Чернівецька школа прикладних географічних досліджень

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876 навчальному році, тобто практично відразу після заснування цього вищого навчального закладу (1875 рік). Тоді на філософському факультеті було засновано лабораторію мінералогії, а на факультеті права і політичних наук розпочато викладання економічної історії й статистики - курси економічної історії й світової торгівлі. З 1880 року викладались такі курси, як етнографія й регіональні курси географії Європи, дунайських країн, Африки, Азії. Серед економіко-географічних курсів зазначимо ще й такі галузеві курси, як економічна історія, статистика населення, статистика (цебто економічна географія) Австралії, Європи. Ці лекційні курси, семінарські й практичні заняття, а також наукові дослідження забезпечувались доктором філософії і права професором Ф. Ріттером фон Юрашеком, доктором права професором Вінцентом Йоном, доктором права, професором Ю.Ріттером фон Рошман-Гірбургом та ін. В 1888/89 навчальному році запровадили для студентів семінар з господарських зв'язків на Буковині, цебто вперше - курс економічної географії краю. Ще 1878 р. в Ієні було опубліковано працю професора кафедри статистики Ю. Платтера "Соціальні дослідження Буковини". Ця праця була одним із перших економіко-географічних нарисів про тогочасну Буковину.

Перший період існування Чернівецького університету характеризувався несистематичними дослідженнями в галузі статистики (яка тоді охоплювала й економіко-географічні питання), в окремих галузях (антропографії, комерційної географії, загальної географії) і по окремих регіонах (особливо Австро-Угорщини, дунайських країн, частково Буковини й Галичини).

У 1923 р. в Чернівецькому університеті було створено географічне відділення (секцію), на якому серед інших читалися курси загальної географії, антропології, етнографії. Трохи згодом запроваджено курс фізичної та економічної географії світу і великих держав. Найвидатнішим науковцем тих часів був титулярний професор загальної географії і географії людини Константін Бретеску.

У 1940 р. після приєднання краю до України у Чернівецькому університеті організовано геолого-географічний факультет. Факультет і кафедру економічної географії очолив Г.Ваньков. Студенти географічного відділення спеціалізувались в галузі економічної географії. Восени 1944 р., після заверешння німецької окупації, географічний факультет відновив свою роботу. Кафедру економічної географії за цей час очолювали доценти Г.Ваньков, Г.Новицький, В. Онікієнко (згодом професор), професори Б.Вишневський, М. Ігнатенко, Я. Жупанський, В. Руденко. 1961 року у складі науково-дослідної лабораторії з вивчення та економічної оцінки природних ресурсів Карпат і Прикарпаття розпочав роботу відділ розміщення продуктивних сил. 1991 року засновано лабораторію економічної оцінки "природно-ресурсного потенціалу території.

У повоєнний період на кафедрі економічної географії працювали такі відомі економіко-географи, як професор А. Синявський, професор Б.Вишневський, доцент В.Тюрін, В.Онікієнко, доцент Є.Миронова та ін. У цей самий час періодично працювали на кафедрі (консультували аспірантів і студентів з наукової роботи, очолювали ДЕК тощо) такі відомі економіко-географи, як професори О. Діброва, В. Поданчук, доцент І. Рибачок (Київ), професори А. Голіков, О. Ващенко (Львів), А. Преображенський, І. Нікольський (Москва) та ін. Одним з фундаторів географічної науки, зокрема економіко-географічної, у Чернівецькому університеті був відомий український географ А. Синявський. Очолюючи кафедру фізичної географії (1945-1947 рр.), він водночас продовжував та організовував дослідження в галузі антропогеографії, зокрема етнографії Буковини, етногенезу гуцулів.

У період становлення кафедри економічної географії (1945-1950 рр.) першочерговим завданням стало вивчення галузевої структури й розміщення господарства молодої Чернівецької області. З початку 60-х років чітко визначається основна наукова тематика кафедри - вивчення економіко-географічних проблем, пов'язаних з розробкою та науковим обгрунтуванням розміщення і перспективного розвитку продуктивних сил Карпат і Прикарпаття. У 60-70-х роках науково-дослідна робота кафедри спрямовується на вивчення процесу формування галузевих і виробничо-територіальних комплексів Карпат і Поділля (Н. Андрейцова, Е. Вихованський, Я. Жупанський, М. Ігнатенко, О. Ічоткін, І. Кончаківський та ін.), а згодом і докторські дисертації (М. Ігнатенко, Я. Жупанський).

Науковці кафедри економічної географії опрацьовували питання географії населення і розселення (Т. Дагаєва), промисловості (М. Ігнатенко, Я. Жупанський), сільського господарства (Е. Медвєдкова), виробничо-територіальних комплексів і регіональних проблем областей Карпатського регіону (В. Онікієнко, В. Руфін, Я. Бондаренко). Значна увага приділялась підготовці матеріалів для вчителів географії.

У 60-70-ті роки найбільша увага у науковій роботі кафедри приділяється дослідженню економіко-географічних проблем найважливіших галузей народного господарства та окремих виробництв, питань територіальної організації сільського господарства і промисловості, транспорту, населення й поселень. У 70-х роках розпочато робота з вивчення географії будівельної індустрії, сфери обслуговування і туризму. Традиційно значна увага на кафедрі приділялась картографічним роботам. Тут вперше в Україні було уведено методику картографічного моделювання виробничо-територіальних комплексів (Я. Жупанський).

Ще з середини 50-х років розпочалися економіко-географічні дослідження Івано-Франківської області. Для території цієї області опубліковано працю з географії промисловості (Я. Жупанський, М. Ігнатенко). Водночас з Карпатами і Прикарпаттям вивчається і Поділля, зокрема, сільське господарство цього краю (М. Курилюк, А. Дарова), географію населення і поселень (М. Крачило, В. Бутковський). Розгорнуто роботи з вивчення географії сфери обслуговування.

Сьогодні кафедра економічної географії - одна з найпотужніших у кадровому відношенні колективів однодумців: три професори доктори наук - В. Руденко, М. Крачило, А. Швиденко, шість доцентів кандидатів наук - Й. Бурка, Е. Калмуцька, І. Кібич, Я. Кирпушко, Н. Коновалова, М. Жук. У складі кафедри функціонують навчальні та науково-дослідні лабораторії (зокрема, оцінки природно-ресурсного потенціалу регіону,комплексного природокористування і охорони природних ресурсів Українських Карпат і Прикарпаття).

В останні роки чітко сформувалися три основні напрямки наукових досліджень, а саме:

1) оцінка природно-ресурсного потенціал України (В.Рудєнко, А.Швиденко, Є.Рибчук, Л.Константинова, Н.Лопушняк, В.Гроходьський, В.Вацеба та ін.). Кафедра економічної географії Чернівецького університету є піонерною у розвитку цього напрямку.

2) соціально-географічні дослідження туризму, комплексу галузей обслуговування та споживання населенням матеріальних і нематеріальних цінностей (М.Крачило, Е.Калмуцька та ін.).

3) економіко-географічний аналіз аграрно-промислових та будівельно-індустріальних комплексів Й. Бурка, Я. Кирпушко, Н. Коновалова, М.Жук).

Економіко-географічні дослідження виконуються також і на кафедрі географії і картографії України, що засновано 1991 р. (професор Я. Жупанський}. Кафедра стала організаційним центром з підготовки до друку "Краєзнавчого атласу Чернівецької області", посібника для вчителів "Географія Чернівецької області", енциклопедичного довідника "Чернівецька область".

Основною тематикою в підготовці студентів і науковій роботі кафедри є українське краєзнавство (Я. Жупанський, В. Круль), історія і методологія української географічної науки (Я. Жупанський). На кафедрі вивчаються також проблеми маятникових трудових міграцій, трудових ресурсів (В. Джаман), організації агропромислового комплексу в сучасних умовах (П. Сухий), картографічного моделювання рекреаційних ресурсів і комплексів. На замовлення виробничих та урядових організацій кафедра виконує дослідження з проблем відтворення природних умов і ресурсів Прикарпаття, боротьби з несприятливими природними процесами на території області, розвитку альтернативних галузей енергетики [15].

6. Харківська школа прикладних географічних досліджень.

Харківська наукова географічна школа бере свій початок з 1889 p., коли одну з перших у Росії університетських кафедр географії і етнографії на історико-філологічному факультеті Харківського університету (заснована в 1884 p.) очолив російський географ і ботанік Андрій Миколайович Краснов.

Географія як університетська наука стала формуватися в Україні лише на початку двадцятого сторіччя. До цього в географічну науку, комплексну за сутністю, вчені приходили з інших, як правило, вузькогалузевих дисциплін, немов би "зрікаючись" своєї вузької спеціалізації. Саме такий крок зробив професор Харківського університету Олексій Арсенович Івановський, що очолив кафедру географії і етнографії в 1914 p. Антрополог за освітою, випускник Московського університету, О. А. Івановський мав на той час значну кількість досліджень, що стосувалися антропологічних типів населення Росії, Центральної Азії та Південно-Західного Китаю [1].

У 1930 p., коли тяжка хвороба змусила О.А. Івановського залишити кафедру, його змінив відомий український географ, академік Української АН Степан Львович Рудницький, якого справедливо вважають основоположником української наукової географії.

Однак головною справою життя С.Л. Рудницького стає організація Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, офіційне відкриття якого відбулося 1 жовтня 1927 р.

До початку нинішнього сторіччя відноситься зародження харківської геоморфологічної школи, однієї з провідних не тільки в Україні, але й у колишньому СРСР. Її батьками-фундаторами можна вважати учених-географа Миколу Ізмаїловича Дмитрієва і Михайла Миколайовича Іваничука геолога Дмитра Миколайовича Соболєва [17].

Професор М. І. Дмитрієв присвятив викладанню географічних дисциплін у Харківському університеті, який закінчив у 1912 р. Провадив значну наукову роботу, обіймаючи посади завідувача відділом фізичної географії Українського науково-дослідного інституту географії і картографії (1928 — 1934 рр.), старшого наукового співробітника, а згодом — завідувача сектора геоморфології науково-дослідного інституту геології при Харківському університеті (1930 — 1948 рр.). У повоєнні роки (1945 — 1957 рр.) завідував університетською кафедрою регіональної фізичної географії. М.І. Дмитрієв — автор першого фундаментального зведення про рельєф України, виданого 1936 p. в Харкові під назвою "Рельєф УСРР. (Геоморфологічний нарис)". У 1938 p. M. I. Дмитрієву присуджено вчений ступінь доктора географічних наук. Заслугою ученого є розробка детальної схеми геоморфологічного районування України, яку він уперше здійснив на основі даних як про рельєф, так і про геологічну будову [3].

З Харківським університетом пов'язана діяльність українського геоморфолога, палеогеографа і гляціолога, дослідника Кавказу Павла Васильовича Ковальова. Закінчивши університет у 1941 p., пройшовши воєнними дорогами, він повернувся на викладацьку роботу в 1946 p. Понад півстоліття присвятив П. В. Ковальов науковій і педагогічній діяльності. Основні його праці присвячені геоморфології і палеогеографії Кавказу і Лівобережної України. В експедиціях на Кавказ, початих П. В. Ковальовим ще 1938 p., з'єдналися допитливість дослідника і захоплення альпініста (був майстром спорту). Разом з Г.П. Дубинським 15 років поспіль він очолював щорічні Кавказькі експедиції в рамках програми Міжнародного геофізичного року. Завдяки їхній діяльності складено каталог сотень льодовиків. У 1966 p., враховуючи значний внесок ученого в дослідження зледеніння Кавказу, на основі сукупності опублікованих робіт П. В. Ковальову присуджено ступінь доктора географічних наук. З 1968 по 1988 pp. він очолював кафедру регіональної географії Харківського університету. Останні роки професор кафедри геоекології і конструктивної географії П. В. Ковальов займався проблемами дендрокліматології і геоекологічного прогнозування.

Учнем М. І. Дмитрієва і продовжувачем традицій харківської геоморфологічної школи був професор Харківського університету, доктор географічних наук Сергій Іванович Проходський. У 1940-1950-х pp. він провадив дослідження рельєфу в Придністров’ї, басейнах Пруту, Серету і Хоролу. В 1958-1982 pp. працював у Харківському університеті (з 1980 p. завідував кафедрою раціонального використання природних ресурсів і охорони природи). У 1960 р. С. I. Проходський очолив колектив молодих наукових працівників, що вперше в Україні розпочали систематичний геоморфологічний аналіз розвіданих нафтогазоносних структур і прогнозування за геоморфологічними ознаками нових родовищ газу і нафти. Дослідження поширювалися на території Дніпровсько-Донецької западини, Волино-Поділля, Південного Полісся. З 1966 р. на базі створеного колективу виникла лабораторія структурної геоморфології і неотектоніки. Серед учнів С. І. Проходського, що вийшли з надр цієї лабораторії, — українські географи, професори Харківського університету Ігор Григорович Черваньов і Володимир Юхимович Некос [10].

Доктору технічних наук І. Г. Черваньову належить низка досліджень з проблем структурної геоморфології окремих районів Дніпровсько-Донецької западини, Волино-Подільської плити, Полісся, Західного Сибіру. Він є автором робіт з теоретичної геоморфології, фізичної географії, математичних методів географічних досліджень, охорони природи і екології, геоінформаційних технологій.

Дослідження доктора географічних наук, професора В Ю. Некоса присвячені структурній геоморфології і неотектоніці, дистанційним методам географічних досліджень (запровадив поняття "радіофізична географія"), екології і охороні природи. Серед його робіт слід відзначити "Основы радиофизической географии" (1986), "Теория и методология исследования физических полей геосистемы" (1988 р, у співавторстві), "Основы общей экологии и неоэкологии" (1998). З 1988р. В. Ю. Некос очолює кафедру геоекології і конструктивної географії Харківського університету.

Розповідаючи про кліматологічні дослідження на Харківщині, не можна не згадати ім’я українського географа і метеоролога, професора Харківського університету Георгія Петровича Дубинсъкого. У 1945-1960 pp. він працював директором Харківського гідрометеорологічного інституту, з 1952 по 1989 pp. завідував кафедрою загальної фізичної географії і картографії Харківського університету. В 1960-1973 pp. — декан геолого-географічного факультету ХДУ. Під його керівництвом провадилося вивчення клімату Західного Сибіру, Кавказу, Європейської Росії, України, Харкова і області [4].

З 1989 p. кафедру фізичної географії і картографії Харківського університету очолює український картограф, доктор географічних наук, професор Іван Юрійович Левицький. Основні його праці присвячені проблемам комплексного сільськогосподарського і природоохоронного картографування. Під його керівництвом розроблені атласи сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств, районні атласи земельних ресурсів, серія природоохоронних карт Харківщини, "Атлас Харківської області" (1993). Він є автором монографії "Научные основы комплексного сельско-хозяйственного картографирования" (1975), співавтором навчального посібника "Геодезия с основами землеустройства" (1977), українсько-російського картографічного словника (1997) [6].

Дата добавления: 2015-06-04