Джерела права. Джерела права — це вихідні від держави чи виз­нані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права

Джерела права — це вихідні від держави чи виз­нані нею офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, які мають юридичне за­гальнообов'язкове значення.

Існують такі види джерел права:

• правовий звичай — це правило поведінки, що склалося у процесі життєдіяльності суспільства, якому держава надала за­гальнообов'язкового значення і яке санкціонується й забезпе­чується державою;

• правовий прецедент — це рішення судового або адміністра­тивного органу щодо конкретної справи, яке стало обов'язковим для вирішення інших аналогічних справ. У правовій системі Укра­їни така форма права не застосовується, вона характерна для англосакської правової системи (США, Англія, Австралія);

• нормативно-правовий договір — це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюються за домовле­ністю декількох суб'єктів;

• релігійно-правові норми — релігійні норми, яким держава надала загальнообов'язкового характеру у Ватикані, мусульмансь­ких країнах);

• нормативно-правовий акт — це офіційний документ ком­петентних органів держави, який містить у собі юридичні нор­ми. Це головне джерело права у всіх правових системах.

Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт законодавчо­го органу держави чи безпосередньо самого народу, який має вищу юридичну силу і особливий порядок прийняття і регулює найважливіші сфери суспіль­них відносин.

Законодавчий процес в Україні — закріплена у Конституції обо­в'язкова послідовність дій по створенню законів, яка включає такі етапи:

• підготовка й розробка законопроекту;

• законодавча ініціатива (внесення до органу законодавчої влади пропозиції щодо видання нового закону). Суб'єкти права законодавчої ініціативи — народні депутати, Президент Украї­ни, Кабінет Міністрів, Національний Банк України;

• обговорення законопроекту;

• прийняття закону;

• підписання закону.

Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує та офіційно оприлюднює закон, беручи його до виконання, або зі своїми вмотивованими і сформульованими пропо­зиціями повертає до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі, якщо Президент України протягом встановле­ного терміну не повернув закон для повторного розгляду, він вважається схваленим Президентом України і має бути підписа­ний та офіційно оприлюднений;

• опублікування закону в офіційних виданнях "Голос Укра­їни", "Урядовий кур'єр", "Відомості Верховної Ради України" протягом 10 днів;

• набрання чинності. Закон набирає чинності через 10 днів після його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбаче­но самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі і з метою виконання закону, на підставі закону і відповідно до закону. До них належать:

· укази та розпорядження Президента;

· постанови Кабінету Міністрів;

· інструкції та накази центральних органів виконавчої влади;

· акти місцевих держадміністрацій;

· локальні нормативно-правові акти.

Усі чинні нормативно-правові акти входять до складу систе­ми законодавства.

5.Система права. Галузі та інститути права.

Система права — це єдність усіх чинних юридич­них норм певної держави, їх розподіл за галузями та інститутами права.

Галузь права — це сукупність правових норм та інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

Конституційне (державне) право — це система правових норм, насамперед принципів і норм Конституції, які закріплюють осно­ви суспільного і державного ладу, засади політики і здійснення державної влади, взаємодії держави і громадян, основні права, свободи й обов'язки громадян.

Адміністративне право — це система правових норм, які ре­гулюють управлінські відносини в сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апарату, його взаємо­відносини з іншими державними, а також громадськими орга­нізаціями і громадянами. Неодмінною ознакою відносин, які регулюються адміністративним правом, є наявність у їх складі суб'єкта, наділеного державно-владними повноваженнями.

Фінансове право — це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі здійснення фінансової діяль­ності, накопичення і використання фінансових ресурсів. Суб'єк­тами фінансових відносин можуть бути держава, її органи й організації, громадські структури, окремі громадяни.

Цивільне право — це система правових норм, які регулюють майнові (немайнові) особисті відносини, що складаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними суб'єкта­ми. Підгалузями цивільного права є авторське, спадкове право.

Сімейне право — це система правових норм, які регулюють особисті (немайнові) і майнові відносини подружжя, батьків, усиновлювачів і усиновлених, інших членів сім'ї і родичів.

Трудове право — це система норм права, які регулюють від­носини у сфері здійснення трудової діяльності (порядок прийому і звільнення з роботи, умови праці та її охорони, час праці та відпочинку і т. ін.). Суб'єкти цих відносин можуть бути як рівно­правними, так і знаходитися (один з них) у стані підлеглості.

Земельне право — система правових норм, які регулюють відно­сини, пов'язані з використанням та охороною земельних ресурсів.

Цивільно-процесуальне право — це система правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із судовим розглядом цивіль­них, трудових, сімейних та інших справ, виконанням судових рішень, а також здійсненням органами юстиції дій юридичного значення.

Кримінальне право — це система правових норм, спрямованих на боротьбу зі злочинами і встановленням міри кримінальної відповідальності за їх учинення.

Кримінально-процесуальне право — це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у діяльності правоохоронних органів та судів у зв'язку з викриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, судовим розглядом та виконанням вироку.

Міжнародне право — це система правових норм, що регулю­ють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне пра­во) чи між громадянами різних країн та їх об'єднаннями (міжна­родне приватне право). Міжнародне право не належить до галу­зей внутрішнього права держав, воно складається на основі міждержавних угод. Норми міжнародного права домінують у випадку протиріч з нормами внутрішнього права.

Підгалузь права — це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду. Як приклад підгалузі цивільного права є ав­торське і спадкове право, фінансового права — банківське право.

Інститут права — це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють відносини власності.

Система законодавства — це внутрішньо узгод­жена сукупність нормативно-правових актів, що є зовнішньою формою і засобом існування правових норм. Система права і система законодавства спів­відносяться як зміст і форма.

Дата добавления: 2015-05-31