У той самий день житіє преподобного отця нашого Анина, монаха-чудотворця

Анин преподобний родом був із Халкедону від батьків благовірних, малий тілом, як давній Закхей, але великою був посудиною Святого Духа. З юности лагідний і мовчазний вдачею був і, хоч ніхто його не учив, на добрі діла наставлявся.

А коли осиротів від батьків своїх у п'ятнадцять років, зразу відрікся світу — в один зі святих монастирів увійшовши, ангельський на себе прийняв образ. Тоді, безмовнішого життя бажаючи, пішов у дальню пустелю, де Єфрат-ріка відділяє Сирію від Персії. Там знайшов одного монаха на ім'я Маюм, він у печері постницьке життя надзвичайне мав, перебував у нього і наслідував його у пості і всенічних молитвах. Такий був їхній піст, що святу Чотиридесятницю цілу аж до Пасхи, нічого не куштуючи, перебували, проте світлі були лицями своїми, наче на царській трапезі завжди годувалися, і скоро учень, блаженний Анин, таких досягнув успіхів, що і старця свого перевищував. Багато разів, окрім Великої Чотиридесятниці, днів сорок перебував без їжі, вдень і вночі молячись, і дивувався старець такому його подвигові. Не було ж поблизу, де вони жили, води. Ріка Єфрат від печери їхньої була на відстані п'яти поприщ, і звідти Анин носив воду старцеві у малій посудині: не захотів-бо великої для приношення води мати посудини, щоби більше трудитися, часто по воду ходячи. Якось, коли він ішов по воду і ще недалеко від печери, десь на одне поприще, відійшов, ангел влив йому в посудину воду — і він повернувся скоро й дав старцеві. Дивувався старець швидкому його поверненню. Бачив, що не було там иншої води, і розумів Божу благодать на учневі своєму, хотівши мати його собі за учителя і старця, але не зміг переконати на те Анина святого. Пішов від нього: не хотів мати собі послуження від такого Божого угодника, йому ж сам більше служити хотів. І прийшов у монастир, який був на Єфраті, розповів братам про святого Анина — і з тої години відомим став святий, і почали приходити до нього монахи.

Після відходу старця Маюма Анин святий залишився у тій печері і сказав собі: "Сюди дійти наставлений я Богом, тут-бо і до кончини своєї залишатимуся". Виходив багато разів у внутрішню пустелю і там перебував часом до двадцяти, а часом до тридцяти днів і знову повертався в печерну свою келію. Умертвив же всі пристрасті тіла свого і підкорив плоть духові, через те підкорив йому Бог диких звірів, щоб служили йому. І ходили за ним два леви всюди, де він ходив, з них же одному і рану на нозі зцілив, зробив звіра здоровим.

Не лише для звіра, але і для людей був лікарем безкорисливим: дав-бо йому Бог благодать всілякі зцілювати хвороби і вади в людей. І розійшлася про нього слава у тому краю, і було ім'я його славне. Приходили до нього чоловіки і жінки, приводячи недужих своїх. Він же Божою благодаттю, що в ньому жила, усіх зцілював і відпускав здоровими. І покинув свої відходи в пустелю, сидів у келії задля людей, що до нього приходили, — на те бо його дарував Бог тому краєві як джерело зцілень, щоб ті, що приходитимуть до нього, не відходили марно і невтішно, не знайшовши його в келії, але кожний щоб прийняв лікування, якого потребує: і тілесним недугам зцілення, і душевним хворобам відраду від слів його духовних. А тому що місце те було безводне, потреба була мати багато води для багатьох людей, які до нього приходили. Через те викопав малий колодязь, аби збиралася дощова вода, — її ж на мало днів вистачити могло. Якось, коли прийшли до нього в час спеки якісь спраглі, звелів одному з учнів своїх (шість-бо вже братів з ним жило), аби начерпав із колодязя води і напоїв спраглих. Учень повідомив, що нема ні краплі води, бо вся витрачена на потребу, тоді преподобний із тихим лицем сказав до нього: "Сподіваюся на дивне ім'я Господнє, що знайдеш воду на вгамування спраги тих, що прийшли". Пішов учень, знайшов колодязь, аж до верху повен води, і зі здивуванням, радіючи і славлячи Бога, начерпав води і до отця приніс, розповідаючи про чудо, що сталося молитвами святого. І досить було води тої на всіляку потребу на багато днів. Було ж те у сімнадцятий рік постництва його. Хоч не скоро та вода вичерпалася, дощу все ж не було, тож не хотів знову такого чуда в Бога просити, а, смиряючи свій помисел, почав сам преподобний уночі з Єфрату на потребу тим, що приходили до нього, носити воду. Цілими ночами з вечора до ранку трудився, носячи воду, і Боже славословлення в устах мав, згадуючи слова Христові в Євангелії: "Якщо хтось напоїть чашею студеної води в Ім'я Моє, не загубить винагороди своєї". Трапилося ж так, що не було одного дня зовсім води, а прийшли до нього деякі брати з монастиря, щоб відвідати, і спраглі були з дороги. Схопивши водоносні посудини, сам пішов до ріки, що була далеко, і зразу повернувся. Бачивши його, що зразу повертався, думали, що знеміг тілом блаженний і через те, не дійшовши до ріки, повертається, побігли йому назустріч, хотівши самим піти до ріки по воду. Коли ж почали відра з його рамен знімати, виявили, що важкі, наповнені водою, і вельми здивувалися. Ангел-бо Господній, як же і раніше при Маюмі-старцеві, водою посудини наповнив. І скрикнули брати: "Слава Богу! Ось із рамен отця святого витекла вода жива і холодна". І, пивши її, веселилися. Святий же, смиренномудрий, сказав до них: "Пробачте мені, брати, грішний я, не через мене ця вода невидимо дарувалася, а через вашу велику спрагу — щоб не знемогли ви, допоки я б від ріки повернувся".

Єпископ Неокесарійського града на ім'я Патрицій, маючи любов до святого Анина, відвідував його і вельми шанував за життя його святе і чуда, що в благодаті Господній він творив, і пресвітером поставив його примусом. Чувши, що сам преподобний трудиться, носячи воду з Єфрата для людей, що до нього приходять, послав до нього осла, щоб ослом приносити воду, а святий щоб спочив із труду. Через декілька днів прийшов до преподобного один чоловік убогий, який не мав чим віддати борг позикодавцеві, і просив святого, щоб вчинив з ним милість і подав щось таке, чим би можна було викупитися від позикодавця. Преподобний же, вбогий душею і речами, не маючи що дати прохачеві, сказав: "Візьми, брате, осла цього і продай його — і віддаси борг свій". Взяв-бо чоловік той осла, пішов, а святий знову сам носінням води здалеку трудився. Про те довідавшись, єпископ послав йому иншого осла, кажучи: "Не даю тобі осла у володіння, але лише щоб воду носив. Я ж знову, коли мені треба буде, заберу його". І знову за якийсь час прийшов якийсь жебрак до преподобного, просячи подання, — він же, нічого не маючи, осла віддав прохачеві. Після цього прийшов до нього єпископ, щоб провідати, не побачив осла, звелів викопати колодязь великий і, привівши тварин, наповнив його водою, з ріки нанесеною, бо в краях тих сухих у землі немає в надрах водних жил — викопують сухі колодязі, і збирається в них вода з дощу чи снігу або наповнюють їх звідкілясь принесеною водою. Наповнив-бо єпископ колодязь водою, знову тварин своїх собі забрав, а після того як вода закінчувалася в колодязі, знову посилав ослів до ношення води і, наповнивши колодязь, знову до себе їх повертав.

У краю Апамійському був один стовпник на ім'я Піоній, який ангельське мав життя. Деякі ж із навколишнього населення злі люди прийшли вночі до монастиря його, сподівалися-бо багатство велике здобути там, і, підкопавши стіну, влізли, як злодії і розбійники, келії всі обходили, шукали, аби знайти щось, і, нічого не знайшовши, ні з чим вернулися. Один же з них, схопивши камінь, кинув у святого того стовпника, вдарив його в голову сильно і рану зробив. Коли ж відійшли злодії, думав стовпник зійти зі стовпа і йти до суддів, щоби кару їм вчинили. Довідався про те духом Анин преподобний, прикликав лева, який служив йому, і, за звичаєм поставивши йому їжу, сказав до нього: "їж до ситости, в далеку путь вирушити маєш". Тоді, хартію взявши, написав у ній так: "О отче преподобний, мені відомо, що, через нашестя злодіїв постраждавши, думаєш зі стовпа зійти, бажаючи тимчасову помсту ворогам своїм зробити. Але спинися з такого помислу, щоб не позбутися вічної за терпіння винагороди в Небесному Царстві". Ту хартію прив'язавши на шию левові і, наче до людини, до нього промовляючи, послав його до того стовпника Апамійського, наказавши звірові, аби нікому шкоди не завдавав на шляху. Лев же швидким стремлінням біг, досягнув монастиря стовпникового і постукав у ворота, кігтями деручи двері. Заглянувши у віконце, воротар побачив лева, побіг до стовпника і сповістив йому, що звір великий стоїть при воротах. Стовпник же, помолившись, звелів воротареві без страху відчинити двері, і увійшов лев, прибіг до святого, кинув хартію перед стовпником. Той же, прочитавши, здивувався ясновидінню Анина преподобного, що, далеко будучи, довідався про наміри його, і дивувався, як підкорив Бог звірів служити угодникові своєму, і покинув свій намір, терпіння своє на Господа покладаючи.

Жінка одна благочестива, яка мала недугу якусь, пішла до святого Анина, бажаючи сподобитися зцілення. Але випадково перестрів її на шляху варвар, який мав спис у руці. Він, хотівши забрати те, що мала подорожня, не знайшов нічого, хіба трохи хліба, достатньо на дорогу. Гріховним-бо розпалився бажанням, захотів їй насильство вчинити і, застромивши спис у землю, почав її примушувати до нечистого змішання. Вона, пручаючись і вивернутися з рук його не мігши, скрикнула, прикликаючи на допомогу преподобного і кажучи: "Святий Анине, поможи мені". І зразу дикий той і непогамовний варвар став лагідний і трепетний — напав на нього жах, і втекти хотів — простягнув руку, аби взяти спис, але не міг його із землі витягнути: вкоренився спис той в землю сильно. Це бачивши, варвар ще більше сповнився страху, тоді почав біснуватися, а жінка, визволившись із рук його, прийшла до святого і, що було, розповіла. Зцілення недуги своєї отримавши, пішла собі. Прийшов і варвар той до преподобного, каючись у всіх поганих ділах своїх, — його ж зціливши і віри святої навчивши, хрещення святого сподобив його і через якийсь час в ангельський образ одягнув, і став той ченцем богоугодним. А спис той, що в землі вкоренився, Божою силою виріс у дуба великого. Багато ж й инших чуд цей великий угодник Божий сподіяв: розслаблених зцілював, бісів із людей виганяв, незліченну кількість хворих вилікував, не лише людям, але й худобі зцілювачем був. Якось людей багато до нього в день спекотний прийшло, і води не вистачало, і всі від спраги знемогли. Помолився святий — і зразу була хмарка дощова на повітрі, і пролився раптом дощ великий безмірно, і всі рови і виямки водою наповнилися. Багато того, що мало бути, прорік преподобний: варварське нашестя, яке мало бути, пророкував, багатьох братів кончину передбачив, прикликаючи кожного осібно до себе й кажучи: "Дитино, турбуйся про душу свою, час-бо твій близько". Тоді й сам до кончини наблизився, переживши всіх літ від народження свого сто десять. Передбачив і день переставлення свого, прикликав словесне своє стадо — досить-бо братів зібрав. І, повчивши їх багато, показав рукою на одного з них — найдобродійнішого пресвітера на ім'я Веронікіян, кажучи: "Оцей для вас ігуменом нехай буде". Після цього, сім днів похворівши, був при смерті. У саму ж годину кончини своєї налякався і намагався з одра встати. Схиливши ж голову, сказав: "Мир вам, пани мої". Знову помовчавши, сказав: "Нехай воля Господа мого буде, ось і я піду з вами за велінням Господнім". Перестрашені ж були всі, що стояли, і впали ниць, а боголюбивий Веронікіян-пресвітер, названий ігумен, сказав до преподобного: "Пане мій, яка надія, задля якої трудився всі дні життя свого, скажи нам, що ти бачив?" Сказав святий: "Бачив я Єрусалим Вишній відчинений, і хмару світлу, що виходила, і троє мужів на ній світлоносних, які прийшовши, стали наді мною і казали мені: "Анине, Господь кличе тебе, ставши, іди з нами". Я ж спитав їх: "Хто ви, пани мої?" Вони ж відповіли: "Ми — Мойсей, і Аарон, і Хур". Це чуючи, брати більшого жаху сповнилися. Він же до них сказав: "Моліться за мене, брати мої, щоб не посоромився я, коли ведений буду на Суд Страшний". Після того сказав знову: "Прийми, Господи, дух мій". І зразу заснув у 18-ий день місяця березня, і поховали його чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, славленого від усіх навіки. Амінь.

У той самий день святих мучеників Трохима і Євкарпія, які в Никомидії вогнем за Христа були спалені.

Дата добавления: 2015-06-04