Плоскі та сферичні дзеркала

Рис. 3.40 а

1. При відбиванні променів, що виходять із деякої точки А, від плоского дзеркала продовження відбитих променів сходяться за дзеркалом у точці А′, щолежить на прямій АА′, нормальної до дзеркала, причому площина дзеркала ділить цю пряму на два рівних відрізки (рис 3.40 а). Око, що перебуває перед дзеркалом, здатне сприйняти ці промені й утворити дійсне зображення точки (за рахунок заломлення променів у оптичній системі ока).

Рис. 3.40 а

Але на фотографічній пластині, розташованій перед дзеркалом, ніякого зображення, звичайно, не вийде. Тому зображення А′В′ називають уявним зображенням. Воно є прямим (тобто розташоване так само, як предмет) і рівне йому за розміром. Однак воно відрізняється від предмета, тому що правій стороні предмета відповідає ліва сторона зображення. При несиметричному предметі зображення й предмет виявляються несумісними.

Якщо промінь світла подає у двогранний прямий кут, утворений двома плоскими дзеркалами, то він відбивається паралельно напрямку свого приходу (рис. 3.40 б). Це справедливо й для тригранного кута. Такі «кутові відбивачі» були доставлені на поверхню Місяця й при їхній допомозі виконувалися точні оптичні виміри відстані до нього.

2. Сферичне ввігнуте дзеркало (невелика частина сфери радіусом R), зображене на рисунку 3.41, відіб'є промінь SA, щойде по радіусу, у напрямку того ж радіуса. Промінь SC, щойде під кутом β до радіуса, відіб'ється в напрямку CD і перетне перший промінь в точці F ₁. Точка О – центр кривизни дзеркала.

Рис.3.41

Умовимося вважати всі відстані від дзеркала позитивними і введемо позначення:

_× SC=α; F ₁ C =α ₁; OC=OA=R

Рис.3.42

Застосовуючи теорему площ до трикутників SCF₁, OCF₁ і SCO (рис. 3.41), знаходимо:

α ₁ α sin2 β = α ₁ R sin β + α R sin β,

sin2 β = 2sinβ۰сos β,

поділивши всі члени рівняння на α ₁ α sin β · R, отримуємо:

3.22

Таким чином, положення точки F₁залежить від кута падіння β. Отже, у загальному випадку дзеркало не забезпечить точного зображення точки, яка світиться. Але якщо обмежитися пучками променів, дуже близькими до вісі дзеркала (прямій, що проходить через його центр (полюс) і точкове джерело), то вираз (3.22) прийме вигляд:

3.23,

що свідчить про створення точкового зображення. Цим наближенням (осьові пучки) ми й будемо користуватися. Якщо точка нескінченно віддалена, так що від неї йде пучок променів, паралельний оптичній вісі, то вона відобразиться в точці F, що лежить на відстані R/2 від дзеркала (головна фокусна відстань), і ця точка називається головним фокусом.

Вираз (3.23) можна записати у вигляді:

3.24

Це рівняння називають формулою дзеркала. Видно, що при наближенні предмета АВ (рис.3.42) з нескінченності до головного фокуса його зображення А ₁ В ₁ переміщується від головного фокуса до нескінченно віддалених точок. Якщо ж предмет CD розташовується між головним фокусом дзеркала та полюсом дзеркала, то відстань до його зображення C ₁ D ₁ робиться від’ємною, тобто зображення йде за дзеркало й утворюється не реальними променями, а їхніми продовженнями — воно стає уявним.

При цьому дійсні зображення виявляються переверненими, уявні ж — прямими. Відношення розмірів Н ₁ зображення до розмірів Н предмета називають збільшенням:

3.25,

(із подібності трикутників А ₁ В ₁ О і АВО.).

Застосовуючи такі ж міркування до опуклого сферичного дзеркала, переконуємося, що його формула має той же вид, але знак радіус-вектора R від’ємний. Таке дзеркало (рис.3.43) дає тільки уявне зображення. Природно, що плоске дзеркало може розглядатися як граничний випадок сферичного при R →∞.

Оскільки умови відбиття не залежать від довжини хвилі, то біле світло, яке відбите від дзеркала, не вносить ніяких ускладнень. Тому широко поширені відбивні телескопи-рефлектори.

Рис. 3.43. Хід променів в опуклому дзеркалі

§3.2. Практичні заняття

Дата добавления: 2015-06-04