Дві любові – це двобій

ПЕРШИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

«Хто не зо мною, той проти мене; хто зо мною не збирає – розтрачує».

1. Прекрасний ідеал святости такий: полюбити Господа Ісуса від усього серця, дозволити Йому заложити в нас Його царство любови, тобто перемінити себе в Нього.

Та не за один день будується таке володіння Господа Ісуса. По вторгненні в Єрусалим, годі було Давидові вже з першого дня прогнати свого супротивника зі священного міста. Ворог замкнувся в укріпленому замкові Сіон. Треба було цареві-воїнові сім років намучитися облогою, доки звідтіля не вигнав супостата.

Як же Господь Ісус заллє душу священною Любов'ю та оволодіє нею, то не вбиває Він, ані не роззброює супротивника душі, себелюбство. Навпаки, воно окопується в найбільш недоступну частину душі, там укріплюється та звідти кидає виклик до свого супротивника.

Отож, заки нам почати бій Любови, мусимо конечно пізнати якими боєприпасами розпоряджається ворог.

2. Самолюбство – ворог могутній. Воно вторгнулося в душу з первородним гріхом і тут поневолило всі людські здатності. В цій неволі воля послабилася і спрямувалася до зла. Також розум – затуманився, а уява розкріпачилась зловживаною свободою. Пожадливості зворохобились і змисли чатують постійно на здоровий розсудок.

3. Цілі роки це самолюбство укріплювало свою редуту. Воно, чи радше вона – ця любов себе самого – живилася, та, на жаль, міцніла продовж усіх дитячих і юнацьких літ, доки врешті душа не вирішила зажити для Господа Бога.

Так то себелюбство глибоко вкорінилось у звичаях та схильностях. Воно наче б просочило всі волоконця нашої істоти та всі комірчини нашого тіла. Оце пійло просякнуло більше або менше всі думки нашого розуму, всі мрії уяви і всі слова, що виходять з уст.

4. Це лихо – величезне вже саме собою. Але Його загострює ще довкілля людини.

Світові засади поведінки засновуються виключно тільки на самолюбстві. Приклади світу підбадьорюють його. Світ доцінює тільки послідовників його законів. Посмішки, кпини, образа, переслідування, скандал – все це по черзі служить світові за зброю, щоб нею викликати байдужість до Божої Любови в душах, спрагнених жити праведно в Господі Ісусі.

5. Врешті і сам диявол нападає на тих, хто рішений іти вслід за Господом нашим Ісусом Христом. А демон – такий мерзотний з себе! Сам його вигляд дуже злякав би душу та раз назавжди відвернув би від нього. Так він подразнює безладні пориви тіла, спонукує до гордости, розбурхує славолюб'я, пролазить у душевні наснаги та наклонює їх до зла. Для своєї цілі вміє скористати з усіх зовнішніх випадків та з усіх внутрішніх схильностей душі й тіла. Демон користується, Богом залишеною йому для спокушання людей страшною силою, здобутим за тисячі літ досвідом у виконуванні свого страшного ремесла та вкінці всіми хитрощами й нахабством, що ними надихнула його ненависть до Господа Бога та Його діток.

Він одного тільки хоче: виростити зернину себелюб'я та приглушити насіння Божої Любови.

6. Бо спочатку, ця любов – тільки росток ніжний-преніжний! Господь Ісус посадив цей росток у землю. Але земля погана, що сплодила масу заглушливого кукілю. Ця почва – це людська природа, якої коріння вростає в плоть та кров. Як можна чисто духовій любові закорінитися у такому поганому грунті?

Безперечно, людська душа теж – дух, однак дух цей наче сповитий жалюгідним тілом та загорнений у купу дробинок. Що-небудь незначне може розладнати частину цих дробинок, і вже навіть це маленьке пошкодження ладне миттю притупити душевну чутливість, затуманити здоровий глузд та скувати волю.

7. Он чим розпоряджає ворог у час великих боїв на дні кожної душі. Та не піддавайся зневірі. Супостат – сильний, але Господь Ісус – ще дужчий. Перш за все пригадай, що це Він створив твоє серце. Хоч і занепаде воно, та в ньому ще помітна деяка благородність, глибоке прагнення щастя, спокою та безсмертя, спрага любови, що її не втихомириш нічим створеним. І от якими непомітними, але міцними нитками придержує Господь при Собі, або притягає до Себе душі.

8. Дальше, Господь Бог загостив у душу праведника освячуючою ласкою. Пресвята Тройця поставила в душі престол, а Ісус Христос заволодів її життям. Як тільки душа рішуче станула під керівництво всесильного Вчителя, Він і на хвилину не відвертає від неї погляду: «Повіки його, за людьми стежать». Добрістю попереджає Він душу, додержує їй товариства та слідкує за нею. Його ж благодать держить її, двигає її, зміцнює та лікує.

Господь Ісус – вірний. Хоч як люто вдаряють пекельні стріли, та він не дозволить їм разити надмірно. Не дасть спокусам дошкулювати душі понад її спроможність. Господь наш Ісус Христос – великодушний. Він кормить душу Своїм тілом, навіть день-у-день, як вона цього бажає. Купає її в купілі власної крови, хай душа помиється з погані та вилікує рани. Невтомно зливає на душу рясний дощ Своїх ласк, надхнень, підбадьорень та сяєва Свого вчення, Своїх попереджень та прикладів добрих людей.

На користь душі розташовує всі зовнішні та внутрішні події, прикрі обставини, переслідування, духовні яловості, сумніви та докори сумління.

Відряджує на стійку при ній князя Свого двору, щоб вдаремнював сатанинські затії, піддержував душу в пору падіння, бадьорив її та збуджував до благодіяння.

Вкінці Господь Ісус довіряє душу Своїй любимій Матері; Вона ж, ніжно-преніжно та по-материнському, наполегливо доглядає за нею.

9. Однак ця наполеглива та дуже корисна турбота часто чуть-чуть помітна. Віра приховує солодку приявність Божого Вчителя, а самі підбадьорливі правди, ледве пробиваються крізь густі хмари. Ласка діє так ніжно та тонко, що душа ледве уловляє благодатний подих та не відчуває її пестощів. Чи Богові важко було б могутньо двигнути душі ласкою вгору та в одну мить переставити їх човника аж у саму пристань освячення? Так, безперечно, Господь це може! Але де ж тоді буде Боже вдовілля з того, що безпорадна душа так щиро шепче Йому заяву довір'я до Його безмірної добрости? Чи то коли Господь бачить, як завзято слабка наша природа відвалює стільки колод та запекло веслує, задивлена очима та серцем у Нього, хоч і як б'ють об неї скажені хвилі? А чи янголи та святці приглядалися б із подивом з неба, якби не бачили великої душевної стій кости в слабенькому тілі та стільки поривів на небо у того, хто природою схильний втішатись гуземним?

О, не вдавайся в тугу, моя душо, та не тривожся. Всемогутній бореться в тобі й для тебе. Господь Ісус не залишить тебе, а поведе до пeремоги.

10. Он у яких умовинах доводиться Любові воювати зі самолюбством, небові з пеклом, Господеві нашому Ісусові Христові з володарем тьми, сатаною! У цьому ж змаганні тобі, душо, доводиться бути і ставкою гри та й суддею. Демон не переможе тебе, хіба що сама на те дозволиш. На жаль, Господь Ісус теж – безрадний, якщо не віддаси себе для Нього. Це Він спорудив твою вільну волю і не Йому силоміць її брати. Це ти вибиратимеш Господа Ісуса чи може сатану, божественну Любов чи себелюб'я, задоволення твого, вмерлого за тебе, Вчителя чи пораження Його скорботою за твою невірність.

І тобі теж вибирати, чи, та якою мірою будеш Господній: чи бути тобі будь-яким християнином, чи душею-вибранкою; чи тягнутимеш по цій землі кайдани себелюбства, чи вільний злинеш на крилах Божественної Любови.

Господи Ісусе Христе! Я – Твій, безліч разів! Дайся мені на підмогу, щоб звести великі бої Любови.

Дата добавления: 2015-06-25