Правова природа досудового (претензійного) порядку врегулювання господарських спорів. Практика його застосування на сучасному етапі

Загальна характеристика, значення та структура Господарського процесуального Кодексу України.

На даний час чинний Господарський процесуальний кодекс України (далі ГПК) в редакції від 06.11.1991 (зі змінами від 20.10.2011) він складається зі 129 статтей та 15 розділів.

Розділ 1. Загальні положення (ст..1 - 4⁷ (10 ст.)).

Розділ 2. Досудове врегулювання господарських спорів (ст.. 5 – 11 (6 ст.)).

Розділ 3. Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ.(ст.. 12 -17)

Розділ 4. Учасники судового процесу. (ст..18-31).

Розділ 5. Докази. (ст.. 32 – 43).

Розділ 5¹. Запобіжні заходи. (ст..43¹ – 43¹⁰).

Розділ 6. Судові витрати. (ст..44 – 49).

Розділ 7. Процесуальні строки. (ст.. 50 – 53).

Розділ 8. Подання позову. (ст.. 54 – 60).

Розділ 9. Порушення провадження у справі та підготовка матеріалів до розгляду у першій інстанції. (ст.. 61 – 65).

Розділ 10. Забезпечення позову. (ст.. 66 – 68).

Розділ 11. Вирішення господарських спорів у першій інстанції. (ст.. 69 – 90).

Розділ 12. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку. (ст.. 91 – 107).

Розділ 12¹. Перегляд судових рішень у касаційному порядку. (ст.. 107 - 111¹³)

Розділ 12². Перегляд судових рішень Верховним Судом України. (ст.. 111¹⁴ - 111²⁸).

Розділ 13. Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами. (ст.. 112 – 114).

Розділ 14. Виконання рішення, ухвали, постанови. (ст.. 115 – 122).

Розділ 14¹. Провадження у справах про оскарження рішень третейських суддів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських суддів. (ст.. 122¹ - 122¹¹).

Розділ 15. Провадження у справах за участю іноземних суб’єктів господарювання. (ст.. 123 – 129).

На думку Васильєва С.В. досудове врегулювання спрів являє собою систему мір, проведених організаціями, майнові права яких порушені, для безпосереднього вирішення виниклого конфлікту до звернення в господарський суд. Таке врегулювання містить у собі не тільки пред'явлення претензій і інших вимог противній стороні, але і припускає розгляд і добровільне задоволення вимог сторони, що пред'явила претензію у випадку її законності й обґрунтованості.

Відповідно до загальної теорії права досудовий порядок врегулювання спорів – це сукупність заходів, які підлягають здійсненню стороною, права якої порушено, для безпосереднього вирішення спору, що виник, зі стороною, яка є порушником майнових прав чи інтересів.

Деякі автори вважають, що досудове врегулювання господарських спорів - це сукупність заходів, здійснених підприємствами та організаціями, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду.

У літературі з господарського процесу такий порядок врегулювання господарських спорів ще називають претензійним порядком. На думку Єфимової В.В., претензійний порядок можна визначити як установлену законом або угодою сторін різновид попереднього досудового порядку (процедури) врегулювання суперечки, що виникла з приватноправових відносин, по завершенні врегулювання якого в сторони, що направила претензію і не одержала на неї відповіді або отримала не задовольняючу її відповідь, виникає право на звернення в суд з відповідним позовом.

Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш швидке відновлення порушених прав кредитора. В цьому полягає позитивний аспект досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для добросовісного боржника, оскільки позбавляє його додаткових витрат на судові видатки.

Як відзначає Васильєв С.В. значення претензійного досудового порядку врегулювання спорів полягає в тому, що відповідач повідомляється про наявність в його контрагента - організації або громадянина-підприємця - майнових або немайнових претензій до нього. У той же час претензійний порядок у відомій мірі охороняє інтереси не тільки позивача, але і самого відповідача, оскільки він сприяє задоволенню домагань у добровільному порядку і дозволяє в такий спосіб уникнути непередбачених додаткових витрат у тому випадку, якщо суперечка буде переданий на розгляд господарського суду.

Досудове врегулювання господарських спорів, як стверджують науковці, має свої переваги та недоліки.

Недоліки:

- відсутність можливості отримання акта преюдиційного характеру: ухвали чи рішення суду, в яких безпосередньо встановлюються факти, що мали місце при виникненні певних правовідносин, наприклад, договірних, і, відповідно, дається юридична оцінка вчиненим діям (резолютивна частина рішення);

- немає жодної гарантії на позитивне вирішення конфлікту (за статистикою всього лише 5% спорів вирішуються в досудовому порядку);

- ймовірно, що винна сторона не відповість у встановлений законом термін на претензію або просто проігнорує її. Це дасть їй можливість затягнути вирішення спору й виграти мінімум 2-3 місяці до звернення до суду;

- претензійний порядок дасть винній стороні можливість спотворювати обставини справи, перекручувати факти на свою користь, давати неповний перелік документів, приховувати обставини справ й ухилятися від відповідальності;

- визнання або навіть часткове визнання претензії ще не свідчить, що вимоги будуть виконані.

Переваги:

- за умови досудового врегулювання спору немає потреби сплачувати державне мито, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі необхідності і витрати на проведення експертизи. До того ж за результатами розгляду справи в суді можлива сплата первинної суми, наприклад, штрафу, що визначався договором або рішенням контролюючого органу;

- судовий розгляд у першій інстанції може зайняти 2-3 місяці й більше, крім того, не виключено, що боржник-відповідач буде оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, а ця процедура може зайняти ще кілька місяців. Та й отримання рішення суду, яке набрало законної сили - ще не вирішення проблеми, оскільки його ще треба виконати, а цим займаються відділи державної виконавчої служби. Тому від подання позовної заяви до суду до фактичного виконання отриманого рішення можуть минути роки.

- сторони вільні в обранні зручного часу та місця для обговорення та знаходження консенсусу. Більше того, все може бути вирішено за допомогою телефонного зв’язку, Інтернету, факсу тощо.

Отже, в контексті господарського судочинства досудове врегулювання спору має як переваги, так і недоліки. Тому, на думку Голої Л.В., досудове врегулювання господарських спорів доцільно застосовувати лише тоді, коли суб’єкт господарювання впевнений в добросовісності свого контрагента.

Дата добавления: 2015-06-30