Ідея конкордизму виниченка

ІДЕЯ КОРДОЦЕНТРИЗМУ

кордоцентризм (грец. kardia — серце) — властиве ментальній свідомості українців прагнення пов'язати ентузіастичні настанови людини з її чуттєвою сферою, охопити в обмеженому безмежне, відносному — абсолютне. Ґрунтується він на переконанні, що серце як прихований центр центрів зводить воєдино мислення, волю і віру. З часом кордоцентризм викристалізувався у напрям української філософії. УКРАЇНСЬКИЙ КОРДОЦЕНТРИЗМ - підстава української духовності. За цим

поняттям провідну роль у житті людини відіграють не розумовораціональні сили,а

їїемоції, почуття. Мотивацією дії виступає не розум, а серце. У.к. -

екзестенція, щовиступає основою самого буття або й частиною природи укр.

народу. Основою К. є живе і чутливе серце людини.

Варто зазначити, що над розвитком власної філософської теорії Винниченко працював не менш натхненно, ніж над картинами. Так само, як і малювання, створення власного «рецепту щастя» займало значну частину його часу, після того, як він оселився в Мужені.

— Ідея конкордизму — це результат тривалих роздумів, досліджень і вивчень різних релігій, які є на нашій планеті, тих моральних принципів і засад, які формували людство протягом багатьох віків, — розповідає «Дню» Микола Жулинський. — До цієї ідеї Винниченко прийшов, намагаючись певною мірою дати людству рецепт удосконалення людини та життя, формування «морального» світу. Декому це здається наївним і нереальним. Безперечно, важко повірити в те, що цю ідею можна було б реалізувати. Для цього потрібна воля всього людства. Але конкордизм як ціла система поглядів, уявлень Володимира Винниченка щодо буття людини й майбутнього людства — надзвичайно цікава. Я переконаний, що рано чи пізно людству доведеться поглянути на те, як воно живе, які відносини існують між людьми, як людина ставиться до природи, як ставиться до себе і чи перебуває людина в гармонії з собою та оточуючим світом. Винниченко відчув потребу гармонізації внутрішнього світу людини із оточуючим світом. З цією метою він багато років так натхненно створ

34. ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО МОРАЛЬНОСТІ

Гуманістичні цінності повинні становити зміст сучасної філософії освіти. Підкреслимо, що відома моральна максима, як "золоте правило моралі", що акумулює моральний досвід цивілізації, зафіксована в невеликих фольклорних жанрах, приказках, оповідях. "Золоте правило" - це моральна заповідь, згідно якої людина не повинна здійснювати по відношенню до інших того, чого не бажає для себе. "Золоте правило" було відоме задовго до появи писемності.

Німецький філософ І. Кант писав, що людство саме створює умови, які впливають на його історію. Він розглянув моральний сенс "золотого правила" на рівні філософського аналізу та сформулював основний закон етики - категоричний імператив.

На думку І. Канта для людини найважливішим є "чисте небо над головою і моральний закон усередині".

І. Кант сформулював три світоглядні питання, які повинні визначити загальну орієнтацію людини у світі:

1. Що я можу знати? (теоретико-пізнавальне питання, проаналізоване в "Критиці чистого розуму");

2. Що я повинен робити? (питання практики і етики; мова йде про свідомий вибір людиною життєвого шляху, поведінки; проаналізований в "Критиці практичного розуму");

35.МОРАЛЬ ЯК СИСТЕМА РЕГУЛЯЦІЇ ПОВЕДІНКИ

Регулятивна функція моралі. Цю функцію моралі здебільшого вважають головною, доводячи, що основний зміст моралі становлять відповідні вимоги (норми, правила, приписи). Саме завдяки їм мораль виконує регулятивну роль. Відомо, що в житті суспільства взаємодіють дві протилежні тенденції: упорядкованість, що забезпечує його стабільність, і хаос, який загрожує його існуванню. Щоб усунути цю загрозу, суспільство вдається до різних регулятивних засобів — права, політичних й адміністративних механізмів. Проте силові важелі регулювання життя суспільства не завжди дають бажаний ефект. До того ж при їх використанні часто ігнорують необхідність рахуватися із вселюдськими цінностями і провідну істину моралі, яка проголошує основною цінністю людину. А це негативно впливає й на розвиток суспільства.

До специфічних особливостей моральної регуляції поведінки людини належать:

— повноцінний вияв у моралі свободи, самостійності особистості. Жоден із засобів регулювання людської поведінки не здатен забезпечити такої їх реалізації;

— універсальність, однакова зорієнтованість на кожну людину;

— поширеність на всі сфери життя людини;

— заснованість на протиставленні належного (ідеального) існуючому;

— постановка перед людиною максимальних вимог. Здебільшого вони є нездійсненними, оскільки ідеалу не можна досягти;

— опора на громадську думку і внутрішнє переконання особистості, передусім — на її сумління;

— пов'язаність переважно з духовними санкціями, насамперед з громадською думкою та особистим самоосудом чи схваленням своєї поведінки.

Поведінка людей регулюється й іншими позаінституційними засобами, насамперед звичаями, які історично передують моралі.

36.МОРАЛЬ ТА ІНШІ ФОРМИ РЕГУЛЯЦІЇ ПОВЕДІНКИ

Поведінка людей регулюється й іншими позаінституційними засобами, насамперед звичаями, які історично передують моралі.

Звичай — вид суспільної дисципліни, яка історично (і стихійно} склалася і поширилася в суспільстві чи колективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватися індивіди, групи, суспільство загалом. Звичаї відрізняються від моралі насамперед неможливістю вибору, оскільки людина змушена діяти так, як це прийнято у конкретній спільноті. На вимогу «Роби так, як мусять робити всі інші люди» людина чинить відповідно до моральних вимог і своїх переконань, насамперед відповідно до свого сумління, тобто здійснює вибір. Якщо мораль різко протиставляє належне сущому, то звичай їх ототожнює: «Роби так, як роблять усі інші». Звичаї відіграють важливу роль у житті суспільства, оскільки вони є наймасовішою формою регуляції людського життя. Адже в буденних ситуаціях людина спілкується, діє згідно з певними, звичними для неї, її спільноти, середовища загалом, традиціями. Лише в неординарних ситуаціях, коли вчинок пов'язаний із необхідністю вибирати, людина не може покладатися на звичне, тобто на звичай, шукаючи адекватних рішень у сфері моралі. У цій ситуації доводиться робити самостійний вибір — вибір моральний. Як і мораль, звичай є необхідним засобом регулювання поведінки людей. Він об'єднує, цементує спільноту, визначає буденні взаємини її індивідів, формуючи та оберігаючи її традиції, а відповідно, і забезпечуючи її стабільність. Мораль або підсилює роль звичаю, якщо для неї такий стан речей виправданий, або діє опонуюче щодо невиправданого, на її погляд, звичаю, намагаючись подолати його. Правда, засудження мораллю конкретного звичаю не завжди виправдане, оскільки й мораль не є абсолютною досконалістю. Оптимально, коли дія, що відповідає звичаю, реалізується згідно з моральним вибором. Тоді вона перестає бути звичаєвою, а стає вчинком, тобто моральним феноменом.

37. ПРОБЛЕМА МОРАЛЬНОЇ СВОБОДИЛЮДИНИ

Важливою умовою моральної діяльності індивіда є його свобода, можливість морального самовизначення. Без цього не може йти мова про моральність як особливий механізм регуляції ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН. Свобода є здатністю людини діяти згідно зі своїми інтересами і цілями, спираючись на пізнану необхідність. У повсякденній практичній діяльності люди зустрічаються не з абстрактною необхідністю як такою, а з її конкретним втіленням у вигляді реально існуючих умов. Отже, свобода не абсолютна, а відносна, тому реалізується в житті шляхом вибору конкретного плану дій.

Специфіка етичного аспекту свободи полягає в тому, що людина має справу не з прямим відбиттям об'єктивної необхідності в явищах і процесах природи та суспільства, а з нормами, які регулюють її поведінку. В імперативному характері норм суспільної моралі визначається моральна необхідність. Треба відзначити, що не завжди моральна необхідність адекватна соціальній необхідності. Вбивство людини, яке за своєю суттю аморальне, під час вітчизняної війни освячується як вбивство ворога Батьківщини. Отже, «усвідомлена необхідність» розкриває істинний сенс знаходження людиною свободи дії — свободи реалізовувати свої наміри, досягати власної мети, при цьому використовуючи відповідні та необхідні засоби та методи.

Можна виділити деякі умови, що сприяють людині діяти з відчуттям того, що вона вільна та моральна. По-перше, для реалізації свободи мають бути відсутніми зовнішній примус та заборона. Будь-які примусові вияви людської активності як такі можуть бути оцінені як аморальні. По-друге, для того, щоб моральний вибір відбувся, необхідні рефлексія, спроможність побачити всі існуючі варіанти і зупинитись лише на одному з них.

Крім того, істинно вільний вибір може здійснитися лише тоді, коли у людини є орієнтири — цінності, ідеали. Уявлення, цінності, ціннісні орієнтації — категорії, що складають зміст моральної свідомості, яка, насамперед, має продовження у моральній діяльності людини.

Отже, моральну свободу можна показати як діалектичну єдність моральної необхідності та суб'єктивної добровільності поведінки, як здатність людини тримати владу над своїми вчинками.

Дата добавления: 2015-05-26