Загальна характеристика роботи

Спеціалізованої вченої ради Н. В. Лісова

Вчений секретар

В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

ЗАПРОВАДЖЕННЯ МЕДІАЦІЇ

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2013

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:	кандидат юридичних наук, доцент Костюченко Олена Юріївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри правосуддя юридичного факультету.
Офіційні опоненти:	доктор юридичних наук, професор Галаган Володимир Іванович, Національна академія внутрішніх справ, професор кафедри досудового розслідування;
	кандидат юридичних наук, доцент Микитин Юрій Іванович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, доцент кафедри кримінального права, заступник директора юридичного інституту.

Захист відбудеться 03 квітня 2013 року о 14 годині 00 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.730.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук у Національній академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії прокуратури України за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-б.

Автореферат розісланий «01» березня 2013 р.

Актуальність теми. Розвиток України як демократичної, соціальної та правової держави вимагає належних гарантій реалізації прав і свобод людини, що можливо завдяки подальшій імплементації у вітчизняну правову систему загальновизнаних міжнародних стандартів у сфері кримінального судочинства, зокрема медіації потерпілого та особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (victim-offender mediation), як найбільш поширеної форми відновного правосуддя. Ґрунтуючись на ідеї примирення сторін, відшкодування завданої потерпілому шкоди, усвідомлення особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, моральної і правової відповідальності за свої дії, цей метод вирішення спорів сприяє реінтеграції у подальшому такої особи в суспільство, запобіганню рецидиву, спрощенню розгляду окремих категорій кримінальних справ.

В Україні на сьогодні реалізовані окремі заходи на шляху запровадження медіації в кримінальному процесі. У квітні 2012 року Верховною Радою України було прийнято Кримінальний процесуальний кодекс України, що передбачає докорінні зміни у вітчизняному кримінальному процесі. Особливо важливі з них полягають в закріпленні на законодавчому рівні можливості укладення угоди про примирення між потерпілим і підозрюваним, обвинуваченим. Дана ініціатива має сприяти вдосконаленню кримінального судочинства, забезпечивши швидке відновлення прав потерпілого.

При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України, допускаючи можливість укладення угоди про примирення, безпосередньо саму процедуру медіації не врегульовує.

Комплексного та детального наукового дослідження питання про необхідність запровадження саме медіації в кримінальному процесі України не проводилось. Водночас ця проблема потребує глибокого осмислення, систематизації, узагальнення теоретичного і практичного матеріалу та розроблення на його основі пропозицій з удосконалення кримінального процесуального законодавства України. Наведені обставини свідчать про актуальність обраної теми дисертації.

Значний внесок у вивчення проблеми запровадження медіації в кримінальному процесі України становлять роботитаких вітчизняних та зарубіжних учених, як: І. Айртсен, О. В. Аллахвердова, Х. Бесемер, Р. Буш, І. А. Войтюк, В. І. Галаган, Л. В. Головко, М. Гроенхейзен, Е. Ешуорт, В. В. Землянська, Х. Зер, Р. Г. Коваль, І. М. Козьяков, В. М. Куц, Н. Крісті, Д. Маєрс, Р. Р. Максудов, В. Т. Маляренко, Т. Маршала, Г. Мате, П. Мілберн, Ю. І. Микитин, Д. Несс, С. Г. Пен, М. Райт, М. Умбрайт, М. Г. Флямер, Д. Фолджер, Н. С. Шатіхіна.

Крім того, у працях таких науковців, як: Х. Д. Алікперов, С. А. Альперт, Л. В. Багрій-Шахматов, Ю. В. Баулін, Т. В. Варфоломеєва, М. Галантер, М. І. Гошовський, О. А. Губська, А. В. Єндольцева, Л. М. Карнозова, О. Ю. Костюченко, І. І. Котюк, А. Н. Красиков, О. П. Кучинська, Н. В. Лісова, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, О. В. Перепадя, Ю. Д. Притика, П. В. Пушкар, В. М. Тертишник, М. І. Хавронюк, Г. Хесль, В. В. Ценева, М. Е. Шумило, М. К. Якимчук, Г. М. Якобашвілі, С. С. Яценко, А. М. Ященко проведені дослідження окремих інститутів кримінального права та кримінального процесу, наукові результати яких мали вагоме значення під час написання цієї роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з плановою темою, що затверджена Вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 3 від 4 грудня 2009 року «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (реєстраційний № 06БФ042-01, державна реєстрація № РК 0101U003579), і темою кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Проблеми розвитку законодавства про судочинство та судоустрій України» № 97165. Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 3 від 23 жовтня 2009 року.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є комплексна розробка науково обґрунтованих положень та пропозицій щодо запровадження медіації в кримінальному процесі України, виявлення теоретичних і практичних питань у сфері правового регулювання та їх вирішення, у тому числі, шляхом надання рекомендацій з удосконалення чинного кримінального і кримінального процесуального законодавства та практики його застосування.

Для досягнення поставленої мети були визначені та вирішувалися наступні задачі:

– окреслити історичний розвиток правового регулювання примирення в кримінальному процесі України;

– визначити правову та соціальну суть медіації, як однієї з основних складових відновного правосуддя, охарактеризувати її головні принципи, а також визначити основні етапи процедури її проведення;

– сформулювати теоретичну модель правового статусу медіатора;

– проаналізувати зарубіжний досвід застосування медіації з метою її запровадження в кримінальному процесі України;

– на підставі аналізу норм чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства встановити правові передумови для застосування медіації;

– узагальнити практику застосування слідчими та судовими органами правових підстав звільнення від кримінальної відповідальності та закриття справ у зв’язку з примиренням винного з потерпілим;

– визначити перспективи подальшого запровадження медіації в правову систему України;

– розробити практичні рекомендації щодо запровадження медіації в кримінальному процесі України;

– внести пропозиції з удосконалення чинного кримінального і кримінального процесуального законодавства України з метою законодавчого закріплення медіації.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що складаються при застосуванні медіації в кримінальному процесі.

Предметом дослідження є запровадження медіації в кримінальному процесі України.

Методи дослідження. Під час проведення даної наукової роботи застосовувались загальнонаукові та спеціально-наукові методи, вибір яких обумовлено особливостями об’єкта, предмета, мети і задач дослідження. Методологічну основу становить насамперед діалектичний метод пізнання, за допомогою якого правові явища розглядаються в розвитку, взаємозв’язку та взаємодії, з урахуванням тих факторів і умов, що впливають на їх сутність, призначення, особливості. З числа спеціально-наукових методів у дисертаційному дослідженні застосовані: історичний, формально-логічний методи, аналізу і синтезу, абстрагування та узагальнення, системно-структурний і порівняльно-правовий методи, а також методи прогнозування та статистичний. За допомогою історичного методу досліджено еволюцію становлення і розвитку медіації в зарубіжній та вітчизняній практиці. Формально-логічний метод і метод аналізу та синтезу застосовано при дослідженні змісту складових частин медіації; правової категорії примирення (умови юридичної дійсності; часовий та вольовий моменти примирення; сфера застосування тощо); при формулюванні поняття медіації, складових частин (етапів) медіації, при визначенні особливостей правового статусу медіатора тощо; при складанні тексту норм, якими пропонується доповнити чинне законодавство або змінити його в інший спосіб. Метод аналізу та синтезу також використовувався під час збирання й вивчення практики застосування медіації і для проведення анкетування суддів, прокурорів, адвокатів та інших фахівців у галузі права з метою з’ясування окремих аспектів проблем, що досліджувалися. Для виконання цих задач також застосовувались методи абстрагування і узагальнення. За допомогою системно-структурного методу пізнання було проаналізовано будову правової категорії примирення і такі взаємозв’язки між її складовими, що створюють можливість проведення медіації та врахування її результатів. На основі цього методу також досліджувалися в сукупності відповідні положення чинного законодавства, що регулюють питання про примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим (de lege lata), а також проекти відповідних нормативно-правових актів (de lege ferenda). Порівняльно-правовий метод застосовано при зіставленні положень щодо функціонування медіації у вітчизняній та зарубіжній практиці; при виявленні співвідношення результатів медіації як підстави звільнення від кримінальної відповідальності з іншими юридичними формами врахування таких результатів; під час порівняння позицій учених-правників щодо питань правової природи медіації, її складових частин тощо. Метод прогнозування використано при формулюванні перспектив розвитку медіації в кримінальному процесі України. На основі статистичного методу опрацьовано дані судової статистики, результати опитувань практичних працівників тощо.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті: аналізу судової практики, матеріалів 180 кримінальних справ місцевих судів міст Києва, Красногвардійська, Харкова, Донецька, Львова, судової статистики, а також результати анкетування 285 осіб: суддів, прокурорів, слідчих та адвокатів міст Києва, Харкова, Донецька, Львова, Одеси, Сімферополя.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця дисертаційна робота є першим комплексним науковим дослідженням медіації у кримінальному процесі України, у якому поєднано як вітчизняний, так і зарубіжний досвід вивчення її окремих аспектів і висвітлено останні напрацювання вчених у даному напрямі.
У дисертації розроблено нові науково-теоретичні положення, що полягають у наступному:

вперше:

– доведено необхідність виокремлення етапів медіації в межах кримінального процесу (ініціювання проведення медіації, направлення медіатору інформації про обставини справи для проведення медіації, прийняття процесуального рішення за результатами медіації) та етапів медіації поза межами кримінального процесу (проведення підготовчого засідання, процес переговорів, складання звіту медіатора за результатами проведеної медіації);

– відокремлено термін «медіація» від терміна «примирення», оскільки саме медіація є механізмом реалізації права сторін на примирення, яке, у свою чергу, являє собою позитивний результат проведеної медіації;

– запропоновано авторське визначення поняття «медіаційна таємниця» в кримінальному процесі України, під якою треба розуміти інформацію, отриману від осіб, що стала відома медіатору при здійсненні ним своїх професійних обов’язків;

– визначено професійну складову особи медіатора та процес його підготовки, що складається з двох взаємопов’язаних етапів: отримання знань та оволодіння навичками. Обґрунтовано необхідність запровадження у профільних вищих навчальних закладах навчальної дисципліни «Медіація в кримінальному процесі як метод вирішення конфліктів», яка призначена для отримання теоретичних знань і практичних навичок у сфері сучасних технологій вирішення конфліктів;

– запропоновано низку авторських змін та доповнень до Кримінального процесуального кодексу України з метою законодавчого закріплення врахування позитивних результатів медіації і вдосконалення правового регулювання укладення та виконання угоди про примирення;

удосконалено:

– визначення медіації в кримінальному процесі України в контексті Кримінального процесуального кодексу України (2012 р.). Під цим терміном слід розуміти позасудову процедуру вирішення конфлікту з метою примирення потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, відновлення порушених правовідносин в суспільстві, яка досягається шляхом проведення переговорів з дотриманням принципів добровільності, самовизначення, незалежності, конфіденційності за участю нейтральної та неупередженої третьої сторони (медіатора), внаслідок чого потерпілий отримує можливість виявити своє ставлення до кримінального правопорушення та його наслідків, підозрюваний, обвинувачений (підсудний) чи засуджений – прийняти на себе зобов’язання щодо відшкодування заподіяної шкоди, усунення інших негативних наслідків вчиненого кримінального правопорушення та здійснення інших дій, не пов’язаних з відшкодуванням шкоди (дій майнового або немайнового характеру, за винятком тих, що не відповідають інтересам суспільства або порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб) на користь потерпілого;

– соціально-правове обґрунтування положень, відповідно до яких медіація потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) чи засудженого є новітнім механізмом реформування існуючої моделі кримінального судочинства з метою дотримання належного правопорядку та громадянського миру, зміни способу реагування держави на вчинений злочин, забезпечення можливості відновлення прав та інтересів потерпілого, розвантаження судової системи, а також формування позитивного іміджу України на сучасній світовій політико-правовій арені;

– аналіз правової природи угоди про примирення, що укладається за результатами позитивно проведеної медіації. Обґрунтовано, що результат примирення може бути не тільки підставою для звільнення від кримінальної відповідальності в контексті статті 46 КК України, а й обставиною, що враховується під час: призначення покарання як пом’якшуюча, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або звільнення неповнолітніх від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

– законодавчі положення застосування медіації на основі аналізу законопроектів у частині визначення характеру справ, що можуть передаватися на медіацію, стадії кримінального процесу, на якій можливо ініціювати проведення медіації, визначення питань професійної підготовки медіаторів тощо; розроблено комплексний проект Закону України «Про медіацію в кримінальному процесі України»;

– механізм запровадження медіації у систему кримінального процесу України. Зокрема, визначено основні шляхи та напрями реформування і вдосконалення відповідних сфер регулювання в контексті адаптації правової системи України до acquis communautaire (право Європейського Союзу);

дістало подальший розвиток:

– комплексний аналіз медіації, а саме: визначення її суті, принципів, основних функціональних методів, що застосовуються в процесі медіації;

– аналіз норм матеріального та процесуального права, що враховують результати примирення. Встановлено, що медіація можлива на будь-якій стадії кримінального процесу;

– історичний аспект застосування примирення з часів Київської Русі до сьогодення;

– узагальнення практичного досвіду запровадження та застосування медіації в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, Королівстві Бельгія, Федеративній Республіці Німеччина, Республіці Польща, Французькій Республіці, Російській Федерації, Республіці Молдова, Республіці Казахстан.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній роботі – для подальшого вивчення проблем примирення сторін кримінального конфлікту, відшкодування потерпілому завданої шкоди шляхом запровадження та застосування медіації в кримінальному процесі
України;

нормотворчій діяльності – для правової регламентації примирення сторін кримінального конфлікту, відшкодування потерпілому завданої шкоди шляхом запровадження та застосування медіації в кримінальному процесі України;

правозастосовній діяльності – для забезпечення використання медіації в кримінальному процесі України;

навчальному процесі – при викладанні дисципліни «Кримінальний процес»,
а також з метою запровадження спеціальної навчальної дисципліни «Медіація в кримінальному процесі як метод вирішення конфліктів».

Матеріали дисертаційного дослідження використовувалися дисертанткою у навчальному процесі під час проведення лекційних та практичних занять (акт про впровадження в навчальну та наукову діяльність Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 07/09–2011 від 15.09.2011 р.). Результати дисертаційного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на засіданні кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 5 від 22.12.2011 р.). Пропозиції щодо внесення відповідних змін до проекту Кримінального процесуального кодексу України (2012 р.) та проекту Закону України «Про медіацію», подані до Верховної Ради України (лист від юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 29.06.2011 р. № 042/624), будуть ураховані в законотворчому процесі (відповідь Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України від 05.07.2011 р. № 04-30/18-2543; відповідь Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 02.10.2012 р. № 04-19/14-2063).

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах автора на: Всеукраїнській студентській науковій конференції «Сучасний стан і перспективи розвитку держави і права в Україні очима студентів» (Дніпропетровськ, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (Київ, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та сучасні проблеми» (Кіровоград, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання сучасних державотворчих та правотворчих процесів» (Запоріжжя, 2010), II Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та студентів «Закарпатські правові читання» (Ужгород, 2010), IX Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (Львів, 2010), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Вдосконалення діяльності прокуратури – шлях до реформування кримінальної юстиції» (Львів, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Верховенство права та права людини» (Запоріжжя, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика правотворчої та правозастосовчої діяльності у контексті сучасних реформаційних процесів» (Харків, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Юридична наука: політичні, економічні та соціальні витоки сьогодення» (Київ, 2010), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми процесуальної науки: історія та сучасність» (Київ, 2010).

Публікації. Концептуальні положення дисертаційного дослідження викладені автором у двадцяти чотирьох наукових публікаціях, зокрема у восьми наукових статтях, опублікованих у виданнях, включених МОНмолодьспортом України до переліку фахових з юридичних наук, одній статті, опублікованій у виданні іноземної держави, чотирьох статтях, опублікованих в інших вітчизняних виданнях, та одинадцяти тезах міжнародних науково-практичних конференцій.

Структура роботи визначена відповідно до мети і задач дослідження та складається зі вступу, трьох розділів, що містять 12 підрозділів та 2 підпункти, висновків, використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 277 сторінок, з них 170 сторінок основного тексту, 30 сторінок, на яких розміщено список використаних джерел (260 найменувань), та 77 сторінок, де наведено 7 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета і задачі дослідження, його наукова новизна, теоретична та практична цінність отриманих результатів, викладено положення, що виносяться на захист, відображаються форми їх апробації і впровадження у науково-дослідну, нормотворчу, правозастосовну діяльність та навчальну роботу.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні аспекти дослідження медіації в кримінальному процесі» складається з трьох підрозділів. У ньому окреслено основні етапи розвитку наукової думки, що стосується досліджуваної проблеми та поставлених задач, визначено невирішені питання і запропоноване власне бачення шляхів розв’язання виявлених проблем.

Підрозділ 1.1 «Медіація як основна форма відновного правосуддя в кримінальному процесі» складається з двох підпунктів.

У підпункті 1.1.1 «Історичний розвиток правового регулювання медіації в кримінальному процесі України» за результатами аналізу положень Руської Правди, Литовських Статутів 1529, 1566, 1588 рр., Соборного Уложення 1649 р., Військового статуту 1716 р., Прав, за якими судиться малоросійський народ, 1743 р., Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., Статуту кримінального судочинства 1864 р., Керівних начал кримінального права РРФСР 1919 р., Кримінального кодексу УСРР 1922 р., Кримінально-процесуального кодексу УСРР 1923 р., Кримінально-процесуального кодексу УСРР 1927 р., Основ кримінального законодавства СРСР 1958 р., Кримінально-процесуального кодексу УРСР 1960 р. та інших актів, що так чи інакше закріплювали можливість примирення між потерпілим і особою, яка вчинила злочин, а також здобутків російських дослідників (Н. Н. Єфремова, С. Г. Пен, М. А. Чельцов-Бебутов) зроблено висновок про те, що правова традиція України ще від часів Київської Русі і до проголошення незалежності містить чимало прикладів існування примирення між сторонами кримінального конфлікту. У подальшому на державному рівні було здійснено низку кроків з метою створення організаційних та правових умов для запровадження медіації в кримінальному процесі України, логічним результатом яких стало прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України. Можливість укладення угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим (підсудним) стала новелою цього законодавчого акта.

Запровадження медіації на сучасному етапі розвитку України є не тільки прикладом світових уніфікаційних процесів, а передусім закономірним продовженням правової традиції України, що сформувалася ще від найдавніших часів.

У підпункті 1.1.2 «Поняття та форми відновного правосуддя в кримінальному процесі» розглянуто роботи основоположників ідеї відновного правосуддя Г. Зера «Зміна об’єктива: новий погляд на злочин та правосуддя» та М. Райта «Відновне правосуддя – шлях до справедливості». Окрім того, комплексне дослідження ідеї відновного правосуддя міститься в працях західних учених (І. Айртсен, Е. Ешуорт, Д. Ван Несс, Т. Маршал). Проаналізовано роботи російських науковців (Х. Д. Алікперов, Л. М. Карнозова, Є. А. Карякін, І. Л. Петрухін, Н. С. Шатіхіна) та вітчизняних (В. В. Землянська, В. Т. Маляренко, І. А. Войтюк) учених, які містять дослідження загальних причин появи ідеї відновного правосуддя як однієї з альтернативних форм розв’язання кримінально-правових конфліктів.

Акцентовано увагу на концепції відновного правосуддя, заснованій на визнанні того, що злочин є порушенням правопорядку стосовно окремого індивіда, певної спільноти, а не держави як суб’єкта права. Наведено визначення поняття «відновне правосуддя», з’ясовано основні форми, в яких воно може існувати.

У результаті системного аналізу роботи Т. Куна «Структура наукових революцій» доведено необхідність визначення відновного правосуддя як парадигми з огляду на те, що це не просто певна філософсько-правова категорія, спеціальний прийом чи метод розв’язання конфліктів, а самостійна концепція, що характеризується своєрідною схемою постановки та вирішення наукової проблеми.

У підрозділі 1.2 «Поняття та принципи медіації в кримінальному процесі, правила її проведення» на підставі комплексного дослідження позиції багатьох авторів з метою розкриття поняття «медіація», характеристики її основних ознак, виділяється два підходи до визначення даного терміна. Основою першого є діяльність медіатора (Т. Г. Морщакова, Г. Хесль), а другий підхід акцентує увагу на участі в процесі самих сторін конфлікту (Х. Бесемер, К. Хаптала, Г. Мета, Д. Хіммельстейн та ін.).

Відокремлено термін «медіація» від терміна «примирення», оскільки саме медіація являє собою механізм реалізації права сторін на примирення, яке, у свою чергу, є позитивним результатом проведеної медіації.

Автором удосконалено поняття «медіація в кримінальному процесі». Під цим терміном слід розуміти позасудову процедуру вирішення конфлікту з метою примирення потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, відновлення порушених правовідносин в суспільстві, яка досягається шляхом проведення переговорів з дотриманням принципів добровільності, самовизначення і конфіденційності за участю нейтральної та неупередженої третьої сторони (медіатора), внаслідок чого потерпілий отримує можливість виявити своє ставлення до кримінального правопорушення та його наслідків, підозрюваний, обвинувачений (підсудний) чи засуджений – прийняти на себе зобов’язання щодо відшкодування заподіяної шкоди, усунення інших негативних наслідків вчиненого кримінального правопорушення та здійснення інших дій, не пов’язаних із відшкодуванням шкоди (дії майнового або немайнового характеру, за винятком тих, що не відповідають інтересам суспільства або порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб) на користь потерпілого.

З огляду на визначення поняття «медіація в кримінальному процесі» виокремлено основні елементи та принципи медіації.

Проаналізовано типи (моделі) медіації залежно від її взаємозв’язку з традиційною системою кримінального правосуддя. Згідно з першою моделлю медіація є частиною звичайного кримінального процесу. Друга модель медіації являє собою реальну альтернативу кримінальному судочинству, коли певна кримінальна справа на ранній стадії процесу виводиться із системи кримінального правосуддя. Третя модель передбачає, що медіація є додатком до традиційної системи кримінального судочинства.

Проаналізовано Рекомендацію № 19 Комітету міністрів Ради Європи «Про медіацію в кримінальних справах», що містить вихідні положення до основних етапів медіації. Зважаючи на позицію автора про те, що медіація є позасудовою процедурою, виокремлено етапи медіації в межах кримінального процесу (ініціювання проведення медіації, направлення медіатору інформації про обставини справи для проведення медіації, прийняття процесуального рішення за результатами медіації) та етапи медіації поза межами кримінального процесу (проведення підготовчого засідання, процес переговорів, складання звіту медіатора за результатами проведеної медіації).

У підрозділі 1.3 «Теоретична модель правового статусу медіатора» досліджується Рекомендація № 19 «Про медіацію в кримінальних справах», Європейський кодекс поведінки для медіаторів, які містять вимоги до особистих якостей та професійної підготовки медіатора. Автором встановлено, що процес професійної підготовки медіаторів складається з двох взаємопов’язаних етапів: отримання знань та оволодіння навичками. Також наголошується на необхідності запровадження у вищих навчальних закладах окремої навчальної дисципліни «Медіація в кримінальному процесі як метод вирішення конфліктів» з метою надання теоретичних знань і практичних навичок у галузі сучасних технологій позасудового вирішення конфліктів.

Розділ 2 «Порівняльно-правова характеристика медіації в кримінальному процесі іноземних держав» містить шість підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Медіація в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії» досліджено досвід застосування медіації на прикладі Великобританії – країни, яка першою в Європі почала запроваджувати дану процедуру. Розглянуто основні причини появи медіації та її історичні віхи розвитку. Проаналізовано два типи медіації – поліцейську та судову. Наголошується на тому, що можливість проведення медіації на будь-якій стадії кримінального процесу,
у тому числі і після винесення вироку, а також стосовно широкого кола справ є підтвердженням пріоритету відновної складової кримінального процесу над каральною і прикладом утвердження переваги прав та інтересів людини над інтересами держави.

У підрозділі 2.2 «Особливості проведення медіації в Королівстві Бельгія» вивчено основні етапи запровадження медіації та особливості її проведення. Встановлено, що практика застосування медіації щодо неповнолітніх та повнолітніх правопорушників розвивається окремими шляхами. Аналізуються особливості проведення медіації на етапі досудового розслідування справи прокуратурою. Автор стверджує, що при запровадженні медіації в кримінальний процес України доцільно врахувати досвід Бельгії щодо можливості проведення медіації на будь-якій стадії кримінального процесу, у тому числі і після винесення вироку, що дасть змогу ефективно реінтегрувати засудженого у соціальну спільноту.

У підрозділі 2.3 «Застосування медіації у Федеративній Республіці Німеччина» аналізуються основні етапи запровадження даної процедури у німецьку систему кримінального судочинства. Зазначається, що медіація стосовно повнолітніх та неповнолітніх злочинців має окреме нормативно-правове регулювання зі своїми особливостями. Акцентується увага на можливості широкого залучення громадських організацій до надання послуг медіації. Заслуговує на увагу досвід Німеччини в частині застосування медіації до широкої категорії кримінальних справ: в одних випадках успішно проведена медіація є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, а в інших – враховується судом як пом’якшуюча обставина під час призначення особі покарання.

У підрозділі 2.4 «Аналіз медіації у кримінальному процесі Республіки Польща» звертається увага на особливості запровадження медіації – спочатку її застосовували на практиці і лише згодом закріпили на законодавчому рівні. Узагальнено досвід запровадження та застосування медіації шляхом аналізу критеріїв її допустимості залежно від тяжкості злочину та стадії процесу; порядку ініціювання і проведення медіації тощо. При цьому саме польський досвід повною мірою може бути тим орієнтиром, що враховуватиметься в Україні під час запровадження медіації до системи кримінального судочинства.

У підрозділі 2.5 «Характеристика медіації у Французькій Республіці» наголошується на відсутності у французькому законодавстві будь-яких обмежень стосовно проведення медіації, у результаті чого вона може застосовуватися щодо будь-якої кримінальної справи, незалежно від ступеня її тяжкості. За таких обставин результат примирення сторін у кожному конкретному випадку оцінюється органом, у провадженні якого перебуває справа. Доцільно врахувати досвід Франції щодо фінансування послуг медіаторів виключно з державного та місцевих бюджетів: таке положення забезпечить рівні можливості для потерпілого та особи, яка вчинила злочин, брати участь у медіації з метою подальшого примирення.

У підрозділі 2.6 «Особливості медіації в країнах Співдружності Незалежних Держав (Російська Федерація, Республіка Казахстан, Республіка Молдова)» узагальнено висвітлюється досвід тих країн СНД, де запровадження та застосування медіації за останнє десятиліття набуло найбільшого поширення. Особливістю імплементації медіації у правову систему вказаних країн є прийняття окремого нормативного акта, який прямо передбачає проведення медіації в кримінальному процесі.

Розділ 3 «Медіація в кримінальному процесі України: сучасний стан та перспективи розвитку» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Становлення медіації в кримінальному процесі України: теоретико-правові аспекти» проаналізовано фактори, що зумовлюють необхідність розширення сфери застосування медіації – одного зі способів виправлення осіб,
які вчинили кримінальні правопорушення, забезпечення захисту інтересів
та відновлення потреб потерпілих, профілактики злочинності, розвантаження
судів.

Досліджуються правові акти Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи,
в яких наголошено, що медіація є дієвим та ефективним засобом врегулювання конфліктів, запобігання рецидиву, спрощення порядку розгляду та прийняття рішення щодо окремих категорій кримінальних справ. Окрім того, аналізуються основні кроки із запровадження та застосування медіації у кримінальному процесі, що здійснюються на рівні органів державної влади, громадських організацій.

У підрозділі 3.2 «Застосування медіації в кримінальному процесі України: правові аспекти» встановлено, що вітчизняне законодавство передбачає достатньо передумов для можливості проведення медіації між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим чи засудженим, що передбачає їх примирення.

Аналізується поняття «примирення», наведено дві позиції з приводу його визначення: прихильники першої вважають примирення відмовою потерпілого від будь-яких претензій до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (Х. Д. Алікперов, О. О. Дудоров), інші вбачають в примиренні угоду між сторонами кримінального конфлікту, в якій фіксуються результати досягнутих домовленостей (Ю. В. Баулін, С. С. Яценко). Автор наводить власне визначення поняття «примирення в кримінальному процесі», під яким слід розуміти позитивний результат проведеної медіації, що має відповідні правові наслідки для сторін медіації та для досягнення якого необхідна участь третьої сторони (медіатора).

Також досліджується судова практика звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням на підставі статті 46 КК України, у зв’язку з передачею особи на поруки на підставі статті 47 КК України та із застосуванням звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України.

Проаналізовано Кримінальний процесуальний кодекс України та встановлено, що він містить ряд внутрішніх суперечностей, окремі його положення викладені непропорційно та непослідовно, у результаті чого він потребує доопрацювання та уточнення. Також досліджено зміст угоди про примирення.

Доведено, що примирення фактично може відбутися між потерпілим і підозрюваним, обвинуваченим – до постановлення вироку, а після постановлення вироку – між потерпілим та засудженим. За таких обставин примирення може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, пом’якшення покарання, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх.

У підрозділі 3.3 «Законодавчі перспективи розвитку медіації в кримінальному процесі України» зазначено, що медіація потребує законодавчого закріплення на рівні спеціального закону, оскільки має свій особливий предмет правового регулювання та суб’єктів, специфічну процедуру, правові наслідки, а також визначення місця в системі офіційного кримінального судочинства.

Розроблено проект Закону України «Про медіацію в кримінальному процесі України».У законопроекті визначено основні принципи, відповідно до яких здійснюється медіація, розроблено процедуру її проведення, запропоновано встановити правовий статус медіатора (вимоги до особи медіатора, його права
та обов’язки), врегульовано аспекти правової відповідальності, соціального та пенсійного забезпечення медіатора, організації діяльності медіаторів тощо.
У прикінцевих положеннях проекту містяться зміни та доповнення до чинного Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України.

Запропоновано авторське визначення поняття «медіаційна таємниця», під якою слід розуміти будь-які відомості, що стали відомі медіатору при здійсненні ним своїх професійних обов’язків.

Позиція щодо необхідності запровадження медіації в кримінальному процесі України підкріплюється результатами анкетування.

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дисертаційного дослідження сформульовані наступні висновки, внесено пропозиції та надано рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства й відповідних законопроектів у частині запровадження медіації в сфері кримінального судочинства України.

1. Правова традиція України ще від часів Київської Русі і до сьогодення містить чимало прикладів існування примирення між сторонами кримінального конфлікту. За таких обставин запровадження медіації в кримінальному процесі України, що ґрунтується саме на ідеї примирення сторін кримінального конфлікту,
є прикладом стійких історичних закономірностей самобутнього розвитку українського народу.

2. Запровадження медіації в кримінальному процесі України зумовлено потребою подальшої демократизації та гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов’язань України перед європейським та світовим співтовариством.

3. Сформульовано авторське визначення медіації в кримінальному процесі України, під якою слід розуміти позасудову процедуру вирішення конфлікту з метою примирення потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, відновлення порушених правовідносин в суспільстві, яка досягається шляхом проведення переговорів з дотриманням принципів добровільності, самовизначення, незалежності, конфіденційності за участю нейтральної та неупередженої третьої сторони (медіатора), внаслідок чого потерпілий забезпечується можливістю виявити своє ставлення до кримінального правопорушення та його наслідків, підозрюваний, обвинувачений (підсудний) чи засуджений – прийняти на себе зобов’язання відшкодувати заподіяну шкоду, усунути інші негативні наслідки кримінального правопорушення та вчинити інші дії, не пов’язані з відшкодуванням шкоди (дії майнового або немайнового характеру, за винятком тих, що не відповідають інтересам суспільства або порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб) на користь потерпілого.

4. Доведено необхідність виокремлення етапів медіації в межах кримінального процесу та етапів медіації поза межами кримінального процесу. Подібне розмежування дасть змогу чіткіше визначити порядок її проведення.

5. Під час проведення медіації визначальну роль відіграє медіатор, який сприяє сторонам кримінального конфлікту у досягненні взаєморозуміння, спільному виробленні взаємоприйнятних домовленостей та шляхів їх виконання. Наголошується на важливості професійної підготовки медіаторів, що має складатися з отримання знань та оволодіння навичками. У зв’язку із цим розроблено план навчальної дисципліни «Медіація в кримінальному процесі як метод вирішення конфліктів», вивчення якої може бути передбачено у навчальних програмах вищих навчальних закладів.

6. На процес запровадження та подальший розвиток медіації в зарубіжних країнах вплинула низка чинників, які за своєю суттю є тотожними і для України, – розчарування в можливостях системи офіційного кримінального судочинства знизити рівень злочинності; фактичне виключення потерпілого з процесу прийняття рішення стосовно злочину та правопорушника; бажання змінити спрямування кримінальної системи в бік автономного та консенсуального принципу вирішення кримінальних конфліктів.

7. Дослідження досвіду запровадження та застосування медіації на прикладі деяких зарубіжних країн здійснювалося на основі заздалегідь визначених критеріїв (ознак), а саме: стадії кримінального провадження, на якій можливо ініціювати проведення медіації; категорії кримінальних справ, де допустимо застосувати медіацію; наявності особливостей у практиці застосування медіації щодо неповнолітніх та медіації щодо повнолітніх; порядку закріплення безпосередньої процедури медіації; правових наслідків проведення медіації та укладення угоди про примирення; правового статусу організацій, які надають послуги з медіації; механізму фінансування проведення медіації. Під час розгляду питання про запровадження медіації в кримінальному процесі України видається доцільним урахувати досвід Великобританії, Бельгії та Польщі щодо можливості проведення медіації на будь-якій стадії кримінального процесу, у тому числі і після винесення вироку, що дасть змогу ефективно реінтегрувати засудженого у соціальну спільноту та забезпечить пріоритет відновної складової кримінального процесу. Заслуговує на увагу досвід Німеччини та Польщі в частині застосування медіації до широкої категорії кримінальних справ: в одних випадках успішно проведена медіація є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, а в інших – враховується судом як пом’якшуюча обставина при призначенні особі покарання. Слід також використати досвід Франції щодо фінансування послуг медіаторів виключно з державного та місцевих бюджетів: це забезпечить однакові можливості для потерпілого та особи, яка вчинила злочин, брати участь у медіації з метою подальшого примирення. Під час запровадження медіації в кримінальному процесі України доцільно врахувати досвід окремих країн СНД (Казахстан, Молдова, Російська Федерація), у яких імплементація процедури медіації характеризувалася прийняттям спеціальних нормативно-правових актів, що прямо передбачають проведення медіації в кримінальному процесі. Крім того, заслуговує на увагу практика створення при Міністерстві юстиції Молдови спеціального органу (Ради медіації), який проводить атестацію медіаторів; розробляє проекти стандартів і програм підготовки медіаторів; розглядає звернення, пов’язані з діяльністю медіаторів; приймає рішення про дисциплінарну відповідальність медіаторів; розробляє і затверджує норми професійної етики тощо.

8. Отримані результати дисертаційної роботи повною мірою відповідають її об’єкту, предмету, меті й задачам, особливості яких обумовили вибір конкретного переліку загальнонаукових та спеціально-наукових методів дослідження.

9. Положення чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства надають можливість для врахування позитивного результату медіації як:

– підстави для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням потерпілого та підозрюваного, обвинуваченого;

– обставини, що враховується при звільненні від покарання;

– обставини, що враховується при звільненні від відбування покарання з випробуванням;

– обставини, що враховується при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання;

– обставини, що враховується при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким;

– пом’якшуючої обставини при призначенні покарання;

– обставини, що враховується при звільненні неповнолітніх від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

У зв’язку з викладеним ініціювання проведення медіації може відбутись у будь-який момент після повідомлення особі про підозру до моменту видалення суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку (між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим), а також після постановлення вироку під час відбування засудженим покарання (між потерпілим та засудженим).

10. Розроблено проект Закону України «Про медіацію в кримінальному процесі України», в якому визначено основні принципи проведення медіації, деталізовано порядок проведення медіації (умови медіації та порядок проведення переговорів, підстави зупинення та припинення медіації), визначено правовий статус медіатора (вимоги до особи медіатора, його права та обов’язки), врегульовано загальні аспекти правової відповідальності, соціального та пенсійного забезпечення медіатора, організації діяльності медіаторів тощо. Крім того, даний законопроект у прикінцевих і перехідних положеннях містить відповідні зміни та доповнення до Кримінального процесуального кодексу України і Кримінального кодексу України, пропоновані з метою законодавчого закріплення врахування позитивних результатів медіації і вдосконалення правового регулювання укладення та виконання угоди про примирення.

11. При здійсненні своїх професійних обов’язків медіатор отримує конфіденційну інформацію від сторін, а тому зобов’язаний забезпечувати її збереження та нерозголошення. У зв’язку із цим доцільним є введення поняття «медіаційна таємниця» – будь-які відомості, що стали відомі медіатору при здійсненні ним своїх професійних обов’язків під час проведення медіації.

12. Позиція щодо необхідності запровадження медіації в кримінальному процесі України підкріплюється результатами анкетування 285 осіб, а саме: суддів, прокурорів, слідчих та адвокатів міст Києва, Харкова, Донецька, Львова, Одеси та Сімферополя (на питання «Чи потрібним є запровадження процедури медіації в кримінальний процес України?» 72 відсотки опитаних дали схвальну відповідь),
а також результатами вивчення матеріалів судової практики.

Дата добавления: 2015-06-25