Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Формування і роль міжнародної політики в житті суспільства




Тези

Нині загальна кількість міжнародних організацій наближається до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Тому можна із впевненістю говорити про світову систему міжнародних організацій, яка врегульовує головні економічні, політичні та культурні сфери міжнародної співпраці.

Важливим етапом в історії міжнародних організацій було утворення Організації Об’єднаних Націй. Одночасно з ООН було утворено міжнародні організації, що одержали назву спеціалізованих установ, зв’язаних з ООН спеціальними угодами. Це продовольча й сільськогосподарська організації ООН (ФАО), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоровґя (ВОЗ) та ряд інших. Продовжували існувати давні та виникали нові регіональні організації з підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно - Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТО) та інші.

Таким чином, правильне розуміння євроінтеграційного курсу України має бути таким: Україні необхідно наблизитися до Європи за стандартами і показниками. Союзи ж треба заключати з тими країнами, з якими Україна може забезпечити рівноправне співробітництво і які не відрізняються від України або суттєво близькі до неї за рівнем свого економічного розвитку, народними традиціями і звичками, досягненнями і проблемами, культурою і мовою.

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………… ………4-6

Розділ 1. Формування і роль міжнародної політики в житті суспільства………………..7-9

Розділ 2. Система міжнародних організацій світу……………………………………....10-18

2.1. Загальнополітичні міжнародні організації………………………………………….10-16

2.1.1. Організація Об'єднаних Націй……………………………………………………...10-12

2.1.2. ЮНЕСКО…………………………………………………………………………….12-13

2.1.3. Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО)………………….13-14

2.1.4. Рада Європи (РЄ)………………………………………………………………………..14

2.1.5. Співдружність Незалежних Держав (СНД)………………………………………...14-15

2.1.6. Європейський парламент (ЄП)……………………………………………………...15-16

2.2. Спеціальні міжнародні організації……………………………………………………16-18

2.2.1. Європейський Союз (ЄС)……………………………………………………………16-17

2.2.2.Організація Північноатлантичного договору (НАТО)………………………………17

2.2.3. Світова організація торгівлі (СОТ)…………………………………………………17-18

Розділ 3. Україна в міжнародних організаціях…………………………………………...19-34

3.1.Україна на сучасній політичній арені………………………………………………...19-20

3.2. Україна в ООН……………………………………………………………………….....20-23

3.3. Роль України в СНД……………………………………………………………………23-25

3.4. Україна і Рада Європи………………………………………………………………….25-27

3.5. Співробітництво України з ЄС та СОТ……………………………………………….27-31

3.6. Відносини з НАТО……………………………………………………………………..31-33

3.7. Україна в інших міжнародних організаціях………………………………………….33-34

Висновки…………………………………………………………………………………….35-38

Список використаних джерел …………………………………………………………………39

Додатки

ВСТУП

Протягом усієї історії людство перебуває в стані постійного наукового і технічного пошуку. Розум, зусилля, майстернісьт рук людини дали змогу їй пройти вражаючий шлях перетворень. Науково-технічний прогрес дав людям поштовх в майбутнє.

Вагомим досягненням суспільства є створення звязків між країнами та обмін продуктами їхньої праці. Взаємодія держав відбувається на основі різноманітних виробничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури.

Звичайно, перш ніж досягти сучасного рівня економічної взаємодії, світова спільнота пройшла довгий шлях, на якому було зламано світову роздрібленість. Протягом віків, на шляху до єдності, доводилось долати багато перепон. Економічним відносинам протипоказані будь - які бар'єри, світове господарство може бути тільки єдиним.

В наш час, коли наука і техніка переживає стрімкий розвиток, коли людина може втілити в життя всі свої ідеї, що ще століття тому було неможливим, кожна країна прагне закріпити свій авторитет і забезпечити своїй країні стабільне становище. Для цього створені різні об'єднання, які створюють всі необхідні умови для співпраці країн та для обміну духовними та матеріальними цінностями. Саме міжнародна інтеграція - є одним з чинників державного зростання та вироблення потенціалу країни в суспільстві.

Розвиток інтеграційних процесів на європейському континенті є безпрецедентним явищем, що визначає нинішній і майбутній поступ Європи, її місце в новій системі міжнародних відносин.

На сучасному етапі міжнародні організації як форма міжнародного співробітництва та багатосторонньої дипломатії відіграють надзвичайно важливу роль. Для сучасних міжнародних організацій визначальною рисою є подальше розширення їх компетпнцій та ускладнення структури. Нині загальна кількість таких організацій наближається до 5 тисяч, з яких понад 400 - міжурядові. Тому можна із впевненістю говорити про світову систему міжнародних організацій, яка врегульовує головні економічні, політичні та культурні сфери міжнародної співпраці.

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. Країни, що розвиваються, створюють інтеграційні угруповання для подолання проблем індустріалізації.Число угруповань у країнах, що розвиваються, складає приблизно від 35 до 40.

За науковим визначенням, інтеграція - це особливий етап у процесі інтернаціоналізації господарського життя, що веде до створення нової якості - цілісності відособленого господарського комплексу декількох держав (однорідний господарський механізм).

Зараз значних темпів набуває економічна інтеграція, яка характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах. Міжнародна економічна інтеграція означає: співробітництво між національними господарствами різних країн, ліквідацією бар'єрів у торгівлі між країнами, зближення ринків кожної з країн з метою створення єдиного спільного ринку.

Спостерігаючи за тенденціями розвитку міжнародних відносин, можна сказати, що держави були і залишаються їхніми головними суб'єктами. Зараз провідну роль відіграють країни, так званої Великої сімки. Це держави, які ведуть найуспішнішу внутрішню та зовнішню політику і є лідерами на політичній арені. Другою, не менш важливою групою «суб'єктів міжнародних відносин» є різні організації глобального і регіонального масштабу. Саме взаємозв'язок країн з цими організаціями є важливим чинником подальшого розвитку і перебігу міжнародних процесів. Окрім цього, такі міжнародні організації допомагають країнам вирішувати спільні питання, проблеми, створювати плани їх розв'язання. Співпраця для багатьох держав дає плідні результати. Велику увагу такі організації приділяють саме національній безпеці. Найважливіші з них -НАТО, ООН, ОБСЕ. Саме вони мають за мету створити механізм для запобігання міждержавних конфліктів, поряд з ними дедалі серйознішою стає загроза конфліктів внутрішньодержавних, породжуваних міжнаціональними, міжетнічними й міжрелігійними суперечностями. Тому питання національної безпеки, забезпечення миру в широкому розумінні цього слова є чи не найважливішим на сьогодні. Кожна країна мріє зробити все можливе задля врегулювання військово - політичних відносин на міжнародному рівні. В сучасному світі, де ведуться постійні воєнні сутички, стабільність миру дуже важлива. Важливе значення для формування концепції Європейської безпеки є розповсюджені в суспільстві цінності та пріоритети, а також ступінь розвитку самої країни. Тому більшість країн задумуються над інтеграцією, до політичних організації саме для здобуття політичних навиків, які в майбутньому будуть гарантувати політичну стабільність і безпеку, а також будуть сприяти досягненню соціального прогресу. На даний час безпека в Європі знаходиться не на зовсім високому рівні. Зараз відбувається перехід від одної системи безпеки (протистояння воєнних блоків) до іншої (колективної). Країни ніяк не можуть дійти до компромісу, відбуваються постійні переговори, які ні до чого не приводять, право людини виявити свою думку, звелося до мінімуму. Погляди політичних діячів розходяться на «за» і «проти». Відчувається, що стабільності чекати нескоро.

З точки зору розвику і становлення держави, Україна досить молода держава, для якої питання інтеграції є досить актуальними. Україна знаходиться на етапі активного формування стабільних міжнародних звязків та завоювання міжнародного авторитету.

Новизна роботи полягає в тому, що Україна знаходиться у постійному процесі інтеграції, і є ряд організацій до яких наша держава ще не вступила і саме ці процеси є малодослідженими. З точки зору світової спільноти саме міжнародна інтеграція - є одним із чинників державного зростання та вироблення потенціалу країни в суспільстві.

 

РОЗДІЛ 1

Міжнародна політика як засіб взаємодії, взаємовідносин різних суспільних груп – націй, держав, союзів та ін. формується разом з виникненням і розвитком названих груп. Уже в ранніх рабовласницьких державах існували військово - політичні відносини. Головними регуляторами цих відносин були звичаї й традиції. В історії Західної Європи розвиток міжнародних відносин налічує 2.5 тис. років. Тут вони були пов’язані переважно з війнами, протиборством. У стародавньому світі виникли релігійно - політичні об’єднання держав – амфіктінонії (наприклад, дельфійська, делоська), учасники яких спільно вирішували питання культу, охорони храмового майна, підтримання миру.

За середньовіччя війни та протиборство залишалися головними елементами міжнародної політики, а феодальне міжнародне право визначало війну як засіб вирішення міждержавних проблем. У ті часи зародилась і поширилась практика укладання міждержавних угод: щодо плавання в нейтральних водах, прикордонних, майнових питань, прав іноземців тощо. Розширювалася міжнародна торгівля, яка підлягала регулюванню договорами та угодами. У практику впроваджувалися валютні операції, укладалися консульські угоди.

Інтенсифікації міжнародних відносин у сучасному їх розумінні значною мірою сприяли буржуазні революції ХVIII ст. Розвиток машинного виробництва, використання найманої робочої сили поступово спричинили до утворення єдиного світового ринку, що сприяло швидкому розквітові міжнародної торгівлі, виникненню мережі економічних, технічних та інших зв’язків, вдосконаленню засобів комунікацій. У ХІХ ст. вже укладалися чисельні міждержавні угоди з питань транспорту, зв’язку, санітарно – медичного обслуговування та ін. Виникли перші міжнародні організації, покликані сприяти вирішенню спеціальних питань: Міжнародний телеграфний союз (1865 р.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.). Було проголошено і втілено в життя принципи вільного судноплавства у міжнародних ріках (Рейн, Дунай та ін.). Широко використовувався інститут міжнародного арбітражу для вирішення суперечок. Одначе й тоді практика міжнародних відносин, попри проголошення демократичних принципів (свободи, рівності, суверенітету та ін.), відзначалася боротьбою за сфери впливу, джерела сировини, ринки збуту та їх переділ. Задоволення інтересів держав через війни залишалося нормою міжнародного права і навіть закріплювалося в низці міжнародних угод. Так, Віденський конгрес 1814 - 1815 років визнав законність колективних інтервенцій щодо захисту монархічних порядків у Європі та існуючих кордонів. З цією метою 1815 році було створено Священний союз у складі Австрії, Прусії та Росії, до якого згодом приєдналися Франція та інші європейські держави. Застосування воєнної сили розглядалося як правовий засіб вирішення суперечок між державами аж до середини ХХ ст. Анексії (загарбання чужих земель внаслідок війн) і контрибуції (данина, яку переможець накладав на переможеного) вважалися правовим засобом нарощування території і державного збагачення.

Лише у другій половині ХХ ст. з огляду на жахливі наслідки ІІ світової війни і перед загрозою термоядерного конфлікту світова громадськість, правлячі кола деяких держав, які відчутно впливали на світову політику, теоретики міжнародних відносин дійшли висновку щодо неприпустимості, згубності використання воєнних засобів розв’язання конфліктів. Неухильно формується розуміння того, що в сучасному світі застосування сили неминуче тягне за собою загибель усього людства. Набуває визнання велика гуманістична ідея про природні і невід’ємні права людини, насамперед право на життя. І хоч у світі ще зберігається протистояння, залишаються невирішені регіональні проблеми, періодично спалахують вогнища міждержавних конфліктів, поступово зароджується тенденція міжнародної політики, згідно з якою інтереси конкретної людини виходять на перший план й підпорядковуються цілі й зусилля світового співтовариства. Починаючи з 50-х років формується розуміння того, що війна не може бути раціональним інструментом міжнародної політики, яку належить здійснювати політичними дипломатичними засобами.

Сучасний світ – це світ складних альтернатив, тривог і надій, де міжнародним організаціям належить велика роль. Вони володіють значними компетенціями і можуть забезпечити співробітництво держав із широкого кола питань.

Міжнародні організації виникли в середині ХІХ ст., і до кінця століття їхня діяльність досягла рівня, який дав підстави говорити про них як про важливі центри міжнародного життя. Першими діючими міжнародними організаціями були організації неполітичного характеру. Першу політичну постійно діючу міжнародну організацію було створено в 1919 році – Ліга Націй. Її статут, розроблений на Паризькій мирній конференції, став компонентом Версальського мирного договору 1919р. Офіційною метою Ліги Націй, яка діяла до 1946 року, було підтримання міжнародного миру та безпеки.

Важливим етапом в історії міжнародних організацій було утворення Організації Об’єднаних Націй. У червні 1945 р. на конференції у Сан-Франциско було підписано Статут ООН – першої політичної універсальної організації з підтримання міжнародного миру та безпеки, заснованої на принципі колективної безпеки. Одночасно з ООН було утворено міжнародні організації, що одержали назву спеціалізованих установ, зв’язаних з ООН спеціальними угодами. Це продовольча й сільськогосподарська організації ООН (ФАО), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоровґя (ВОЗ) та ряд інших. Продовжували існувати давні та виникали нові регіональні організації з підтримання миру та безпеки: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація договору Південно - Східної Азії (СЕАТО), Організація Центрального договору (СЕНТО) та інші.

У сучасному світі, де жодні природні кордони не є перешкодою для спілкування між народами і самоізоляція будь-якої країни вочевидь є для неї шкідливою, важливе місце посідають різні форми міжнародного співробітництва. Однією з таких форм і є міжнародні організації - об'єднання держав або національних громад, у тому числі неурядового характеру, для досягнення загальних цілей у політиці, економіці, соціальній сфері, науці, культурі тощо. Міжнародна організація створюється на підставі угоди її учасників. При цьому діяльність кожної міжнародної організації регламентується її статутом.

 

РОЗДІЛ 2




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-06-25; Просмотров: 1021; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.021 сек.