У той самий день страждання святого священомученика Садота, єпископа Перського, і тих, що з ним - ста двадцятьох вісьмох

Після кінця страждань святого Симеона, єпископа перського, прийняв його престол святий Садот у градах перських, що Салік і Ктисофон назваються. Одного дня бачив страш ний сон Садот святий і, вставши, прикликав клир свій, пресвітерів і дияконів (всі-бо поховалися зі страху перед царем] і почав розповідати їм, кажучи: "Бачив цієї ночі уві сні драбину, її ж верх неба сягав, і стояв на ній святий єпископ Симеон у великій славі. І возвав до мене, що на землі був, велегласно кажучи: "Зійди до мене, Садоте. Зійди і не бійся, бо я вчора зійшов, а ти нині зійди". Це я бачив і чув, вірю, що на муки за Христа схоплений буду. А те, що каже "я вчора зійшов, ти ж нині зійди", означає, що він минулого року постраждав, я ж цього року мучений і убитий буду". І почав клир свій навчати, кажучи: "Брати мої любі й отці, любімо Бога всією душею і Господа нашого Ісуса Христа всім помислом й одягнімося в лати віри, не біймося ніякого зла. Смерти-бо і заколення, якщо прийде на нас, не жахаймося, але кожен із нас нехай стане як добрий воїн Ісуса Христа. Бо якщо помремо, помремо як досконалі, якщо ж живемо, живемо як праведні, умрімо ж за Спасителя нашого, і якщо меч причиною буває вічного життя, не біймося меча, щоб вічне життя прийняти. Поки день, берімося за діло, щоб збагатитися нетлінними благами й отримати честь і славу безконечну в Небесному Царстві, і залишимо останньому християнському родові ім'я наше славне. Браття, молім Бога нашого, щоб скоро у сповнення привів видіння моє, бо той, хто духовний, той з радістю, і бажанням, і любов'ю великою чекає мученичої за Христа смерти, і не боїться той, що готовий. Для тілесного ж — година смерти страшна й жахлива. Добродійні мужі з ревністю і великодушністю такої смерти самі шукають, щоб нею життя вічне унаслідувати, а ті, що ліниві й недбалі, ті, смерть бачучи, ховаються. Ті, що люблять Бога, до Бога сходять. Ті, що люблять світ, у світі перебувають. Одні-бо звільняються від тіла з радістю і веселістю, инші ж залишаються в житті цьому на біди і зітхання".

У другий же гоніння рік прийшов цар перський Саворій у вищезгадані міста Салик і Ктисофон. І донесли йому на святого єпископа Садота, його ж ім'я тлумачиться як царевий друг: справді-бо, люблячи Небесного Царя з цілої душі своєї і всією силою, досконалим був повстримником, сповнений віри і правди. Був же наслідувачем святого Симеона, його ж престол святительський унаслідував. Послав же цар Саворій воїнів взяти єпископа з клиром його, і з иншими багатьма христянами, і чорноризцями числом сто двадцять вісім. І всіх разом, залізними веригами зв'язаних, замкнули у в'язниці, у місці похмурому, смердючому і страшному. І страждали вони великою скорботою та муками п'ять місяців. Безбожного царя нечестиві слуги, тонкими мотузками через ціле тіло кожного мученика зв'язавши, стиснули деревом, що й кості їхні ламалися, і шкіра тріскала, і терпіли біль великий святі. Ті, що мучили їх немилостиво, казали: "Поклоніться сонцю і вогню і вчиніть волю цареву — і живі будете". Святий же Садот, що устами всіх переконував, казав: "Ми, християни, єдиному поклоняємося Богові, Творцеві неба та землі, і Йому служимо цілою душею і цілою силою нашою. Сонцю ж, яке Він створив, не поклоняємося, не вшановуємо вогню — створив-бо їх Бог, дав на службу людині. Не підкоряємося-бо царському про те наказові й не будемо відступниками від Бога нашого, не боїмося смерти, що від тимчасового і суєтного цього життя переводить нас до життя вічного. Не зволікайте анітрохи, щоб убити нас, ані не щадіть крови нашої, що перед очима вашими проливається". Після цього знову було сказано святим з уст царських таке: "Якщо наказу мого не послухаєте і не вчините волі моєї, то прийде на вас погана година вашої загибелі". Відповідали ж святі, наче єдиними устами говорячи: "Не загинемо ми в Бога нашого, не помремо в Христі Його — оживляє-бо нас блаженним і вічним життям і дає нам у спадок і на спочинок безсмертне Царство. Далі ж — пришвидши нам смерть, готові-бо ми з ревністю померти за Бога нашого, але не поклонимося сонцю і вогню, не послухаємо царських нечестивих велінь, смерти і загибелі сповнених". Бачив же цар тверду їхню у вірі стійкість, видав на них вирок смертний, щоби всі мечем порубані були. Святі ж, мечний на себе вирок чуючи, усі радісно на смерть приготувалися і ведені були за град. Ідучи ж, співали радісно, кажучи: "Суди нас, Боже, і розсуди суперечку нашу, від язика непреподобного і від людей неправедних і підступних, що кров п'ють, визволи нас, бо ти Бог — надія наша". Коли ж прийшли на місце кари, єдинодушно відкрили уста свої, кажучи: "Благословенний ти, Боже, бо сподобив нас благодаті цієї і не зневажив молитов наших, але дав нам найдорожчий цей вінець — мучеництво. Знай-бо, Господи, що шукали його спрагло. І благословенний Бог наш, єдинородний Син Твобї благодаті, Який спас нас і закликав до життя вічного. Не покинь нас, Господи, бідувати у світі цьому, але утверди нас перед Тобою навіки задля благодаті Твоєї і омий нас у крові нашій від гріхів наших, бо Ти один Бог препрославлений, і єдинородний Твій Син, і пресвятий Твій Дух навіки. Амінь".

Коли так молилися святі, тяли їх нечестиві, і не зупинилося славослов'я в устах їхніх, допоки ж останній посічений не був. Чесного ж і славного страстотерпця єпископа Садота вели зв'язаного у град инший, що називається Витлапат, і там відтяли чесну і святу його голову. Звершилися ж усі святі і славні мученики у світі, хвалили і славословили Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж належить всіляка слава, честь і поклоніння з Отцем і Святим Духом нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Агатона, папи Римського.

Дата добавления: 2015-06-04