Цікаві факти про свиней

В середні віки люди часто судилися зі свинями. Позивалися до суду, виносили після слідства вирок та віддавали звинувачену до рук катів. Страти свиней відбувалися досить часто.

В одній тільки Франції відомо двадцять «свинячих процесів». Найчастіше свиней звинувачували в дітовбивстві. В середньовічних містах, навіть в Лондоні, до кінця 17 століття свині вільно бродили вулицями. Вони харчувалися нечистотами, які звалювали в стічні канави біля будинків. Нерідко заходили вони і в помешкання бідняків і загризали сплячих дітей. Вбивцю арештовували та відправляли до в'язниці, та закривали в камерах разом з іншими в'язнями. На утримання арештованої свині міська влада відпускала такі ж кошти, як і на звичайного злочинця.

В 1408 році в місті Нант (Франція) суд засудив свиню до страти. Зберігся перелік витрат, які були необхідні для приведення вироку в дію: утримання свині — 6 су; винагорода кату, що прибув з Парижа — 54 су, за транспортування свині до місця страти — 6 су, за мотузку, якою її в'язали 2 су 8 ден'є. Всьго 68 су 8 ден'є.

В 1457 році в Парижі розбиралася справа про вбивство свинею п'ятирічного хлопчика. Суд визнав свиню винною і засудив її до повішення. Що стосується поросят, то їх провина не була доведена і їх конфіскували на користь суду. Досі в Парижі збереглася назва передмістя — Повішена свиня.

Свиню неодноразово увічнювали в камені чи бронзі німці, данці, литовці, які здавна славляться пристрастю до бекону. Та українська любов до сала перевершила всіх: мало кому відомо, що за кількістю пам’ятників свиням Полтавщина є беззаперечним лідером у світі: на території області їх аж шість!

Перший з них встановлений у минулому столітті на початку сімдесятих біля фасаду головного корпусу Полтавського науково-дослідного інституту свинарства імені О.В. Квасницького. Інститут заснований у 1930 році, а його організатором і першим директором був професор О.П. Бондаренко. Відтоді інститут залишається єдиним у країні спеціалізованим науковим центром, який займається теорією і практикою ведення свинарства, селекції свиней. Зокрема, тут протягом 1966-1993 років під керівництвом професора Б.В. Баньковського була створена полтавська м'ясна порода свиней.

Саме скульптурна свиноматка полтавської м'ясної породи в натуральну величину з двадцятьма поросятками змонтована на метровому дванадцятикутному постаменті. Пам’ятник і постамент виготовлені на кошти співробітників інституту з цементно-гранітної суміші (автор – скульптор-аматор Олександр Корнієнко). (Додаток №1)

Схожа скульптура, але вже дикій свині з поросятами, була встановлена на території Полтавської державної аграрної академії. Компанію їй складають подібні пам’ятники вовчиці, ведмедиці та гірського козла. Усі скульптури виготовлені із цементної суміші і розміщені по всій території академії, перетворюючи її подвір’я на заповідник дикої природи. Студенти і гості цього навчального закладу не оминають нагоди сфотографуватися з цими пам’ятниками, які давно стали невід’ємною частиною академії, її, сказати б, візитною карткою.

Та в 2003 році в дикої свині з’явилася родичка-сусідка: п’ятого квітня на території Полтавської державної аграрної академії (всього за двадцять метрів від цементної скульптури) відбулося урочисте відкриття нового пам’ятника. Це група із свині у натуральну величину та двох маленьких пастушків – хлопчика й дівчинки – у національному вбранні. Спочатку скульптори та керівники аграрної академії хотіли поставити на постамент двох ангелів, які несуть свиню, однак цей проект викликав несхвальну реакцію з боку священнослужителів. Тому ангелів замінили мініатюрними хлопчиками і дівчинкою, які поганяють величезну свиню прутиком. Скульптурна група і невисокий постамент, на якому вона встановлена, виготовлені з полімерного матеріалу, що імітує бронзу. На постаменті напис "Одвічній годувальниці українського народу". Щоб дати пам'ятнику ім’я, в академії навіть оголошувався конкурс, у якому переміг доцент кафедри екології та ботаніки, відомий полтавський краєзнавець Віктор Самородов, який і запропонував саме цей напис. Керівництво навчального закладу пояснило свою любов до свиней тим, що саме ця тварина неодноразово рятувала наш народ від голодної смерті. За свідченням істориків, у часи монголо-татарської навали загарбники забирали в українців все, що було придатним в їжу. На щастя для нашого народу, мусульмани за релігійними переконаннями не їдять свинини.

Першого квітня 2009 року в іншому місті Полтавської області, Комсомольську, відбулося урочисте відкриття нових декоративних скульптур. Це місто і раніше ледь не щороку радувало всіх новими незвичними пам’ятниками: чого варті лише сантехнік з цуценям та бабця, яка продає насіння. Цього ж року у День гумору на вулицях Комсомольська з’явилося аж три нові скульптури. Міський голова С.А. Супрун і почесний громадянин Комсомольська О.П. Попов презентували гумористичний пам’ятник даішнику-хабарнику і декоративну казкову скульптуру “Голова велетня”. Остання розташована у міському Парку культури та відпочинку. Цей казковий персонаж з поеми О.С. Пушкіна “Руслан і Людмила”. Автором ідеї і виконавцем обох скульптур є О.Ю. Рябо. За його словами, гумористична скульптура працівника ДАІ буде привчати дітей до порядку і нагадуватиме їм про те, що потрібно бути законослухняними. А казкова “Голова велетня” вселятиме дітям впевненість у тому, що можна перемагати, якщо маєш силу духу.

Та найбільший захват у жителів Комсомольська викликала гумористична скульптура “Свиня в багнюці”, створена за ескізом Івана Куімова, учня 2-го класу дитячої художньої школи. Хлопчик переміг у конкурсі, який був організований за рік до цього колишнім мером міста О.П. Поповим, а скульптор О.Ю. Рябо за малюнком школяра зробив пам’ятник. Про свою роботу Іван Куімов сказав так: “Я люблю своє місто і не хочу, щоб окремі люди, які пиячать та засмічують Комсомольськ, були схожими на моє порося”.

Ще дві свині «оселилися» на батьківщині Миколи Васильовича Гоголя – у Миргороді. Пам’ятники розташовані біля славнозвісної калюжі, яку наш відомий на весь світ земляк описав у повісті "Як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем". Та ця водойма знаменита не лише цим: миргородська калюжа не пересихає спекотного літа і не замерзає в морозну зимову погоду. На початку ХХ століття лікар, засновник Миргородського курорту Іван Андрійович Зубковський зумів пояснити це диво – водойму "живлять" підземні водяні ключі. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя, 1 квітня 2009 року, навколо калюжі збудували набережну, на якій встановили скульптури літературних героїв Миколи Васильовича. Серед них знайшлося місце і пам’ятнику сплячій свині. Архітектор Сергій Руських та скульптори Д.О. Коршунов і В.П. Голуб так майстерно виконали роботу, що виникає відчуття, ніби тварина з бетону та міді от-от прокинеться і запряде вухами.

А вже через рік алею гоголівських героїв доповнив ще однин пам’ятник свині. Тварина розляглася під тином, підставивши правий бік сонцю. Жителі Миргорода зразу ж дали скульптурі назву «Свиня у раю». Кожен, хто хоча б раз погляне на пам’ятник, не зможе з цим не погодитись. Примружені очі тварини і широка посмішка не залишає сумнівів: свиня серед скульптур Солохи, Івана Івановича й Івана Никифоровича відчуває себе досить комфортно. Автором пам’ятника є відомий миргородський скульптор Юрій Курилін, який крім «Свині у раю» створив композиції «Три куми», «Козаки», «Мисливці», «Журавлі», пам’ятники Героям Чорнобиля, кобзареві Федору Кушнерику, М.В. Гоголю та інші.

Усенародна любов полтавців до свиней виражається не лише в численних пам’ятниках, але й у спеціальних святах – зокрема таких, як День сала, що вже перетворився на один із улюблених і «найсмачніших» заходів міста.

Дата добавления: 2015-06-25