Колонізація Північного Причорномор'я

Вплив північнопричорноморської античної цивілізації на довколишні племена

Колонізація Північного Причорномор'я

Лекція 4. Античні міста-держави Північного Причорномор'я

2. Античні міста - держави Північного Причорномор¢я

VIII - кінець VI ст. до н. е. - це період «Великої грецької колонізації», одним з напрямів якої було освоєння Північного Причорномор'я. Деякі фахівці (Н. Кравченко, І. Черняков) вважають, що термін «колонізація» не зовсім вдалий, оскільки він не точно відображає суть і характер процесу проникнення еллінів на узбережжя Чорного моря. На їхню думку, доцільніше називати це явище «переселенням», а «колонії» - грецьким словом «опойкій», що означає «переселене поселення».

«Велика грецька колонізація» була грандіозною акцією, яка суттєво вплинула на світовий розвиток. Якщо в XI-IX ст. до н. е. міграції греків відбувалися в межах Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни розселилися на гігантській території, освоївши все Середземноморське узбережжя від Піренейського півострова, аж до Єгипту та Сирії, та побудувавши свої міста на берегах Чорного моря.

Дошукуючись причин еллінської міграції, вчені сформулювали кілька теорій, які умовно можна поділити на:

1) демографічну - демографічний вибух, що відбувся в цей час, зумовив перенаселення в материковій Греції, і тому надлишок населення змушений був мігрувати;

2) аграрну - нестача землі в метрополії штовхала до освоєння нових територій;

3) торговельну - колонізація є побічним продуктом торгової експансії;

4) сировинну - в нових землях греки шукали не ринки збуту, а насамперед продукти і джерела сировини, яких не вистачало в Греції: зерно, метали, будівельний ліс тощо;

5) воєнну - до міграції греків змушувала агресія лідійців та персів;

6) соціальну - постійна соціальна боротьба між окремими верствами грецького населення примушувала тих, хто зазнав поразки, мігрувати;

7) етнічну - етноплемінний склад полісів материкової Греції не був однорідним, міжетнічні тертя штовхали багатьох до пошуків нових земель.

Родоначальниками грецьких міст-держав у Північному Причорномор'ї були насамперед вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської, хоча певну роль відіграли й переселенці з Ефеса, Колофона, Теоса та інших міст. У другій половині VII ст. до н. є. на острові Березань греки заснували місто Борисфеніду - перше еллінське поселення в цьому регіоні. За ним з'явилися Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес, Феодосія, Фанагорія та інші міста, що дало підставу сучаснику «Великої грецької колонізації» Платону стверджувати, що греки обсіли Чорне море, «неначе жаби ставок». Основними осередками античної цивілізації в Причорномор'ї стали райони Дніпро-Бузького та Дністровського лиманів, Південно-Західний Крим, Керченський і Таманський півострови.

Елліни-колоністи привезли з собою на нові землі традиційну для Давньої Греції форму соціально-економічної та політичної організації суспільства - поліс. Полісна модель суспільного устрою органічно поєднувала місто (як центр політичного життя, ремесла, торгівлі та культури) і хору (прилеглу сільськогосподарську округу). Така структура давала змогу місту-державі бути самостійною, самодостатньою, життєздатною одиницею. Грецькі поліси за своїм політичним устроєм були, як правило, рабовласницькими республіками, які мали свою законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії та магістрати) і судову владу. «Повноправні громадяни» полісів, за винятком рабів, іноземців та жінок, мали широкі права. Залежно від домінуючої політичної сили рабовласницькі республіки були до І ст. до н. е. аристократичними, як Ольвія, чи демократичними, як Херсонес. Проте колонізаційна хвиля принесла в Північне Причорномор'я не тільки республіканську форму правління. У 480 р. до н. є. на Керченському і Таманському півостровах під впливом монархічних традицій Персії виникає Боспорське царство. Правляча династія Археанактидів об'єднала в одну велику античну рабовласницьку державу міста Пантікапей, Фанагорію, Гермонассу та ін.

Майже тисячолітню історію осередків античної цивілізації в Північному Причорномор'ї поділяють на два періоди.

I. Грецький період (друга половина VII - середина І ст. до н. е.). Характерними ознаками цієї доби були виникнення й становлення міст-держав та Боспорського царства; тісні зв'язки з материковою Грецією; переважання в житті колоністів елліністичних традицій та звичаїв; стабільність розвитку колоній; активна урбанізація (регулярне планування міських кварталів, побудова монументальних споруд, оборонних мурів, посилення ролі міст); започаткування карбування монет; перетворення колоній на центри посередницької торгівлі, що пов'язували Елладу з варварським світом; відносно мирне співіснування (особливо на початковій стадії цього періоду) з населенням приморської зони.

II. Римський період (середина І ст. до н. е. - IV ст. н. е.). Війни понтійського царя Мітрідата VI Євпатора проти Риму (89-63 до н. е.) стали поворотним моментом у житті міст-держав Північного Причорномор'я. Розпочинається прогресуюча втрата полісами політичної незалежності. Основними тенденціями та характерними ознаками цієї доби були нестабільність воєнно-політичної ситуації; поступова переорієнтація держав Північного Причорномор'я на Римську імперію, входження Тіри, Ольвії та Херсонесу до складу римської провінції Нижньої Мезії; варваризація населення полісів; натуралізація господарства; безперервні агресивні вторгнення кочових племен; занепад міст-держав. Варварська експансія, що двома хвилями пройшлася чорноморським узбережжям (готів у III ст. і гунів у IV ст.), завдала смертельного удару грецьким полісам. Більшість міст-держав зійшли з історичної арени, вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії.

Тисячолітня історія античної цивілізації в Північному Причорномор'ї мала надзвичайно серйозні наслідки. По-перше, у ході колонізації на місцевий ґрунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції на території сучасної України. По-друге, грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його до товарно-грошових відносин. По-третє, виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор'я. По-четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров’я, Побужжя та Подніпров'я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури, колишньої еллінської колонії - Візантії.

2. Античні міста - держави Північного Причорномор¢я

Ніконій

Назва міста походить, можливо, від імені ойкіста. Розташовувалося воно на лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с. Роксолани. Заснований переселенцями з Іонії в останній третині VI ст до н.е., Ніконій являв собою невеликий поліс що складався із власне міста і близько десятка лівобережних сільських поселень із землянковою забудовою. Основу економіки становило землеробство. На відміну від Тіри власної монетної чеканки не мав. Підтримував торгівельні зв¢язки з містами Іонії, Антіки, острівною Грецією, з Істрією, Ольвією. В VI - першій половині V ст. до н.е. забудовувався землянковими житлами, які згодом змінювалися будинками звичайного грецького типу. На другу половину V - ІV ст. до н.е. припадає розквіт міста, коли, зокрема, зводяться оборонні споруди. Близько третьої чверті ІV ст. до н.е. Ніконій занепадає. В ІІІ-ІІ ст. до н.е. занепад посилюється, а з нашестями галатів та інших варварських племен місто остаточно гине. В І - ІV ст. н.е. життя в ньому відновлюється, але цей період майже не досліджений.

Тіра

Назва міста походить від грецької назви Дністра – Тірас. Місцерозташування залишків Тіри - околиця сучасного Білгорода - Дністровського лиману Одеської області. Колонія заснована вихідцями з Мілета наприкінці VI ст. - початок V ст. до н.е. В розвитку Тіри виділяють два основні періоди: еллінський (від заснування міста до середини першого століття до нашої ери) і римський (середина І ст. до н.е. - 70-ті роки ІV ст.), які розділяє гетська навала під проводом Буребісти. Час першого розвитку починається з V ст. до н.е. і триває до ІІІ ст. до н.е. Тіра карбувала власну монету з кінця ІІ ст. до н.е. і до 70-х років І ст. до н.е. можливо входила до складу Понтійської держави Мітрідата Євпатора. За римськогоімператора Доміціана увійшла до складу Нижньої Мезії; з ІІ ст. до н.е. в Тірі розміщуються підрозділи V Македонського і ХІ Клавдієвого легіонів.

В середині ІІІ ст. н.е. Тіра виходить із провінції Нижня Мезія й римський гарнізон залишає місто. Тоді воно зазнає руйнування готами.

Населення Тіри займалося посередницькою торгівлею, сільським господарством, скотоводсвом, міншою мірою - ремеслами. Тіра мала сільську округу. Тут вирощували зерно, ловили рибу, випасали худобу.

Борисфеніда (від грецької назви Дніпра - Борисфен)

Грецьке поселення на півострові (нині острів) Березань, найперша в Північному Причорномор'ї айпокія, заснована грецькими переселенцями у другій половині VIІ ст. до н.е. На певній стадії свого розвитку це поселення було полісом, який згодом був перенесений до поселення, що одержало назву Ольвія. В першій половині VI ст. до н.е. на берегах Березанського лиману виникають численні невеликі поселення, які становили сільську округу Борисфеніди. Остання існує й у V ст. до н.е., а з кінця ІV ст. до н.е. життя в ній завмирає на тривалий час і відроджується лише в І ст. н.е.

Починаючи з останньої чверті VIІ ст. до н.е. Борисфеніда входила до складу Ольвійської держави й загинула разом з Ольвією. Площа населення, що зберіглася, становить близько 10 га. Місто в окремих своїх районах мало прямокутне планування. Розкопанно залишки апсидального храму, некрополь V ст. до н.е. Ранні культурні шари Борисфеніди багаті на знахідки грецького посуду.

Ольвія

Ольвія – давньогрецькою мовою означає «щаслива». Розташована на правому березі Південнобузького лиману. Рельєф місцевості зумовив форму міста у вигляді неправильного трикутника. Єдиної точки зору на дату заснування Ольвії до цих пір нема. Більшість істориків схиляється до заснування Олвії на рубежі VIІ-VI ст. до н.е. чи в першій половині VI ст. до н.е. вихідцями з району Мілета і проіснувала до середини ІІІ ст.

Топографічно Ольвія складалася з трьох частин - Верхньої, Терасної та Нижньої. Остання вже після загибелі міста була зруйнована водами лиману. На етапі розквіту наприкінці VI-ІІІ ст. до н.е. Ольвія займала територію площею близько 55 га, численість її мешканців становила близько 20 тисяч.

Житлові споруди Ольвії - звичайно одноповерхові з підвалами. Відкрито залишки агори (площі, навколо якої зосереджувалися торгові ряди, будинки суду, магістратур). Виявленно священні ділянки.

Деякий час Ольвія входила до фінського морського союзу. Мала розвинуті торгівельні та культурні зв'язки, мала свої гроші - спочатку це були литі «дельфінчики», трохи пізніше аси, а з середини V ст. до н.е. карбує звичайні для античного світу монети.

Економічну базу поліса становило сільське господарство, розвивалися ремесла й торгівля.

В період з останньої третини ІV по середину ІІІ ст. до н.е. Ольвійська держава досягла найвищого економічного піднесення. Виник новий тип сільських поселень у вигляді колективних садиб. Проте з кінця ІІІ ст. до н.е. починається поступовий занепад. У ІІ ст. до н.е. Ольвія опиняється під протекторатом царя Малої Скіфії Скілура. З кінця ІІ ст. до н.е. по 70-і рр. І ст. до н.е. перебувала під владою Мітрідата VI Евпатора - царя Понтійської держави. Після цих подій місто остаточно занепало й було добите гето-дакійськими племенами.

Наприкінці І ст. до н.е. починається поступове відродження Ольвії, що проходить під знаком римських впливів.У цей час територія городища скоротилася майже втроє його забудова була скупченою і бідною.

Близько середини І ст. до н.е. Ольвія потрапляє в залежність від скіфських або сарматських царів, проте незабаром звільняється.

В середині ІІ ст. до н.е. місто увійшло до складу Нижньої Мезії.

ІІ ст. - перша половина ІІІ ст. н.е. стали періодом найвищого розвитку Ольвії римської доби. В 40-і й потім 70-ті рр. ІІІ ст. н.е. Ольвія зазнає навал готів. Життя в місті остаточно завмирає не пізніше другої четверті VI ст. н.е.

Херсонес Таврійський

Назва походить від грецького слова «півострів». Руїни цього міста розташовані на околиці Севастополя. Херсонес заснований у 422-421 р. до н.е. вихідцями з Гераклеї Понтійської. Розквіт держави припадає на кінець ІV-ІІІ ст. до н.е. Це одне з трьох великих античних північнопричорноморських міст, яке дожило до пізнього середньовіччя. Територія досягала 33 га, а населення становило не менш, як 15 тис. жителів. Місто мало єдине прямокутне планування та було обнесене міцними захисними стінами, що збереглися до нашого часу, мало добре укріплений порт, а в римські часи - цитадель.

Наприкінці ІV ст.до н.е. Херсонес підкорив Керкінітіду, заснував нове місто - Калос Лімен. Тоді до складу Херсонеської держави увійшло узбережжя практично всього Західного Криму.

У 179 році до н.е. Херсонес уклав угоду з царем Понтійської держави Фарнаком І про «дружбу». Однак, уже в середині ІІ ст. до н.е. Північно -Західний Крим опинився під владою скіфів. У боротьбі проти них Херсонес звернувся по допомогу до Мітрідата VI Евпатора. Під час його походів на скіфів (110-108 рр. до н.е.) Херсонес було звільнено від їхньої залежності. Але після цього місто потрапляє під зверхність Боспорської держави, якої позбавляється за поміччю Риму лише в другій половині І ст.н.е. Після походу Плавтія Сільвана в 60-ті роки І ст. н.е. в Північному Причорномор'ї в Херсонесі розміщується римський гарнізон. Неподолік від Херсонеса, в Харакеі, римські війська будують фортецю, від якої до наших днів збереглися рештки фортечних мурів, терми, німфей.

Після економічної кризи, перенесеної на рубежі, розпочинається новий етап піднесення: розвиваються торгівля, виноробництво, соляний і рибальський промисел. Але уже у третій четверті ІІІ ст.н.е. справи погіршуються: з Херсонеса виводяться римські війська, припиняється карбування своєї монети, в економіці спостерігається повний занепад. У 70-ті роки ІV ст. н.е. Херсонес зазнав гунської неволі, після чого продовжує існувати у складі Візантійської імперії.

Боспорська держава

Розташовувалася по обидва боки Керченської протоки, яка в давнину називалася Боспор Кіммерійський. Головним містом був Пантікапей, але столицею азіацької частини Боспору вважалася Фанагорія. До утворення Боспорської держави існуючі на її теріторії з VI ст. до н.е. грецькі міста Пантікапей, Феодосія, Німфей, Мірмекій, Теритака, Порфмій, Фанагорія, Германаса, Гергіппія, Кепи та інші, здебільшого були звичайними полісними структурами. В 480 р. до н.е. Боспором починає правити династія Археанактидів, яку в 438-437 рр. до н.е. змінює династія Спартокідів.

На етапі найвищого піднесення держави VI ст. до н.е. її територія обіймала Керчинський і Таманський півострови, Східне Приазов'я, пониззя Кубані, а також дельту Дону. До складу Боспорської держави входили не тільки античні міста, а й місцеві племена - синди, меоти, торети, дандарії. На чолі держави стояв цар - монарх згаданих племен і архонт грецьких міст.

В середені другого ст. до н.е. держава переживає економічну кризу, яка наприкінці століття загострюється повстанням рабів під приводом Савмака. В ці справи втручається Мірдітат VI Евпатор, внаслідок чого Боспор підпадає під зверхність Пантійського царства. До середини ІІІ ст. н.е. спостерігається економічне піднесення, після чого знову розпочинається воєнно-політична і економічна криза, яка завершується з гунською навалою (375-376 рр.) за гибеллю Боспору як держави. Згодом, у Пантікапеї Феодосії, Тірітаці та інших містах поширюються впливи Візантії.

Дата добавления: 2015-06-26