Список рекомендованной литературы

Енергомісткість характеризує витрати енергії на основні і допоміжні технологічні процеси виробництва продукції. Вона чисельно дорівнює витратам енергії (палива, електро-, теплоенергїї) на одиницю продукції.

Матеріаломісткість продукції визначається як відношення всієї сукупності поточних матеріальних витрат до обсягу продукції за певний період часу. Вона може виражатися в на­туральних, вартісних і натурально-вартісних показниках.

Ресурсозбереження включає комплекс заходів щодо за­ощадження і раціонального використання сировини, ма­теріалів, палива і енергії в промисловості, будівництві, агропромисловому комплексі і зниження на цій основі ре- сурсомісткості продукції.

Шляхи вирішення проблем ресурсозаощадження різноманітні. Перш за все це широке використання новітньої техніки і технології, су­часних організаційних форм, ефективного економічного механізму.

До основних напрямів ресурсозаощадження належать:

нарощування прогресивних зрушень в структурі виробництва, випереджувальне зростання обробних галузей та наукомістких виробництв у порівнянні з паливно-сировинними галузями, під­вищення питомої ваги менш матеріало-, метало- таенергомістких виробництв;

випереджувальне зростання виробництв ефективних видів ма­теріалів і устаткування в галузях економіки; застосування замінників металів: заміщення традиційних видів сировини, матеріалів, палива ефективнішими аналогами; підвищення рівня використання вторинних ресурсів, заощадження за цей рахунок первинної сировини і матеріалів; підвищення якості і надійності продукції, зниження конструктивної і питомої метало- і енергомісткості машин і устаткування; захист металів від корозії (розширене використання та засто­сування корозійностійких матеріалів, сплавів, композиційних матеріалів, кераміки, прогресивних технологій покриття металів та Інгібіторів корозії тощо);

Провідне місце в реалізації політики ресурсозаощадження і зни­ження ресурсомісткості продукції належить розробленню та освоєнню ресурсозаощадливих технологій. Ресурсозаощадливі технології ство­рюються на базі або удосконалення існуючих шляхом заміни їх окремих елементів на прогресивніші (ресурсозаощаджуючі), або переходу до принципово нових технологічних систем.

Причому ефект економії ресурсів складається не тільки з варто­сті заощаджених сировини, матеріалів, енергоресурсів, а також зі скорочення витрат на їх транспортування, зберігання, оброблення, видобуток сировини тощо.

Матеріаломісткість поряд з іншими показниками виступає як за­сіб досягнення оптимальних характеристик технологічних процесів іпродукції. Зниження матеріаломісткості (режим заощадження мате­ріальних витрат) забезпечується створенням прогресивної норма­тивної бази витрат матеріальних ресурсів на виробництво продукції та її удосконалення на основі впровадження науково-технологічного прогресу.

Основні напрями зниження матеріаломісткості продукції: поліпшення якості сировини і матеріалів: упровадження маловідходних технологічних процесів; розширення використання вторинних ресурсів; скорочення витрат ресурсів при виробництві, транспортуванні і зберіганні продукції; підвищення якості продукції.

Ресурсозаощадження у сфері споживання металів у загальному характеризується показником металомісткості продукції. Зниження металомісткості продукції досягається підвищенням якості асорти­ментної структури продукції; вдосконаленням технологій формування і металообробки; ширшим застосуванням металозамінювачів і компо­зиційних матеріалів; підвищенням надійності та довговічності машин і механізмів тощо.

Повна енергомісткість продукції — витрати енергії (палива) на ви­добуток, транспортування і переробку корисних копалин і виготовлення сировини і матеріалів з урахуванням коефіцієнта використання.

Питома енергомісткість продукції — витрати енергії (всіх видів) на одиницю продукції.

Зниження енергомісткості продукції включає комплекс заходів щодо раціонального використання і заощадження всіх видів енергії (палива, теплоенергії, електроенергії) на всіх стадіях технологічних переділів від видобутку, виробництва, транспортування і виробничого споживання.

Основні напрямки зниження енергомісткості:

розроблення, освоєння і впровадження енергозаощадливих технологій у всіх сферах виробничої діяльності; зниження витрат енергоресурсів на всіх стадіях від видобутку до споживання;

підвищення коефіцієнта корисної дії машин і механізмів; зниження витрат палива, енергії на одиницю потужності чи обсягу робіт;

використання вторинних енергетичних ресурсів та паливовмісних відходів.

37.2. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВТОРИННОГО РЕСУРСОКОРИСТУВАННЯ

Науково-технічний прогрес значною мірою реалізується у розвитку вторинного ресурсокористування. У сучасному світі чим розвинутішою є країна, тим вищою є в ній частка вторинних джерел у загальному ре- сурсоспожи ванні.

Аналіз світового досвіду комплексної переробки сировини, реку­перації відходів свідчить про закономірність ресурсозаощадливих тен­денцій інтенсивного природокористування. їх науковою основою є ідеї технологічно замкнутого кругообігу використання природної сировини і становлення на цій основі безвідходних територіально-виробничих комплексів.

З позицій вторинного ресурсокористування також вирішується про­блема впровадження безвідходнихтехнологій. Мова йде не про конкретні технології та відповідні виробничі об’єкти, а про суспільне виробництво в цілому, про окремі територіально-виробничі комплекси.

Саме з цих позицій виходять найзагальніші визначення терміну «безвідходні технології». Зокрема, Європейська економічна комісія ООН з маловідходних технологій визначає його як «такий спосіб здійс­нення виробництва продукції (процес, підприємство, територіально- виробничий комплекс), за якого найбільш раціонально та комплексно використовується сировина і енергія в циклі «сировинні ресурси-ви- робництво-споживання вторинні сировинні ресурси». Це означає, що відходи, переходячи в категорію нового елемента виробництва, стають знову його початковою ланкою, тобто його сировинною базою. Причому відповідний рециклінг в принципі не має обмежень за числом обігів і до­зволяє поступово витісняти первинну сировину, хоча про стовідсоткове витіснення практично не йдеться.

Цифри в цьому відношенні є дуже красномовними. В розвинутих країнах світу, зокрема в США, із вторинної сировини отримують понад 20 % всього виробництва алюмінію, 33 % заліза, 50 % свинцю і цинку, 44 % міді тощо. Маються на увазі насамперед ресурси у вигляді лому цих металів. Але рециклінг стосується і гуми, і пластмас, і мастильних матеріалів, і багатьох інших.

Певного досвіду використання вторинних ресурсів набуто і в Укра­їні. За розрахунками, вторинне ресурсокористування в кінці 80-х роківскладало 11 — 12% загального ресурсокористування. Однак на протязі ВО-х років спостерігалась тенденція до спаду обсягів їх використання, які зменшилися в 3 рази. Посилення державного регулювання напри­кінці 90-х років сприяло зміні негативних тенденцій щодо використання Відходів. Починаючи з 2000 року (оцінки РВПС України НАН України) стали збільшуватись і відносні, і абсолютні показники використання відходів як вторинної сировини, що свідчить про тенденцію до ресур­созбереження в національній економіці.

Світовий та вітчизняний досвід визначають низку безумовних пріо­ритетів вторинного ресурсокористування. Це пов'язано, перш за все, з високою ефективністю використання залишкових продуктів кінцевого споживання. Мається на увазі вторинний метал, макулатура, вторинні матеріали, скло, гума, дерево, відпрацьовані нафтопродукти, металов­місні та деякі паливовмісні відходи.

Розширення ресурсних можливостей за рахунок відходів має виходити з визначення їх ресурсної цінності і технологічних мож­ливостей їх залучення у виробництво, обґрунтування напрямів та шляхів найбільш ефективного використання відходів, створення на основі ресурсно-технологічних передумов територіально-виообни- чих комплексів із замкненими ресурсними циклами тощо. При цьому важливе значення має надаватися розробці та виконанню відповідних державних, регіональних, галузевих програм, які спрямовуються на вирішення найважливіших екологічних і ресурсних проблем та засо­бів їх реалізації.

37.3. СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОЛОПЗАЦІЇ НТП У ПРИРОДОКОРИСТУВАННІ

Доводиться констатувати, що сьогодні Україна має незадовільний стан довкілля та ресурсомістку економіку, яка базується в основному на виробництві сировинних продуктів. Продовжується практика прий­няття неефективних технологічних рішень без необхідного ув’язання їх з прогресом в області НТП в єдиній збалансованій стратегії розвитку України.

Разом із тим, як свідчать звітні дані Міністерства освіти і науки України, для міжнародного та внутрішнього трансферу технологій можуть бути використані 25-35% розробок, що спрямовані на охорону навколишнього середовища, утому числі на нейтралізацію промисло­вих викидів, безпеку об’єктів атомної енергетики, очищення природних і стічних вод та близько 20% розробок - за пріоритетним напрямком«Нові речовини і матеріали», утому числі технологій одержання прин­ципово нового класу полімерних виробів, придатних для використання майже у всіх галузях народного господарства країни.

Незважаючи на це, доводиться констатувати, що для розвитку вну­трішнього трансферу технологій, на даль, ще не створено відповідних організаційно-економічних умов, таких, як:

38. раціональна система фінансування виробничих об'єктів;

39. дієва система їх оподаткування, стимулювання і продажу «ноу- хау» через аукціони;

40. ефективна ринкова інфраструктура для продажу науково-технічної продукції.

Крім того, існує певна законодавча ніша щодо стимулювання на­уково-технічного прогресу через розвиток інноваційних заходів зі збе­реження довкілля. В основному, в обмеженому вигляді існують низки пільг щодо впровадження ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій (Закони «Про відходи», «Про охорону навколишнього при­родного середовища» тощо)

У зв'язку з цим, як вважають спеціалісти, доцільним є пільго­ве оподаткування тих виробничих об’єктів, що підвищують темпи впровадження досягнень науки і техніки, особливо пріоритетного значення. Зокрема, пропонується звільнення від податку на 5 років прибуток і валютну виручку, одержані підприємством від продажу прав на об’єкти промислової власності, а також за рахунок придбання прав на використання ліцензій у межах дії ліцензійної угоди, також одержаний підприємством прибуток від виробництва нових видів матеріалів і речовин із використанням запатентованого в Україні винаходу.

До речі, різні податкові заходи для стимулювання наукових дослід­жень і будівництва нових екологобезпечних підприємств здійснюються урядами ряду штатів США. Передбачається звільнення компаній від податку на власність протягом визначеного терміну, пільги при утри­манні податків з продажу, і так далі. Як правило, чим менш розвинутий в економічному плані штат, тим більше податкових пільг у ньому на­дається для розвитку нового бізнесу, у тому числі екологічного.

Така ж тенденція прослідковується у Китаї, де, юридична осо­ба, що протягом 5 чи більш років реінвестувала капітал величиною більше 5 млн. доларів, чи запропонувала передову технологію на підприємстві з повільним обертанням капіталу, може звернутися з проханням про часткове чи абсолютне звільнення від податку на реінвестовані суми.

Однак більше всього науково-технічний прогрес, у тому числі в природоохоронній області, стимулює податкова знижка на інвести­ції. У Нідерландах за рахунок державного фінансування проводятьефективні заходи щодо зниження забруднення і розробки чистих технологій. Додаткова знижка на 10-15 % у порівнянні зі звичайною податковою знижкою на інвестиційні витрати застосовується для конкретних інвестицій зі зниження забруднення навколишнього се­редовища.

В Японії за рахунок цього в структурі інвестицій висока питома вага капіталовкладень в екологічні об’єкти. У результаті Японія від­носно менше коштів витрачає на потреби ресурсних галузей, імпор­туючи основну частину сировини і палива через кордон. Реалізація ресурсозберігаючої моделі забезпечує загальне зниження матеріа­лоємності суспільного виробництва у цілому на 22%, у тому числі за сировиною - на 34 %.

Мета такого підходу полягає в заохоченні модернізації і розширенні виробничих потужностей, за допомогою чого можна поліпшити еконо­мічний потенціал країни. Податкова знижка на інвестиції має перевагу перед іншими методами податкових пільг. Доцільно, таку дану прак­тику перекласти на політику екоінвестицій. Для України це тим більше вчасно з огляду нате, що державні централізовані капітальні вкладення постійно скорочуються. Ця ж тенденція залишається домінуючою й на подальші роки.

Слід зазначити, що трансфер наукових результатів багатьох досліджень у США здійснюють регіональні центри з промислового застосування технологій. Згідно з комплексним законом про тор­гівлю і конкурентоспроможність тут створено мережу регіональних центрів просування технологічних нововведень, у тому числі у малий і середній бізнес.

Тому необхідним є також створення відповідних організаційних форм передачі нових технологій виробництву та використання у зв’язку з цим досвіду промислово розвинених країн світу.

У світі визнаними щодо трансферу технологій є також такі ефективні форми науково-виробничих об’єднань, як технопарки і технополіси. З аналізу участі науково-дослідних організацій України в реалізації пріоритетних напрямків НТР, як доречно вважають компетентні вчені, випливають можливості розширення масштабів використання таких форм на базі наукових організацій Національної академії наук та ба­гатьох галузевих науково-дослідних організацій країни.

З огляду на вищезазначене, доцільна розробка спеціальних програм та законодавчого поля щодо активізації внутрішнього та зовнішнього трансферу інновацій. Доцільність їх створення з орієнтацією на ресур­созбереження та біотехнології не викликає сумніву (табл. 12.1).

Таким чином, резюмуючи вищезазначене, можна стверджувати, що першочерговими задачами щодо розвитку науково-технічного прогресу в галузі довкілля є:

опрацювання загальної стратегії розвитку НТП стосовно при­родокористування та раціонального використання природо- ресурсного потенціалу, включаючи збереження компонентів біорізноманіття;

розробка необхідної законодавчої бази щодо розвитку на­уково-технічного прогресу в окремих галузях природокори­стування;

налагодження дієвого законодавчо-нормативного поля, на­правленого на стимулювання науково-технічного прогресу в області довкілля;

запровадження загальновідомих екологічних процедур, що широко використовуються на Заході (екологічний аудит, стра­тегічна екологічна оцінка, оцінка впливу на навколишнє сере­довище) як умови досягнення ефективних технічних рішень щодо сталого використання природо-ресурсного потенціалу та збереження біорізноманіття.

Щодо останнього пункту, то вже зараз виникає доцільність ство­рення організаційних структур, в тому числі у вигляді консультативних центрів, що будуть націлені на активізацію розвитку науково-технічного прогресу.

Основная:

1. Хірургія: підручник з хірургії / За ред. Березницького Я.С., Захараша М.П., Мішалова В.Г., Шідловського В.О. — Дніпропетровськ: Дніпро-VAL», 2007. — Т. II.

2. Ковальчук А.Я., Спіженко Ю.П., Саєнко В. Ф., Книшов Г.В., Нечитайло М.Ю. Шпитальна хірургія. — Тернопіль: Укрмедкнига, 1999..

3. Хирургические болезни/ Под ред. М.И. Кузина. — М.: Медицина, 2005. — 784 с.

4. Шідловський В.О.. Факультетська хірургія / За ред. В.О. Шідловського, М.П. Захараша. — Тернопіль: Укрмедкнига, 200. 544 с.

5. Хирургия: пер. з англ.., дон. / Под ред. д-ра мед. наук Ю.М. Лопухина, д-ра мед. наук В.С. Савельева. - М.: ГЗОТАР Медицина, 1998. - 1074 с.

Дополнительная
1. Амосов Н.М., Бендет Я.А. Терапевтические аспекты в кардиохирургиы. - К.:Здоровье, 1987. - 112 с.
2. Бураковский В.И., Бокерия Л.A. Сердечно_сосудистая хирургия. - М.: Ме_
дицини, 1989. - 856 с.
3. Кнышов Г.В., Урсуленко В.И., Черенкова Н.Д. Показания хирургического
лечению осложненных форм ишемической болезни сердца: методические рекомендации. - М., 1984. - 12 с.
4. Лутай M.И., Пархоменко А.Н., Шумаков В.А. Ишемическая болезнь сердца. Классификация. Принципы профилактики и лечения. - К.: МОРИОН, 2002. - 48 с.

Дата добавления: 2015-06-26