Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання. 2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який несуперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист — це можливість уповноваженого суб'єкта застосувати засоби правоохоронного характеру для відновлення порушеного права та припинення дій, завдяки яким право було порушене.

Це є вид і міра можливої (дозволеної) поведінки, спрямованої на використання правоохоронних можливостей.

За змістом право на захист складається з можливостей, здатних забезпечити здійснення суб'єктивного права: звернення до державних і громадських органів з вимогою застосувати до правопорушника засобів державного примусу; самозахист цивільних прав; засоби оперативного впливу на правопорушника.

Способи захисту цивільних прав — це поняття що характеризують конкретні види захисту. Закон передбачає такі способи захисту цивільних прав: а) визнання право; б) відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право; в) присудження до виконання обов'язку у натурі; г) припинення або зміна правовідношення.

7. Здійснення цивільних прав в Україні: поняття, способи, межі. Поняття зловживання правом.

Здійснення суб'єктивного цивільного права - це реалізація уповноваженою особою можливостей, ув'язнених у змісті даного права.

1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

5. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

6. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Зловжива́ння правом (суб'єктивним) — особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у соціально шкідливих учинках суб'єкта права, у використанні недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом загального типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.

Зловживання своїми правами полягає у недобросовісному їх здійсненні.

8. Умови дійсності правочину. Підстави недійсності правочинів. Цивільно-правові наслідки вчинення недійсного правочину.

Під умовами дійсності правочину розуміються передбачені законом вимоги, яким має відповідати будь-який правочин. Звичайно, що умови дійсності правочину залежать від його виду, характеру, змісту, суб'єктного складу, об'єкта.

Умови дійсності правочину є такі:

1) суб'єктний склад.

Особи, які укладають правочин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність.

2) зміст правочину не повинен суперечити закону.

Умови правочину повинні відповідати як вимогам закону, так і підзаконних актів.

3) форма правочину повинна відповідати закону.

Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визначають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності.

4) єдність волі і волевиявлення сторін.

Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок насильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена.

5) здійсненність правочину.

Правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що зумовлені ним.

Неді́йсність правочи́ну — наслідок недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які прямо встановлені правом.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Дата добавления: 2015-06-25