Соціальна робота. Теоретичні основи соціальної роботи 123

Теоретичні основи соціальної роботи 123

прагнення приховати причину травм;

плаксивість, самітність, відсутність друзів;

негативізм, агресивність, жорстоке поводження з тваринами;

-^ спроба вчинити суїцидний вчинок.

Зневага як один з різновидів сімейного насильства — це система­тична нездатність чи небажання забезпечити основні потреби залежного члена родини (наприклад, дитини, чи інваліда, старого) у їжі, одязі, медичіїому догляді, захисті і прихильності, що може призвести до по­гіршення фізичного чи психічного здоров'я, затримки або порушення розвитку й у підсумку кваліфікуватися як порушення прав людини. Термін "пасивна зневага" використовується тоді, коли має місце ситуація ізо­ляції мало — чи недієздатної людини, залишення його на самоті і (чи) ігнорування.

Одним з наслідків зневажливого ставлення до дитини в сім'ї є їх занедбаність, яку можна констатувати при наявності таких ознак:

■^ втомлений, сонний вигляд;

^ санітарію-гігієпічиа занедбаність;

■^ відставання у фізичному розвитку;

^ часта захворюваність;

^ затримка мовного і моторного розвитку.

Психологічне насильство в сім'ї — насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ чи погроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається емоційна невпевненість, нездатність захистити себе і може наноситися чи наноситься шкода психічному здоров'ю.

Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різноманітних особистих формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосу­вання насильства, приниження гідності, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвиток по­чуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражаєть­ся також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі з друзями і заняття улюбленою справою, знущанні й убивстві тварин, дорогих людині, у відсутності розуміння, підтримки й ін.

Спектр психологічного насильства включає:

а) психологічні впливи (погрози, приниження, образи, надмірні ви­моги, надмірна критика, неправда, ізоляція, негативне оцінювання, фру­страція основних потреб дитини і т.п.);

б) психологічні ефекти (втрата довіри до себе і світу, дифузійна
самоідептичпість, зовнішній локус контролю, занепокоєння, тривожність,
порушення сну й апетиту, депресія, агресивність, поступливість, погана
успішність, комунікативна некомпетентність, низька самооцінка, схильність
до самоти, суїцидальні прояви, затримка фізичного чи психічного роз­
витку, особистісна психопатологія різної етіології — наркотична залеж-
пость, апорексія, особистісні розлади, амбулаторна шизофренія, сома­
тичні й психосоматичні захворювання — виразка шлунка, алергії, над­
лишкова вага, енурез і т.п.).

в) психологічні взаємодії (доміпаптпість, ефективність, пенередба-
чуваиість, непослідовність, неадекватність, неприйняття з боку батьків,
нечутливість, ригідність, безвідповідальність, невпевненість, безпорадність,
самознищення з боку дітей).

Психологічне (емоційне) насильство найчастіше буває важко розпіз­нати й ідентифікувати, тому що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а на­слідки можуть бути надзвичайно важкими.

У вітчизняному законодавстві стосовно психічного насильства вжи­вається словосполучення "погроза застосування насильства", під яким розуміється залякування жертви застосуванням фізичного насильства. Крім того, психічне насильство може включати заподіяння душевної чи психічної травми й обмеження волевиявлення (незалежно від реальності настання фізичної шкоди).

Сексуальне насильство — будь-який вид домагання, що вира­жається як у формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу, так і здійснення сексуальних дій (наприклад, зґвалтування, інцест) будь-кого із членів сім'ї проти його волі.

Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерп­ілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищу­ються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні привести до суїциду.

До різновидів сексуального насильства відносять:

^ мануальний, оральпий, генітальний або будь-який інший тілесний контакт із статевими органами дитини, а також пещення ерогенних зон;

^ введення для стумуляції предметів у піхву, апус;

■/ сексуальна експлуатація дитини для порнографічних цілей або за­лучення в проституцію;

124 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 125

^ невідповідні вікові домагання, демонстрація еротичних матеріалів із метою стимуляції дитини;

^ мастурбація з боку дитини або дорослого;

-ґ єксбіціонізм — демонстрація оголених геніталій, грудей або сідниць перед дитиною;

^ вуайєризм — підглядання за дитиною в момент купання, перевдя­гання або перебування в туалеті, а також примус дитини до роздягання.

Сексуальне насильство — це залучення функціонально-незрілих дітей до сексуальних дій без їх розуміння і згоди на це. Сюди відноситься не лише залучення до статевого акту, а й просте споглядання чи присутність при сексуальних діях.

Діти та підлітки, що зазнали в дитинстві сексуального насильства, відчувають на собі весь тягар наслідків цього злочину протягом життя. Характерним є те, що найтяжчими наслідками, наприклад, ґвалтувань є не стільки фізичні, скільки психічні травми.

Фізичні травми виліковуються, а психічний стрес, що виник через певне сексуальне насильство, може деформувати всю структуру особис­тості дитини. Наслідки цієї травми часто впливають па те, якою-буде доля дитини, насамперед у сфері інтимно-особистісних і шлюбних відно­синах.

В науковій літературі до основних наслідків сексуального насильства відносять депресію, самодеструктивпу поведінку, тривожність, відчуття ізоляції, низьку самооцінка, тенденція до того, щоб знову стати жертва­ми насилля, і до токсикоманії.

Причинами зменшення добровільного повідомлення про сексуальне насильство в сім'ї слід відмітити такі:

^ сутність самої природи сімейного насилля;

^ її секретність і сором;

^ юний вік жертв сексуального насильства в сім'ї;

^ залежне положення жертви.

Фактори, які розглянуті окремо, можуть нічого не означати і сигна­лізувати про нормальне, стабільне сімейне середовище, але збіг кількох факторів може бути ознакою серйозної дисфункції в сім'ї відносять:

^ батько чи мати переживають значні шлюбні проблеми;

^ один з батьків спільної з дитиною статі втрачає дієздатність або часто відсутній;

^ дочка вступає в стадію фізичної зрілості;

^ один з батьків, протилежної дитині статі, переживає кризу, як наприклад, безробіття або удівство;

•^ соціальна чи географічна ізольованість;

■^ алкоголізм чи наркоманія в сім'ї.

Часто після акту насилля жертва, тим більше якщо це дитина, відчу­ває провину за те, що не змогла дати відсіч, що довіряла насильнику, проводила себе "спокусливо". Реакція підлітка па сексуальне насильство може мати форму втечі з дому. Жертва насильства може почати вживати алкоголь чи наркотики, щоб утамувати біль та образу.

Для запобігання сексуального насильства в сім'ї батьки повинні усв­ідомлювати, що дитина має почуття сексуального характеру стосовно батьків обох статей, а батьки, відповідно, мають аналогічні почуття сто­совно своїх дітей.

Індикаторами сексуального насильства над дітьми є:

•ґ незвичні сексуальні пізнання для віку 7-11 років;

■^ сексуальні прояви поведінки;

V самостимуляція геніталій;

*/ різка зміна почуттів, що стосується конкретної людини або місця;

^ само руйнівна поведінка;

■/ недовіра;

^ регресія до інфантильної поведінки(епурез, смоктання пальця, плач);

^ хронічна депресія [14].

Із зґвалтуванням дитини пов'язані не тільки тілесні й психічні трав­ми, але й соціальні проблеми в стосунках з членами сім'ї, в стосунках з сусідами, в учнівському колективі та з іншими. В зв'язку з цим першо­черговим завданням соціальних та психологічних служб є розробка спо­собів і методів профілактики насильства та роботи з жертвами сімейних злочинів.

Вікові особливості психіки малолітніх і неповнолітніх потерпілих (незрілість, підкорення авторитету дорослого, довірливість, недостатність життєвого досвіду і поінформованості в питаннях статевих відносин, невміння повно і критично оцінювати сформовану ситуацію і прогнозу­вати можливі дії інших осіб) є визначеною передумовою до сексуально­го насильства над дітьми. У той же час ці ж якості служать прихованню сексуального зловживання дітьми, і більш того, якщо дитина розповідає старшим про те, що трапилося, вони провокують недовіру до її роз­повіді.

Практично важко визначити які форми контакту між дитиною і до­рослим, крім власне статевого акту, підлягають юридичній забороні, в яких випадках сексуальна стимуляція дитини може розглядатися як про­яв батьківської любові, і в яких — як сексуальні зазіхання до дитини.

126 Соціальна робота

Й. С. Кой відзначає, що діти залежать від дорослих, вони найчасті­ше не усвідомлюють, що з ними роблять, їхня "добровільність" може бути фіктивною. Він також звертає увагу па те, що в області сексуаль­них зловживань дітьми існує багато невірних уявлень. Серед них:

•/ сексуальні замахи на дітей дуже рідкісне явище і є ознакою мо­рального розпаду і деградації суспільства;

-/ більшість сексуальних замахів вчиняють сторонні;

■^ всі дорослі, що, розбещують дітей — "збочепці", сексуально хворі люди;

^ сексуальні замахи на дітей відбуваються головним чином у бідно­му, пеосвічепому середовищі і неповних родинах;

У розповідаючи про сексуальні замахи, діти обманюють, видають уявне за дійсне;

^ дитина — пасивний об'єкт сексуальних зазіхань [14].

Ю. М. Аптоііян і А. А. Ткаченко (1993) виділяють ряд ознак, що характеризують вибірку осіб, схильних до сексуальних злочинів, відзна­чаючи тим самим основні дотичні для профілактики сексуальних зло­чинів. Насильство вчиняють насамперед особи, що відносяться, па думку авторів, до наступних груп ризику:

^ особи, в сім'ї яких є душевнохворі, або батьки алкоголіки чи наркомани;

•^ підлітки, що виховуються без контролю і вживають алкоголь і наркотики;

•^ особи з аномаліями психіки або педагогічно запущені діти; ■^ особи з проявом гіперсексуальності; ■^ особи, схильні до самогубства па сексуальному ґрунті; ^ особи, схильні до насильницьких дій, що виявляють деякі сексу­альні риси;

^ особи, які раніше залучалися до відповідальності за правопору­шення сексуального характеру.

Таким чином, із зазначених груп ризику більшу частину складають діти і підлітки, що свідчить про необхідність ранньої профілактичної роботи, починаючи зі шкільного, а можливо, і більш раннього віку. Для здійснення повноцінної діяльності щодо профілактики сексуальних зло­чинів на цьому етапі необхідна погоджена діяльність педагогів, психо­логів, батьків (там де це можливо), соціальних працівників, і, якщо це необхідно, служби охорони правопорядку.

Економічне насильство — одноособовий контроль за витратою грошей (залежному члену сім'ї видається тільки строго визначена сума

Дата добавления: 2015-06-25