Список скорочень

АРК - Автономна Республіка Крим

ГК - Господарський кодекс

год - година

див. - дивись

ДПА - Державна податкова адміністрація

ДСА - Державна судова адміністрація

ЗМІ - засоби масової інформації

ЄСПЛ - Європейський суд з прав людини

КАС - Кодекс адміністративного судочинства

КВК - Кримінально-виконавчий кодекс

КЗпП - Кодекс законів про працю

КК - Кримінальний кодекс

КНР - Китайська Народна Республіка

КпАП - Кодекс про адміністративні правопорушення

КПК - Кримінальний процесуальний кодекс

МВС - Міністерство внутрішніх справ

МОЗ - Міністерство охорони здоров'я

МОКП - Міжнародна організація кримінальної поліції- Інтерпол

МФЖ - Міжнародна федерація журналістів

НДР - Народна Демократична Республіка

HP - Народна Республіка

ООН - Організація Об'єднаних Націй

ПАРЄ - Парламентська асамблея Ради Європи

п. - пункт

п.п. - пункти

пп. - підпункт

р. - рік

pp. - роки

РЄ - Рада Європи

СБУ - Служба безпеки України

СІЗО ДПС - Слідчий ізолятор Державної пенітенціарної служби

СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік

ст. - стаття

ст.ст. - статті

УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка

ЦК - Цивільний кодекс

ЦПК - Цивільний процесуальний кодекс

ч. - частина (частини)

Розділ І. Загальні положення

Глава 1. Кримінальне процесуальне законодавство України та сфера його дії

Стаття 1. Кримінальне процесуальне законодавство України.

1. Порядок кримінального провадження на території України визна­
чається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з
відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу
та інших законів України.

1. Порядок провадження в кримінальних справах у межах України визна­
чається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Встанов­
лений цим законодавством порядок (процесуальна форма) вчинення процесу­
альних дій і прийняття кримінальних процесуальних рішень є обов'язковим і
єдиним у всіх кримінальних справах і для всіх суб'єктів, які здійснюють кри­
мінальне провадження: судів, суддів, слідчих суддів, прокурорів, керівників
органів досудового розслідування, керівників слідчих груп, слідчих, співробіт­
ників інших підрозділів органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що
здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, які у вста­
новлених законом випадках проводять досудове розслідування кримінальних
проступків, а також співробітників оперативних підрозділів названих органів
та органів Державної пенітенціарної служби України, Державної прикордон­
ної служби України, Державної митної служби України, які здійснюють слідчі
(розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні
за письмовим дорученням слідчого чи прокурора.

2. Порядок провадження в кримінальних справах - це встановлена кри­
мінальним процесуальним законодавством процедура, умови її реалізації, га­
рантії дотримання прав, свобод і законних інтересів учасників провадження
(процесу) та виконання покладених на них процесуальних обов'язків. Вони
передбачені і регулюються нормами кримінального процесуального права,
які містяться лише у чітко визначених правових джерелах, основним з яких
є закон. Саме кримінальний процесуальний закон уповноважує і наділяє від­
повідні державні органи (органи досудового розслідування, суд) необхідними
владними повноваженнями для виконання завдань кримінального провадження
(ст. 2 КПК), передбачає процесуальні гарантії дотримання прав і свобод учас­
ників провадження, передбачених Конституцією України та іншими законами,
встановлює форму (процедуру, послідовність) самого провадження.

3. Визначений кримінальним процесуальним законодавством поря­
док провадження у кримінальній справі (кримінальна процесуальна форма)

-------------------------------------------------------------------------------------------- 11

є однаковим на всій території України. Він покликаний забезпечити на цьому етапі розвитку держави і суспільства найбільш оптимальні умови для виконання завдань кримінального провадження, а також створити умови і гарантії, які за­безпечують особам, залученим до кримінального провадження, захист їх прав, свобод і законних інтересів.

4. Кримінальне процесуальне законодавство складається з норм, що міс­
тяться в Основному Законі - Конституції України, міжнародних правових ак­
тах (договорах, пактах, конвенціях тощо), згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України, з Кримінального процесуального кодексу України
та норм деяких інших законів України.

5. Конституція України встановлює, що всі гілки влади (законодавча, ви­
конавча і судова) здійснюють свої повноваження у визначених нею межах і від­
повідно до законів України (ст. 6). Норми Конституції України визначають цілі
і зміст кримінального процесуального законодавства, насамперед Криміналь­
ного процесуального кодексу, засади і спрямованість діяльності органів держа­
ви, що здійснюють провадження у кримінальній справі, встановлюють гаран­
тії прав і свобод осіб, які залучаються до сфери кримінального провадження.
У ній міститься ціла низка норм, насамперед норм-принципів, які лежать в
основі кримінального процесуального законодавства. Це передусім норми,
які встановлюють і гарантують права і свободи людини у кримінальному про­
цесі, зокрема: рівність всіх перед законом (ст. 24), особисту недоторканність
(ст. 29) та недоторканність житла чи іншого володіння особи (ст. ЗО), таємниця
листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31),
невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), право на повагу до гідності
(ст. 28), право на доступ до правосуддя і судовий захист (ст. 55), право на пра­
вову допомогу та захист від обвинувачення (ст. 59), презумпція невинуватості
(ст. 62), право на звільнення від самообвинувачення та обвинувачення близьких
родичів і членів сім'ї (ст. 63) тощо. Конституція України, крім того, закріплює
засади організації і функціонування правосуддя в кримінальних справах, зо­
крема: здійснення правосуддя виключно судом (ст. 124), незалежність суддів
при здійсненні правосуддя і підкорення їх лише закону (ст. 126, ст. 129), участь
народу у здійсненні правосуддя (ч. 4 ст. 124, ст. 127), а також основні засади
судочинства в кримінальних справах (ст. 129), які конкретизуються в Кримі­
нальному процесуальному кодексі України та інших законах.

6. Норми Конституції України, насамперед норми-принципи, які визна­
чають діяльність органів держави та інших суб'єктів в межах кримінального
провадження, а також закріплюють правові гарантії дотримання прав і свобод
людини у сфері цієї діяльності, мають найвищу юридичну силу і є нормами
прямої дії (ст. 8).

7. Пряма дія норм Основного Закону означає, що особа має право зверну­
тися до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина
безпосередньо на підставі відповідних норм Конституції України, обґрунтову­
ючи ними свій захист. Суд зобов'язаний розглянути і вирішити таке звернен-

ня незалежно від того, чи є в національному законодавстві відповідні норми нижчого рівня, які б регулювали предмет звернення. У випадку відсутності в національному законодавстві відповідного нормативного акта (правової норми) суд зобов'язаний захистити права і свободи людини і громадянина безпосеред­ньо на підставі норм Конституції, які є відтворенням основоположних прав і свобод, передбачених міжнародно-правовими актами, визнаними Україною. Норми Конституції безпосередньо можуть застосовуватись і в тому випадку, коли окремі кримінальні процесуальні норми суперечать Основному Закону, а також коли виявляться прогалини у кримінальному процесуальному законодав­стві щодо врегулювання певних правовідносин.

Пленум Верховного Суду України сформулював правоположення-роз'яснення, згідно з яким суди під час розгляду конкретних кримінальних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-право­вого акта з точки зору його відповідності Конституції і у всіх необхідних ви­падках застосовувати Конституцію як акт прямої дії (п. 2 постанови Плену­му Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»). Це положення стосується не лише судів, а й органів досудового розслідування та прокурора. Можливість прямого застосування конституційних норм у кримінальному провадженні є гарантією дотримання прав і свобод людини, свідченням демократизму судо­чинства.

8. До складу кримінального процесуального законодавства України вхо­
дять міжнародні договори. Згідно зі ст, 9 Конституції України чинні міжнарод­
ні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є
частиною національного законодавства України. Визнання цих договорів час­
тиною національного законодавства, зокрема кримінально процесуального, є
новою для України правовою реальністю, свідченням того, що Україна також
взяла на себе відповідальність за підтримання світового правопорядку та утвер­
дження верховенства права. В контексті ч. 2 ст. 1 КПК «міжнародні договори»
стосуються лише публічно-правової сфери. Це міжнародні публічно-правові
договори, укладені Україною. Порядок укладення, виконання і припинення
дії таких договорів регулюються Законом України «Про міжнародні договори
України» від 29 червня 2004 р.

9. Визнані Україною міжнародно-правові договори, які стосуються сфери
кримінального процесуального регулювання, це насамперед міжнародні багато­
сторонні конвенції і пакти: Конвенція про захист прав людини і основоположних
свобод від 4 листопада 1950 p.; Європейська конвенція про видачу правопоруш­
ників від 13 грудня 1957 p.; Європейська конвенція про взаємну допомогу у кри­
мінальних справах від 20 квітня 1959 p.; Міжнародний пакт про громадянські і
політичні права від 19 грудня 1966 p.; Європейська конвенція про передачу про­
вадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 p.; Європейська конвенція
з попередження катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність пово­
дження і покарання від 24 листопада 1978 p.; Конвенція про відмивання, пошук,

—.___________________________________________________________ 13

арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 p.); Конвен­ція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримі­нальних справах («Мінська конвенція») від 22 січня 1993 р. та інші міжнародно-правові акти загальносвітового і регіонального значення, визнані Україною.

10. До міжнародних договорів як джерел кримінального процесуального
права належать також двосторонні договори про взаємну правову допомогу, зо­
крема в кримінальних справах, ратифіковані Верховною Радою України (зокре­
ма, договори з Республікою Грузія, КНР, Канадою, Латвійською Республікою,
Литовською Республікою, Естонською Республікою, Республікою Молдова,
Монголією, Республікою Польща), а також міжнародні договори, в яких Укра­
їна виступає правонаступником СРСР. Це, наприклад, договори колишнього
СРСР про надання правової допомоги, зокрема в кримінальних справах, з Ал­
жирською НДР, Республікою Кіпр, Угорською HP, Фінляндською Республікою
та іншими державами. В двосторонніх договорах регулюється порядок взаємо­
дії слідчих органів і судів при переслідуванні осіб, які вчинили злочини і зна­
ходяться за межами держав, де вони були вчинені, порядок видачі таких осіб,
порядок вчинення окремих слідчих дій та виконання доручень про вчинення
інших процесуальних дій.

11. У міжнародних договорах, що стосуються кримінального проваджен­
ня, знаходять своє закріплення як загальновизнані міжнародною спільнотою
принципи і норми, так і норми, що регулюють відносини між державами, які
уклали договір (підписали його, ратифікували, затвердили, прийняли чи при­
єднались до договору).

12. Визнані Україною міжнародні договори мають пріоритет над нормами
національного законодавства. У випадку виявлення між ними суперечностей
застосовуються правила міжнародного договору, а не норми кримінального
процесуального законодавства України. Водночас, міжнародні договори засто­
совуються, якщо вони не суперечать Конституції України (п. 4 постанови Пле­
нуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при
здійсненні правосуддя»).

13. Міжнародні договори, предметом яких є питання кримінального про­
вадження, можуть укладатись також центральними правоохоронними органами
України (Генеральною прокуратурою, Міністерством юстиції) з аналогічними
органами інших держав. Ці договори мають підзаконний характер і укладають­
ся на виконання тих міжнародних актів, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України. Вони не можуть їм суперечити. У випадку вияв­
лення суперечностей між нормами таких договорів і нормами законів України
застосуванню підлягають норми закону.

14. Базовим кримінальним процесуальним законом України є її Кри­
мінальний процесуальний кодекс, прийнятий 13 квітня 2012 р. У ньому зна­
йшли своє закріплення як конституційні засади провадження у кримінальних
справах, так і засади (норми-принципи) міжнародно-правових актів, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

14 _______________________________________________________________

Норми КПК діють з 20 листопада 2012 р. з урахуванням його прикінцевих положень (розділ X). Порядок кримінального провадження, встановлений цим Кодексом, є обов'язковим для всіх його учасників і однаковим для всіх органів, які здійснюють провадження у кримінальних справах.

15. Крім КПК України, до кримінального процесуального законодавства
ч. 2 ст. 1 Кодексу відносять також «інші закони України». До «інших законів»
належать ті з них, що містять норми, які стосуються порядку провадження у
кримінальних справах. На сьогодні з відповідними змінами і доповненнями ді­
ють такі закони: «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру», «Про
Службу безпеки України», «Про міліцію», «Про Державну прикордонну служ­
бу України», «Про державну податкову службу в Україні», «Про адвокатуру та
адвокатську діяльність», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про судову
експертизу», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові не­
законними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»,
«Про державну таємницю» тощо. Норми цих та інших законів, що стосуються
кримінального провадження, не повинні суперечити нормам КПК. У випадку
виникнення колізії між ними пріоритет норм КПК стосовно регулювання кри­
мінальних процесуальних відносин є безумовним. Юридична доктрина і прак­
тика виробили правила визначення пріоритетного застосування закону перед
законом однакової юридичної сили у випадку виявлення у них суперечностей.
Адаптуючи їх до кримінального провадження, пріоритетним слід визнати за­
кон, який: 1) спеціально призначений для регулювання відповідних суспільних
відносин; 2) прийнятий після закону, норма якого суперечить новоприйнятому;
3) норми якого містять додаткові гарантії прав і законних інтересів осіб, які
вступають у кримінальні процесуальні відносини, або передбачають більш ши­
рокий обсяг прав і свобод.

16. На порядок кримінального провадження може істотно впливати Кон­
ституційний Суд України, який своїми рішеннями може визнати неконститу­
ційними окремі закони, інші нормативно-правові акти або їх окремі норми
(положення). Останні в такому разі втрачають чинність з моменту прийняття
про це рішення. Крім того, даючи у своїх рішеннях офіційне тлумачення Кон­
ституції та відповідність їй нормативних актів, Конституційний Суд формулює
правові позиції, які є обов'язковими для застосування під час провадження у
кримінальних справах та прийняття органами досудового розслідування, про­
курором і судом відповідних рішень.

17. Вплив на порядок кримінального провадження на території України
мають також рішення і викладені в них правові позиції Європейського суду з
прав людини, в яких дається тлумачення Конвенції (Євроконвенції) про захист
прав людини і основоположних свобод. Закон України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого
2006 р. (Офіційний вісник України. - 2006. - № 12. - ст. 792) зобов'язав вітчиз­
няні суди застосовувати під час розгляду і вирішенні справ як саму Конвенцію,
так і прецедентну практику Європейського суду з прав людини. При цьому така

____________________________________________________ 15

практика стосується не лише справ, стороною в яких є Україна, а й будь-якої іншої держави, яка підписала Конвенцію. Правові позиції суду, сформульовані в рішеннях щодо інших держав, повинні враховуватися судами України.

18. У кримінальному провадженні вагоме значення для з'ясування змісту норм кримінального процесуального законодавства мають постанови Плену­му Верховного Суду України, прийняті ним до вступу в силу Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 p., а зі вступом у силу остан­нього й постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. На підставі узагальнення практики застосу­вання кримінального процесуального законодавства під час розгляду й вирі­шення кримінальних справ судами України раніше Верховний Суд України, а нині Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ дає роз'яснення норм чинного кримінального процесуального законодавства, по­рядку його застосування, конкретизує оцінні в ньому поняття тощо. Формально не маючи нормативного характеру, а лише рекомендаційний, правоположення, що містяться в названих постановах, істотно впливають на формування більш ефективного провадження в кримінальних справах в силу свого авторитету.

19. Судові рішення Верховного Суду України, ухвалені ним після пере­
гляду рішень судів у кримінальних справах, що набрали законної сили, але в
яких міжнародна судова установа (Європейський суд з прав людини) встанови­
ла порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи (п. 2
ст. 445 КПК), викладені в них правові позиції і висновки є обов'язковими для
всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відпо­
відну норму закону, та для всіх судів України (див. коментар до ст. 458 КПК).
Такі рішення Верховного Суду України є судовим прецедентом, обов'язковим
для застосування в аналогічних ситуаціях під час кримінального провадження.

20. Певне значення для реалізації порядку кримінального провадження
мають нормативні акти Кабінету Міністрів України, Генеральної прокурори
України, СБУ, МВС, Державної прикордонної служби України, Державної по­
даткової адміністрації. Так, Кабінет Міністрів України визначає порядок вчи­
нення органами досудового розслідування і судом окремих дій, пов'язаних з
провадженням у кримінальній справі, зокрема: зберігання речових доказів (ч. 2
ст. 100 КПК); витрат, пов'язаних зі зберіганням і пересиланням речей і доку­
ментів (ст. 123 КПК); витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спе­
ціалістів, перекладачів та експертів (ст. 122 КПК).

Перелічені правоохоронні органи видають накази, інструкції, які мають на меті покращити організацію кримінальної процесуальної діяльності в органах дізнання та досудового слідства, затверджують передбачені нормами КПК від­повідні положення. Так, МВС України визначає порядок застосування електро­нного засобу контролю за поведінкою підозрюваного чи обвинуваченого, до якого обрано запобіжний захід-домашній арешт (ч. З ст. 195 КПК), Генеральна прокуратура України за погодженням з МВС, СБУ та органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, розробляє і затверджує

16 _______________________________________________________________

Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань та порядок його форму­вання і ведення тощо. Однак такі нормативні акти не можуть розширювати чи звужувати зміст і обсяг повноважень владних учасників процесу, прав і свобод інших його учасників. Вони видаються виключно в межах кримінального про­цесуального законодавства і мають на меті організацію його виконання.

21. Згідно зі ст. 57 Конституції України не вважаються чинними, а отже, не можуть застосовуватись у кримінальному провадженні ті закони та інші нормативно-правові акти, які не доведені до відома населення у встановлено­му законом порядку. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. задекларував правоположення, відповідно до якого «судове рішення не може грунтуватись на неоприлюднених нормативно-правових актах» (п. 7), що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

С т а т т я 2. Завдання кримінального провадження

1. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспіль­ства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і су­дового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопо­рушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна право­ва процедура.

1. Кримінальне провадження (провадження в кримінальній справі), його
зміст становлять діяльність органів держави, а саме: органів дізнання, досудо­
вого слідства, прокурора і суду, на які і покладаються виконання його завдань.
Попри те, що ця діяльність охоплює також діяльність ще й інших учасників
провадження - його суб'єктів, визначені кримінальним процесуальним законом
завдання провадження в кримінальних справах покладаються саме на переліче­
ні органи, оскільки держава відповідає перед людиною за свою діяльність, тоб­
то діяльність своїх органів, а утвердження й забезпечення прав і свобод людини
є головним обов'язком держави (ст. З Конституції України).

2. До завдань кримінального провадження коментована стаття відносить
насамперед захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопору­
шень. Оскільки кримінальним правопорушенням можуть бути порушені пра­
ва і свободи фізичної особи, права особи юридичної (різних її організаційних
форм), в результаті чого їм буде завдана шкода у різних видах її прояву, то
держава в особі уповноважених нею органів зобов'язана їх захистити. Влас­
не, захист від кримінальних правопорушень, пов'язаних з посяганням на жит­
тя і здоров'я, особисту свободу, честь і гідність, майно, інші права та законні

____________________________________________________ 17

інтереси людини і громадянина, на майнові чи особисті немайнові (ділова ре­путація) права та інтереси юридичних осіб всіх форм власності, а також на ін­тереси суспільства й держави і становить зміст провадження у кримінальних справах. При цьому варто наголосити на тому, що коментована стаття завдан­ням кримінального провадження визначає захист не лише інтересів фізичних і юридичних осіб, а й інтересів публічних суспільства і держави, якщо кримі­нальне правопорушення посягало на них.

3. Коментована стаття до завдань кримінального провадження відносить
охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального прова­
дження. Крім суб'єктів, які ведуть провадження в кримінальних справах, у його
сферу залучаються й інші суб'єкти (п. 25 ст. З КПК та коментар до неї). Всі вони
виконують свою роль і призначення у провадженні, для чого наділяються кримі­
нальним процесуальним законом правами і виконують покладені на них проце­
суальні обов'язки. Забезпечення органами, які ведуть кримінальне проваджен­
ня, належної реалізації їхніх прав і законних інтересів, відновлення їх у випадку
порушення є наступним невід'ємним завданням кримінального провадження.

Тож, якщо першим завданням кримінального провадження визначено за­хист прав і законних інтересів суб'єктів, які потерпіли від кримінального пра­вопорушення, то не менш важливим його завданням є й охорона прав, свобод і законних інтересів інших суб'єктів провадження і, насамперед, підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а у випадку їх безпідставного порушення - захист шляхом відновлення в правах. Європей­ський суд з прав людини зазначив, «що основне призначення процесуальних норм - захистити обвинуваченого від будь-яких проявів зловживання владою» («Коем проти Бельгії» (2000 р.). У разі встановлення і підтвердження відпо­відним процесуальним актом (постановою про закриття кримінального про­вадження, виправдувальним вироком), що особа була необгрунтовано під­дана кримінальному переслідуванню, затримана чи взята під варту, піддана іншим заходам процесуального примусу, вона підлягає захисту за допомогою реабілітації, а порушені її особисті чи майнові права мають бути відновлені (ст. 130 КПК та коментар до неї).

4. Завданням кримінального провадження ст. 2 КПК визначає також за­
безпечення швидкого, повного й неупередженого розслідування і судового
розгляду кримінальних правопорушень. Це триєдине завдання кримінального
провадження забезпечує реалізацію засади (принципу) невідворотності відпо­
відальності за вчинення правопорушення. Вимога швидкого досудового роз­
слідування кримінального правопорушення означає, що обставини його вчи­
нення, особа, яка його вчинила, а також наслідки правопорушення мають бути
встановлені за допомогою кримінальних процесуальних засобів повністю ор­
ганами досудового розслідування у якомога стислий строк, без невиправданої
затримки, але у будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного для
розслідування у формі дізнання кримінального проступку та злочину у формі
досудового слідства (ст. 219 КПК та коментар до неї).

18 __________________________________________________________

Завдання швидкого не лише досудового розслідування, а й судового роз­гляду і вирішення кримінальної справи також сприяє ефективності правового впливу, наближаючи час реалізації кримінальної відповідальності до часу вчи­нення кримінального правопорушення. Розгляд обвинувачення в суді в найко-ротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження є правом обвинуваченого. Тому провадження досудового розслідування, судовий розгляд і вирішення кримінальної справи мають бути проведені і завершені протягом розумного строку як загальної засади кримінального провадження (див. комен­тар до ст. 28 КПК).

Повне й неупереджене провадження як досудового розслідування, так і судового розгляду кримінальної справи означає, що органи досудового розслі­дування зобов'язані об'єктивно, неупереджено, без необгрунтованої підозри та обвинувального ухилу встановити за допомогою зібраних у встановленій про­цесуальній формі доказів всі обставини вчиненого кримінального правопору­шення та осіб, які його вчинили (див. коментар до ст. 91 КПК). У випадку отри­мання під час проведення слідчої (розшукової) дії доказів, які можуть вказати на невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий, прокурор зобов'язані провести відповідну слідчу дію в повному обсязі і скла­дені при цьому процесуальні документи долучити до матеріалів справи і надати їх судові у випадку звернення до нього з обвинувальним актом, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру (див. ко­ментар до ст. 223 КПК). Обов'язок доказування всіх обставин вчиненого кри­мінального правопорушення покладається на сторону обвинувачення. Під час судового розгляду кримінальної справи головуючий суддя також зобов'язаний скеровувати розгляд на забезпечення з'ясування всіх обставин кримінального провадження (див. коментар до ст. 321 КПК) та перевірки їх за допомогою на­явних у справі доказів, поданих сторонами, а також одержаних за допомогою судових дій (допитів, оглядів, проведення експертиз тощо). Неповнота судового розгляду є підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеля­ційної інстанції (див. коментар до ст. 410 КПК).

5. Повне й неупереджене досудове розслідування і судовий розгляд кри­
мінальної справи дає можливість забезпечити вирішення двоєдиного завдання
кримінального провадження, а саме: 1) притягнення до кримінальної відпо­
відальності кожного, хто вчинив кримінальне правопорушення, в міру своєї
вини; 2) недопущення обвинувачення або засудження жодного невинуватого.

6. Захист особи, суспільства й держави та охорона прав, свобод і законних
інтересів учасників провадження, а також необхідність швидкого, повного і не­
упередженого встановлення винних та всіх обставин вчиненого кримінального
правопорушення вимагає вжиття органами, які ведуть провадження, у вста­
новлених кримінальним процесуальним законом випадках та на визначених
ним підставах застосування заходів забезпечення кримінального провадження
(див. коментар до ст. 131 КПК), насамперед обмежувальних заходів та заходів

__________________________________ 19

процесуального примусу. Завданням кримінального провадження є такий спо­сіб дій органів, які його ведуть, щоб не допустити до жодної особи застосу­вання необгрунтованих обмежень і процесуального примусу. Кримінальний процесуальний кодекс регламентує підстави, умови і порядок застосування таких заходів. У кримінальному провадженні застосовується дозвільний тип правового регулювання, згідно з яким органам і службовим особам, які ведуть провадження, дозволено вчиняти лише ті дії, що передбачені кримінальним процесуальним Законом.

У випадку безпідставного (незаконного) застосування обмежень прав, свобод та інтересів осіб, які залучаються в сферу кримінального провадження, заходів процесуального примусу такі заходи скасовуються, а винні службові особи можуть притягатись до відповідальності, зокрема кримінальної: за за-відомо незаконне затримання, привід або арешт (ст. 371 КК України); приму­шування давати показання (ст. 373 КК); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК).

7. Виконання завдань кримінального провадження може здійснюватись
лише із застосуванням та дотриманням належної правової процедури. Належна
правова процедура кримінального провадження - це встановлений криміналь­
ним процесуальним законом (КПК) порядок дій органів, що ведуть проваджен­
ня, та його учасників, реалізація ними своїх прав і обов'язків у визначених
законом межах. Правова процедура є належною, коли вона грунтується на за­
коні й є доступною як в інформаційному плані (ознайомлення учасників про­
вадження з суттю відповідної процедури, їх правами і обов'язками під час її
здійснення, результатами тощо), так і фактичному (можливість брати участь,
звернутись за правовою допомогою до адвоката-захисника, спеціаліста тощо).
Належна правова процедура включає в себе дотримання засад (принципів) кри­
мінального провадження, процесуальних засобів і способів їх реалізації, про­
цесуальних гарантій прав і свобод учасників кримінального провадження та
прийняття законних, обгрунтованих і справедливих рішень.

8. Визначені коментованою статтею завдання кримінального провадження
є загальними для всіх його стадій (досудового розслідування, судового розгля­
ду і вирішення справи, апеляційного і касаційного провадження, перегляду су­
дових рішень у Верховному Суді України та за нововиявленими обставинами,
виконання судових рішень) і порядків, зокрема особливих (розділ VI КПК), і
реалізуються в комплексі вирішення завдань кожної зі стадій провадження.

С т а т т я 3. Визначення основних термінів Кодексу 1. Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, якщо немає окремих вказі­вок, мають таке значення:

1) близькі родичі та члени сім'ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою

Дата добавления: 2015-06-25