У той самий день страждання святого преподобномученика Вадима, Архимадрита в Персії

У час вбивства святих сорока мучеників перських взято було святого Вадима-архимандрита з сімома учнями його і, за наказом Саворія-царя, замкнено у в'язниці. Був же цей святий із града Витлапата, з роду багатого вельми, і, коли захотів стати ченцем, усе багатство своє роздав убогим, створив монастир поза градом, жив у ньому добродійно, намагався у всьому угодити Богові і сповнити святу Його волю. Був-бо муж благодаті й істини сповнений і посудом Божим вибраним. Той преподобний отець, божественною і досконалою мудрістю ведений, зійшов на гору Господню і перебував на місці святому Його, і прийняв благословення від Бога, Спаса свого, і бачив лице Бога Якового. Він у ті часи в Персії, як квас, бродив від досконалого того квасу мученицького — ісповідання Христового, ним же немічні у вірі утверджувалися. Він справді каменем був вірним, відсічений від гори инших, що від початку вірні були, прекрасний священик Божий, багатьох наставляв на путь спасення, поклав доблесне й незмінне намірення до мучеництва за Христа і більшу ревність за Богом своїм показав. Так само чистим виявив себе від усілякої скверни, що ні одне зло не мало в ньому місця: розбій був далекий від нього, пристрасті в ньому погашені, що не могли його пошкодити. Мамона, розумівши його чесноти, здивувався, золото ані перед лице його прийти не насмілювалося, багатство зразу він зневажав, гордість перед ним смирилася, зарозумілість, як порох, він потоптав, убогість і лагідність охопили його. Правда прихилилася до нього, й істина в ньому засяяла, любов обійняла шию його, і мир його обцілував і в ньому зрадів, згода й однодумність у вівчарні його оселилися. І всіляких праведних плодів сповнений був муж один, бо багато чеснот у ньому жило, з плодів же його духовних усі радісно насолоджувалися. Він чотири місяці у в'язниці перебував, зв'язаний разом з учнями своїми, щодня жорстоко битий був, усе міцно терпів, задля надії та істинної віри, яку мав у Бога. Був же в той час один муж на ім'я Нирсан, князь града, названого Арія, що в землях, які Ведгерми називаються. Той Нирсан християнином був. Примушував його цар поклонитися сонцю. Коли не хотів він відректися святої у Христа Господа віри, замкнули його в путах. Тоді ослаб малодушністю і настрашився серцем через муки, які мали йому бути. Не залишився до кінця, як же почав, в ісповіданні Христовому, але, полюбивши тимчасове це життя і марнотну, від смертного царя сподівану йому честь, позбувся життя божетвенного і чести вічної, проте світу цього насолодами насолодитися не зміг, як же пізніше явить слово. Але, втікаючи від мучеництва, впав у муки і, шукаючи земної слави, отримав безчестя, бо дочасному тлінному цареві надав перевагу над вічним небесним. І сповістив про себе, що все, що цар Саворій звелить, готовий вчинити. Цар же, те чувши, зрадів вельми, і зразу згадав про Вадима святого, звелів його з пут звільнити і привести з темниці у свої палати. І сказав до князів, що перед ним стояли: "Якщо Нирсан Вадима своєю власною рукою уб'є, то нехай буде звільнений від пут і прийме собі всі маєтки Вадимові". І сповіщені були зразу ті царські слова Нирсанові — він же обіцяв у всьому чинити волю цареву. Ведений був святий Вадим до Нирсана і поставлений посередині палати. Окаянний же Нирсан, взявши оголений меч, підійшов, щоб убити Христового мученика, але якимось тремтінням охоплений був, коли захотів завдати рани мученикові, став подібний на камінь непорушний. Поглянувши на нього, Христовий раб сказав: "Чи до цього дійшла злість твоя, о Нирсане, що не лише відрікся Бога свого, а й рабів Його убивати починаєш? Горе тобі, окаянче, що зробиш у той день, коли станеш перед Страшним Судом, щоб дати відповідь Богові вічному? Я, о окаянний, у муках за Христа мого усім серцем помираю, проте не хотів би від твоєї руки загинути, але від когось иншого прийняти смерть бажав би". Нирсан же ані тими словами не засоромився, ані наказане йому здійснити не міг — стояв, тремтячи. Тоді, закам'янівши лицем своїм, і серце зробивши твердим, як залізо, вдарив мечем у шию мученика. Але тому, що руки убивці тремтіли, через те треба було не одним ударом, а багатьма вдаряти в шию мечем — ледве зміг здійснити ту страту. Преподобний же Вадим у такому стражданні святу свою душу передав у руки Божі. І всі невірні, що там були, дивувалися мучениковому терпінню, бо, як стовп камінний, так непорушно стояв, приймаючи багатократні удари мечем. З убивці насміхався і кепкував як із боягуза і немужнього, і докоряв йому, гидуючи ним. Не через довгий час убивця той прийняв відплату достойну за ділами своїми, бо, багатьма й різними злами охоплений, від меча погано загинув: сам собі став убивцею у своєму відчаї. Сповнився Вадим святий мучеництвом у місяці квітні, у восьмий день, у Христі Ісусі, Господі нашому. Тіло ж святого мученика за град було викинене — мужі благоговійні його взяли, чесно поховали. А семеро учнів його, які в темниці залишилися, чотири роки там перебували, до смерти царя Саворія, після смерти його відпущені були з миром. І дозволено їм було у своїй перебувати вірі, благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Дисана-єпископа, Маріява-пресвітера, Авдієса та инших двохсот і сімдесяти, які в перському полоні від Саворія-царя за Христа постраждали.

Дата добавления: 2015-06-04