКЦ, на якому було визнано нелегітимним рішення Собору 1946 р. про приєднання УГКЦ до РПЦ. На червневому Соборі в Києві проголошено про відновлення УАПЦ, керівником якої обрано патріарха Мстислава. Щоб хоч якось зберегти свій вплив над віруючими в Україні, РПЦ надала своїй організації в Україні автономію та перейменувалаїї в УПЦ Московського патріархату. Нарешті, 26 квітня 1991 р. ВР УРСР затвердила Закон “Про свободу совісті та релігійні переконання”, за яким релігійні конфесії отримували статус юри дичної особи і мали законні підстави для своєї діяльності. У 1989 р. в Україні відбулись перші страйки, посилилась ді яльність опозиції. У вересні 1989 р. змушений був піти у від ставку з посади першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицький. Його змінив на цій посаді В. Івашко, а з липня 1990 р. — С. Гуренко. 18 березня 1990 р. відбулись перші демократичні виборидо ВР УРСР та місцевих рад, в яких взяло участь понад 31 млносіб, або 84,5 % виборців. Головою ВР УРСР став перший секре тар ЦК КПУ В. Івашко (з липня 1990 р. — Л. Кравчук). І хоча більшість депутатських місць здобули комуністи (які сформували парламентську фракцію — “група 239”), однак у Верховну Раду пройшли також і представники опозиції, які об’єдналисьу парламентську групу “Народна рада”. А в трьох західних об ластях (Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській) у новому складі обласних рад більшість місць отримала опозиція, а в меншості опинилися комуністи. У 1990 р. відбулись перші широкомасштабні акції опозиції: 1) 22 січня “живий ланцюг” між Києвом та Львовом на знак соборності українських земель; 2) 2–17 жовтня — голодуваннястудентів на площі Жовтневої революції (нині — майдан Незалежності) у Києві. Перша подія засвідчила єдність українців, а друга — привела до відставки голови Ради Міністрів УРСРВ. Масола і сприяла подальшій радикалізації суспільнополітичного життя у республіці. Населення вперше переконалосьу можливості відкритої боротьби з владою і у слабкості останньої. З цим змушена була рахуватись і республіканська верхів ка, аби не бути усунутою від влади. Саме тому ВР УРСР, незважаючи на те, що більшість у ній становили комуністи, 16 липня1990 р. прийняла “ Декларацію про державний суверенітет України”, яка започаткувала процес відродження державотворчої традиції в Україні. Цей документ проголошував: право української нації на самовизначення і створення в існуючих кордонахвласної держави; самостійність України у вирішенні будь яких державних питань; недоторканність території УРСР в існуючихкордонах; захист і рівність усіх форм власності; нейтральність, позаблоковість, принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову; пріоритет норм міжнародного права і загальнолюдських цінностей у законодавстві. Після цього, розвиваючи ідеї “Декларації про державнийсуверенітет”, ВР УРСР 2 серпня 1990 р. прийняла Закон “Проекономічну самостійність УРСР”.

В Україні з'являється народний рух(Драч, Брюховецький) у 1989р. У вересні1989р. перший з’їзд народного руху в Києві. На другому з’їзді у жовтні 1990р. висувається вимога про суверенітет України. Жовтень 1989р. – зявляється багатопартійність. У Львові створюється Українська народна партія(приходько). 4 березня 1990р. вибори в ВР куди повинні обрати 450 чоловік, на ці місця йшло аж 3000 чоловік. На цих виборах більшість комуністів(КПУ). Вперше в ВР створюється опозиція. очолив ВР Івашко, потім Кравчук.

Декларація про державний суверенітет України - документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

1 грудня 1991 референдум за акт незалежності України, проголосували 91%, першим президентом було обрано Леоніда Кравчука.

8.12.1991р. – в Білорусії підписали угоду про союз незалежних держав(СНД).

21.12.1991р. – в Казахстані в Алматі 11 республік проголосували за СНД.

Атрибутами держави стали герб, прапор та гімн.

У вересні 1991р. вводяться купони.

08.10.1991р. – ВР видає закон про громадянство України.

02.09. 1996р. – вводиться національна валюта гривня.

04.11.1998р. закон України про державні кордони.

12.12.1991р. – створення державного митного комітету.

06.12.1991р. – закон про збройні сили України.

У жовтні 1993р. – приймається воєнна доктрина України. Змусили вивести ядерну зброю.

Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України.

2. Утворити Міністерство оборони України.

3. Урядові України приступити до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету міністрів і Національного банку України.

Білет№ 25:

1.Розкрийте періодизацію історії України. Історична схема Грушевського

Дата добавления: 2015-05-26