Поняття кримінального права. Проблеми визначення джерел кримінального права

Тема №1

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Кримінальне право посідає особливе місце у слов`янській сім`ї права, адже у суспільному сприйнятті настільки тісно асоціюється закон і кара за його порушення, що кримінальне право як би представляє право взагалі. Відповідно до цього питання визначення кримінального права та його джерел на сучасному етапі являє собою теоретико-прикладну проблему.

Традиційно пропонується таке визначення: кримінальне право – система (сукупність) взаємозалежних та побудованих на певних принципах юридичних норм, які мають форму кримінальних законів і регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі вчиненням злочинів. Звідси кримінальне право складається з юридичних норм Загальної та Особливої частин КК України.

У такому сенсі кримінальне право ототожнюється з КК. Але вузьконормативне визначення права навряд чи можна визнати вдалим. Зокрема, до суспільних відносин, які врегульовані кримінальним правом, відносяться й ті, що не пов`язані зі вчиненням злочину (наприклад, коли йдеться про поведінку осіб, які не є суб`єктами злочинів, про діяння, що лише формально підпадають під ознаки злочинів тощо). Зміст нормативних приписів КК України значно ширший, адже в ньому представлені норми-завдання, норми-принципи, норми-дефініції, суто регулятивні норми, які розрізняються за способами регулювання не лише на заборонні, але й зобов’язальні (у позитивному сенсі), заохочувальні та уповноважувальні.

Тому у сучасних кримінально-правових дослідженнях було запропоновано розуміння кримінального права як заснованої на загальноправових і загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права галузі вітчизняної системи права, що включає систему нормативних установлень, які легітимізують коло діянь, визнаних злочинами та застосування в строго визначеному обсязі державного насильства до осіб, що їх вчинили. У кримінально-правовому сенсі легітимація полягає в обґрунтуванні необхідності істотних обмежень конституційних прав особи як надзвичайного заходу, на який держава змушена піти для захисту найважливіших соціальних благ.

Важливий аспект сучасного розуміння кримінального права полягає у визначенні кола суспільних відносин, які поставлені під захист. Слід розуміти, що об`єктами кримінально-правової охорони (ч.1 ст.1 КК України) є найважливіші відносини, які є життєво важливими для людини, суспільства та держави. Перелік таких відносин визначається на кожному історичному етапі. Те, що може бути захищено без кримінально-правового інструментарію, не має вимагати втручання кримінального права.

Кримінально-правові норми регулюють відносини, які виникають між державою, особою, яка порушила кримінально-правову заборону, та постраждалим від такого порушення.

Основний засіб кримінального права – примус, який включає не лише покарання, але й примусові заходи (виховного та медичного характеру, примусове лікування, спеціальна конфіскація). Тому легітимація кримінально-правового примусу означає унормування підстав та правил застосування будь-яких заходів, які обмежують прав та свобод.

Сучасне кримінальне право має розглядатися не як «однозначно публічне», а як «переважно публічне» право, у якому сполучаються приватні та публічні інтереси. Диспозитивність у кримінальному праві передбачає не виключення держави зі сфери кримінально-правових відносин, а контроль і гарантування з боку держави певного порядку виникнення, обсягу прав і обов'язків учасників правовідносин, а також порядку реалізації цих прав і обов'язків. Поряд із цим імперативність включає розуміння будь-якого права держави одночасно і як її обов'язку стосовно інших учасників кримінально-правових відносин.

Із зазначеного розуміння кримінального права випливає проблематика його джерел, при розгляді якої слід виходити з таких позицій:

- позитивне право (а кримінальне право є виключно позитивним) – це система формально-правових джерел, всі ці джерела є формальними (формально-юридичними);

- якщо відповідні норми регулюють відносини, що становлять предмет кримінального права, їх слід визнати його джерелами;

- слід розділяти джерело та форму права.

Серед джерел права виокремлюються нормативно-правовий акт (закон), правовий прецедент (судовий та адміністративний), нормативно-правовий договір, правовий звичай, правова доктрина, релігійно-правова норма, міжнародно-правовий акт.

Релігійно-правова норма та правовий звичай не можуть розглядатися як джерела сучасного кримінального права, з огляду, по-перше, на особливості континентальної правової сім`ї, по-друге, специфіку кримінально-правового регулювання. Тим більше, що в процесі глобалізації сфера застосування цих джерел загалом суттєво зменшується.

Традиційна позиція про «одиничність» Кримінального кодексу як джерела кримінального права відсилає до ст.3 КК України. Однак з даної норми випливає необхідність визначення терміну «законодавство».

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9.07.1998 р. термін «законодавство» в основному вживається у значенні «сукупність законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права... У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади».

Незважаючи на те, що КК України є кодифікованим нормативним актом, законодавство у даному випадку означає виключно «сукупність законів» (законів про кримінальну відповідальність). КК є єдиним особливим нормативним актом, положення якого цілісно та всеохоплююче формулюють ознаки конкретних злочинів, підстави кримінальної відповідальності, заходи кримінально-правового впливу, порядок їх призначення, звільнення від кримінально-правових обтяжень, зменшення їх обсягу. Звідси – всі нові закони про кримінальну відповідальність підлягають включенню до КК України. Стосовно бланкетних диспозицій слід зазначити, що це є не більш, ніж особливий юридико-технічний прийом. Жодного стосунку до кримінально-правового регулювання норми тих галузевих нормативних актів, до яких відсилають диспозиції норм КК України, не мають.

Таким чином, КК України – це єдина форма кримінального права, але лише одне з його джерел.

Конституцію України слід вважати джерелом кримінального права, адже її норми містять вказівки на принципи кримінально-правового регулювання (наприклад, презумпція невинуватості, індивідуалізація кримінальної відповідальності). Крім цього, об’єктами кримінально-правової охорони є, у першу чергу, права та свободи, гарантовані Конституцією України. Крім цього, аналіз правообмежень неможливий без звернення до положень Конституції України, яка закріплює найбільш важливі права та свободи людини і громадянина.

Значення джерел кримінального права слід визнати за міжнародно-правовими актами. Конституція України не забороняє, а лише обмежує можливості застосування цих актів у кримінально-правових відносинах. Так, коли мова йде про визначення злочинності діяння або відповідальності за його вчинення в будь-якій формі, міжнародно-правові приписи не застосовуються. Однак у кримінально-правовій сфері особливе значення мають міжнародно-правові стандарти в області захисту прав і свобод людини. КК України, ґрунтуючись на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, має своїм джерелом міжнародно-правові договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Як відомо, судовий прецедент – це результат відправлення правосуддя вищими судовими інстанціями. Це акт, у якому суд, піддаючи тлумаченню та роз’яснюючи нормативно-правові приписи, створює певні правові правила їх застосування, що є обов'язковими при рішенні аналогічних справ судами нижчої інстанції. В Україні можна розмірковувати про прецедентність рішень Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Європейського суду з прав людини.

Так, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції. Як зазначається у ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. При цьому рішення Конституційного Суду України не підлягають оскарженню. Рішення Конституційного Суду України, будучи обов’язковим нормативним прецедентом, є джерелом кримінального права.

Щодо рішень Верховного Суду України, то слід зазначити, що ст.458 КПК України містить прямий припис стосовно їх обов'язковості в частині того, «як саме має застосовуватися відповідна норма закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь» (ч.2 ст.455, ч.2 ст.456 КПК України). Цей прецедент слід вважати джерелом кримінального права, адже правила правозастосування – невід’ємна частина кримінально-правового регулювання, зокрема, вони становлять значний масив норм у Загальній частині КК України (зобов’язальні приписи).

В свою чергу, на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про за­хист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. та практику ЄСПЛ як джерело права. Цей прямий припис не містить будь-яких галузевих виключень. Норми Конвенції мають узагальнене формулювання, тому рішення ЄСПЛ є надзвичайно важ­ливими в аспекті конкретизації її положень. Крім того, принципові позиції, викладені, зокрема, у так зва­них «модельних рішеннях» ЄСПЛ, є вирішальними при застосуванні норм Конвенції.

Доктрина логічно впорядковує позитивне право у цілісну внутрішньо несуперечливу систему, утворює модель його дії. В цьому плані доктрина вважається приписом, а не описом у праві. У кримінально-правовій площині немає підстав вважати доктрину самостійним джерелом права, при цьому вона отримує зовнішній вираз через інші джерела, у першу чергу, через закон та судовий прецедент.

Нормативно-правовий договір є актом добровільного узгодження позицій сторін (правотворчих суб’єктів) з приводу встановлення норм права задля врегулювання життєвої ситуації, при цьому держава забезпечує виконання умов договору. Йдеться про оформлення особливого статусу приватної особи як повноправного учасника кримінально-правових відносин, фактично правовотворчого суб’єкта у кримінально-правовій сфері, який вступає у відносини з іншими сторонами (зокрема, державою) з приводу реалізації свого суб’єктивного права за захист від суспільно небезпечних посягань.

Стосовно примирення з винним можна говорити про нормативно-правовий договір – угоду про примирення, аналоги якої можна простежити на прикладі мирової угоди в цивільному, господарському праві. Зміст цієї угоди, наслідки її укладення, затвердження, невиконання регламентуються законом - ст.471, 473, 476 КПК України.

Таким чином, ієрархія джерел кримінального права може бути представлена наступним чином: Конституція України; міжнародно-правові договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; рішення Конституційного Суду України; Кримінальний кодекс України; рішення Європейського суду з прав людини; рішення Верховного Суду України; угоди про примирення.

ПИТАННЯ ДЛЯ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ:

1. Визначення кримінального права: традиція та сучасність.

2. Проблеми визначення об`єктів кримінально-правової охорони.

3. Проблему визначення предмету кримінально-правового регулювання.

4. Джерела та форми кримінального права.

5. Види джерел кримінального права.

6. Практичне значення вивчення джерел кримінального права.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Історія становлення кримінального права.

2. Дискусія про публічність кримінального права.

3. Кримінальний закон: термінологічні проблеми.

4. Судова практика як джерело кримінального права.

5. Кримінально-правова доктрина як джерело кримінального права.

6. Проблеми правового звичаю у кримінальному праві.

РЕКОМЕНДОВАНІ ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:

1. Дискусія про значення кримінального права в системі права.

2. Кримінальне право як матеріальна засада кримінального процесуального права: сучасні проблеми та шляхи їх вирішення.

3. Законодавство у сфері протидії злочинності та дискусія про джерела кримінального права.

4. Дискусія про Кодекс кримінальних проступків.

5. Зв`язок кримінального права з адміністративним правом.

6. Зв`язок кримінального права з цивільним правом.

7. Сучасне кримінальне право та науки про людину.

ЛІТЕРАТУРА:

Аннерс Э. История европейского права (пер. со шведского) / Ин-т Европы. – М.: Наука, 1996. – 395 с.

Байтин М.И., Петров Д.Е. Соотношение отрасли права и отрасли законодательства // Известия ВУЗов: Правоведение. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 2004. - №4. – С.29-40.

Бойко А.И. Системная среда уголовного права: Автореф. дисс.... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т им. М. Ломоносова. – М., 2008. – 30 с.

Болгова В.В. Публичное право: проблемы теории, методологии, практики: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Тамбов. гос. ун-т им. Г.Р. Державина. – Тамбов, 2009. – 49 с.

Бошно С. В. Доктрина как форма и источник права // Журнал российского права. – 2003. – № 12. – С. 70-79.

Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. - М.: Изд. «Юридическая литература», 1967. - 239 с.

Генрих Н.В. Предмет и метод уголовно-правового регулирования: Автореф. дисс.... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / Академия права и управл. ФСИН. – Рязань, 2011. – 61 с.

Гончарук О.В. Дихотомія права: право публічне та право приватне: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ін-т законодавства Верховної Ради України. - К., 2006. – 20 с.

Грачева Ю.В. Судейское усмотрение в реализации уголовно-правовых норм: проблемы законотворчества, теории и практики: Автореф. дисс. … д-ра юрид наук: 12.00.08 / Московская гос. юрид. акад. им. О.Е. Кутафина. – М., 2011. – 37 с.

Давид Р. Основные правовые системы современности / Пер. с фр. и вступит. ст. В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1988. – 496 с.

Жалинский А.Э. Уголовное право в ожидании перемен: теоретико-инструментальный анализ. – 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Проспект, 2009. – 400 с.

Жалинский А.Э. Уголовное право как социальный инструмент и правовая компетенция (модели возможного развития) // Уголовное право: стратегия развития в ХХI веке: материалы Пятой междунар. науч.-практ. конф. 24-25 января 2008 г. – М.: Проспект, 2008. – С. 15-19.

Жариков Ю.С. Уголовно-правовое регулирование и механизм его реализации. – М.: ИД «Юриспруденция», 2009. – 216 с.

Жовтобрюх М.М. Звичаєве право: сутність, генеза, чинність: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Нац. акад. внутрішн. справ України МВС України. - К., 2002. – 19 с.

Кленова Т. О совместимости публичного и частного интересов в уголовном праве // Уголовное право. – 2006. - №2. – С.41-45.

Ковалев М.И. Роль правосознания и юридической техники в развитии уголовного законодательства // Советское государство и право. – 1985. - № 8. – С. 73-79.

Кожевников С.Н. Право публичное и право частное. Право материальное и процессуальное // Международное публичное и частное право. – 2005. - №2 (23). – С.2- 4.

Костенко О. Кримінальний кодекс і доктрина // Право України. – 2004. - № 7. – С. 43-47.

Кропачев Н.М. Уголовно-правовое регулирование. Механизм и система. – СПб.: СПбГУ, 1999. – 262 с.

Кудрявцев В.Н., Казимерчук В.П. Современная социология права. – М.: Юристъ, 1995. – 297 с.

Кулыгин В.В. Уголовное право, правосознание, справедливость // Уголовное право. – 2003. - № 1. – С. 119-120.

Наумов А. Нормы других отраслей права как источник уголовного права // Законность. – 2002. - № 7. – С. 38-43.

Нерсесянц В.С. Процессы универсализации права и государства в глобализирующемся мире // Государство и право. – 2005. - № 5. – С. 38-47.

Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 5. Кримінально-правові науки. Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю в України / В.В. Сташис, А.П. Закалюк, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, В.П. Тихий, Ю.В. Баулін; Акад. прав. наук України. — Х.: Право, 2008. — 839 с.

Прокопенко В. Чи є постанови Пленуму Верховного Суду України джерелом права? // Юридичний вісник України. – 2001. – 25-31 січня. – С. 3.

Пудовочкин Ю. Легитимация уголовного права // Уголовное право. – 2007. - № 6. – С. 38-42.

Рабінович П. Природне право: діалектика приватного й публічного // Право України. – 2004. – № 9. – С. 61-63.

Сивий Р.Б. Приватне право в системі права України: поняття, критерії виокремлення, структура: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львів. нац. ун-т імені Івана Франка. – Львів, 2006. – 20 с.

Стрельцов Є. Деякі роздуми про правову сутність та соціальні завдання кримінального права // Право України. – 2010. – № 9. – С. 102-109.

Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовчої діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні / за заг. ред. В.І.Борисова, В.С.Зеленецького. – Х.: Право, 2011. – 344 с.

Дата добавления: 2015-06-25