Кубла Хан 1 страница

В оазі Касанду зеленій

Палац поставив Кубла Хан:

Там води Альф струмить священні

Через печери нескінченні

В підземний океан.

Оперезали мури, вежі й шпилі

Землі чотири на чотири милі.

Там від буяння пишного садів

Лилися всюди аромати ніжні,

Між ясно-смарагдових берегів

В'юнилися поточки свіжі.

Були ліси одвічні, наче гори,

І сонячні галявини прозорі.

Та зелень пагорбу розрізала щілина — Кедрова тінь безодню там хова! Свята, чарівна й дика це містина, І жінка, як прийде нічна година, Тут за коханцем-демоном рида! Кипить провалля грізне і глухе, Мов дихання прискорене й важке Землі. Аж ось, фонтаном вибухає,

296

Англійський романтизм

Англійський романтизм

297

Уламки скель в усі боки жбурляс, Вони, мов град, стрибають безустанно, Чи, як полова, з-під ціпа титана: Танцюють і спадають навіки В священні води тихої ріки.

П'ять миль свята ріка примхливо в'ється Крізь темний ліс, долину й лан

І падає в печер густий туман, Вливаючись у мертвий океан. В її далекім шумі Кубла чує Пророцтво предків, що війну віщує!

Тінь від чертогу насолоди Повільно коливали хвилі; Фонтанів шум і лункість льоду Чарівну музику творили. Капризний план з'єднав в химеру Дім на осонні й льодову печеру. Із цимбалами дівча Я колись у сні уздрів. Абіссінка молода Під цимбали вела спів Про гору Монт Абору.

Коли б спромігся відновити

Я ту симфонію і спів,

У захваті я б став творити

Й будівлю у повітрі звів.

В мелодії повільний такт

Із льоду й променів гарячих.

І хто се чув, її б побачив

І крикнув: Бережись, юначе!

В його лиці священний жах,

Стирчить волосся, шал в очах!

Провести тричі треба коло

Такої постаті довкола,

Бо він у райських кущах був, там мед росяний їв,

На райських луках молоко небесне пив.

Переклад К. Шахової

Н. Дьяконова пише: "Що читачеві до того, що нема на землі куточка, де зведено місто Занаду, де тече річка Альф й здіймається гора Абора? Важливо, що в душі людини завжди є куток, де живе туга за безмежною красою, яку з розрізнених вражень дано відгадати і від­творити лише великому поетові..."

Звичайно, доскіпливі коментатори знайшли, де знахо­диться щось подібне до палацу і саду хана, де тече схожа на Альф річка. Вони знайшли це у чарівних казках — у "Тисячі й одній ночі" або в казках Індії й інших східних країн. Не кажучи вже про вказівку самого автора на

книгу, яку він читав перед тим, як заснути. Це "Його подорожі" (1626) Перчаса, одна з тих багатьох книг з різних галузей знання різними мовами, які читав ерудит Колрідж. В книзі відомого мореплавця Перчаса були такі рядки: "У Ксамду хан Хубілай збудував величний палац, обгородивши рівнину у шістнадцять миль муром, в сере­дині якого знаходились родючі луки, чисті джерела, ча­рівні струмки і всіляка крупна й дрібна дичина, а у центрі стояв розкішний чертог насолод, який можна було пере­носити з місця на місце". В іншій книжці того ж Перчаса "Мандрівники" є ще один опис — замку Аладіна серед квітучої оази, який також міг наштовхнути уяву поета на чудові картини його "Кубла Хана".

Та, яким був безпосередній першопоштовх, для чита­ча — не має суттєвого значення. Образи поеми — витвір фантазії автора, його поетичного хисту, запліднених тим, що він читав, що потім бачив уві сні чи у яві, як і будь-які фантастичні образи, створені людським розумом. Читаючи наведені вище рядки Перчаса, кожний може створити для себе якийсь зоровий образ, поезією він стане лише через виражене в слові особливе бачення поета, через музику вірша. Колрідж досягає засобами англійської мови й до­сить простих ритмів такої музичної досконалості, що вона і після незліченних експериментів у цьому плані у пізні­ших авторів залишається взірцем і загадкою.

За власними твердженнями автора "Кубла Хана", він багато разів повертався до свого незавершеного твору, та так і не спромігся його дописати. І це не має принципового значення. Романтичний фрагмент несе в собі цілісне ху­дожнє враження й може існувати саме як фрагмент, про­буджуючи уяву читача до творчої діяльності.

Як випливає з дат написання творів, про які щойно йшлося, найпліднішим для Колріджа був час його моло­дості, романтичний час, що припав на дев'яності роки XVIII й перші роки нового XIX ст. Ще до виходу в світ "Ліричних балад" поет надрукував у газетах і часописах кілька значних поетичних творів у жанрі політичної, пей­зажної, інтимної лірики, од, еклог. До творів політичного характеру належать такі, як "Ода до року, що минає" (1796), воєнна еклога "Вогонь, голод і різанина" (1797), "Франція: Ода" (1798). Інтимна лірика часто сполучає в собі пройнятий¹ особистим почуттям пейзаж і романтично піднесене, шляхетне зображення почуття любові, любові в найширшому розумінні слова, як ніжного почуття до

298

Англійський романтизм

Англійський романтизм

299

дитини — новонародженого сина, кохання до жінки й патріотичної любові до вітчизни ("Північний мороз", "Лью-ті, або Черкеська любовна пісня", "Любов", "Страхи в самотності" й інші).

В дусі "різдвяної казки" був у ті ж роки написаний похмуро-виразний вірш про "солодкість помсти", цікавий ще як приклад вільного вживання розмаїтих ритмів. У цього вірша є ще одна особливість. До видання 1817 р. поет дописав двовірш: "Та ми знаємо свій обов'язок забувати і вибачати, // І всьому, що від Господа, життя дару­вати". На полях рукопису біля доданих рядків Колрідж зробив таку нотатку: "Додано через боягузливий страх перед святенниками! Яку порожнечу — замість справж­ньої віри — видає ця тривога за християнську мораль, що навіть ворону не дозволяє бути вороном, а лисиці — лисицею, а вимагає традиційної відплати за їхнє нехрис-тиянське поводження, або в крайньому разі долучення

моралі".

Ці короткі рядки, написані не для друку, а як вигук невдоволення власною слабкістю, рідкісне свідчення про ті сумніви, розчарування, духовну несвободу, в яких жив старіючий великий поет. І які, певно, також заважали йому творити, як у роки юності, вільно, розкуто, по-нова-торськи, й давали підставу його молодшим колегам Бай­рону і Шеллі майже однаковими словами схарактери­зувати шанованого ними Колріджа, назвавши його "соко­лом із зав'язаними очима".

4.4. ВАЛЬТЕР СКОТТ (1771-1832)

\Л наші дні, майже через двісті років по тому, ґу'ят з'явилися друком перші романи Вальте­ра Скотта, важко собі уявити, який грандіозний успіх ви­пав тоді на долю їхнього автора, яким загальним і приголомшливим було захоплення читачів. Дослідники ре­цепції творів письменника зібрали багатий матеріал від­гуків на появу його творів у оригіналі й перекладах і можна твердити, що за життя жоден англійський прозаїк (хіба що крім творця "Робінзона Крузо") не заживав такої європейської й американської слави. Найвідоміші худож­ники того часу, з-поміж яких Бальзак і Пушкін, оцінюва­ли творчість "шотландського чарівника" лише у найвищих

ступенях. Про те, що це було не просто короткотривале зацікавлення модною новинкою красного письменства, свідчать не лише імена багатьох письменників у різних країнах — шанувальників шотландця, а й науково дове­дений вплив творчості Вальтера Скотта на розвиток єв­ропейського роману в першій половині XIX ст., світового роману взагалі, на становлення нових його гатунків, нових форм, прийомів романної оповіді.

Новаторство Скотта в царині романної прози було та­ким значним і яскравим, що викликало шквал наслідувань. Шотландський бард став по суті батьком історичного ро­ману, нового різновиду романного жанру. Він створив таку модифікацію художньої оповіді про історію, яка стала пануючою в XIX ст. та й зараз має багато прихильників.

Історичні романи Вальтера Скотта з'явилися напрочуд вчасно. Читаючий загал був не лише підготовлений до їх сприйняття, а й прагнув прилучитися до пізнання фактів і постатей, подій і процесів стародавньої і новітньої історії. Відкриття в царині археології, розшифровка загадкових письмен і глибше прочитання вже відомох текстів, активне збирання творів фольклору — пісень, балад, переказів, казок тощо — все це розкривало, так би мовити, зворотну перспективу існування людства. Масштаби і кількість іс­торичних подій, велетенських соціально-політичних ката-клізмів на зламі XVIII-XIX століть, які втягували у свій вир окремих людей і цілі народи, створювали особливе хвилююче почуття причетності до історичного процесу у рядових його учасників, бажання розібратися в принципах його руху, його діяння, знайти в минулому опору для пізнання сьогодення і спроб зазирнути в майбутнє. Мис­лячий індивід відчув себе "гомо гісторікус", у ньому про­будився посилений інтерес до власного коріння, до мину­лого свого народу, що усвідомлював себе нацією.

Саме в той час, коли Скотт пише свої історичні романи, в багатьох європейських країнах створюються серйозні наукові дослідження про національну історію. В деяких з них присутній і певний елемент художнього відтворення відшумілого часу, як, наприклад, в "Історії держави Росій­ської" М. Карамзина, великого прихильника творів Скотта.

Вальтер Скотт народився в Единбурзі в 1771 р. в родині шотландського правника. Як сам він писав в автобіографії, народився "не у блиску, але і не в ницості. У згоді з умовностями моєї країни моє походження визнали шля­хетним, бо як з батьківської, так і з материнської сторони,

300

Англійський романтизм

я був зв'язаний родинними узами, хоч і досить далекими, із старовинними сім'ями". Дитячі роки Вальтера пройшли не лише в Единбурзі, а й на селі у діда. Саме серед лук, гір і лісів юний Скотт душею прилучився до природи Шотландії, познайомився з її легендами, історичними пе­реказами, народними піснями, які чув від родичів, знайо­мих. Там він зустрів прообрази своїх майбутніх літератур­них героїв, почув розповіді про події не такої ще далекої боротьби шотландців за збереження незалежності власної держави (Шотландія стала складовою частиною Спо­лученого королівства Великобританії лише на початку XVIII ст.) від самих учасників цієї боротьби, які не хотіли змиритися з її втратою. Там ще на підсвідомому рівні заклалися його політичні й релігійні симпатії та антипатії.

Хлопця рано навчили читати, прилучили до популяр­ної на той час художньої і повчально-моралізаторської літератури. Найбільше він полюбив поезію. У нього була дивовижна пам'ять, що пізніше так стало в нагоді в пись­менницькій діяльності.

В школі йому пощастило на добрих учителів. Він легко вивчав мови, читав багатьма європейськими і латинню. З одним із своїх наставників він часто дискутував "на теми схоластики і церковної історії", що потім також відгукну­лося в його історичній прозі. Він не дуже добре запам'я­товував " імена, і дати та інші історичні формальності". Щоб подолати цей недолік власної пам'яті, вивчав історію як ланцюг виразних, барвистих, захоплюючих сцен і епі­зодів. "Поступово я зібрав багато з того, що було в істо­ричних оповідях незвичного і яскравого, коли ж у зрілі роки я став більше роздумувати і робити висновки про загальні закономірності, для їх пояснення у мене виявився солідний сонм прикладів". Як професію Скотт обрав юри­спруденцію, оволодіваючи фахом на практиці під керів­ництвом свого батька.

Він дуже рано увійшов у гурток літераторів Единбурга. Тут зібралися талановиті люди, деякі з гучними іменами, відомі усій Європі, близькі до ідеології Просвітництва. Вони писали англійською мовою, пишаючись витонченістю свого стилю. Це, мабуть, вплинуло і на юнака Скотта, який також від початку літературної діяльності писав англій­ською.

Одночасно в духовному житті країни бурхливо виру­вала й інша течія. В умовах залежності від Англії її представники прагнули зберегти й відновити національний

Англійський романтизм 301

дух, мову, фольклор, літературу. Найбільшим художни­ком Шотландії, у творчості якого збіглися обидва напрями ідейних і художніх шукань доби, був народний поет Ро­берт Берне. І про Скотта можна сказати, що вся його творчість стала своєрідним сплавом двох начал "загально­європейського й національного, дворянського й простона­родного, навіть у певному сенсі, витонченого і грубого..., як мислитель він підтримував Просвітництво, та його уява розпалювалася, а ентузіазм спалахував від стародавньої героїчної поезії, балад, народних пісень й іншої спадщини "варварського минулого" (Девід Дайчес). ^<Про проблеми, які хвилювали Скотта як людину часу, коли повсюдною серед інтелектуалів була віра в розум і прогрес, і як палкого патріота Шотландії, співця її герої­чного й гордого минулого, він висловився у "Загальному попередньому повідомленні" до романів веверлієвського циклу: "Мені мимоволі спало на думку, що давні традиції й шляхетний дух народу, який живе в умовах цивілізова­ного століття і держави, однак зберігає так багато від звичаїв, притаманних суспільству на світанку його існу­вання, можуть стати вдячною темою для роману, якщо тільки не трапиться за прислів'ям: оповідка — добра, а ось оповідач поганий". Це об'єднання старих традицій і новітнього поступу стало для нього провідним суспільним ідеалом.

На вироблення саме такого ідеалу вплинуло і те, що в молоді роки Скотт був сучасником Великої Французької революції, якобінської диктатури, приходу до влади На­полеона Бонапарта. На відміну від поетів "озерної школи" він не пережив хоча б короткого захоплення ідеями Фран­цузької революції, конче негативно ставився до насиль­ства й громадянської війни, які принесла з собою револю­ція, жахався якобінського і термідоріанського терору. Тре», -ба підкрослитн, одншс^^о Ейого розумінні справедливості й свободи для народу, який страждає від нестерпного утиску визискувачів, було місце для революційного пов­стання. Він не відкидав можливостей революційної бороть­би взагалі, але був абсолютно проти кривавих беззаконь терору і вважав мирне розв'язання всіх гострих проблем шляхом розумного компромісу конче бажаним.

У 90-х роках і пізніше Скотт здійснив численні подо­рожі по Шотландії. Він не лише милувався краєвидами Прикордонного краю, тобто тієї частини рідної землі, де найчастіше відбуватимуться події його романів, а й захо-

302

Англійський романтизм

Англійський романтизм

303

плено збирав пам'ятки історії і фольклорні твори. Споча­тку аматорське, а згодом цілком професійне збирання фольклору принесло невдовзі Скотту першу славу. На початку XIX ст. з'явилася підготовлена ним тритомна збірка "Пісні шотландського кордону" (1802-1803), яка мі­стила в собі найкращі народні балади його вітчизни з_ ретельно зробленим коментарем. Вже у назвах відчува­ється подих історії: "Сер Патрік Спенс", "Джонні Міцна Рука", "Битва під Оттенбурном", "Крук до крука летить", "Лорд Рональд" тощо.

Кінець XVIII — початок XIX ст. і в Англії, як і в усій Європі, був періодом загального захоплення народною творчістю. Автентичність, висока простота й непідробна краса народної пісні, легенди, казки приваблювали і шот­ландських інтелектуалів, поетів і прозаїків шотландського Відродження. Зацікавлення фольклором у романтиків йшло в парі із зацікавленням історією власного народу. Через відсутність принципів наукового збирання запис народних першоджерел відбувався досить хаотично. Кож­ний аматор записував по-своєму, виправляючи стиль і мову, тлумачучи довільно темні місця, відкидаючи те, що здавалося примітивним чи грубим на освічені смаки. Скотт теж втручався в первісні фольклорні записи, їх обробляв. Однак загалом він зробив велику справу, рятуючи твори народу від забуття, загибелі під тиском новітньої цивілізації.

Природним наступним кроком для молодого шотландця було створення власної поезії в дусі народних балад і поем. Скотт пише драматичну поему у шести піснях "Пісня останнього менестреля", в якій об'єдналися фольклорні й історичні мотиви. Поема мала грандіозний успіх. Сучасний біограф Скотта Хескет Пірсон називає її "першим бестсе­лером". Вийшла вона великим як на той час накладом. Захоплення публіки окрилило поета і він пише нові поеми "Марміон" (1808), "Діва озера" (1810) та ін. У цей же час він підготував до друку і видав середньовічний рицарсь­кий роман "Сер Трістан", працював над есе про старожит­ності і з питань історії. Всі ці різноманітні літературні заняття сполучалися з працею адвоката в единбурзькому суді, а потім шерифа округи Селкірк, де місцеві жителі його дуже шанували і любили за доброту і справедливість. Займався він ще сільським господарством і видавничими справами, служив у кінноті — енергії вистачало на все. Та ставало ясним, що саме література є його головним покликанням.

У 1814 р. з'явився друком перший роман Вальтера Скотта "Веверлі" ще без імені автора, бо письменник був непевний щодо літературних якостей твору і боявся ком­прометації. І ще довго його твори виходили як твори "автора Веверлі", хоч успіх історичного роману-первістка перевершив усі сподівання. Це визначило подальший на­прям творчості Скотта. За наступні вісімнадцять років він випустив двадцять дев'ять романів. Лише два з них були присвячені сучасності.

Слава лестила письменникові й одночасно він умів самокритично, з певною дистанцією та іронією ставитися до свого культу. Так, наприклад, митець відмовився від писання поем і поезій взагалі, коли зійшла яскрава зірка автора "Чайльд Гарольда", вважаючи, що не може конку­рувати як поет з Байроном. Це сталося тоді, коли він був у зеніті своєї поетичної слави — "Дівою озера" зачитува­лися всі. Про свою поезію Скотт говорив недбало, умів з посмішкою сприймати досить критичні зауваження про свої романи тощо.

Починаючи з 1814 р. Скотт видавав щороку по роману, а то й по два-три. Єдина перерва припала на 1830-й, коли його частково паралізувало. В 1815 р. з'явився "Гай Ман-нерінг", у 1816 — "Антикварій", "Чорний карлик", "Пури­тани", в 1817 — "Роб-Рой", в 1818 — "Единбурзька тем­ниця", в 1819 — аж три — "Ламермурська наречена", "Легенда про Монтроза", "Айвенго", в 1820 — два — "Монастир" і "Абат", в 1821 — "Кенілворт", в 1822 — знову три — "Пірат", "Пригоди Нігеля", "Певеріль Пік", в 1823 — "Квентін Дорвард" і так далі аж до останнього творчого року 1831-го, коли смертельно хворий письменник спро­мігся написати "Графа Роберта Паризького" і "Небезпеч­ний замок".

В дев'ятнадцяти романах події відбуваються в Шот­ландії XIV-XIX століть, але здебільшого у XVIII ст., про яке Скотт найкраще знав, зокрема і від безпосередніх учасників подій цього бурхливого для його рідної країни часу. В шести книжках місце дії — Англія. А є ще романи, в яких ідеться про історичні події у Франції, Палестині, Швейцарії, Візантії й навіть Індії. Романіст писав про середньовіччя, добу Реформації, дві книжки про свою сучасність. Не всі твори були однаково вдалі. В деяких особливо сильно відчувався поспіх, з яким вони писалися, стильова недбалість, плутаність інтриги, вражала штуч­ність, непереконливість ситуацій, розтягнутість описів або,

304

Англійський романтизм

навпаки, скоромовка в оповіді про події. Але пластичні, яскраві людські постаті були в усіх романах. Скотт сам не раз наголошував, що його найбільше цікавлять люди, їх характери і вчинки. Взагалі можна твердити, що.більшість йо га великих прозових творів в своєму жанрі шедеври—1 Вже у першому романі "Веверлі" виявилися основи відбору історичного матеріалу, типові моменти структури сюжету, побудови романної інтриги, оформилися прийоми оповіді, з'явилися типові для Скотта провідні й другорядні персонажі, прийоми зображення світу, що в ньому вони живуть і діють. Цей роман багато в чому еталонний для історичної прози письменника, хоча серед пізніших творів є глибші й досконаліші в рамках тієї ж головної художньої "системи координат".

В центрі інтриги роману — молодий, недосвідчений та наївний англійський дворянин Едвард Веверлі з родини, котра несе на собі, за словами автора, "весь тягар консе­рвативних симпатій і передсудів, політичних і церковних".. Едвард як офіцер англійської армії їде служити в Шот­ландію. На календарі 1745 рік, саме той рік, коли гірська країна робить останню значну й відчайдушну спробу від­воювати від Англії свою незалежність. Очима "людини ззовні" (а це, як відомо, дуже вдалий художній прийом, який надає образам і картинам чудової свіжості та вира­зності) дивиться юнак на чужу й спочатку незрозумілу для нього шотландську дійсність. Він бачить розбурхану політичними чварами, жорстокими і кривавими міжродо­вими сутичками країну, де на кожному кроці можна стати жертвою розбійників, грабіжників, здичавілих месників, людей темних і забобонних й одночасно відважних, спов­нених почуття честі, вразливих на будь-яке приниження власної гідності. Події жбурляють Веверлі з одного воро­гуючого табору в інший, йому не раз загрожує смертельна небезпека. Нарешті у вирішальному бою він б'ється проти власної армії і його як зрадника мають стратити. Однак всі складні перипетії долі молодого англійця завершують­ся щасливо. Веверлі не лише уникає загибелі, а й одру­жується з багатою спадкоємицею шляхетного шотланд­ського роду, кохання до якої було головною пружиною його вчинків.

Дуже важливу роль у романі відіграють формально другорядні постаті, передусім шотландців, розкриті авто­ром у всій яскравості, соковитості, національній своєрід-ч ності й одночасно суперечливості своїх характерів і

Англійський романтизм 305

вчинків, показані зі щирою симпатією співвітчизника й одночасно з чесною об'єктивністю художника. Такі, на­приклад, образи вождя гірського клану Вік Ян Вора і його сестри Флори.

Ця ж історична об'єктивність характерна і для іншого шотландського роману — "Роб Рай", події якого відбува­ються під час антианглійського повстання 1714 р. Назву твір одержав за прізвиськом шотландського національного героя Роберта Макгрегора, який був таким собі працьови­тим і • чесним гуртівником, та через несправедливість і жорстокий утиск можновладців і їхніх поплічників став розбійником, месником за свої власні і свого народу крив­ди, борцем проти уряду. Типовий для народних легенд образ сміливого розбійника, який карає злих багатіїв і нечесних урядовців і допомагає несправедливо ображеним бідарям, показаний у Скотта начебто в подвійній перспек­тиві — через опоетизоване фольклорне сприйняття й че­рез сухувату, побудовану на точних фактах, історичну характеристику (в авторській передмові). Це створює по справжньому живу людську постать з усіма її обумовле­ними особистою біографією і шотландською історією супе­речливими рисами.

Та Роб Рой з'являється як постать з плоті та крові, а не як герой чужих оповісток, лише в останній частині роману. Вся ж інтрига тримається знову ж на пригодах молодого англійського шляхтича Френка Осбалдістона, якого події шотландського життя досить драматично й круто втягують у свій вир. Жорстокі конфлікти старого патріархального життя і нового буржуазного, які він спо­стерігає, роблять Френка більш зрілою і мудрою людиною, здатною розуміти інших людей і рацію іншого народу. З роману випливає "сувора життєва діалектика, бо, ні на секунду не зраджуючи своїх симпатій до Роб Роя, по-люд-ськи виправдовуючи його у всьому, захоплюючись його невгамовною відвагою та волелюбністю, Вальтер Скотт все ж дає зрозуміти, що це дикість, яка відходить або, точні­ше, змушена відійти у минуле" (Д. Урнов). -*Г~Якщо згадані вище романи, як і близький до них за історичним часом, але присвячений іншому конфлікту — між шотландськими пуританами і прихильниками като­лицької династії Стюартів (1679 р.) — роман "П уритани ", пов'язані з шотландською історією^ то__^ дман "Айв енго^ (один з найкращих творів письменника) — це художнє втілення стародавньої історії Англії. Тут ідеться про час

Англійський романтизм

Англійський романтизм

307

формування англійської держави, розквіт феодалізму на Британських островах, боротьбу між англо-саксонським сільським населенням країни на чолі з лордом Седриком Саксонцем і норманськими феодалами-рицарями. Скотт намагається бути конче правдивим і об'єктивним. Він по­казує мужність патріота Седрика Саксонця і його слаб­кість, обмеженість як вождя. Зухвалий і жорстокий нор­манський рицар Буагільбер, що зневажливо ставиться до простих саксонців, наділений неабиякими рисами вольової, енергійної, безстрашної особистості. Хай Річард Лев'яче Серце, що спромігся об'єднати країну, змальований як ідеальний володар, а його брат-суперник показаний як зарозумілий егоцентрик, охоплений жагою влади, та це протиставлення має глибокий сенс, бо письменник цілком слушно вважає об'єднання англо-саксів і норманів, а не протиборство між ними, історично прогресивною подією.

Персонаж, чия історія об'єднує різні епізоди роману, за чиїм іменем книгу названо, найменш цікавий. Він до­сить умовна постать-зв'язка. В його пригодах найбільше приваблює читача не розповідь про кохання до шляхет­ної і цнотливої леді Ровени, з якою Айвенго врешті-решт щасливо одружується, а його романтична закоханість у красуню-єврейку Ревекку, один з найпривабливіших жі­ночих характерів у Скотта, дівчину із сильними почуття­ми, відверту і горду всупереч своєму принизливому становищу. Особливо постаті людей з народу, з нижчих суспільних верств такі, як пастух Гурт, блазень Вамба або вільний стрілець Локслі (чиїм прообразом став легендар­ний Робін Гуд) найвиразніші з художнього боку, найбільш самобутні й психологічно переконливі. І це для романів Скоттати пово. _

t ------ ТГ~"ж характерні для історичних романів Вальтера

Скотта провідні особливості знаходимо, і в уславленому творі письменника, події якого відбуваються у Франції XV ст., в "Квентіні Дорварді". І тут у центрі оповіді чужинець, який бачить французьке життя доби Людовика XI неупередженими, зацікавленими і наївними очима. Квентін Дорвард — шотландський вояк, який • утік від переслідувань кревних ворогів і поступив на службу до короля Франції, бере участь у складних перипетіях полі­тичного життя країни, часто мимоволі. Хлопець із шот­ландського клану спостерігає важливі події історії сусід­ньої держави, коли один з найрозумніших і найдалеког-лядніших державних мужів вів невпинну запеклу бороть-

бу проти сваволі крупних феодалів, своїх непокірних ва­салів. Романіст створює блискучий портрет короля, полі­тика мудрого і безжального, для якого підступність, використання добрих і злих якостей людей, що його ото­чують, — нормальні засоби ведення політичної гри в ім'я вищих цілей. Мислячий історик Вальтер Скотт художньо блискуче показує, якими кривавими шляхами часто руха­ється історичний поступ (у романі — це зміцнення абсо­лютистської влади короля, що на той час було явищем прогресивним порівняно з феодальним політичним хаосом, нескінченними чварами владолюбних герцогів і князів, спустошливими для країни, трагічними для її громадян). Звичайно, і в цьому романі є безліч пригод і романтична любовна історія, яка закінчується для її героїв попри всі випробування, станові та релігійні перешкоди радісним шлюбом.

Тут наведені лише деякі приклади з багатої романіс­тики великого письменника. Є у нього твори, структурна схема й система образів яких більше чи менше відрізня­ються від згаданих. Але головні принципи його історичних художніх досліджень лишаються незмінними.

Автор "Веверлі" вже у цьому першому своєму романі знайшов дуже вдалий спосіб поєднання правдивого зобра­ження минулого життя у всіх його розмаїтих проявах і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої є ве­ликі людські пристрасті — жага влади, заздрість і ревно­щі, мстивість і зажерливість, войовничість і кохання, й водночас звичайні, але близькі і зрозумілі читачеві почут­тя — любов до свого краю, свого роду і сім'ї, вірність дружині або коханій і друзям, почуття власної гідності й честі тощо. П-^В усіх романах автора діє багато персонажів, які ке­руються у своїх вчинках часто протилежними мотивами, що постійно викресає іскру великих і малих конфліктів, з яких може спалахнути жорстока і кривава війна. Всіх персонажів можна поділити на кілька груп, нерівноцінних за своєю вагою щодо розвитку сюжету, свого історичного значення і художньої довершеності, оригінальності, ма­льовничості. Реальні історичні персонажі не стоять у цен­трі оповіді, фабульні повороти, динаміка інтриги пов'язані не з ними. Однак вони у Скотта змальовані надто виразно, визначена їх роль у великих подіях історичної ваги, у подальшому розвитку країни. Скотт намагається (і це йо­му найчастіше вдається) відтворити характер історичного

Дата добавления: 2015-06-26