Житіє і страждання святого мученика Юстина Філософа

Місяця червня в 1-ий день

Святий мученик Христовий Юстин Філософ народився у Сирії Палестинській, у межах Самарії, у граді, що спочатку називався Сихем, а пізніше названий був Неаполісом Флавія. Батька мав славного благородством, але елліна вірою, і сам того ж ідолопоклонницького блуду був, перш ніж просвітився світлом святої віри. Старанний з юности був у навчанні книжному й успіхи робив в еллінській премудрості, бо гострий розум мав. Навчившись риторського красномовства, забажав філософського розуму і спочатку віддався в науку до одного зі стоїків, філософа, хотівши зрозуміти їхню мудрість. Було ж у нього бажання велике довідатися про божество — хто є Бог? Поживши в того стоїка-філософа якийсь час і про Бога нічого не довідавшись (бо ані не знав той стоїк Бога, ані не вважав потрібним учення про богорозуміння), покинув Юстин того вчителя і пішов до иншого, що був із так званих філософів-парипатетиків, до мужа, що видавався премудрим. Той через кілька днів почав розмову з Юстином про оплату, бо не хотів його учити задарма. Юстин же, бачачи, що той сріблолюбець, втратив повагу до нього, як до лихваря, що й імени філософа не вартий, бо не знає відречення від світських маєтків. З таких причин відкинув стоїків і перипатетиків, бажаючи вельми правдивої любомудрости, через яку можна прийти до пізнання Бога.

Прийшов до одного славного серед піфагорійських любомудрів учителя, який велів Юстинові навчатися спершу звіздарства, землемірства, аритметики, музичного мистецтва й инших якихось учень, кажучи, що учення ті найпотрібніші в цьому житті. Але Юстин подумав, що на ті науки треба витратити багато літ, користи ж душі від них ніякої. Нічого ж бо такого не чув від учителя того, аби бажання його серця, яке любов'ю божественною день за днем більше розпалювалося, задовільнило, тому й того вчителя залишив і до одного з платоніків, премудрість яких у ті часи мала велику славу і велике було їх пошанування, пристав, бо той філософ-платонік з подоби речей тілесних безтілесні і з утворення нижнього горішнє, з розуміння ідей бачення Бога навчити його обіцяв. Такий-бо був платонічної любомудрости визначений кінець, щоб від ідей приходити в богорозуміння. І возблаговолив у тому блаженний Юстин, сподіваючись бажану божественну осягнути мудрість, щоб знати Бога і Його благодаті сповнюватися. І перебував при тому учителеві досить часу, і скоро навчився Платонових догм та уставів, і став філософом серед еллінів досконалим і славним. Але ще не міг досягти правдивого християнського богопізнання, бо еллінські філософи Бога не як Бога прославляли, але змінювали славу нетлінного Бога на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів. Проте Юстин почасти утішався духом, вправляючись у богомисленні і повчаючись у богобаченні, скільки його ум, ще не просвітлений, осягнути міг.

Якось, коли ходив сам-один за містом, далеко, на безлюдному місці поблизу моря, і розумом про філософську мудрість розмірковував, побачив одного незнайомого чесного мужа — сивиною прикрашеного старця. Пильно до нього приглядався. І сказав старець: "Ти знаєш мене, що так уважно дивишся на мене?" Відповів Юстин: "Не знаю, дивуюся, що на цьому пустельному місці, де нікого не сподівався зустріти, бачу тебе". Мовив старець: "Родичі мої в той край пішли і, чекаючи на їхнє повернення, вийшов їм назустріч, щоб здалеку їх побачити. Ти ж що тут робиш?" Відповів Юстин: "Люблю на самоті ходити, аби про філософію без перепон роздумувати умом". Спитав старець: "Яку користь здобуваєш від філософії?" Відповів Юстин: "І що корисніше може хтось знайти від філософії? Вона — просвітителька розуму, керівниця і наставниця кожному помислу і життя правителька. Хто її добре пізнає, той невігластво і блуд инших бачить, наче у дзеркалі. Не може бути премудрости і справедливого використання ума без учення філософського. Тому годиться кожній людині її навчатися, аби знати корисне й некорисне, яких речей триматися, які ж відкидати". Сказав старець: "Хіба філософія приносить людині блаженство?" Відповів Юстин: "Справді приносить". Спитав старець: "Скажи мені, що таке філософія і яке її блаженство?" Відповів Юстин: "Філософія — це розуміння буття й пізнання істини. Блаженством її є того ж розуміння і премудрости дар". Спитав старець: "Якщо з філософії справді всі, що розуміють, пізнають істину, то ким, кажеш, є Бог?" Відповів Юстин: "Те, що ніколи не міняється, але завжди однакове й иншого всього буття причина, — це я називаю Богом". Старець же відповіддю тою насолодився, знову спитав: "Розуму ж ім'я для всіх речей спільне? Бо у всіх вміннях, якщо хтось у чомусь вправний, — розумним називається: чи в землемірстві, чи в кораблеплавстві, чи в лікуванні. І подібно в инших речах божественних і людських, чи не так? Скажи-бо мені знову: чи є якийсь розум, який породжує пізнання обох — і божественних, і людських — речей?" Сказав Юстин: "Є насправді". Знову старець: "То що, чи так само можна розуміти Бога, як же розуміти музику, чи аритметику, чи астрономію, чи щось таке?" Відповів Юстин: "Аж ніяк: инший-бо потрібний розум, щоб знати Бога, і зовсім инший — щоб осягнути якусь майстерність". Сказав старець: "Добре ти відповів, бо здобуваємо певне розуміння: одне — зі слуху і навчання, инше ж — із самого споглядання. Наприклад, якщо б розповів тобі хтось, що в Індії є якийсь звір, на жодного з инших звірів не подібний, не зміг би ти знати, який він, не побачивши своїми очима, ані иншому про те розповісти, не чувши сам від оповідача. Тут же спитаю: як-бо про Бога філософи ваші еллінські можуть правильно розуміти чи правдиво щось сказати, якщо не мають жодного Його пізнання, ані ніколи не бачили, ані не чули?". Відповів Юстин: "Не тілесними очима, о отче, бачимо божественну силу. Не так, як людина бачить щось із того, що на землі живе, але самим лише умом можна осягнути Бога, як же говорить Платон. Його ж учення я послідовник". Сказав старець: "Чи є в умі нашому якась така сила і стільки, щоб нею швидше, ніж тілесними відчуттями, якусь річ можна було пізнати і зрозуміти й невидиме осягнути?" Сказав Юстин: "Є, справді. І в Платона вона називається оком розуму. Дане воно, як він вчить, людині для того найголовнішого, щоб, очищене (любомудрим ученням) і просвітлене, змогло зріти саму божественну сутність, яка є причиною всіх речей, осяжних розумом, — не тих, що намальовані фарбами, не подобу якусь, ані не величність віку, ані не щось таке, що тілесними очима бачимо, але сутність понад усі сутності, неосяжну, неісповідиму, єдину добру і гарну. Бажання знати її є насаджене благородним душам — бо любить бути ними пізнаним і баченим". Таких слів старець люб'язно послухав, проте не задовільнився тим Юстиновим, від Платона вивченим, про Бога мудруванням як (без християнського ісповідання) недосконалим. І, з Платоном не погоджуючись, мовив: "Якщо Платон так вчить, як ти визнаєш, то чому він сам не пізнав, не побачив істини Божої, кажучи, що Бог невидимий і неосяжний для видимого творіння. Він сам небу, зорям, також дереву і камінню, на подобу людську витесаному, як самому Богові, поклоняється і перемінює істину Божу на брехню, віддається кумирослужінню і того инших навчає. Не думаю, що в Платона і в инших еллінських філософів є справжнє розуміння, яке до істинного богопізнання дійти може. Осуєтилися-бо в помислах своїх, і потьмарилося нерозумне їхнє серце, ті, що називалися мудрими, з'юродивіли. Кажу ж, що розум людський, не наставлений від Духа Святого і вірою не просвітлений, Бога ніяк не може знати і розуміти".

Коли те й більше старець про праведне богобачення, і про правдиве богошанування, і про инші божественні речі говорив, блуд же еллінських філософів викривав, дивувався Юстин. Тоді сказав: "То де і якого можна знайти учителя, що на істину наставляє, якщо у Платона та в инших філософів нема істини?" Тоді старець почав розповідати йому про святих пророків, кажучи: "У найдавніші часи, багато літ перед усіма філософами, були такі мужі святі, і праведні, і любі Богові, Духа Святого були сповнені, пророкували про ті речі, які нині відбуваються, називалися ж ті мужі пророками. Вони єдині від початку пізнали істину і людям її сповістили. Сповіщаючи, нікого не соромилися, не боялися, ніщо не переконало їх відступитися в якомусь слові від істини, ані марнославство не перемагало їх, але все те, що в одкровеннях від Бога бачили й чули, чисто, просто, правдиво і без страху розповідали. Є ж і нині Писання їхні, якщо їх хтось прочитає з вірою, велику йому принесуть користь і просвітлять ум до правдивого пізнання. Не хитрослів'ям-бо (ті пророки святі) ані якимись софістичними прикладами чи силогізмами підтверджують те, що кажуть, а простою бесідою саму істину розповідають. Адже вони самі були понад усі софістичні приклади найвірнішими свідками істини, бо в єдиного правдивого Бога, Творця всіх, вірили, і прихід у світ Сина Його Христа Господа наперед сповістили. Виявилися гідними довіри й тому, що деякі пророцтва їхні сповнилися, а инші сповнюються нині, і тому, що сказане підтверджували чудами, — чинили-бо дивне силою Божої благодаті, що зверху їм подавалася. Таких чуд не змогли б ніколи вчинити несправжні пророки, не Богом навчені, хіба б страшили людей якимись бісівськими привидами і примарами".

Так блаженний той незнаний муж до Юстина говорив, врешті мовив йому: "Насамперед молися належно до правдивого Бога, щоб відчинив перед тобою двері світла, бо ніхто ані бачити, ані розуміти не може Бога, лише той, кому сам Бог захоче відкрити. Відкриває ж кожному, хто шукає Його молитвою і зближається до Нього любов'ю". Те сказавши, старець пішов від нього і став невидимий, і ніколи ж після того Юстин не зміг того мужа ніде знайти і побачити. Що відчув у серці своєму після його відходу Юстин, сам пізніше, у бесіді з відомим юдеєм Трифоном, сповістив: "Вогонь, — казав, — якийсь запалав у мені, який прагненням Бога розпалював духа мого, і зросла любов до святих пророків і до тих мужів, що є Христовими друзями. Розмірковуючи над словами старцевими, пізнав, що то єдина правдива філософія, яку він мені сповістив, і почав читати пророчі й апостольські книги, і з них став філософом справжнім, тобто християнином істинним". Те про себе блаженний Юстин пізніше розповів Трифонові, відомим зробивши, який був початок його до Бога навернення, що від незнайомого того мужа, наче з неба посланого, наставлений був на путь праведну. Після душекорисної тої з богонатхненним старцем бесіди зразу постарався знайти християнські книги й почав читати Божественне Письмо із сердечним старанням. Порівнюючи давні пророцтва сивіл зі звіщаннями святих пророків про воплочення Христове від Пречистої Діви, про Христові Страсті, про Суд майбутній і кінець видимого світу, бачив їх у всьому між собою співзвучними, дивувався і помалу (навчав його всередині Святий Дух) до досконалішого пізнання Бога і Божого Сина приходив. Підсміхався ж собі над еллінським безумством і до християнської схилявся віри, день за днем множилося в ньому духовне прагнення до благочестя. Але траплялося й таке, що душу, яка прагнула християнського благочестя, від доброго наміру відвертало немало. Були ж це часті й люті на християн гоніння і багато безчестя, сорому, чуток про нечувані гріхи, що на них погани брехливо говорили. Казали, наче християни на своїх сходинах нічних, погасивши свічки, разом гасять і свічу чистоти, взаємною осквернюються нечистотою, і наче, на подобу звірам, людське їдять м'ясо. Такими й їм подібними мерзотами елліни і юдеї ганьбили невинних християн серед людей, і вірили брехні нечестиві й безумні люди, наче самій істині; і християн праведних, хоч і святими ті були, ненавиділи й ганьбили, зневажали і відкидали всі невірні, наче превеликих беззаконників, у важких гріхах винних, і віддавали лютим і всіляким смертям.

Такі речі спочатку зупиняли Юстина в намірі приєднатися до християн, проте не цілком вірив у злі їхні діла, добре відаючи, що часто народний нерозважний суд невинних засуджує, наче винних, і чистих, наче сквернителів, неславить, і праведних приймає за грішників. Бачачи ж християн, безстрашних у відповідях на судах, мужніх у муках, що всю видиму красу світу цього, наче гній, зневажають і добровільно на муки за Господа свого віддаються і, наче на бенкет, на смерть поспішають, розмірковував собі, кажучи: "Не є правдою те, що говорять про християн, наче такі мерзоти чинять. Любострасний-бо грішник, що нестримно бажання тілесні задовільняє і в їдженні м'яса людського насолоди шукає, боїться смерти, не терпить мук, не віддався б так добровільно на рани, бо втікає від них. І якщо якомусь підпаде судові, намагається всіляко вивернутися від нього і великою платою викуповується від кари, аби й далі безжурно жити у здоров'ї і похотями своїми більше насолоджуватися. Християни ж — не такі, вибирають добровільно страждати за Христа, у Нього ж вірять і воліють смерть понад життя. То як у них така любов до гріха може бути?" Так міркуючи, допитувався точно про життя християнське й достеменно довідався, що чисті й непорочні в страху Господньому перебувають, зберігаючи чистоту свою пильно, постом і повстримністю умертвлюють себе щодня, часто моляться і у всіляких добрих ділах перебувають завжди. Про те точно довідавшись, полюбив їх вельми і приєднався до них усім серцем. І прийняв хрещення святе, і став великим послідовником Христової віри, словами і писаннями борючись з еллінами і юдеями, і став нездоланним Христовим воїном, міцним і мужнім подвижником, шукаючи спасення душам людським, різні обходячи краї, навчаючи і проповідуючи про ім'я Христове і навертаючи невірних до Бога від блуду їхнього.

Прийшов же і до Риму як філософ, в одяг філософа одягнений, і мав учнів із собою, і сходилося до нього багато людей заради науки, утворив же училища, під виглядом зовнішньої любомудрости учив правдивої християнської філософії. Зустрів же там Маркіона-єресіярха, висловив йому великий спротив й осоромив, і книги проти його єресей, як же і проти инших єретичних учень, написав. Там-таки у Римі був один поганський філософ Крискент Кіник, великий ворог християн, з тим філософом нечестивим істинний християнський філософ святий Юстин ненастанну мав боротьбу словесним змаганням і книг писанням. Той-бо Кіник нечисте і пребеззаконне життя мав, ненавидів християн, які жили за Богом цнотливо, і заздрив добрій славі Юстиновій, бо Юстина і за премудрість його богонатхненну, і за непорочне життя його всі римляни славили й шанували. Злостився тому Кіник, багато християнам приписував брехливо ганебних діл, хотів зганьбити серед людей й опоганити Юстина і вірних, що з ним були, і нацьковував на нього нечестивий люд. Те чуючи і бачачи, святий Юстин мовив: "Я бажаю страждати за віру Христову і вбитий бути від невірних. Думаю ж, що той Крискент Кіник влаштує мені смерть. Кіник же, кажу, безумний любить гордість понад мудрість, недостойний звання філософа, бо відкрито сміє стверджувати, наче християни безбожні, не мають Бога і багато чинять беззаконь. Так ображає нас з ненависти і злости своєї і гірший від простих людей, бо вони нічого не сміють говорити про речі, яких не знають".

Царював тоді в Римі Антонін, який після Адріяна настав. Той Антонін сам не був лютий на християн, проте, за законами царів попередніх, нечестиві ідолопоклонники, що при владі були, з превеликої ненависти й захланности хотіли ще й розграбовувати маєтки християнські, гонили християн й убивали, наче не так через віровизнання імени Христового, як через великі беззаконня, в яких наклепники брехливо звинувачували вірних, і віддавали їх на суд, без слідства різними карали смертями. У ті часи трапилася в Римі така річ: жінка одна невірна, що нечисто жила, чувши від християн слово про істинного Бога й учення про цнотливе життя, про винагороду для праведних і про муку для грішних, розчулилася душею й повірила у Христа. Мала ж чоловіка, що в невірстві ідолопоклонницькому і в нечистотах тілесних безмірно валявся, переконувала його всіляко, хотіла на повстримне життя наставити й до істинної віри навернути. Бачачи, що ніяк не може його виправити, шукала, як звільнитися від союзу подружнього з ним, щоб не осквернятися більше його нечистотами.

Чоловік же, довідавшись, від якого християнина навчена була віри християнської жінка його, пішов до єпарха градського, жаліючись на нього. Мав же християнин той ім'я Птоломей. Взяли раба Христового Птоломея і в смердючій темниці утримували довго, тоді на суд вивів його єпарх і на смерть засудив. Стояв же там у час неправедного того суду один муж на ім'я Лукій. Він, бачивши блаженного Птоломея, невинно засудженого, сказав до судді несправедливого: "З якої причини, о єпарху, передаєш на смерть мужа невинного? Не перелюбник, не насильник, не вбивця, не злодій, не переслідувач, ані в жодному иншому беззаконні не є викритий, але з однієї причини — що визнав себе християнином". Єпарх же грізно на нього поглянув, люто мовив: "Може, і ти з християн?" Відповів Лукій: "Так, я християнин". Він же і його на смерть схопити звелів. Приєднався до тих двох християн і третій один друг, що християнином себе голосно визнав. І всі троє поклали за Христа душі свої.

Про таке несправедливе убивство святих довідавшись, блаженний Юстин розчулився вельми і написав згорток (що називався "Апологія"), який невинність християн виявляв, блуд і зло ідолослужителів викривав, і віддав цареві і синам його, і всьому сенатові, безстрашно на муки і смерть за Христа наважуючись. Цар же уважно прочитав той згорток, подивувався премудрості християнського філософа і не лише не розгнівався на нього і не стратив його, а й похвалив ученість його. Викрив-бо Юстин у згортку тому звабу богів еллінських, силу ж Христову описав ясно, наклепи, що на християн зводили, брехливими показав, цнотливе і праведне життя християн зробив відомим. Розчулився тому цар, дав наказ не мучити християн за визнання імени Христа, не грабувати маєтків їхніх, хіба якщо на котромусь з них виявиться провина гріховна, справді суду і кари достойна. Той наказ царський святий Юстин переписав, від царя вільно відпущений був і пішов з царевої волі до Азії, де тоді найбільше християн гонили. І в Ефес прийшов в одязі філософа, якого не залишав до кончини своєї, наказ царевий всім оголосив і проповідував, і в навколишні краї і гради послав його. Й утішилася Церква Христова, гоніння на якийсь час зупинилося, і радість була вірним велика. Там перебуваючи, святий Юстин полеміку мав з премудрим рабином юдейським Трифоном і переміг його зі Старозавітного Писання. Про цю суперечку (як і про вищезгадану "Апологію") просторе слово в книзі Юстиновій уміщене. По довгім часі Юстин святий знову з Ефеса в Італію повернувся, на шляху своїм всюди як апостол Христа проповідував, юдеїв та еллінів перемагаючи, навертаючи їх до святої віри, вірних же утверджуючи. Коли ж він прийшов знову до Риму, зрушився на нього більшою ненавистю і більшою злістю вищезгаданий еллінський філософ Крискент Кіник, з яким Юстин святий часто мав суперечки, завжди його перемагав і перед усіма соромив. Тому злостивець той, не мігши йому протистояти і не знаючи, що инше вчинити, склав на нього наклеп великим обманом перед римським судом. Взяли-бо святого як винного у злі, і в путах мучили, і допитували його на суді, та жодної провини не знаходили. Заздрісник же, боячись, щоб не відпустили Юстина, приготував таємно смертельну отруту і нею підступно убив нездоланного воїна Христового. Так кончину прийняв істинний християнський філософ святий Юстин, залишивши після себе багато писань, Церкві Христовій дуже потрібних, сповнених премудрости Святого Духа. Ставши ж перед подвигоположником Христом Господом, прийняв від Нього вінець страдницький, і зарахований був до лику святих мучеників, що славлять Святу Тройцю, Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.

Дата добавления: 2015-06-04