Судова етика адвоката

Психологічні навантаження на судовому засіданні часом бувають настільки значні, що спричинюють серйозні нервові та фізичні розлади. Захист особи, яка вчинила злочин проти особистості, проявила жорстокість до своєї жертви, - завжди моральний іспит для адвоката, адже він, насамперед, людина. І все це в обстановці громадського осуду злочину і ненависті до підсудного з боку численних потерпілих. Часто почуття присутніх у залі судового засідання родичів, публіки звернені до адвоката, який захищає злочинця чи виконує таку місію за призначенням суду.

Судоговоріння має чітку цілеспрямованість - кожне запитан­ня, заява, клопотання мають продуманий, професійний і конкрет­ний характер і обов'язково фіксуються за допомогою технічних засобів. Якщо це запитання до свідка, підсудного, експерта, то воно формулюється точно, лаконічно і чітко, не містить навіть на­тяку на підказку відповіді. Інакше запитання буде зняте суддею, а його автор може бути попереджений про неетичність запитання.

Суддя, прокурор, адвокат знайомі з матеріалами справи, їм відома позиція допитуваної особи, зайнята нею на досудовому слідстві, і, задаючи запитання, вони переслідують цілком визна­чену мету — підтвердити чи спростувати якийсь факт.

Опрацьовуючи з підзахисним загальну позицію 'захисту, адвокат повинен бути дуже обачним у своїх порадах і настано­вах. Між захисником і його підопічним не повинно залишатися нечітких моментів щодо поведінки останнього в суді, як і місця для „камерних" заготовок і „сюрпризів".

В адвокатській практиці може трапитися так, що підсудний перед початком розгляду справи в суді чи вже в ході розгляду справи раптом звертається до адвоката за порадою: я подумав і вирішив, якщо суд врахує моє щире каяття, в усьому зізнатися, що ви мені порадите? Відповідь на таке запитання вимагає дипломатичності та високого професіоналізму.

Етика адвоката не дозволяє йому ухилитися від відповіді на запитання підсудного - це рівнозначно залишити його без захисту. Адвокат вчинить правильно, якщо розтлумачить підсудному зміст загального положення про врахування судом його поведінки в суді, однак роз'яснить і те, що це не обов'язок суду, а його право, і чи зробить суд саме так, - невідомо, хоча це і може бути шансом. Однак остаточне рішення - визнавати свою вину підсудному чи ні - треба залишити самому підзахисному і висловити цю думку чітко, не залишаючи можливості для іншого тлумачення.

Судовий розгляд-процес значною мірою офіційно-бюрократичний - прискіпливе вивчення подробиць, їх докумен­тування, суворе дотримання процедури тощо. Для адвоката, який бере участь у розгляді кримінальної справи, - це процес творчий, що допускає, в межах закону та етичних вимог, елементи експром­ту, спритності та ризику.

Закон дозволяє адвокату заявляти клопотання в будь-який момент судового розгляду. Клопотання, заяви повинні бути цілеспрямованими, своєчасними і доречними. Критерієм у підході адвоката до висновків судового експерта у конкретній справі є по­ложення ст. 75 КПК України (п. 4), що „Висновок експерта для особи, яка робить дізнання, слідчого і суду не обов'язковий, але незгода з ним повинна бути вмотивованою" [3]. Тобто усе зале­жить від обґрунтованості та переконливості критичних доказів адвоката, представлених ним слідчому, суду.

З позиції етики, беззастережна капітуляція адвоката перед експертизою будь-якої складності й експертом будь-якого ран­гу не що інше, як добровільне визнання власної професійної неспроможності та низького рівня наданої юридичної допомоги.

Майже всі правові системи дійшли висновку, що результати експертизи є рядовим доказом.

Нове українське кримінально-процесуальне право так само не віддає переваги експертному висновку перед іншими доказами?а формальними ознаками. До уваги беруться лише ті висновки експертів, що підтверджуються іншими матеріалами справи. Тут можливий лише один висновок: експертиза є самостійним ви­дом у загальній низці доказів з усіма випливаючими наслідками: її оцінка здійснюється судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на ретельному дослідженні та зіставленні з іншими доказами.

Якщо висновок задовольняє адвоката, підкріплює його позицію, то варто ретельно готуватися до грамотної підтримки висновків експертизи, щоб домогтися довірливого ставлення до них суду.

Якщо висновки експертів суперечать матеріалам слідства, логіці чи подіям, відкидаються підсудним, адвокат повинен бути готовим до критики цих висновків на професійному рівні в тій сфері, якої стосуються ці висновки.

Іноді експерти (найчастіше це трапляється в медицині), бажа­ючи допомогти своєму колезі, свідомо закривають очі на грубу по­милку чи недбалість останнього. Внаслідок цього акт експертизи містить висновки, що спотворюють картину досліджуваної події.

Не меншої (якщо не більшої) уваги вимагають і автотехнічні експертизи у справах про дорожньо-транспортні події. Зацікавлені особи шукають праведні і неправедні шляхи з метою уникну­ти відповідальності й ухилитися від відшкодування збитку. Від працівника міліції, що виїхав на місце події, а потім - і від ек­сперта залежить дуже багато. Досить подовжити чи скороти­ти на один-два метри гальмівний шлях чи пропустити будь-яку непомітну для недосвідченого ока, але дуже важливу деталь, щоб подія набула іншого тлумачення.

Було б не етичним обвинувачувати всіх експертів у несумлінності чи упередженості. Однак не менш аморальним є з боку адвоката при захисті інтересів особи, що довірилась йому, не

переконатися особисто в ідентичності відображення події в доку­ментах слідчого і адекватності зроблених експертами висновків.

Прагнення адвоката особисто перевірити, перерахувати, пе­реосмислити і є проявом сумлінності, а отже, не може бути за­суджуваним, а тим більше аморальним.

Можлива ситуація, коли адвокат переймається довірою до підзахисного і сприймає його доводи як такі, що цілком заслу­говують довіри. Варто одразу ж застерегти молодих адвокатів від зайвої довірливості та беззастережного сприйняття "щирих" запевнень своїх підзахисних в абсолютній невинуватості і т. ін. Трапляються обвинувачувані та підсудні, що мають артистичні здібності і неабияку чарівність, яку вони з успіхом використову­ють у власних цілях.

Це не означає, що адвокат взагалі не має довіряти своєму підзахисному. Однак кожне запевнення клієнта, яким би схожим на правду воно не здавалося, адвокат має осмислити і вивчити, але ні в якому разі не відкидати без перевірки і не приймати на віру.

Захист за кримінальною справою в суді вимагає від адвоката повної самовіддачі, вивчення специфіки виробництва чи галузі, що стали об'єктом інтересів слідчих органів, та ретельного підходу до добору зразків для проведення експертизи і методів експертних досліджень.

Ситуація, коли адвокат щиро сприймає запевнення підзахисного в його невинуватості, трапляється не часто. У дея­ких випадках переконання захисника в правоті обвинувачуваного зливається з професійним обов'язком, моральною необхідністю захисту безпідставно обвинуваченої в злочині людини. В адвокатській практиці - це ідеальний випадок.

Набагато складніше, коли злочин огидний, сумнівів у його доведеності немає, особистість обвинувачуваного відразлива, а захищати потрібно через професійний обов'язок за призначенням слідчого чи суду. Адвокат і в цьому випадку змушений сумлінно шукати огріхи слідчого чи обставини, що пом'якшують провину підзахисного.

Законом визначені: міцна професійна установка-для адвоката не існує справ важливих чи неважливих; відштовхуюча особистість злочинця - ще не свідчення того, що він говорить неправду; чим важчий злочин і складніший захист, тим відповідальніше завдан­ня адвоката і тим сумлінніше потрібно працювати над матеріалами справи.

Особливе місце в діяльності адвоката займає захисна про­мова. Це заключний акт його роботи в суді першої інстанції. Йому передує кропітка і напружена робота, що має за мету мак­симальне зміцнення позиції захисту в процесі перевірки судом обґрунтованості пред'явленого обвинувачення. На цій стадії судо­вого процесу захисник групує і доносить до суду в переконливій формі всі здобуті в процесі суду аргументи на користь свого підзахисного. Тут оголюються і стикаються справжні інтереси осіб, що перебувають на лаві підсудних, висвічуються приховувані до цього думки і задуми. Захисна промова - це наслідок напруженої роботи, сплав творчого осмислення фактів і таланту їх викла­ду, що слугує єдиній меті - наданню максимальної допомоги підзахисному при реально сформованому та сформульованому розкладі фактичних обставин і можливостей.

У промові адвоката особливо переконливо виявляється гуманізм професії захисника. Він прагне допомогти людині, що з власної вини потрапила в біду чи й зовсім невинна, яка може бути несправедливо засудженою через некритичне ставлення прокуро­ра до сформульованого на попередньому слідстві обвинувачення.

Для змісту і структури захисної промови важливі чітке окрес­лення правової і моральної позиції захисника. Захисна промова вимагає від адвоката концентрації всіх його сил і здібностей, уміння і культури, таланту та найвищого такту. Одне необережно вимовлене слово чи невдало сформульоване питання здатні ви­кликати в залі емоції та спричинити непередбачені наслідки.

Це приклад нерозуміння захисником ситуації, відсутності по­чуття міри і поваги до потерпілих і аудиторії, що можна визначи­ти як неетичність поведінки. І, навпаки, етичність і виваженість захисника в наелектризованій обстановці судової зали здатні

заспокоїти юрбу і змусити її вислухати захисну промову, незва­жаючи на негативні емоції.

Судова промова захисника буде тоді досягати своєї мети, коли захисник володіє мистецтвом доведення, переконування, сперечання та судового красномовства. Вибудовуючи зміст про­мови, захисник повинен внести новизну у висвітлення фактів, по-новому їх проаналізувати чи схарактеризувати підсудного.

Визнавши обвинувачення, захисник змушений зосередитися у своїй промові на спростуванні кваліфікації злочину. Він може виявити двозначність чи багатозначність у формулюванні зако­ну і наполягати на тому, що діяння його підзахисного потрібно кваліфікувати не тим кримінальним законом, яким його кваліфікує прокурор. Наскільки такі засоби захисту можна вважати мораль­ними, однозначно відповісти неможливо.

Захисник може застосовувати тільки законні засоби й спо­соби захисту. Виступаючи на боці людини, обвинувачуваної в порушенні закону, він сам повинен неухильно дотримувати законів, користуватися тільки легальними засобами.

Ні труднощі справи, взятої адвокатом до провадження, ні його внутрішній протест і моральний осуд учиненого підзахисним злочину, не виправдовують відкриту демонстрацію захисником свого негативного ставлення до підсудного. Тим більше не­припустимо, виходячи з особистої антипатії до підзахисного, ігнорувати його захисні докази й аргументи, позбавляти його правової підтримки. Це варто розцінювати як фактичну відмову від захисту.

Захищаючи конкретну людину від обвинувачення в злочині, захисник не може виправдовувати сам злочин. А.Ф. Коні, крити­куючи свого часу недоліки адвокатури, писав про справедливу тривогу в зв'язку з випадками, коли захист злочинця перетво­рювався у виправдання злочину, причому, мистецьки псуючи моральну перспективу справи, змушував потерпілого і винного мінятися ролями.

Що стосується моральної сторони такого рішення, то тут доводиться йти шляхом морального вибору в умовах мораль-

ного конфлікту, коли дотримання однієї норми спричиняє пору­шення іншої. Але перевагу все-таки варто віддати моральному обов'язку до кінця захищати від обвинувачення іншу людину, що довірила свою долю адвокатові, сподівається на його допо­могу. А обвинувачення нехай підтримує той, хто зобов'язаний це робити.

Обвинувачуваний, що постав перед судом, ще не засудже­ний. Захисник більше, ніж інші учасники судового розгляду, зобов'язаний поважати гідність підсудного, делікатно ставитися до його самолюбства й виступати на їх захист, у тому числі й при виголошенні своєї промови. Захисник, за виразом А.Ф. Коні, -„друг, радник" обвинувачуваного.

Клієнту можуть стати відомі обставини, що компрометують того чи іншого свідка, іншого обвинувачуваного тощо. У кожно­му випадку адвокат має ретельно вивчити характер пропонованої клієнтом інформації та можливі шляхи її використання. Справа в тому, що потрібно передбачити наслідки їхнього розголосу в суді. Використання подібних методів захисту може зашкодити інтересам підсудного. Варто враховувати і можливість негативної оцінки судом такого захисту.

Адвокат має право і повинен заявляти підсудному про своє негативне ставлення до аморальних способів і методів захисту (наклеп, обмова тощо) і категорично відмовитися використовува­ти їх у судовому засіданні. Він так само зобов'язаний роз'яснити підзахисному можливу негативну реакцію суду на такі методи за­хисту. Однак захисник не має права перешкоджати підсудному в його рішенні самостійно надати розголосу ті чи інші свідчення, якщо останній розраховує на позитивний результат. У цьому разі відповідальність за погіршення позиції захисту лежить на підзахисному.

Несумлінні прийоми, як правило, є не лише аморальними, але й недоцільними і, практично, невиправданими. Адвокат по­збавлений права використовувати такі засоби захисту, як свідомо помилкові свідчення, підроблені документи, вигадані обставини тощо.

Нерідко адвокат у своїй промові вдається до неточностей, не несучи за це кримінальної відповідальності. Йдеться про софізми — міркування, що здаються правильними, проте в них навмисно допущена логічна помилка для надання видимо» істинності хибному твердженню, і паралогізми - ненавмисл. неправильно побудовані міркування. Звинуватити захисника в навмисному перекручуванні дійсності немає достатніх підстав, оскільки закон вимагає від нього правди, а не істини. Отже, вико­ристання софізмів несумісне із законом і принципами моралі, про­те їх автор може бути покараний лише муками власної совісті. Не відповідають перед законом і адвокати, які вдаються до відвертої брехні.

Питання морального характеру адвокату доводиться вирішувати через взаємини з іншими учасниками кримінального судочинства. Так, дуже складні відносини з „подільниками" у груповій справі. Яким би не було ставлення захисника до цих осіб, він має бути коректним і стриманим. Адвокат не має пра­ва використовувати іронію, відкриту недовіру і тим-, більше нічого такого, що могло б принизити людську гідність інших підсудних. Коректне, етичне ставлення до вищезазначених осіб характеризує самого адвоката і забезпечує йому повагу присутніх.

Захисник повинен у кожній ситуації окремо вирішувати пи­тання, чи може він для полегшення долі свого підзахисного об­тяжувати положення інших підсудних, однак при цьому варто пам'ятати, що обвинувальна функція адвокату не властива.

Ознакою поганого тону при захисті є створення сприят­ливого „тла" своєму підопічному за рахунок інших підсудних. Такий спосіб захисту є морально невиправданим і професійно недоброякісним. Проте захисник має право і зобов'язаний відшукати і викласти суду все, що позитивно характеризує особистість підзахисного і здатне вплинути на внутрішнє пере­конання суддів та винесення вироку.

Етика судового процесу припускає граничну коректність у відносинах зі своїми колегами, якщо в справі бере участь

кілька захисників. Необдумане, а тим більше образливе слово, кинуте колегою, насамперед характеризує самого адвоката. Захисник не має морального права втручатися в роботу свого і; леги, коригувати його лінію захисту і відкрито іронізувати.о-цього приводу.

Значну кількість розглянутих судами справ становлять цивільні суперечки. Інтереси кожної зі сторін у суді представляє адвокат, в завдання якого входить надати якісну правову допомогу довірителю в доведенні своєї правоти, „своєї" справедливості. Ро­бити це потрібно відповідно до закону, дотримуючись поваги до суду і свого колеги, який представляє інтереси противної сторони. При розбиранні доказів недопустимо зневажати почуття і гідність учасників судової суперечки Це можливе лише за наявності висо­кого професіоналізму, загальної культури і володіння адвокатом законами етики.

При розгляді цивільних суперечок поняття справедливості має відносний характер і нерідко не збігається з вимогами закону. Адвокат, що представляє кожну зі сторін, зокрема, й „законослух­няного" кривдника, має сумлінно відстоювати інтереси останньо­го.

У всьому іншому етичні принципи, що властиві кримінальному процесу, застосовуються і є обов'язковими для всіх учасників цивільного процесу.

Дата добавления: 2015-05-26