Вересня (18 вересня) — Преподобномученика Афанасія Берестейського

Вересня (17 вересня) — Знайдення мощів святителя Іосафа, єпископа Білгородського

Вересня (15 вересня) — Преподобних Антонія і Феодосія Печерських

Вересень

за старим стилем (за новим стилем)

Дивись за посиланням (10 (23) липня) та 3 (16) травня)

Дивись за посиланням (10 (23) грудня)

Після Берестейської церковної унії 1596 року православна віра, особливо на теренах західноукраїнських та західнобілоруських, зазнавала величезних утисків. Оборонцем православ’я був ігумен Берестейського монастиря св. Симеона Стовпника Афанасій Филипович. Народився він наприкінці XVI ст. у благочестивій і шляхетній родині, що проживала в м.Бересті (сучасний Брест, Республіка Білорусь) або недалеко від нього.

Докладніші відомості про Филиповичів і навіть про мирське ім’я Афанасія, на жаль, відсутні. Знаємо лише, що потім він закінчив Берестейську братську школу, як і відомий український церковний діяч митрополит Сильвестр Косів. Филипович був високоосвіченою людиною свого часу, вільно володів латиною, а також польською, грецькою та церковнослов’янською мовами. Тому ще замолоду займався викладацькою діяльністю при дворах шляхти, у тому числі і в литовського канцлера.

Але 1627 року Филипович тікає від мирської суєти в стіни келії Віленського Святодухівського монастиря, прийнявши чернечий постриг з іменем Афанасій. Згодом його посилають на послух у Кутеїнський монастир, що під Оршею, а потім у Межигірський під Києвом, де «немалий час вчився волі Божій та життю по Закону». Поїздки Филиповича по визначних монастирях православної церкви мали й суспільно-політичну мету, пов’язаною з боротьбою проти унії.

Повернувшись 1632 року у Вільно, Афанасій був висвячений на ієромонаха, а згодом стає ігуменом Дубайського монастиря, що знаходився за 25 кілометрів від Пінська. Тут і довелося йому безпосередньо вступити у нерівну боротьбу з єзуїтами за недоторканість монастирських володінь. У 1636 році монастир потрапив до рук єзуїтів, незважаючи на те, що він знаходився під протекторатом Віленського Святодухівського православного братства.

Преподобного Афанасія перевели в Куп’ятицький монастир у 12 кілометрах від Пінська. Він існував уже з десяток років і був заснований вдовою Берестейського каштеляна Полонією Войною. Славу монастирю складала перш за все Куп’ятицька чудотворна ікона Божої Матері. Коли монастир у другій половині XVII ст. захопили єзуїти, її перенесли до собору Святої Софії у Києві. Збираючи пожертви на Куп’ятицький монастир та шукаючи захисту від утисків унії, преподобний Афанасій здійснив складну й небезпечну подорож до Москви.

1640 року на запрошення братства він повернувся з Куп’ятичів, щоб стати ігуменом Берестейського монастиря Св. Симеона Стовпника. У першу чергу Афанасій віднайшов старі єпископські й королівські грамоти, які затверджували права і привілеї довіреного йому монастиря. Три з них свідчили про те, що правами православного люду явно знехтувано. Це й стало першопричиною поїздки ігумена Афанасія до польського сейму 1641 року. Король підтвердив усі права Берестейського братства. Та не вдалося Афанасієві юридично закріпити привілей. На сеймі він з великим жалем дізнався, що «Закон на захист православ’я», підписаний королем Владиславом IV іще в 1632 році, ніде не виконується. 1643 року обурений Афанасій особисто звернувся до короля. Православні владики були шоковані його виступом, без будь-якої згоди церковної влади, а тому самі й заарештували його й позбавили звання священника та сану ігумена.

Після всіляких знущань преподобного відправили під конвоєм до Києва на суд духовної консисторії. Після довгих зволікань суд повернув йому свободу та звання священика. Повернувшись до Свято-Симеонівського монастиря, Афанасій повністю віддався чернечим подвигам. Але в листопаді 1644 року його знову заарештували й відправили до Варшави.

Там у крижаному казематі та в кайданах він пробув понад рік. За ґратами преподобний написав молитвослів’я, яке постійно співав, щоб утамувати душевний біль: Пошли спокій Церкві Своїй Христе Боже! Не знаю, чи може хто із нас терпіти далі! Дай нам помічь у печалі, щоб ми повністю віддалися Вірі Святій, непорочній!»

Там же було написано цілий ряд публіцистичних творів. Найцікавішими були «Новини» — детальна розповідь про Афанасієве життя та громадську діяльність до арешту. Там же він написав три послання до короля про захист православної церкви. Внаслідок цього Київському митрополиту запропонували відправити в’язня туди, де він не зміг би «чинити ніяких тривог». Петро Могила забрав його до Києво-Печерського монастиря. Перебуваючи понад рік у Києві, святий Афанасій написав свій знаменитий «Щоденник» («Діаріуш»), який викривав суть унії.

1 січня 1647 року помер Київський митрополит Петро Могила. Преподобний Афанасій повернувся у Берестя. Невдовзі почалася визвольна війна українського народу проти польського поневолення, і священика звинуватили у зв’язках із повсталими козаками. Звинувачення не підтвердилося, але наступні, стосовно прокляття унії, вже не мали ніякої логіки до заперечення. Доля його була вирішена.

Уночі 5 вересня 1648 року преподобного Афанасія розстріляли гайдуки в лісі біля села Гершановичі. Протягом восьми місяців тіло мученика лежало засипане землею без церковного чину поховання. Лише 1 травня 1649 року знайшли його й з честю поховали в головному храмі Берестейського монастиря на честь Св. Симеона Стовпника. 1666 року преподобномученика Афанасія було канонізовано. Тепер святі його мощі знаходяться у новозбудованому 1865 року Симеонівському соборі м. Бреста.

Пам’ять преподобномученика Афанасія православна церква вшановує ще в день перенесення його мощів — 20 липня (2 серпня).

Дата добавления: 2015-06-30