Житіє преподобного отця нашого Єфрема Сирина

Місяця січня в 28-ий день

Єфрем святий був із краю Сирійського родом, із града Едеса, від християнських батьків народжений у роки великого Констянтина-царя і дожив до років царя Теодосія Великого. З юного ж віку відрікся світу, і, пішовши в пустелю, став ченцем, і прийняв від Бога дар премудрости, і текла з уст його благодать, як солодка ріка, що напоювала розчуленням душі всіх, що слухали його повчань. Було ж те передзнаменоване перед віком його: коли дитиною ще був, батьки бачили про нього видіння таке: лоза виноградна зійшла на язику дитини і, вирісши, сповнила гілками і гронами всю піднебесну, і всі птахи небесні, збираючись, їли з плоду виноградного, і скільки вони їли, виноград більше множився. А коли вже в горі пустельній Єфрем святий, великого розчулення і зворушення сердечного сповнений, инокував, хтось із богоносних отців бачив у сні мужа страшного, який ангеловидно сіяв, тримаючи в руці згорток хартії і питаючись: "Хто може прийняти і зберегти згорток цей?" І був до нього голос зверху, що говорив: "Ніхто, окрім Єфрема, угодника Мого". Стояв же перед ним Єфрем і відкрив уста свої, муж явлений вклав згорток в уста Єфремові, той же з'їв і проковтнув. Після цього скоро почав преподобний Єфрем говорити і писати слова корисні, які кожного, хто їх читав і слухав, розчулити, у страх же Господній привести і на покаяння наставити могли. Як же явно є в богонатхненній його книзі. Але й инший один із великих святих старець подібне про святого Єфрема бачив у сні видіння. Бачив ангельські сили, які з небес за велінням Божим сходили, що мали в руках згорток, списаний всередині й зовні, і говорили один до одного: "Хто цей згорток має прийняти?" Й одні говорили — той це [ім'я називали], инші ж другого на ім'я згадували, а инші відповідали, кажучи: "Справді святими є і праведними згадані, але жоден із них не може прийняти цього згортка, лише Єфрем, покірний і смиренний серцем". І бачив старець, як Єфремові віддано той згорток. Вставши зранку, чув блаженного Єфрема, що говорив учительні слова до братії, і наче джерело кипіло з його уст: витікали-бо з них слова, переповнені користи великої. І повірив, що все, що виходить з уст його, є від Духа Святого, і прославив Бога, що дав таку благодать рабам Своїм.

Хотів колись преподобний Єфрем увійти в Едес. Помолився до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, сподоби мене бачити град Твій, і коли я буду заходити в нього, пошли назустріч такого чоловіка, який би корисно з Писання поговорив зі мною". Коли так помолився, наблизився до граду. Входячи у ворота, зустрів жінку-блудницю, і, бачивши її, раб Божий став, опечалений, і говорив в думці до Бога: "Господи, зневажив Ти моління раба Твого: як-бо має оця книжними словами змагатися зі мною?" Стояла і жінка, дивлячись на нього. І сказав до неї Єфрем святий: "Скажи мені, жінко, чому стоїш, дивлячись на мене?" Відповідала жінка: "Дивлюсь на тебе, як та жінка, що від мужа була взята. Ти ж не дивися на мене, але дивись у землю: з неї ж взятий ти". Це почувши, Єфрем подивувався такій її відповіді і прославив Бога, що дав жінці таку мудрість і розум, що не зневажив Господь моління його, і, увійшовши в град, перебував у ньому днів багато. Випадково ж поблизу хатини тої, в якій же перебував, жила инша жінка-блудниця, по сусідстві з ним. Вона, неприязню бісівською навчена, захотіла образити старця і, відчинивши віконце, що мала між стіною його, побачила святого, що стояв і варив собі їжу. І покликала його жінка, говорячи: "Благослови, пане". Поглянув же преподобний на віконце і, бачивши, що вона заглядає, сказав до неї: "Господь благословить тебе". Сказала жінка: "Чого бракує до їжі твоєї?" Відповів святий: "Три камені і трохи глини треба, щоб загородити віконце, в яке сюди заглядаєш". Жінка ж безсоромно сказала йому: "Сказав ти це перше і заборонив мені, а я лягти хочу з тобою, ти ж першим словом відкидаєш мене". Відповідав Раб Божий, говорячи до неї: "Якщо хочеш лягти зі мною, то прийди на те місце, де я скажу, і ляжемо разом". Сказала блудниця: "Назви місце, і прийду". Відповів Єфрем святий: "Якщо захотіла мене, то на иншому місці не зможеш лягти зі мною, лише посеред града". Сказала жінка: "Чи ти не соромишся людей?" Відповідав святий: "Якщо соромимося людей, то наскільки більше соромитися, разом же і боятися, годиться Бога, який знає таємниці людські, бо Він має судити весь світ і воздати кожному за ділами його". Це чувши, блудниця розчулилася словами його і, прийшовши, припала до ніг його, плачучи і говорячи: "Рабе Божий, настанови мене на путь спасіння, нехай позбудусь багатьох своїх злих діянь". Преподобний же Єфрем, наставивши її багато зі Святого Письма, утвердив її в покаянні і, віддавши в монастир жіночий, врятував душу від нечистого беззаконня. Знову инша сісверниця до преподобного Єфрема, який кудись ішов, приступивши, зваблювала його на гріх, щоб хоч розгнівати його, бо ніхто ніколи не бачив його розгніваним. І сказав до неї преподобний: "Іди за мною". І йшла за ним жінка. Коли наблизилися до якогось багатолюдного місця, сказав до неї: "Тут хочу, щоб ми лягли і здійснили гріх". Вона, бачивши людей, сказала йому: "Як можемо тут те зробити, де стільки люду, чи не сором?" Сказав до неї преподобний: "Якщо людей соромишся, наскільки більше маємо соромитися Бога, який знає таємниці серця". І пішла від нього жінка осоромлена, не можучи святого ані на гріх звабити, ані на гнів зрушити. Муж-бо був направду незлобливий, і покірний, і зовсім негнівливий. Про його негнівливість розповідається і таке, що коли постив у пустелі, учень його у звичний час приносив йому їжу. Одного ж разу, нісши, випадково розбив в путі ненароком посуд, де була їжа, і боявся гніву старцевого. Той же, бачивши учня засмученого, сказав до нього: "Не сумуй, брате, якщо-бо не захотіла прийти до нас їжа, то ми підемо до неї". І пішовши, сів при розбитому посуді і, збираючи страву, їв — настільки був безгнівний. І говорять про нього, що, відколи став ченцем, не розгнівався ні на кого ж ніколи.

Відкрито було преподобному Єфремові про святого Василія Великого: бачив-бо у видінні стовп вогненний, що неба сягав, і чув голос: "Єфреме, Єфреме, яким же бачиш цей вогненний стовп, таким є Василій". Захотів-бо бачити святого Василія і в Кесарію Кападокійську пішов. Знайшов його в церкві, коли повчав людей, і почав його славити великим голосом, говорячи: "Воістину великий є Василій, воістину стовп вогненний Василій, воістину Дух Святий говорить устами його". Говорили деякі з народу: "Хто цей подорожній, що хвалить архиєпископа? Ось підлещується до нього, щоб прийняти щось у руку". І після відпусту церковного, коли преподобний Єфрем зі святим Василієм у дружню бесіду прийшов, спитав його святий Василій: "Нащо так похвалами славив мене?" Відповідав преподобний Єфрем: "Через те, яр бачив голуба білого, який сидів на правому твоєму плечі і говорив на вухо те, що ти до людей казав, ще ж і вогненний язик промовляв устами твоїми". Говорив йому Василій: "Справді, як же чув про тебе, так нині бачу, пустинний жителю і любителю безмовности. Написано у пророцтві Давидовому: "Єфрем міць голови моєї". Справді і тобі ці пророчі пасують слова, бо багатьох, на доброчинство наставивши, скріпив, лагідність твоя і незлобливість сердечна, як світло, всім сіяє". Освятив же його святий Василій пресвітером і відпустив з миром. Проте [як же про нього мовиться] ніколи він не хотів літургісати, недостойним себе вважаючи, щоб служити таким Божественним великим Таїнствам, — ними ж, від инших здійснюваними, причащатися часто хотів, а у пресвітерському чині для спасіння инших служив старанно, слово Боже проповідуючи. Мав же любов велику до преподобного Аврамія-затворника, його ж пам'ять у жовтні-мі-сяці в двадцять дев'ятий день вшановується, і часто один одного відвідували й один одного корисними бесідами розчулювали. А коли блаженній Марії, анепсїї Аврамовій, сталося від ворога зваблення, багато Єфрем преподобний молитвами своїми для спасіння їй поміг: дуже-бо серцем переживав за грішниками і про виправлення їхнє вельми турбувався. Перебував преподобний Єфрем то в пустелі на безмовності, для Бога працюючи, де ж і учнів багато зібрав, то — велінням Божим — у граді Едесі, багатьох людей до покаяння приводя-чи і загиблі душі здобуваючи Богові повчаннями своїми. На-стільки-бо в душекорисних словах був щедрий і благодаті Божої сповнений, що часом потреба була йому говорити до Бога: "Зупини, Господи, води Твоєї благодаті", бо багато разів знемагала його гортань від голосу і язик від говоріння, слова ж його не закінчувался, розум його глибиною премуд-рости і розуму наводнений був. Ще ж і смиренний був вельми, великого пошанування людського і минущої слави зовсім уникаючи. Якось хотіли люди викрасти його на єпископство, хоч не хотів. Він же, про те довідавшися, зробився юродивим і бігав по торжищі, волочачи за собою свій одяг, наче безумний, і, хапаючи хліби й овочі, що продавалися, їв. Те бачивши, люди думали, що він не при умі, а він втікав із гра-да, ховався, поки не був инший єпископом поставлений на те місце, на яке його хотіли. У молитві був безперестанний удень і вночі, мав же дар розчулення і сліз, завжди плакав, згадуючи день судний, пишучи й говорячи про нього багато. Мало вживав сну, мало ж куштував і їжі — стільки лише, щоб не знемогти й не померти від голоду і неспання. Безкорисливий був зовсім, любив убогість понад багатство, як же і говорить сам про себе у своєму заповіті. Єфрем ніколи ж не мав золота, ані срібла, ані калитки, доброго-бо слухав учителя Христа, Який казав: "Нічого на землі не відкладайте". У ті роки був Аполінарій-єретик, зле мудрував про Вопло-чення Господнє. Хитрий же у словах і в еллінській премудрості досвідчений, бентежив Церкву Божу вельми, багатьох зваблюючи у свою єресь. І був тому єретикові весь труд з юности його аж до старости і все старання, щоб зруйнувати Церкву православних і до свого привести зловір'я. І написав багато проти правовірних книг, найбільш відомі дві, в них же вся душешкідлива його була хитрість. І їх наче якусь зброю використовував, чинячи боротьбу змаганнями з благочестивими. Були ж ті його дві книги на збереження покладені у якоїсь жінки, перелюбниці його. Довідавшися про книги ті, преподобний Єфрем вигадав проти єретичної хитрости дивну хитрість. Прийшов-бо до жінки тої таємно і хвалив вельми Аполінарія, себе самого називаючи його учнем, що незбагненної премудрости від нього навчитися наче бажає. Просив її, щоб книги, які в себе Аполінарієві має, дала йому на короткий час, щоби з них дещо найзначніше переписати коротко. Жінка ж думала безсумнівно, що справді є учень полюбовника її, дала йому обидві книги, заповідавши, щоби знову скоро повернув їй, нікому ж про них не розповідаючи. Взявши-бо книги, святий Єфрем поніс їх у свою обитель і, зробивши клей, всі в них листки, по одному розгортаючи, клеїв один до одного. І поклеїв так усі, що обидві книги були наче одна деревина чи камінь — ні одна сторінка не могла ніяк від іншої від'єднатися, і відніс жінці. Вона ж, взявши і всередину не дивлячись, поклала їх на своєму місці. Після цього трапилося бути суперечці правовірних з єретиком Аполінарієм, який постарівся вже, і коли в нього не вистачило хитрости до суперечки: збідніла пам'ять через старість, — захотів із книг своїх перемогу над правовірними скласти. І, взявши їх, не міг розгорнути, бо, міцно склеєні, закам'яніли. Сповнився-бо сорому великого і пішов зі собору переможений і осоромлений — і скоро від туги й сорому великого позбувся життя цього, погано викинув окаянну свою душу. А преподобний отець наш Єфрем, досить років богоугодно поживши і багатьох до спасіння привівши, передбачив свою кончину і, заповіт учням своїм повчальний написавши, трохи похворівши, у глибокій старості відійшов до Господа. Чесне ж його тіло поховане було в обителі його, що в пустелі, у межах Едеських в Сирії. А душа його свята стоїть нині перед престолом Владики, клопочучись за нас, щоб прийняли прощення гріхам нашим молитвами його, благодаттю ж і милосердям Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж Слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного Палладія-пустельника, який молитвою воскресив мертвого. Купець-бо один через золото убитий був і кинений вночі перед дверима хатини преподобного. Люди удень мертвого знайшли, взяли Налладія як убивцю і хотіли мучити його за законом град-ським. Святий же помолився до Бога, воскресив убитого і так позбувся неповинної напасти. И инших багато чуд учинивши, преподобний відійшов до Бога.

Дата добавления: 2015-06-04