Квітня (27 квітня) — Святителя Мартина, сповідника, Папи Римського

Квітня (21 квітня) — Преподобного Руфа, затворника Печерського, у Дальніх печерах

Преподобний Руф, затворник Печерський, жив у XIV ст. Відомості про його життя і чернечі подвиги також надто короткі. Служив взірцем для працелюбних ченців і посників. Намагався всією душею догодити Господу своїм послухом, молитвою, постом та подвигом затворництва. Інші відомості про преподобного Руфа відсутні.

День його пам’яті ще відзначається в другу неділю Великого посту та 28 серпня (10 вересня).

Батько Мартина — Фабрикій проживав в італійському місті Тоді в області Тоскана. Там і народився майбутній Папа Римський. З юних літ він відрізнявся від ровесників побожним життям і великою любов’ю до науки. Тому він рано покинув своє рідне місто та заради посвяти на службу Божу пішов до Рима і там був висвячений на диякона. Його здібності помітив тодішній Папа Римський Теодор І (642-649), він послав Мартина в Константинополь контролювати усунення із престолу Патріарха Пирра (639-642). Для молодого священнослужителя це було не просте завдання.

Річ у тому, що на той час Рим перебував під владою Візантійської імперії, а Константинополь був охоплений єрессю монофелітів, які визнавали, що Ісус Христос мав Божественну і людську природи, та заперечували, що Він мав і дві волі. Монофеліти вважали, що в Ньому є лише одна воля — Божественна, і їх підтримували візантійські імператори. Та сталося так, що невдовзі Папа Теодор помер і на його місце було обрано Мартина. Це був 649 рік. Мартин у присутності 105 єпископів був спочатку висвячений на єпископа, а потім введений на папський престол.

Але це було зроблено без згоди імператора і без підписання Папою імператорського декрету «Типосу», у якому містилося схвалення монофелітської єресі. Візантійський імператор Констант II негайно відправив до Рима свого урядовця Олімпа, аби спонукати Мартина таки підписати «Типос» і тим самим погодитися з монофелітами. Коли ж цього зробити не вдалося, один зі слуг отримав завдання вбити Папу, але в останню хвилину осліп.

У Візантії на престолі тоді був Патріарх Павло II (642-653), прихильник єресі. Святий Мартин і його почав переконувати відмовитися від монофелітства, та на своєму стояли імператори. Той же Констант II знову підсилає в Рим на цей раз воїнів, щоб викрасти Папу Мартина, і це їм вдалося. Хворого Мартина було спроваджено на безлюдний острів Наксос, що в Егейському морі, і там він пробув цілий рік. У 654 році святого було переведено до константинопольської в’язниці, де його тримали ще три місяці. В одному з листів він так написав про свій стан:

«Сьогодні минуло 57 днів із того часу, як мені дозволили вмитися. Я ослаблений і простуджений. Моє тіло зламане… Я надіюсь, що Бог, який знає все, коли забере мене із цього світу, приведе моїх переслідувачів до каяття».

Невдовзі Папа Римський Мартин І був підданий жорстокому суду, але не релігійному, а політичному. Його було засуджено до страти. Проте судовий вирок було замінено на довічне заслання в Херсонес, до Криму. Про це в імператора випросив тяжкохворий Патріарх Павло II, гірко промовивши: «Усе те збільшить мою кару».

У Криму на той час був справжній голод, про що Папа писав у Рим: «Тут мені говорять про хліб, але його не бачать. Якщо не пришлють нам якоїсь допомоги з Італії, то неможливо буде вижити».

З тих листів бачимо, що його особливо вражала байдужість тих, хто його раніше знав, а тепер забув. Стан мученика погіршувався ще й незнанням грецької мови. Змучений хворобами, нестатками й злиднями, святий Мартин помер 16 вересня 655 року і похований у церкві Пресвятої Богородиці. Пізніше святі мощі перевезено в Рим, у церкву Сан Мартіно.

Так, через п’ять із половиною сторіч Херсонес Таврійський удруге освячений смертю святого Римського Папи. У 680 році монофелітство засудили на VI Вселенському Соборі в Константинополі.

Пам’ять святителя Мартина відзначається ще 15(28) грудня в складі Собору Кримських святих.

Дата добавления: 2015-06-30