Основні характеристики комунікації

Питання комунікативного впливу є надзвичайно важливим рушієм будь-якої сфери сучасної цивілізації. Це стосується як кризових комунікацій, так і реклами, зв’язків із громадськістю, виборчих технологій, а також різноманітних суспільних проблем.

В умовах, за яких робота з інформацією/знаннями стала однією з продуктивних сил суспільства, провідні країни світу будують свій добробут, використовуючи значною мірою цю сферу. Як зазначає Елвін Тоффлер (американський соціолог, футурист, автор «Третя хвиля», «Зміна енергії»): „Для цивілізації Третьої хвилі одним з головних видів сировини, причому невичерпним, буде інформація, включаючи уяву”. Кінець двадцятого століття вивів процеси комунікації на новий рівень, коли ними значною мірою зацікавилися держави та військові відомства. Е.Тоффлер, характеризуючи типологію війн, зазначає, що війни аграрного періоду велися за території, індустріального – за засоби виробництва, війни ж інформаційної доби вестимуться за засоби обробки і створення інформації/знань. Цей феномен він назвав війною Третьої хвилі. Військові аналітики ведуть мову вже про загрози та виклики, породжені таким розвитком інформаційних технологій. Серед них: інформаційні технології представляють небезпеку для національної безпеки країн за умов відсутності легальних механізмів їхньої протидії, схвалених міжнародним співтовариством; виникнення нових методів маніпуляції сприйняттям, емоціями, інтересами і вибором; доступності великих масивів інформації для всіх (включно терористів).

Поняття інформаційної війни діє у сфері того, що люди думають і як приймають рішення (Дж.Стейн). Йдеться, зокрема, про створення і передачу фіктивних повідомлень, котрі можуть бути спрямовані як на масову аудиторію, так і на індивідуальну свідомість.

Глобалізація сучасних ЗМІ, котрі стають рівноправними учасниками прийняття рішень (зокрема, застосовується ефект „CNN”, коли пріоритети комунікативного каналу починають диктувати умови політикам).

Комунікація в людини протікає в основному рамках двох основних каналів: вербального і візуального. Вербальна комунікація базується на лексичних одиницях, що відповідають одиницям словника, з яких складається величезне число повідомлень. Візуальна комунікація не володіє таким заздалегідь встановлених одиниць. Натомість відсутність елементарних одиниць робить більш універсальним процес сприйняття візуальної комунікації, оскільки не потребує попереднього знання певних одиниць для розуміння повідомлення. Проте й на візуальному рівні існують попередні норми, що визначають форму необхідного повідомлення.

Комунікативні процеси у відповідності із моделлю Г.Бейтсона розвиваються на двох рівнях: комунікативному та мета комунікативному. Це – одна із дихотомій процесу комунікації (дихотомія – послідовне ділення цілого на дві частини). Mета комунікативний рівень забезпечує відповідну інтерпретацію переданого повідомлення, що відповідає певному варіанту комунікативної поведінки.

Комунікація може бути ієрархічною(з пріоритетом прямого зв’язку) ідемократичною (з пріоритетом зворотнього зв’язку). Для ієрархічної схеми важливим є наказ; чистота каналу зв’язку, оскільки у ній повідомлення, якщо досягне отримувача, завжди буде виконаним; діє схема начальник – підлеглий, де в підлеглого немає іншого вибору, аніж послух. Для демократичної – переконання, отримувач інформації завжди має право вибору: виконувати чи не виконувати повідомлення. У демократичній схемі діє вільна людина. Можна також вважати, що ці два типа комунікації належать до різних соціальних структур – держави і суспільству.

Прикладні комунікативні технології породжують свої тексти в режимі суспільної, демократичної комунікації. Цим пояснюється і труднощі цього процесу, оскільки такий процес може відбуватися в агресивному комунікативному середовищі за умови одночасного існування інших джерел інформації, що можуть створювати суперечливі повідомлення. Отже, агресивне /сприятливекомунікативне середовище є також дихотомією комунікативного процесу.

Ознакою, що сприяє виникненню агресивного середовища, стає автономне існування різних комунікативних центрів. Розпад єдиної ієрархічної комунікації, властивої тоталітарній державі, призвів до створення соціальних груп із автономною комунікативною поведінкою. Наприклад, партії та парламент як інституції – носії такої автономної комунікативної поведінки можуть вступати у конфлікт з президентським центром, котрі вимагають пріоритетності свого типу інформації.

Найбільш досліджуваною і розповсюдженою є дихотомія усної / письмової комунікації. Вони відрізняються своїм словником (абстрактні – конкретні, довгі – короткі слова), по своєму синтаксису (довгі-короткі речення). Письмова комунікація не включає у фіксацію такі явища, як хезитація (вираження сумніву). Вона також не є фіксацією усного мовлення, оскільки вона вибирає з неї виключно характеристики, що сприяють посиленню авторитетності свого слова.

Деякі дослідники (П.Єршов) розрізняють комунікативну поведінку сильного і слабкого учасника комунікації. Обмін інформацією він трактує як сферу боротьби. Сильна позиція спрямована на отримання інформації, а не на її видачу. Скупість на слова, на думку П.Єршова, є демонстрацією сили. Він також виділяє типи професії, зайняті переважно видаванням інформації (педагоги, вихователі, бібліотекарі), а ті, хто частіше її добувають – адміністратори. Сильний/слабкий промовець може бути доповнений активним/пасивним слухачем.

1.4. Прикладний характер комунікативних процесів. Моделі комунікації. Модель Якобсона.

Якщо стандартні підходи (сфера лінгвістики, літературознавства) спрямовані на аналіз і створення повідомлення і лише потім його контексту, то прикладні підходи (паблік рілейшнз) спрямовані на створення контексту, а повідомлення вже витікає з нього. Достовірність контексту для отримувача інформації вища, оскільки контекст важче деформувати.

В області прикладних комунікацій (зв’язки з громадськістю, реклама, пропаганда тощо) комунікатор прагне внести зміну до комунікації, щоб перевести свого адресата на інший тип поведінки. Зокрема, пропаганду визначають як такий тип комунікації, де можуть розходитися мета комунікатора та адресата. Адже комунікатор може перевести адресата на цілі, вигідні саме йому.

Складові, що формують процес комунікації, задаючи йому форму і зміст:

• Комунікатор, котрий задає завдання і мету, котру він має і котра впливає на процес;
• Цільова аудиторія, що визначає інтереси адресата (з людиною легше розмовляти на ті теми, які їй небайдужі);
• Канал комунікації, що задає стандарти цього каналу повідомлення, виступаючи певним чином обмежувачами (повідомлення, що передається по телебаченню відрізняється від повідомлення радіо);
• Мета комунікативні знання;
• Контекст.

Повідомлення також можна представити як зосередження ряду факторів: зміст/факт і конкретна техніка впливу. Головним фактором аргументації є цінності та інтереси аудиторії. Такі знання дозволяють комунікатору перейти до здійснення своїх намірів.

Аудиторія завжди важлива в таких прикладних комунікаціях, як інформаційні чи психологічні операції. Крег Джоунз дає такий мінімальний перелік необхідних знань про аудиторію: політичні уподобання; біографічна інформація; процеси прийняття рішень; демографічна інформація (вік, стать, раса, релігія, дохід, культурні інтереси); уявлення аудиторії про сприятливі можливості і можливий розвиток подій; спроможність аудиторії в сфері інформаційних операцій; оцінка дій аудиторії за різних обставин.

Для комунікатора важливим є можливості каналу комунікації. Зокрема, телебачення потребує одного набору характеристик, а газета – інших. Незнання цих особливостей може привести до неефективної комунікації.

На відміну від отримувача інформації комунікатор свідомо конструює інформацію, відбираючи з певною метою певні її характеристики та використовуючи дані мета рівня.

Комунікатор веде одночасно комунікацію та мета комунікацію, об’єкт його впливу бере участь лише в комунікації. Володіючи мета комунікативним знанням і досвідом, комунікатор може успішно управляти процесом передачі інформації, досягаючи необхідного результату.

Прикладне використання комунікації відрізняється активним залученням саме мета комунікативного фактору, адже реклама чи зв’язки із громадськістю моделюють вільний вибір з боку отримувача інформації, тому для підвищення своєї ефективності вони потребують і підсилення позицій комунікатора.

Таким чином, ключовими для комунікатора є такі елементи процесу комунікації - цільова аудиторія, канал, метакомунікативні знання, контекст.

Підсумок на прикладі моделі Якобсона. (Модель Р. Якобсона)

Доповідач або перша особа свої думки і почуття

Закодовує в символи (Слова, жести)

Посилає їх

Слухач чує, бачить

Розкодовує

Інтерпретує

Зворотній зв'язок.

Для успішного засвоєння опанування матеріалу навчального курсу «Ділова комунікація» студентам необхідні знання із таких базових навчальних дисциплін: історія української та зарубіжної культури (культура спілкування, розвиток комунікації в Європі та Україні); документознавство (соціальна документно-комунікаційна система); філософія (постіндустріальне, інформаційне суспільство, організаційні основи соціальності. суспільні відносини); політологія (громадянське суспільство, засоби масової інформації, виборчі технології, демократія); соціологія (зміна технології та сучасні організації,феномен громадської думки, засоби масової інформації та популярна культура); Інформатика (сучасні технології збирання, накопичення, обробки та зберігання інформації).

Таким чином, у результаті вивчення навчальної дисципліни майбутній фахівець повинен оволодіти базовими знаннями теоретичних засад розвитку комунікативних процесів у суспільстві, основних понять, моделей комунікації та сучасних комунікативних технологій. Вивчення базових теоретичних засад теорії комунікації необхідні для подальшого розвитку практичних навичок професійної діяльності фахівців із спеціальності документознавство та інформаційна діяльність у сфері PR, менеджменту, маркетингу, реклами, а також для вдосконалення міжособистісного спілкування. Практичні навички їх застосування спрятимуть налагодженню ефективних зв'язків зі ЗМІ, різними групами громадськості, розвитку культури ділового спілкування та досягнення особистого успіху в побудові професійної кар'єри. Розширення уявлень про комунікацію, знання її законів сприяє створенню відповідної політичної культури громадян і управлінських еліт, демократизації суспільних відносин.

Дата добавления: 2015-06-25