Загальна характеристика доби Відродження

Пространство и время в системе выразительных средств сценария

Т.к. кино пространственно – временное искусство - можете пользоваться не только организацией глубинной мизансценой пространства (декорация, свет). Движение – при помощи киноаппарата. Условность времени – условность пространства. Где то время сужается, где то растягивается. Организация пространственной компоненты фильма в сценарии. Вещи внутри которых ощущать фильм как определённый объем уже должны быть определены в сценарии.

З кінця XV ст. у країнах Європи (в Італії — з XIV ст.) розпо­чинається могутній культурний рух, відомий під назвою Відро­дження, або Ренесансу. Він зумовлювався тими величезними змінами в економічному й суспільно-політичному житті народів, що були спричинені становленням нового бур­жуазного суспільства в надрах феодалізму. Глибоку соціально-економічну характеристику доби дав Маркс у XXIV главі «Капіталу», де показано, як буржуазія, звільняючись від пут феодалізму й середньовіччя, одночасно по­клала початок необмеженій експлуатації трудящої людини. За­родження нового суспільного ладу і нагромадження капіталу супроводжувались безжалісною експропріацією народних мас.

Відродження було часом бурхливих соціальних рухів, Вели­кої селянської війни, Нідерландської революції, боротьби різ­номанітних політичних тенденцій.

Усі ці процеси й явища виховували новий, протилежний фео­дально-середньовічному, погляд на світ, породжували нову си­стему мислення і закономірно зумовили появу людини з новим типом свідомості. Ф. Енгельс писав про Відродження як таку добу, «яка потребувала титанів і яка породила титанів щодо сили думки, пристрасті й характеру…».

Передовий світогляд епохи Відродження, назвали гуманізмом. Спочатку гуманістами іменували тих, хто володіли грецькою і латинською мовами та вивчали античну філософію і літературу. Але з часом ця назва набирає ширшого змісту і визначає вже всю систему поглядів і переконань передових людей Ренесансу. Вивчення античності в цю епоху посилюється, але перестає бути для гу­маністів самоціллю. Вони відкрили в античності її «людський зміст», живий інтерес до людини, до всього земного, реальні знання, побачили в ній зразок для самостійної творчості і, ра­зом з тим, знайшли в ній підпору у боротьбі проти середньовіч­ної ідеології — теології, схоластики, містики. Гуманісти повстали проти втручання церкви в політичне жит­тя і культуру. Вони заперечували середньовічний обскурантизм, догматичний світогляд і виробили новий тип мислення, засно­ваний на розумі, досліді й реалістичному ставленні до світу.

У центрі уваги гуманістів стоїть людина. Вони звеличували її, вірили в необмежені можливості її розвитку, відстоювали цінність людської індивідуальності, її право на земні радощі, свободу думки, пробуджували енергію людини, кликали її до діяльності й боротьби.

Гуманісти вважали протиприродним існування станових меж у суспільстві, вони утверджували принцип рівності людей не­залежно від соціального походження, раси і релігійних переко­нань. Ведучи боротьбу проти феодального світу, його уявлень та забобонів, передові діячі Ренесансу одночасно засуджували хижацтво буржуазії.

Гуманізм не був соціально та ідейно однорідним. Культур­них діячів різних класів, які виступали проти ідеології серед­ньовіччя, об'єднувала віра в людину і захист її прав на розви­ток. Однак гуманісти орієнтувалися на різні соціальні групи і класи. Найпередовіші з них були вільні від станової обмеже­ності, вони відбивали інтереси революційних сил суспільства, які розхитували феодальний лад; інші діячі виступали з вузько-класових позицій.

Ідеологія гуманізму протягом свого становлення і розвитку від кінця XV до початку XVII ст. зазнала значних змін. На ранньому етапі вона була пройнята оптимізмом. Але в кін­ці епохи, розпочинається криза гуманізму, а колишній оптимізм і життєрадісність змінюється трагічним світосприй­няттям.

З виробленням гуманістичного світогляду пов'язаний і роз­виток нового типу літератури та її нового творчого методу, який згодом назвуть реалізмом. Визначальною особливістю літера­тури Відродження є пристрасний інтерес до реального світу. Література набуває глибокого національно-історичного змісту, від­гукується на всі запити тогочасного життя, характеризується сміливим відображенням його суперечностей. Вона пройнята жи­вим інтересом до природи і почуттям земної краси. Головним об'єктом зображення стає людина, її вчинки, світ її думок і почуттів.

Література гуманізму не тільки створила ідеал нової людини і опоетизувала її; вона відбила складність і суперечливість ха­рактеру людини й виробила незрівнянно глибше уявлення про неї, ніж уся попередня література.

Характерною особливістю ренесансної літератури є зобра­ження народу і поступове осмислення передовими митцями то­го часу його значення як великої суспільної сили.

Показовим для літератури Відродження є використання в реалістичному зображенні дійсності казкового й фантастичного елемента. Джерелом його є фольклор. Зв'язок з ним становить одну з найважливіших рис творчості гуманістів. Хоч антична лі­тература відіграла велику роль у формуванні реалізму Відрод­ження, та вирішальним його фактором була народна літератур­на традиція.

Як і в усьому культурному русі Відродження, в літературі існували різні течії і напрями, відбувалися в процесі розвитку значні зміни, визначалися різні етапи: становлення, розквіту і глибокої кризи. Проте на всіх етапах вона зберігала життєстверджуючий характер.

Попри спільність рис, які об'єднують літератури Відроджен­ня різних країн, кожна з цих літератур позначена виразною національною своєрідністю.

Дата добавления: 2015-06-26