Німеччина

Англія

В 1453 р. Столітня війна закінчилась перемогою Франції. Англія зберегла лише Кале.

В 2-й пол. ХV ст. завершився процес об’єднання території Франції. Це супроводжувалось централізацією королівської влади, чому сприяли реформи Карла VІІІ (1422-1461 рр.)-

- фінансова: ввів постійні податки;

- військова: запровадив королівську найману армію.

Завершив об’єднання Людовік ХІ (1461-1483 рр.) (крім Бретані) спираючись на міста, придушив опозиційних феодалів.

На кінець ХV ст. склався більш-менш єдиний внутрішній ринок, що підвело фундамент під політичну єдність Франції. В цей же час остаточно сформувалась єдина французька мова.

Правління Людовика ХІ стало прологом абсолютної монархії. Генеральні штати скликались час від часу.

В Англії розвиток феодалізму проходив дещо в сповільненому темпі. Цей процес завершився лише в 2-й половині ХІ ст., коли Англію завоювали нормани – герцог Вільгельм (Франція). Привід для захоплення, претензія на англійський престол Вільгельма після смерті його родича короля Едуарда Сповідника в 1066 р. і обрання новим королем не його, а англосакса Гарольда. 14 жовтня 1060 р. під Гастингсом англосакси були розбиті, Гарольд загинув. Королем став Вільгельм Завойовник (1066-1087). Підкорення всієї Англії тривало кілька років і супроводжувалось селянськими повстаннями (найбільші – в 1069, 1071). Повстанців страчували, а села палили.

Землі англосаксонської знаті були конфісковані й передані норманським баронам, але не одним масивом, а в різних областях Англії. Це перешкоджало створенню територіальних князівств. 1/7 всіх земель король залишив собі + ліси, які перетворили в мисливські заповідники. Селяни, які наважувались полювати там – карали: виколювали очі.

В 1086 р. – "Книга Страшного суду" – перепис, який включив інформацію про кількість землі, худоби, інвентаря, число васалів у кожного барона, кількість селян у помістях і доходи кожного помістя. Цю інформацію в графствах і сотнях (графства поділялись на сотні) збирали під присягою.

Мета перепису: 1) король прагнув чітко знати, хто що має і вимагати від своїх васалів певної служби; 2) точні дані дозволяли запровадити грошовий податок.

Перепис фактично завершив закріпачення селян, бо навіть вільні селяни були занесені в "Книгу Страшного суду" як білани (кріпаки). Також було зміцнено систему васалітету.

Державне управлянні. Вільгельм зберіг стару систему зборів сотень і графств. Зберіг старі і ввів нові податки. Замінив англосаксонську цивільну і церковну адміністрацію норманською. Норманські барони, оточені ворожими до них англосаксами змушені були підтримувати короля. Але по мірі їх укріплення ця підтримка слабшала.

Населення за переписом 1.5 млн. чол.. 95% - селяни:

- вілани (кріпаки) мали повний наділ. Неоли – панщину, + натуральний оброк + лордові внески при видачі доньки заміж (меркет), вступі у володіння спадщиною (геріот)...

- коттарії – малоземельні залежні селяни (2-3 акри);

- серви –кріпаки. Не мали нічого, дворові люди. В ХІІ ст. вони злились з віланами;

- збереглось і вільне селянство, це особливість Англії, хоч і небагато. Вони платили оброк лорду, виконували легкі повинності, були в його юрисдикції, але мали особисту свободу.

Церковна велика (збіжжя) і мала(худобою) десятина.

Зміцнення держави.

Один з синів Вільгельма – Генріх І (1100-1135) зміцнив королівську владу, поставивши її в центр державного управління:

- король і при ньому королівська рада (великі феодали і королівські чиновники, насамперед, - судді і збирачі податків);

- судді – члени королівської судової курії – роз’їзні королівські судді, судили на місцях. Це привело поступово до вироблення "Спільного права" – тобто єдиного для країни королівського права, яке поступово витіснило місцеве право.

При Генріху І остаточно оформилось королівське казначейство – "Палата шахівниці". По його смерті – усобиці (не мав синів). І лише за угодою 1153 р. королем стає Генріх Анжуйський під іменем Генріх ІІ Плантагенет (1154-1189).(Знав 4 мови, але не знав до смерті англійської).

Маючи величезні маєтки у Франції, а з них гарні доходи, Генріх ІІ провів реформи.

Судова. Кожна вільна людина отримала змогу за невелику плату перенести свою справу з будь-якого помісного суду (суду феодала) до королівського суду. Виграли: лицарі (дрібні і середні феодали), заможні вільні селяни і жителі міст. Віланів вона не зачепила.

Військова: - військова служба феодала обмежувалась відносно невеликими строками;

- замість подальшої служби – феодал мав сплачувати так звані "щитові гроші";

- за них король наймав собі на службу лицарів, що зменшувало його залежність від баронів;

- всі вільні люди повинні були мати дома озброєння і за першим закликом короля з’являтись з повним озброєнням на військову службу.

Ці реформи зміцнили королівську владу і сприяли централізації державного управління.

В 2-й пол. ХІІ ст. – почали завойовувати Ірландію. Розвиток товарно-грошових відносин (натуральний оброк було замінено грошовим) призвів до зростання чисельності лицарів – ним мав стати кожен, хто мав річний доход не менше 20 ф. ст. Лише барони і верхівка церкви залишались замкнутою кастою. Їх інтереси почали не співпадати з інтересами короля і найближчих його прихильників, які постійно збільшували податки необхідні: Ричарду І (1189-1199) Левине Серце для участі в 3-му Хрестовому поході та чисельних війнах в Європі, а Іоану Безземельному (1199-1216) для покриття втрат у Франції і сплати папі Інокентію ІІІ 1000 марок сріблом за образу. Це змусило баронів, лицарів міста укласти союз і весною 1215 р. почали війну проти короля. Іоан Безземельний змушений був 15.06.1215 р. підписати на їх вимогу "Велику хартію вільностей". Король обіцяв:

- не втручатись в справи церкви, вибори її ієрархів і не захоплювати церковні землі;

- не брати із своїх безпосередніх васалів (баронів) грошових платежів більше, ніж того вимагали звичаї;

- без приговору перів (рівних йому) не арештовувати баронів, не позбавляти їх майна і не оголошувати поза законом. З кінця ХІІІ ст. ця стаття поширилась на всіх вільних;

- лицарі і вільні селяни не мали платити більших податків, ніж це визначав звичай;

- визнавав права і вільності Лондона та інших міст;

- встановлював єдність мір і ваги по всій Англії;

- дозволяв вільний виїзд і в’їзд купців з країни.

Таким чином, захищались права великих феодалів, лицарів і міст, обмежувалось свавілля короля. У випадку порушення королем хартії, барони отримали право вдатись до силового примусу. Але відмова короля від виконання умов Великої хартії вільностей, його залежність від папи, запровадження нових поборів, свавілля фаворитів змусили баронів, разом з васалами і слугами зібратись в червні 1258 р. в Оксфорді і скласти "Оксфордські провізії" (пропозиції) до Генріха ІІІ (1216-1272) – королівську владу поставити під контроль баронів. Король змушений був їх визнати. Але обійдені лицарі в 1259 р. зібрались у Вестмінстері і звинуватили баронів у нехтуванні їх інтересами та інтересами держави. Було розроблено " Вестмінстерські провізії" з вимогами про закріплення політичних прав лицарів. Частина баронів, на чолі з Симоном де Монфором, графом Лестерським підтримала лицарів, а інша – під проводом графа Ричарда Кластера, виступила проти, вимагаючи встановлення баронської олігархії. Король скористався цим і відмовився виконувати будь-які вимоги. Все це привело до громадянської війни (1263-1265).

14.05.1264 р. повстанці під проводом Симона V де Монфора графа Лестера розбили і полонили короля на півдні Англії Було створено комісію з 3-х чоловік для управління Англією. – Монфор став лордом-протектором. В січні 1265 р. він скликав збори, на яких запросив крім баронів, по два представники від кожного графства і по два від значних міст. Це стало початком англійського парламенту.

По всій країні виникають селянські повстання. Це змусило баронів об’єднатись навколо сина короля Едуарда, що дозволило 4 серпня 1265 р. при Івшелі розбити військо Монфора (він загинув). Повстанці були жорстоко покарані. Королівська влада зміцніла. Проте король змушений був визнати парламент з баронів, лицарів і міст, що означало перехід до нової, більш централізованої форми феодальної держави, до феодальної монархії зі становим представництвом.

Провідне становище в ній займали 1-й (духовенство) і 2-й (дворянство) стани. Але досить помітну роль відігравав і 3-й стан.

В сер. ХIV ст. парламент розділився на два палати: - лордів (велика знать); - палату общин (громад) – разом засідали представники лицарів і міст. Оскільки не існувало різкої грані, яка роз’єднувала дворян і багатих міщан.

За Едуарда І (1272-1307) парламент утвердився остаточно. Саме на нього король спирався завойовуючи Вельс (1277 і 1282-1283) і включаючи його до складу Англії; та у війнах проти Шотландії. В 1296 р. Едуард І завоював її, але вже в 1297 р. вибухнуло антианглійське повстання, яке в 1306 р. переросло у загальну війну за незалежність під проводом Вільгельма Волеса, а по його смерті – Роберта Брюса. В 1314 р. англійські війська були розбиті при Баннокберні і Шотландія відновила свою незалежність.

Столітня війна (1337-1453 рр.) і особливо епідемія чуми (1348-1349) погіршили становище селян, викликали нехватку робочих рук. Низи почали добиватись підвищення заробітної плати в місті і селі. Король Едуард ІІІ (1327-1377) та парламент відповіли на це " Робочим законодавством":

- Ордонанс 1349 р. зобов’язував всіх з 12 до 60 років найматись на роботу за плату, яка була до чуми. За відмову – в’язниця. Хто давав і хто брав вищу плату – штраф;

- - " Статут про робітників" 1351 р. – сажати в колодки тих наймитів, хто порушував умови найму; наймачеві – штраф. Наймит за втечу від пана – оголошувався поза законом і таврували розпеченим залізом.

В 2-й пол. ХIV ст. міста і феодали почали ласо поглядати на майно церкви, до того ж прагнули полегшити свої витрати на церкву. Це сприяло появі реформаційних ідей. Їх виразником став професор Оксфордського університету Джон Віклеф (1320-1384), який пропонував спростити обряди і провести секуляризацію церковних земель. Це підтримав син короля Джон Ланкастер. В 1353 р. Едуард III видав закон, яким заборонялось перенесення в папську курію справ, які розглядались в церковних судах і відмовився сплачувати папі данину в 1000 срібних марок, введену Іоанном Безземельним. Король ставав главою церкви.

За Верденським договором 843 р. Східнофранкська імперія відійшла внуку Карла Великого – Людовіку Німецькому.

Особливістю Німеччини було те, що вона ніколи не входила до складу Риму, а тому вплив його порядків на її розвиток був мінімальним. Вона також не зазнавала руйнівних нападів "варварів". Феодалізм тут розвивався поступово.

Суспільство поділялось на:

- селян: - серви (кріпаки з колишніх рабів -3-х денна панщина в тиждень + оброк);

- кріпаки-общинники (прекаристи), їх більшість – 6 тижнів на рік панщина + натуральну і грошову ренту;

- вільні.

- феодали, церковні і світські, в Х ст. ще не склалась феодальна ієрархія, хоч бенефіціальна система вже існувала. Був також частковий імунітет.

Ще однією особливістю було те, що в Х-ХІ ст. в Німеччині не було умов для централізації країни, за винятком окремих епізодів, коли це було потрібно для агресивних війн чи придушення селян. Феодали були більше зацікавлені в захваті земель сусідніх країн.

Перший король Саксонської династії Генріх І Птахолов (919-936) об’єднав німецькі герцогства в єдине Тевтонське королівство (тевтони – древньогерманське плем’я).

Реформа:

- військова – створив кінноту, зберіг ополчення;

- збудував укріплення (бурги) на кордонах Саксонії і Тюрінгії проти нападів мадярів;

- перейняв їх тактику.

Це дозволило в 933 р. розбити мадярів.

Великі феодали постійно повставали проти короля. В боротьбі з ними Генріх І Птахолов і його син Оттон І (936-973) прагнули опертись на церкву. Зокрема, Оттон І щедро роздавав єпископам і абатам імунні права щодо селян (Оттонівські привілеї). За це він вимагав від них несення військової і державної служби, та, без відому папи, самовільно знімав і призначав єпископів. Але ця "єпископальна політика" успіхів не дала.

Німецька експансія на слов’ян та Італію – хотіли підпорядкувати собі пап, щоб через них підкорити собі духовенство в Німеччині. Оттон І захопив Північну і частину Середньої Італії і в 962 р. коронувався в Римі на імператора. Він створив " Священну Римську імперію німецької нації" (ця назва з’явилась у ХІІ ст.). Ця імперія була досить умовним явищем, оскільки не мала єдиного центру, народи мали різний рівень розвитку, а кожний новий імператор змушений був здобувати корону і владу над Італією новими завойовницькими походами, що виснажували саму Німеччину.

Все це призвело з кінця Х ст. до ослаблення влади імператорів як всередині Німеччини, так в за її межами. Зокрема, спроба короля Генріха IV (1056-1106) через своїх слуг – міністеріалів, перетворити Саксонію в королівський домен шляхом покріпачення вільних селян призвела до повстання 1073-1075 рр. селян і навіть частини феодалів. Придушив. Феодалів вигнав за межі свого домену. Разом з тим, саксонське повстання розкололо феодалів і єпископів на ворожі табори по ставленню до Генріха IV.

Невдовзі після цього загострилась боротьба між папами та імператорами за інвеституру – право призначати єпископів. Папа наполягав, що це має робити або він особисто, або його легати (посланці). Пряма боротьба вибухнула коли папа Григорій VII ("свята сатана") відлучив імператора Генріха ІV від церкви, а той оголосив папу скинутим. Цим скористались феодали і повстали проти Генріха IV і той в січні 1076 р. один поїхав до папи в Каноссу просити пробачення. Прокляття зняли, але це не допомогло Генріху IV. Боротьба продовжувалась ще 50 років і завершилася конкордатом 1122 р. Імператор давав майбутньому єпископу феод, а після цього легат призначав єпископа чи абата.

Ця піввікова боротьба дозволила феодалам зосередити в своїх руках не лише права землевласника, а й в,значній мірі, елементи державної влади. Тобто, в 1-й пол. ХІІ ст. зароджуються передумови створення територіальних князівств, тобто. Економічно і політично обособлені території, на які в ХІІІ ст. розпалась Німеччина. (В інших країнах саме проходили процеси їх централізації). Зокрема, ще в 1170 р. Генріх Лев (Баварія) створив на захоплених землях слов’ян Мекленбургське князівство.

В Німеччині склалась така система державного устрою:

– імператор;

- церковні і світські князі, держателі імперських ленів;

- графи, які тримали імперські лени через посередництво князів;

- "вільні пани" – верхівка дворян та їх васали – лицарі;

- однощитні лицарі не мали права на своїх васалів.

На поч. ХШ ст. територіальні князівства здобули вищу кримінальну юрисдикцію, право чеканки монети, заснування митниць і стягнення податків. Юридично їх права закріпив Фрідрих ІІ (1220-1250), надавши в 1234 р. привілеї не окремим князям, а як жалування всім церковним і світським князям Німеччини. Це було йому потрібно, щоб отримати їх підтримку. Але марно. В середині ХШ ст. Німеччина остаточно роздробилась (в “між царський” період – 1254-1273). Разом з тим, князі хотіли зберегти імператора для боротьби з містами, мирянами та сусідами. Тому в 1273 р. вони обрали імператором князя Рудольфа Габсбургського (1273-1291).

Практично одночасно з цим, князі починають скликати загальноімперські з’їзди – рейхстаги для вирішення важливих питань. Проте, рейхстаг та імператор не мали ніякого виконавчого апарату. Імператор мав лише свій, князівський апарат і військо. В Німеччині не було ні спільного законодавства, ні спільного імперського суду, ні спільних фінансів.

В деяких князівствах існували ландтаги – станово-представницькі органи трьох станів. Але через слабкість міст, вони не могли обмежувати владу князя.

Наймогутніші князі, які отримали право вибирати імператора, стали називатись курфюрстами, тобто – князями-виборцями. Вони ставили на престол лише того князя, який не міг би обмежити їх владу. Тому, як тільки якийсь імператор посилювався, після його смерті нового обирали з іншої династії.

Остаточне юридичне закріплення роздробленість Німеччина отримала в 1356 р. в " Золотій буллі" Карла IV (1347-1378). В королівській грамоті за князями визнавався повний суверенітет: право суду, збору податків, митних зборів, чеканки монети... Узаконювались приватні війни, але не васалів проти сеньйорів.

В кінці 80-х рр. ХV ст. Південно-Західні князівства й імперські міста утворили " Швабський союз" під проводом майнського курфюрста архієпископа Бертольда. На рейхстагах 1495 і 1500 рр. вони оголосили в імперії "земський мир" – заборону внутрішніх воєн, створили загальноімперський суд для розгляду суперечок між князями... Але це не виконувалось.

В 1-й пол. ХVI ст. Німеччину охопила реформація та селянська війна 1525 р. "Швабський союз" відіграв вирішальну роль у її придушенні. Більшість князівств стали протестантами. В результаті міжусобних війн (1618-1648 рр.) Німеччина розпалась більш ніж на 300 самостійних територіальних одиниць, майже незалежних від імператора. За Вестфальським мирним договором (1648 вони отримали право укладати союзи не лише один з одним, а й з іноземними державами. Йде процес централізації і в ХVIIст. в них встановлюється абсолютизм.

Дата добавления: 2015-06-26