Про народження і дитинство преподобного Онуфрія

Цар один у Персії, ім'я якого, на думку літописців, Нарсит, жив у той час, коли в Римі Диоклитіянв царював. Той Нарсит не мав синів, а дуже хотів мати, і молився за те до Бога. І через довгі роки його подружнього життя жінка його зачала цього блаженного Онуфрія. Ненависник єства людського диявол, хотівши перепону зробити добру, що мало статися, перетворився в подорожнього одного чоловіка, прийшов до царя, осібно з ним розмовляв і сказав: "Знай, о царю, що жінка твоя плід, в утробі її зачатий, має не від тебе, а від одного з рабів твоїх. Якщо хочеш знати правду, зроби те, що скажу тобі: Коли народиться хлоп'я, звели розпалити вогонь на місці високому й вкинути дитину у вогонь. Якщо не згорить, то буде знамення, що це твоя власна дитина, якщо ж згорить, будеш певний, що з перелюбу народжене". Тим словам повірив цар і вельми сумний і розгніваний був на свою царицю, проте таїв те в собі до відповідного часу. Коли ж настав час родити жінці, народився хлопчик. Замість того щоб радіти через народження сина, батько, сповнений суму, вогонь великий розпалив і вкинув дитину в полум'я. Всемогутній Бог, оберігаючи немовля чудесною своєю силою, зберіг дитину у вогні неопалимою, живою і цілою. Ще ж і те дивно було бачити, що хлоп'я у вогні малі й слабкі рученята долоньками склавши, піднесло до неба, наче до Бога молячись. Те бачачи, батько вельми здивувався і вжахнувся, і пізнав, що був зваблений від диявола. Коли ж вийняли дитину з вогню неушкодженою, явився цареві ангел Господній, суворо на нього сварячи, що повірив звабливому підступу ворожому. Він звелів, кажучи: "Візьми дитину і неси її в пустелю, куди тебе Бог наставить, бо та дитина буде великим другом Божим, назви йому ім'я Онуфрій". Цар же, не гаючись, встав і, дитину взявши, Божим провидінням проваджений, пішов до гір і пустель Єгипту. І зустріла його олениця біла, послана від Бога, щоб годувати молоком дитинча. Та олениця прибігла до царя, припала до ніг його, наче кланяючись, і приєдналася до них, ішла з ними і годувала дитину своїм молоком. Це бачачи, батько дивувався дивному Божому провидінню і промислу щодо дитини. І говорив: "Нині знаю, що цей мій син має бути другом Божим". Коли ж ішли довгий шлях, дійшли до тиваїдських меж у краю єгипетському і до града Єрмополя прийшли. Був же там монастир не дуже далеко від града, на місці усамітненому й гарному, називався Єритський. У ньому було сто добродійних ченців. І наказав Бог цареві, аби там віддав сина свого. Коли ж цар прийшов до монастиря того, авва обителі здивувався цареві, що з Персії до них прийшов, і прийняв його з великою честю. Розповів цар авві все про хлоп'я детально, і як Божим велінням до монастиря їхнього дійшли. Авва ж із подивом слухав і запитав: "Як і хто може в нас годувати дитину цю, що материнських грудей потребує, коли в монастир наш жінці заходити не можна?" Відповів цар: "Так само, як дотепер Бог годував дитинча через цю оленицю, що з нами прийшла, так і до кінця через неї буде годувати". Так цар віддав Богові свого сина й авві його вручив і повернувся до себе. А олениця залишилася при монастирі й годувала немовля до трьох літ. Коли ж виповнилося три роки, пішла тварина в пустелю, а хлоп'я спільну їжу почало їсти. Коли ж був семилітнім хлопцем, приходив часто до пекаря, випрошував окраєць хліба і ніс на паперть церкви, де була ікона Пречистої Діви Богородиці, що тримала на руках немовля Господа нашого Ісуса Христа. І ходив Онуфрій до ікони, наче нерозумний ще хлопець, говорив до немовляти, якого Діва на руках тримала, на іконі зображеного, наче до живого, кажучи: "І ти також малий, як і я, проте я ходжу до пекарні, і прошу хліб і їм, а ти ніколи не їси. Чому так? Прийми мою частку і їж". Зображений немовля Христос, наче живий, простягав ручку свою, беручи з руки Онуфрія хліб. І видно було, наче їсть. Таке дивне чудо не раз ані двічі, але багато разів діялося. Старець же з пекарні, бачачи хлопця, що часто хліб брав, почав назирати за ним, куди хліб носить, і спостеріг, що в церкву з хлібом йде. Пішов за ним здалеку і прийшов до паперті, побачив, яке чудо діялося, — налякався вельми й пішов сповістив те авві й иншим досвідченим старцям. Ті також жаху сповнилися, чуючи таке. Навчив-бо авва пекаря так: "Коли хлопець Онуфрій попросить у тебе хліба, скажи йому: "Іди попроси в того, кому стільки разів сам давав". І зробив так пекар, як був навчений. Зранку не дав Онуфрієві хліба, коли той просив, і сказав: "Іди попроси в того, кому ти давав". Голодний був хлопець, почав плакати і пішов до ікони Пречистої Діви Богородиці. І сказав до зображеного немовляти Христа так: "Каже пекар, що Ти даси мені свого хліба, він-бо свого не хоче мені дати". І зразу зображене немовля Христос подав йому хліб найкращий, чистий, наче сніг білий, і теплий. Такий же був хліб великий, що його семилітній хлопець з трудом міг понести. Взяв же Онуфрій з руки Христової хліб той і ніс його з трудом — ледве міг нести. Прийшов з ним до авви, по-дитячому нахваляючись: "Ось мені дав дитина Христос". Авва ж вельми дивувався чудові тому, скликав усіх монахів і показав їм предивний той хліб. І звелів пекарю швидше розповісти перед усіма те, що бачив, тоді й отрока Онуфрія всі просили розповісти, як з руки Христової хліб прийняв. І почали всі великим голосом славити Бога. І розділили хліб той всім на благословення. І ті, що хворіли, скуштувавши чудесного хліба, здоров'я отримували, хлопця ж Онуфрія за ангела Божого в себе мали. Досягнув же Онуфрій десятилітнього віку й пішов у пустелю, як же в житії його повість Пафнутієва розповідає, і було всіх років Онуфрія преподобного сімдесят. Прожив у монастирі літ десять, а шістдесят у пустелі.

Котрий це був преподобний Пафнутій, який знайшов преподобного Онуфрія, — невідомо, бо в історіях церковних і патериках згадано різних Пафнутіїв.

Один Пафнутій був єпископом у Горішній Тиваїді — одному з країв єгипетських. У часи Максиміяна нечистивого царя римського, за Христа постраждав — вибрали йому праве око. Він після того за царювання великого Костянтина був на першому в Нікеї Вселенському соборі, і коли хотіли святі отці законопокласти те, аби світським пресвітерам і дияконам жінок не мати, вставши посеред собору, велегласно возвав, кажучи: "Не кладіть важкого тягаря і нелегкого до ноші ярма на служителів церковних". І протистояв той святий Пафнутій у цьому питанні всім святим отцям твердо, хоч і сам дівственником був з лона матері своєї. І ніхто нічого супроти слів його не відповів. І залишилося те питання на вільний розгляд кожному. І відтоді східні пресвітери і диякони аж дотепер у благословенне подружжя вступають. Пишуть про те грецькі історіографи: Сократ (книга 1, глава 8), і Созомен (книга 1, глава 22), і Никифор (книга 8, глава 19). Про того самого Пафнутія пам'ять у мучиникослов'ї римському розміщена в 11-ий день вересня. А в місяцесловах руських його ніде не згадано, ані в Прологах. І справді дивно, що такого угодника Божого, що за Христа страждав, на першому Вселенському Соборі між отцями був не останній, законне подружжя для єреїв і дияконів світських утвердив, не шанують у церкві пам'яттю, як же инших святих шанують, а було б достойно і праведно, аби принаймні світські єреї і диякони його окремою пам'яттю і службою вшановували.

Инший Пафнутій — мученик — також у Єгипті в пустелях жив. Він у царство Диоклетіяна за Христа постраждав, розп'ятий був на Фініці, його згадує Пролог у 25-ий день місяця вересня.

Инший Пафнутій жив в Олександрії Єгипетській — батько преподобної Єфросинії. Його шанують 25-го вересня.

Инший Пафнутій, також єгипетський, навернув до покаяння Таїсію-блудницю. Його ж пам'ять у 8-ий день місяця жовтня.

Инший Пафнутій — учень преподобного Макарія Олександрійського (19-го січня). Він розповідав, як гієна сліпе щеня своє принесла до преподобного Макарія задля зцілення.

Иншого Пафнутія, прозваного Кефаль, у книзі Руфиновій у пророцтвах отцівських, у книзі Паладієвій у главі 91-ій згадано. Вісімдесят років в одному одязі ходив. Ще ж і в Прологах знаходимо Слова про різних преподобних Пафнутіїв.

Місяця листопада в 21-ий день Слово про Пафнутія-монаха, який врятував розбійника, випивши чашу вина.

Місця березня в 9-ий день Слово про Пафнутія-монаха, який молився до Бога, щоб сповістив йому, на кого він подібний. І прийняв сповіщення, що подібний на старійшину села.

Про того ж Пафнутія того ж місяця у 27-ий день Слово, що подібний на сопілкаря.

Не відомо, котрий зі всіх тих Пафнутіїв зустрів преподобного Онуфрія.

Дата добавления: 2015-06-04