Розділові знаки при ОЧР

1. Між однорідними членами речення (непоширеними і поширеними) звичайно ставляться коми, якщо вони: Злим людям не заздри, не бажай їх товариства. (З Біблії.);
- з’єднані повторюваними сполучниками і…і (й…й), та…та, ні…ні (ані…ані), не (то)…не (то), або…або, чи…чи, то…то, чи то…чи то (навіть коли перед першим однорідним членом нема сполучника): А в пшениці то мак, то волошки закрасили б роботоньку трошки. (Леся Українка.);
- з’єднані протиставними сполучниками а, але, проте, зате, та (=але), так, хоч, хоча, однак: Мала голка, та майстровита. (Нар. nворчість.);
- з’єднані парними сполучниками як…так, як не…то, не тільки…а (але) й, як…так і, не так…як, хоч…але (зате, проте, та), не стільки…стільки, якщо не… то, настільки…наскільки: Жита похитував не стільки вітерець, скільки роса. (М. Стельмах.);
- з’єднані приєднувальними сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які вказують, що до переліченого приєднується ще один елемент як додаток до сказаного: Зазеленіли луги, ще й дібровонька. (Нар. творч.);
- між ОЧР, з’єднаними сполучниками і (й), та (= і) попарно, ставиться кома між парами їх: Співають дзвінко сонячного дня птахи і листя, вітер і хмарини. (О. Ольжич.)
2. Між ОЧР кома не ставиться:
- якщо сполучник і (й), або, чи, та (= і) вжитий однин раз («чиаботайі коми ковтає»): Тут пахне м’ята чи меліса. (Л. Скирта.);
- між двома дієсловами в однаковій формі, що вказують на рух і його мету: Ти піди відпочинь, Катрусю! (піди – наказ. спосіб, 2-га особа; відпочинь – наказ. спосіб, 2-га особа). Але: Приходь, посидимо. (різні форми дієслів: приходь – наказ. спосіб, 2-га особа; посидимо – дійсний спосіб, 1-ша особа);
- між двома однаковими або близькими за значенням словами (в одній або в різних формах), якщо друге вжите з часткою не і обидва вони за змістом утворюють єдине ціле і передають невизначеність або сумнів: хочеш не хочеш, дивишся не надивишся, біда не біда. Інколи, якщо цього вимагає інтонація, між такими однаковими словами ставиться тире: Співай – не співай, а часу не спинити. (Д.Луценко.);
- між двома словами, з’єднаними повторюваними сполучниками і або ні, якщо вони утворюють суцільний вираз (фразеологізм): і сюди і туди, ні се ні те, ні риба ні м'ясо, ні з сього ні з того;
- між двома словами, з’єднаними повторюваними сполучниками, які утворюють тісну смислову єдність (часто їх можна замінити одним словом; або третього не може бути логічно у реченні): Витьохкують і мертвому й живому ті солов’ї на канівській горі. (Всім витьохкують солов’ї, третього між мертвим і живим не існує!)
З двох особових дієслів, пов’язаних часткою аж, друге з яких разом із цією часткою виражає високу міру дії, названої першим дієсловом, складається так званий парний присудок: Дитина плаче аж заходиться. Хлопець біжить аж падає. Комою дієслова у таких конструкціях не розділяються.
Коли ж у такому реченні з’являються другорядні члени, парний присудок розпадається на два прості дієслівні присудки, що є однорідними членами. Між ними ставиться кома: Вітер верби нахиляє, аж верби ламає. Тимоха все просить, аж до ніг припада.
Тире ставиться між однорідними присудками, якщо у наступному присудку вказано причину вираженої попереднім присудком дії, пояснення, уточнення, узагальнення, наслідок, швидку зміну подій: Мати не спала – очікувала його. (М. Стельмах.) Вона не видержала – заплакала. (Панас Мирний.)
Тире ставиться між однорідними підметами, присудками, додатками, означеннями, обставинами, якщо вони перебувають у зв’язку різкого протиставлення і не пов’язані сполучниками: Вітер в гаї не гуляє – вночі спочиває. (Т. Шевченко.) Не плаває – літає Семен Дніпром. (Марко Вовчок.)
В такому разі ОЧР протиставляються щодо їх відношення до члена речення, з яким вони пов’язані за змістом: виражене першим членом речення (з часткою не) заперечується, виражене другим – стверджується: То не хмара – біла пташка хмарою спустилась. (Т. Шевченко.)
Тире ставиться й перед єднальним сполучником і (зрідка після нього) між двома присудками (або кількома присудками та останнім із них):
- якщо останній з них виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим: Земля на прощання усміхнулася – і потемніла. Буря пройшла, вирвала кілька дубів з корінням, поламала силу молодого гілля і – скрилася. (Панас Мирний.);
- якщо останній присудок виражає наслідок того, що висловлено першим: Глянь на вид – і не питай про здоров’я. Кудкудаче курка – і гніздо видає. (Нар. творч.)
Іноді між значно поширеними або далекими за змістом однорідними членами ставлять крапку з комою: А над самою водою верба похилилась; аж по воді розіслала зеленії віти. (Т. Шевченко.) 2. Сидить батько кінець стола, на руки схилився; не дивиться на світ божий; тяжко зажурився. (Т. Шевченко.) 3. Розжеврене, червоне сонце низько спустилося; багряним світлом грало на деревах. (Леся Українка.)

15.

Безсполучникові складні речення досить неоднорідні за своєю структурою. Вони характеризуються багатством і різноманітністю семантичних відношень між предикативними частинами.

Особливість безсполучникових складних речень полягає в тому, що структурно-семантична цілісність утворюється інтонацією та змістовою взаємозалежністю частин, а також співвідношенням видо-часових і модальних форм присудків. Безпосередніх засобів зв'язку - сполучників і сполучних слів - у цих синтаксичних конструкціях немає.

Отже, безсполучникові складні речення - це такі речення, предикативні частини яких об'єднуються в одне ціле тільки інтонацією і співвідношенням видо-часових форм присудків, без сполучників і сполучних слів: Зорями небо героя вітало, квітами й піснею стріла земля (В. Єні на); На все впливає мови чистота: зір глибшає, і кращають уста, стає точнішим слух... (Д. Павличко).

Безсполучникові складні речення - це самостійний структурно-семантичний тип, який не ототожнюсється ні зі складносурядними, ні зі складнопідрядними реченнями, хоч певною мірою співвідноситься з ними.

Зіставлення показує, що безсполучникові речення близькі до сполучникових: одні - до складносурядних, інші - до складнопідрядних. Водночас серед безсполучникових є й такі, що не мають собі відповідників серед сполучникових речень: Подивився я на хати - нема в мене хати (Т. Шевченко).

Більшість цих речень багатші на змістові відношення порівняно зі складносурядними й складнопідрядними.

Для безсполучникових складних речень характерні такі ознаки: а) відсутність сполучників чи сполучних слів; б) семантична багатоплановість; в) менш тісна пов'язаність предикативних частин.

Головними засобами вираження структурно-семантичних відношень між предикативними частинами безсполучникових речень є: 1) інтонація; 2) співвідношення видо-часових форм присудків предикативних частин; 3) змістова взаємозалежність частин; 4) порядок розташування частин; 5) лексико-граматичні засоби (наявність у першій частині вказівних слів, спільний другорядний член, неповнота першої частини).

Інтонація як специфічний і основний засіб зв'язку предикативних частин безсполучникового складного речення може бути різною: 1) перелічувальна, яка виражає відношення однорідності; 2) зіставлення й протиставлення; 3) зумовленості, яка виражає змістові відношення умови, часу, наслідку й допустовості; 4) з'ясувальна, що виражає причинові й пояснювальні відношення.

У мовознавчій літературі виділяють два типи безсполучникових складних речень²⁶:1) речення з однотипними предикативними частинами; 2) речення з різнотипними предикативними частинами.

Безсполучникові складні речення з однотипними частинами -це такі речення, які характеризуються перелічувальною інтонацією й співвідносні зі сполучниковими складносурядними реченнями. Вони поділяються на два різновиди: 1) з перелічувальними відношеннями; 2) із зіставно-протиставними відношеннями.

За семантичними й структурними ознаками безсполучникові речення з перелічувальними відношеннями поділяють на два різновиди: 1) речення, що означають одночасність перелічуваних явищ; 2) речення, що виражають часову послідовність дій, явищ.

Складні безсполучникові речення з відношеннями переліку, що означають одночасність дій, явищ, характеризуються однотипними формами дієслів-присудків і перелічувальною інтонацією. Відтворювані ними дії й факти об'єднані одним часовим відрізком. Перелічувані дії і явища можуть перебувати у плані минулого: Десь далеко, в повитих туманом плавнях, вставало сонце; тихо курились луки, переливаючись іскристими барвами... (Я. Баш); теперішнього: Немає щастя вічного, немає, є вічний бій за щастя для усіх (М. На-гнибіда); майбутнього часу: / сивітимуть знов у далині високі могили, віятиме вітер полиневим духом, хлюпатиме степ колоссям в обличчя (А. Головко). Один і той самий часовий план залишається й у випадках, коли присудки виражаються іншими дієслівними формами: Законів боротьби нікому не зламати, закони материнства не перемінить (П. Тичина).

Як значеннєво однорідні, предикативні частини з відношеннями одночасності не мають чіткої закріпленості в порядку їх розташування. На відповідний порядок розташування частин може вплинути наявність спільного другорядного члена в першій предикативній частині: Потім впали сніги, вдарила люта зима (О. Гончар).

Складні безсполучникові речення перелічувальної семантики, що виражають часову послідовність дій, явищ, характеризуються сталим порядком предикативних частин, а дієслова-присудки цих частин найчастіше виражаються формами минулого або майбутнього часу доконаного виду: Невідомо звідки налетів вітер, зашуміли гіллями берези... (А. Шиян); Порозтають тії білії сніги, покриються травицею всі луги, розів 'ється калинонька і садок... (Л. Глібов).

Форми теперішнього часу також можуть виражати часову послідовність дій. У таких реченнях вживаються переважно прислівники тоді, потім, які вказують на часову послідовність: Дві години копають, крешуть каміння, потім роблять короткий перепочинок (В. Кучер).

Безсполучникові складні речення з відношеннями переліку є реченнями відкритої структури, тобто кількість предикативних частин у складі їх є необмеженою.

Безсполучникові складні речення із зіставно-протиставними відношеннями - це такі речення, в яких значення предикативних частіш зіставляється або протиставляється. Своєрідна інтонація виступає граматичним засобом вираження зіставних і протиставних відношень: Дерево міцне корінням -людина горінням (Н. тв.); Вони не згинули, вони живуть і нині (М. Бажан); 3 праці радість, з безділля - смуток (Н. тв.).

З погляду структурного складні безсполучникові речення із зіставно-протиставними відношеннями належать до речень закритої структури, тобто складаються завжди лише з двох предикативних частин.

Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами -це такі речення, структурно-семантична цілісність яких ґрунтується на взаємозв'язаності неоднорідних, залежних предикативних частин, що поєднуються між собою зумовленою й пояснювальною інтонацією. За семантикою виділяють такі їх види:

1) речення із з'ясувальним значенням: друга частина пояснює зміст першої. Ці речення співвідносні зі складнопідрядними з'ясувальними реченнями: Згадую: дітьми із листя кленів ми до свят сплітаємо вінки (В. Колодій); Кажуть: вогонь печі дає дзвінкість, вогонь душі дає красу (О. Гончар);

2) речення з часовим значенням: час дії другої предикативної частини зумовлюється часом дії першої частини. Ці речення співвідносні зі складнопідрядними часовими реченнями: Лягло сонце за горою, зірки засіяли (Т. Шевченко); Брязне клинок об залізо кайданів, піде луна по твердинях тиранів (Леся Українка); Прийде час - всі дороги на світі повернуть у край наш крилатий на печаль ворогам, на утіху тобі (М. Стельмах);

3) речення з умовним значенням: перша предикативна частина виражає умову, за якої можливе здійснення того, про що йдеться в другій частині: Не навчив батько - не навчить і дядько (Н. тв.); На схід сонця квітнуть рожі: будуть дні погожі (П. Тичина);

4) речення з причиновим значенням: друга предикативна частина розкриває причину дії чи стану, про які йдеться у першій частині: Любіть красу своєї мови, звучання слів і запах слів: це квітка ніжна і чудова коханих батьківських степів (А. Малишко); Гроза буде -хмара аж на землю лягає (О. Коломієць). Ці речення співвідносні зі складнопідрядними причиновими: можна перед другою частиною вставити причиновий сполучник бо;

5) речення з наслідковим значенням, у яких друга предикативна частина означає, наслідок дії чи стану, про які мовиться в першій частині: Вітер війнув -листя з клена жовте, жовто-золоте полетіло (П. Тичина); Махнула осінь в ліси - вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами (І. Франко). У таких реченнях можна вставити сполучник так що;

6) речення з порівняльним значенням, в яких зміст першої предикативної частини порівнюється зі змістом другої: Роса блищить на сонці - чисте срібло (М. Коцюбинський). Такі речення легко перетворити на сполучникові, вставивши сполучники мов, немов, наче;

7) речення з приєднувальним значенням, в яких друга предикативна частина містить додаткове зауваження до першої частини або оцінку повідомлення в ній: Я розкажу вам про замерзлу квітку: вона чорніє в мене на столі (Г. Чубач).

Безсполучникові складні речення з різнотипними частинами належать до речень закритої структури, складаються завжди з двох предикативних частин і не допускають свого поширення іншими частинами. Ними послуговуються в художній літературі, і вони є характерними для розмовного стилю мовлення.

16.

Односкладні речення — це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), причому зміст речення зостається зрозумілим і без другого головного члену.

Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:

· безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом:

Смеркалося… Огнем кругом запалало (Шевченко). А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко).

· дієслівними формами на -но, -то:

Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко).

· неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова у поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, слід:

Ніколи не забути шкільних років. Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко).

· прислівником (зі зв'язкою або без неї):

У коморі було тихенько, як у вусі (Марко Вовчок). Так тихо, тихо скрізь (Тичина).

· словами нема, немає, не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку:

Ніде немає літа (Л. Костенко).

Безособові речення часто трапляються в художньому стилі мовлення.

Інфінітивні речення у системі односкладних конструкцій становлять дещо одно­
типні структури, що виражають широке коло модальних значень.
Тривалий час інфінітивні речення не виділяли в окремий тип, а розглядали їх серед
безособових (у XIX ст. — Ф. Буслаєв, О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський; у XX ст.
- Є. Галкіна-Федорук, Л. Булаховський, О. Руднєв). Проте уже О. Пєшковський
інфінітивними називав речення, головним членом яких є незалежний інфінітив.

Інфінітивними ж є речення з
головним членом — інфінітивом без частки би (б) або з часткою би (б).
1. Інфінітивні речення без частки би (б), їм притаманні такі модальні значення:
- необхідності, неможливості, неминучості, наявності/відсутності дії чи стану,
наприклад: Тепер тільки підвестись, постукати в шибку й просунути між ґрат
клунок (В. Винниченко); Івашкові не терпілось: хоч на хвилину взяти голуба в руки
й порахувати пір ’я в хвості та на крилах (В. Винниченко); Поблизу чути гомін, а
людей не видно (С. Васильченко); Бігти Миколі до саги мимо Ягоровоїхати, мимо
солом ’яного дідового палацу (О. Гончар); Погасло небо. І землі не чути (М. Він*
грановський); У жодній енциклопедії світу не знайти нам цієї Зачіплянки
(О. Гончар);
- сумніву, вагання щодо доцільності чи необхідності дії (стану), названої інфі­
нітивом, наприклад: За що вам ворогувати? (М. Стельмах); Чом же про те не
дбати? (Леся Українка); Що, може, першої любові не дочекатись, не допить?
(А. Малишко);
- спонукання: наказ, просьба, порада, побажання, заклик до виконання (невико­
нання) певної дії, наприклад: Мечем до нього прорубати путь (Леся Українка);
Примружити очі й замовкнути. Не говорити, не чути! Повідчиняти вікна! Про­
вітрить оселю! Витнуть разом із сміттям і тих, що смітять (М. Коцю­
бинський).
2. Інфінітивні речення з часткою би (б). Вони виражають широке коло модальних
значень. Залежно від цього їх поділяють на кілька підгруп:
‘ — речення, що виражають дію (стан), бажану чи небажану для мовця. У разі
небажаності інфінітив поєднується із заперечною часткою не, наприклад: Бодай
би вік не бачить цих бояр (Л. Костенко); Відпочити б з дороги (Леся Українка);
Може б нам полинути у вирій? (Д. Павличко);
- речення, що дають оцінку здібностей співрозмовника, вказують на часту схиль­
ність мовця до певної дії (вчинку), наприклад: От злізти б тут. побігати по
широкому полю або полежать в траві (М. Коцюбинський); Вам тільки б сміятися
(М. Стельмах).
Як окремі різновиди інфінітивних речень виділяють:
а) інфінітивно-називні речення. Особливість їх полягає в тому, що інфінітив (го­
ловний член), називаючи якусь дію чи процес, має констатаційне (описове) значення,
наприклад: Жартувати та жартувати! Завжди отак, а що далі? (В. Самійленко);
б) інфінітивно-безособові речення. Вони переважно заперечні. У ролі головного
члена цих речень найчастіше виступають дієслова сприймання, деколи мислення типу
чути (не чути), пізнати (не пізнати). Тому вони’синонімічні до тих безособових
речень, головний член яких виражається предикативним прислівником зі значенням
сприймання, наприклад: Музики не чути — Музики не чутно.
Отже, інфінітивні речення залежно від структури головного члена (з часткою
би (б) чи без неї) реалізують різні модальні значення.

Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом… (Л. Костенко); Відмикаю світанок скрипічним ключем. (Л. Костенко)) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини. (Л. Костенко)). На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте). Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики:

1. Бережи рідну землю!

2. Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня… (Л. Костенко).

Неозначено-особові — це такі речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, більша увага зосереджена на дії, на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу:

1. У газетах детально описують події тижня.

2. Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони (Шевченко).

3. Виступ президента покажуть по телебаченню.

Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках, папірусах, пергаменті.

Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ої особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення:

1. Шилом моря не нагрієш.

2. Готуй сани влітку.

3. На переправі коней не міняють.

18.19.??? Підрядні членованого/нечленованого типу

Дата добавления: 2015-05-31