Цього Кодексу. 1 страница. Щодо злочину, який спричинив загибель людини;

Щодо злочину, який спричинив загибель людини;

Застава;

Особиста порука;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

2. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосо­вується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду кло­потання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгля­ду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідуван­ня - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

1. Запобіжні заходи - це заходи процесуального примусу попереджуваль­ного характеру, пов'язані з позбавленням або обмеженням свобод підозрюва­ного, обвинуваченого, які за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, застосовуються під час кримінального провадження слідчим суддею, судом з метою забезпечення їх належної процесуальної поведінки. Запобіжни­ми заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) до­машній арешт; 5) тримання під вартою.

2. Наведені запобіжні заходи можуть застосовуватися до підозрюваних, обвинувачених, які досягай вісімнадцятирічного віку. До неповнолітніх підо­зрюваних, обвинувачених, крім цих запобіжних заходів, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї

установи (ст. 493 КПК).

3. До підозрюваного, обвинуваченого може бути застосований лише один із передбачених законом запобіжних заходів. У ст. 176 КПК вони розташова­ні в порядку зростання їх суворості, що суттєво як при обранні конкретного

запобіжного заходу, так і при заміні більш суворого на менш суворий і навпаки. А наявність широкого їх переліку дає можливість обрати адекватний запобіж­ний захід з урахуванням конкретної мети, підстав та обставин, що згідно із за­коном ураховуються при його обранні.

4. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, обви­нуваченого за ухвалою слідчого судді, суду з метою приводу та затримання без ухвали слідчого судді, суду уповноваженою службовою особою, а також кожним, хто не є уповноваженою службовою особою. Підстави та порядок за­стосування цього тимчасового запобіжного заходу урегульовані ст.ст. 188-192, 207-213 КПК.

5. Обов'язок (тягар) доведення перед слідчим суддею, судом обставин-під-став обрання до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, а також, що жоден з інших, більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти дове­деним під час розгляду ризику або ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов'язків, покладено на слідчого, прокурора. А тому при вирішенні питання про обрання особі запобіжного заходу слідчий суддя, суд повинні керуватися правилом принципу презумпції невинуватості про те, що всі сумніви щодо доведеності обставин-підстав обрання запобіжного заходу тлумачаться на користь підозрюваного, обвинуваченого.

6. Підстави обрання запобіжного заходу перед слідчим суддею, судом можуть доводитися будь-якими даними: як отриманими за результатами про­ведення процесуальних, в першу чергу слідчих (розшукових) дій, так і отрима­ними за результатами проведення оперативно-розшукових заходів.

7. Згідно з коментованою статтею запобіжні заходи можуть застосовува­тися лише в ході кримінального провадження, яке розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а завершу­ється в момент набрання остаточним (завершальним) процесуальним рішен­ням законної сили: під час досудового розслідування лише слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором або за клопотанням про­курора, а під час судового провадження - лише судом за клопотанням про­курора.

Слід зазначити, що стосовно ініціаторів застосування запобіжних за­ходів чинний КПК України нині непослідовний, бо, наприклад, на підго­товчому судовому засіданні надає учасникам судового провадження, якими, окрім прокурора, є обвинувачений, захисник, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник (ч. 2 ст. 314, ч. З ст. 315 КПК), право клопотати перед судом про обрання, зміну чи скасуван­ня щодо обвинуваченого запобіжного заходу. Таке ж право надано сторонам обвинувачення і захисту у судовому розгляді (ч. 1 ст. 331 КПК). Очевидно, що на практиці слід керуватися останніми нормами процесуального закону як спеціальними і такими, що розширюють права особи в кримінальному провадженні.

Стаття 177. Мета і підстави застосування запобіжних заходів

1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконан­ня підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному прова­дженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримі­нальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обгрунто­ваної підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вва­жати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

1. При обранні того чи іншого запобіжного заходу повинні враховуватися одночасно його мета (ч. 1 ст. 177 КПК) та підстави (ч. 2 ст. 177 КПК), а також інші передбачені законом обставини (ст. 178 КПК).

2. Запобіжний захід має обиратися виключно з метою забезпечення на­лежної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, зокрема, для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, перед­бачених ч. 7 ст. 42 та іншими нормами КПК, а також щоб запобігти спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи предметів, які мають істотне зна­чення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, екс­перта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кри­мінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопо­рушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.

Застосування запобіжного заходу з будь-якою іншою метою, наприклад, з метою покарання особи за кримінальне правопорушення, з метою добитися показань стосовно її причетності до кримінального правопорушення тощо не­припустиме. Його застосування в жодному разі не повинно залежати від того, визнає підозрюваний, обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення чи не визнає.

, 403

3. Підстава застосування запобіжного заходу поділяється на загальну і осо­бливу складові. Загальною складовою є наявність обґрунтованої підозри у вчи­ненні особою кримінального правопорушення, а особливою - наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обви­нувачений, а також засуджений може здійснити дії, передбачені ч. І коментованої статті, з перешкоджання кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у якому підозрюється, обвинувачується.

4. Наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення як загальної складової підстави застосування запобіжного заходу слід розуміти як наявність «розумної підозри», тобто добросовісного, основаного на сукупності наявних на даний момент доказів припущення про вчинення цією особою кримінального правопорушення. Ступінь доведеності підозри, обвинувачення на цьому етапі провадження не є обставиною, що впли­ває на обрання запобіжного заходу, оскільки встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого прова­дження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.

Наявність же ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити одну чи кілька із наведених дій як другу складову підстави обрання запобіжного заходу означає наявність даних, які свідчать про обгрунтовану ймовірність вчинення ним таких дій.

5. Закон прямо забороняє слідчому, прокурору ініціювати перед слідчим суддею, судом застосування до підозрюваного, обвинуваченого будь-якого за­побіжного заходу за відсутності обгрунтованої підозри у вчиненні ним кримі­нального правопорушення та відсутності ризиків здійснення дій, передбачених у п.п. 1-5 ч. 1 коментованої статті.

Стаття 178. Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу

1. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім на­явності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинува­ченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопору­шенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в міс­ці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця робо­ти або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих за­побіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кри­мінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинува­чується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні об­ставини.

1. Окрім загальної і особливої складових підстави для застосування за­побіжного заходу, слідчий суддя, суд повинен також ураховувати обставини, зазначені в коментованій статті, і оцінити усі їх у сукупності. Самі по собі ці обставини, за відсутності загальної та особливої складових, не дають слідчому судді, суду права на застосування запобіжного заходу.

Перелік наведених у цій статті обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, не є вичерпним. Слідчий суддя, суд може визнати такими й інші обставини, наприклад, сприяння розкриттю злочину, вжиття заходів з відшкодування (компенсації) завданої потерпілому шкоди та інші пом'якшуючі обставини. При застосуванні запобіжного заходу ці обставини можуть врахову­ватися як окремо, так і в сукупності.

Вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення як обставина, що враховується при обранні за­побіжного заходу, означає наявність такої їх сукупності, неупереджена оцінка якої дає достатні підстави слідчому судді, суду переконатись у тому, що особа таки могла його вчинити. Європейський суд з прав людини такий ступінь пере­конаності суддів означує (характеризує) терміном «розумна підозра» у вчинен­ні кримінального правопорушення.

2. Обов'язок надання доказів стосовно обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, лежить на слідчому, прокуророві. Сторона захис­ту - підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник, а також інші учасники кримінального провадження - потерпілий, його пред­ставник та законний представник, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники вправі подавати такі докази, а також докази на підтвердження чи спростування як загальної, так і особливої складових підстави обрання за­побіжного заходу.

3. Тяжкість покарання як обставина, що враховується при обранні запо­біжного заходу, не повинна визначатися «механічно», як середньоарифметич­на в межах санкції статті Особливої частини КК України, за якою особа під­озрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, а як

—405

конкретний вид та розмір покарання, яке за переконанням слідчого судді, суду, основаним на наявних на час розгляду цього питання матеріалах, могло б бути призначене обвинуваченому судом з огляду на санкцію статті (статей) Особли­вої частини КК та відповідно до положень Загальної частини КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання за умови визнання його вироком суду винним у вчиненні інкримінованого йому діяння.

Стаття 1 79. Особисте зобов'язання

1. Особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, об­винуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суд­дею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

2. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомля­ються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невико­нання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

3. Контроль за виконанням особистого зобов'язання здійснює слід­чий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

1. Особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом, який полягає в обмеженні права підозрюваного, обвинуваченого на свободу пере­сування, вибір місця проживання (перебування), забезпеченні виконання по­кладених на нього процесуальних та інших, визначених законом і зазначених в особистому зобов'язанні, обов'язків.

2. На підозрюваного, обвинуваченого слідчим суддею, судом може бути по­кладено залежно від доведеності прокурором на час розгляду відповідного клопо­тання обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, обов'язок прибувати за кож­ною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, а також один або кілька із таких обов'язків: 1) прибувати до визна­ченої службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із на­селеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про змі­ну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування із будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом або спілкуватися з нею з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею, судом; 6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або для навчання; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (пас­порти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю (ч. 5 ст. 194 КПК).

Наведений перелік обов'язків, що можуть покладатися на підозрюваного, обвинуваченого як особисті зобов'язання, є вичерпним.

3. Процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу вклю­чає: а) подання слідчим за погодженням з прокурором, прокурором слідчому судді, суду вмотивованого клопотання про обрання цього запобіжного заходу та доказів на підтвердження його обрання; б) постановления слідчим суддею, судом вмотивованої ухвали про обрання як міри запобіжного заходу особистого зобов'язання, із зазначенням, які саме обов'язки покладаються на підозрювано­го, обвинуваченого; в) складання письмового особистого зобов'язання з пере­ліком цих обов'язків та зазначенням наслідків їх невиконання; г) ознайомлення підозрюваного, обвинуваченого під розпис із змістом цього процесуального до­кумента та роз'ясненням того, що в разі невиконання вказаних зобов'язань до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на нього може бути покладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

4. Під місцем проживання мається на увазі: житловий будинок, квартира, службове житлове приміщення, будинок-інтернат для престарілих, інвалідів, ветеранів, інші спеціалізовані будинки, а також інші житлові приміщення, у яких громадяни постійно чи переважно проживають як власники, за догово­ром найму (піднайму), або оренди чи з інших підстав, передбачених законодав­ством України.

Під місцем перебування маються на увазі: готелі, будинки відпочинку, са­наторії, пансіонати, кемпінги, туристичні бази, інші подібні заклади, а також житлові приміщення, які не є місцем проживання громадянина, в якому він про­живає тимчасово.

У випадках неможливості явки за викликом у призначений термін, у разі необхідності відлучитися із населеного пункту, місця проживання (перебуван­ня), при зміні місця проживання та/або роботи навіть у тому ж населеному пункті тощо, підозрюваний, обвинувачений повинен письмово повідомляти про це слідчого, прокурора, суд, у провадженні якого перебуває справа, а при необхідності відлучитися із населеного пункту, відвідати заборонене для від­відування місце тощо - отримати на це їх письмовий дозвіл.

Слід мати на увазі, що немає сенсу при застосуванні цього запобіжного за­ходу покладати обов'язок не відлучатися із населеного пункту місця реєстрації, проживання чи перебування на підозрюваного, обвинуваченого, який за родом своєї трудової діяльності переміщується за межі цього населеного пункту (від­повідних працівників транспорту, пересувних підприємств, членів експедицій тощо), а покладення обов'язку утримуватися від спілкування з адвокатом, сво­їм захисником та законним представником взагалі неприпустиме, оскільки таке спілкування є одним із гарантованих законом прав на захист.

5. Контроль за виконанням особистого зобов'язання на стадії досудового розслідування здійснює слідчий, у провадженні якого перебуває справа, а якщо справа перебуває у провадженні суду - прокурор, який затвердив та направив до суду обвинувальний акт, прокурор, який підтримує (підтримував) державне обвинувачення в суді першої інстанції.

-407

Стаття 1 80. Особиста порука

1. Особиста порука полягас у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважас такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодекс) і шбов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового pos слідування чи в суд на першу про те вимогу.

2. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає за­побіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано доста і -ньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

3. Поручителю роз'яснюється у вчиненні якого кримінального право­порушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх неви­конання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.

4. Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до ви­никнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудо­вого розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запо­біжного заходу на інший.

5. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на ньо­го накладається грошове стягнення в розмірі:

1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;

2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене пока­рання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене по­карання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене пока­рання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.

6. Контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

1. Особиста порука як запобіжний захід застосовується з метою забезпе­чення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його своєчасної участі в кримінальному провадженні. Вона обирається за наявності загальних підстав (ст. 177 КПК), і, крім того, особливих підстав, передбачених коменто­ваною статтею.

Особиста порука основана на довірі до поручителя з боку слідчого судді, суду, яка, в свою чергу, грунтується на особливих моральних якостях поручи­теля, його авторитеті, зокрема, для підозрюваного, обвинуваченого, що робить можливим для поручителя забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваче­ним покладених на нього обов'язків та у разі потреби - доставку його до органу розслідування чи в суд на першу вимогу.

2. Процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу зво­диться до: а) подання слідчим за погодженням з прокурором, прокурором вмо­тивованого клопотання слідчому судді, суду про обрання цього запобіжного за­ходу та доказів на підтвердження його обрання; б) роз'яснення слідчим суддею, судом поручителю, який виявив ініціативу або дав згоду бути ним, у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується осо­ба, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя і наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права; в) постановления слідчим суддею, судом ухва­ли про обрання як запобіжного заходу особистої поруки із зазначенням у ній зобов'язань підозрюваного, обвинуваченого, в тому числі одного або кількох із тих, що передбачені у ч. 5 ст. 194 КПК, зобов'язань і прав поручителя, озна­йомлення їх з ухвалою та роз'яснення наслідків відмови від поручительства чи його скасування; г) надання поручителем слідчому судді, суду письмового зобов'язання про виконання ним обов'язків на виконання особистої поруки.

3. Кількість поручителів законом не обмежена. її визначає слідчий суддя, суд, керуючись критерієм достатності для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Ним може бути й одна особа, яка, як наголошується в законі, заслуговує у слідчого судді, суду на особливу довіру.

4. Поручитель може відмовитись від поручительства в будь-який час з будь-яких мотивів, але лише до того, як виникнуть підстави, які тягнуть за со­бою його особисту відповідальність. При добровільній відмові від поручитель­ства поручитель зобов'язаний доставити підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду, який здійснює провадження у справі, для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.

5. Контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку на стадії до­судового розслідування здійснює слідчий, у провадженні якого перебуває спра­ва, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор, який затвердив та направив до суду обвинувальний акт, прокурор, який підтримує (підтримував) державне обвинувачення в суді першої інстанції.

Стаття 181. Домашній арешт

1. Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинувачено­му залишати житло цілодобово або у певний період доби.

2. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом пе­редбачено покарання у виді позбавлення волі.

. 409

3. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

4. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і по­відомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

5. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за по­ведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.

6. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за кло­потанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання осо­би під домашнім арештом під час досудового розслідування не може пере­вищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про засто­сування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

1. Домашній арешт як запобіжний захід полягає в обмеженні свободи пе­ресування підозрюваного, обвинуваченого шляхом його ізоляції в житлі через заборону залишати житло цілодобово або у певний період доби. Його може бути застосовано лише до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчи­ненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді по­збавлення волі.

Під житлом у значенні, що використовується в коментованій статті, тре­ба розуміти: а) будинок приватної форми власності з усіма приміщеннями, в яких постійно чи тимчасово проживає підозрюваний, обвинувачений, включа­ючи приміщення, не призначені для проживання, але які є складовою будинку; б) будь-яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується підозрюваним, обвинуваченим для по­стійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь-якої форми власності, окрема кімната в квартирі з необхідними для проживання приміщеннями тощо); в) будь-яке інше приміщення або забудова, у яких по­стійно чи тимчасово проживає підозрюваний, обвинувачений, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для постійного або тимчасового про­живання.

2. Режим ізоляції підозрюваного, обвинуваченого в межах житла включає лише ізоляцію на визначений час: цілодобово або на певний період, наприклад з 22 до 6 години. Можливість встановлення інших обмежень при домашньо-

му арешті в законі не передбачено. Проте на підозрюваного, обвинуваченого при обранні до нього цього запобіжного заходу як такого, що не пов'язаний з триманням під вартою, може бути покладено один або кілька обов'язків, перед­бачених ч. 5 ст. 194 КПК.

3. Процесуальний порядок застосування цього запобіжного заходу зво­диться до: а) подання слідчим, за погодженням з прокурором, вмотивованого клопотання слідчому судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді до­машнього арешту та доказів на підтвердження його подання; б) постановлен­ия слідчим суддею, судом за результатами розгляду клопотання вмотивованої ухвали про застосування до підозрюваного, обвинуваченого домашнього аре­шту з точним визначенням у ній житла, в якому він буде ізольований і у якому часовому режимі, та роз'ясненням йому суті домашнього арешту і наслідків його недотримання; в) направлення ухвали для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого; г) повідомлення органу внутрішніх справ слідчому судді, суду про взяття особи на облік.

Дата добавления: 2015-06-25