Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

I. План лекції




ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ І ЗАХИСТУ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

ТЕМА 7

 

1. Загальна характеристика конкурентного законодавства України. Антимонопольні органи держави, їх структура та компетенція.

2. Правове регулювання обмеження монополізму. Види правопорушень законодавства про захист економічної конкуренції.

3. Правовий захист від недобросовісної конкуренції.

4. Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

 

Загальна характеристика конкурентного законодавства   У відповідності до ст. 42 Конституції України не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції, недобросовісна конкуренція. Ця

конституційна заборона стосується діяльності, націленої на недопущення, обмеження або усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень.

Основними законодавчими актами у сфері антимонопольно-конкурентного регулювання є Господарський кодекс України, Закони України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 р.

Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція – це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Економічна конкуренція можлива лише за умов збалансованого поєднання приватних інтересів її учасників та публічних інтересів – щодо дотримання прав та законних інтересів споживачів, держави як організатора господарського життя в суспільстві, територіальних громад щодо екологічної безпеки виробництва тощо. Лише з цієї умови, що вимагає від усіх учасників ринкових відносин добросовісної поведінки у сфері господарювання, можлива реальна конкуренція і відповідно – її позитивний вплив на економіку і добробут громадян-споживачів. Проте частина учасників економічної конкуренції з метою отримання максимального рівня прибутків ігнорують і, навіть, грубо порушують права та законні інтереси інших осіб – як публічні, так і приватні (окремих учасників конкуренції).

Зазначена обставина зумовлює необхідність регулювання економічної конкуренції з подвійною метою: з одного боку, для стимулювання конкуренції як економічного регулятора господарського життя, а з іншого – для забезпечення її цивілізованості, тобто врахування публічних інтересів та законних інтересів окремих учасників конкуренції від проявів недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань. Подібне поєднання публічних та приватних інтересів спроможна здійснити лише держава завдяки наявності у неї владних повноважень, що забезпечують відповідний вплив на всіх учасників господарського життя в суспільстві.

Державне регулювання економічної конкуренції забезпечується за допомогою системи заходів, що здійснюються уповноваженими органами і спрямовані на попередження недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунення та застосування заходів відповідальності до порушників відповідно до встановлених державою правил у сфері економічної конкуренції. Система цих заходів складається з нормативного регулювання, а також контролю за станом ринку і дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновлення стану ринку у разі порушення зазначених правил і вжиття відповідних заходів до порушників.

Державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель, є Антимонопольний комітет України. Цей державний орган виконує складні функції, в тому числі: регулятивну, яка полягає у прийнятті на підставі законів і у межах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції; контрольну, спрямовану на забезпечення та здійснення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учасниками встановлених державою в цій сфері правил; розслідувально-юрисдикційну, що проявляється через процедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи порушника та застосування до нього тих форм господарсько-правової відповідальності, що віднесені до компетенції антимонопольних органів.

Згідно із Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93 р. систему органів Антимонопольного комітету України складають Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення. Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та восьми державних уповноважених. Територіальні відділення Антимонопольного комітету України утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення.

Види монопольних правопорушень   Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної

конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Також суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. При цьому саме по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним становищем на ринку не є протиправним. Протиправним є лише зловживання домінуванням на ринку.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» називає такі види монопольних правопорушень: зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку; антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання; антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання. Зловживанням монопольним становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання – це узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Узгоджені дії суб'єктів господарювання, що відповідають типовим вимогам до певних видів узгоджених дій, встановлених Антимонопольним комітетом України, дозволяються і не потребують згоди органів Антимонопольного комітету України. Антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України на підставі Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання (Положення про узгоджені дії), затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України № 26-р від 12.02.2002 р.

Антиконкурентні узгоджені дії не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині. Кабінет Міністрів України теж може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю – це прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

До обмежувальної та дискримінаційної діяльності суб’єктів господарювання закон відносить обмежувальну діяльність суб'єктів господарювання, обмежувальну діяльність об'єднань, неправомірне використання суб'єктом господарювання ринкового становища, а також дискримінацію конкурентів суб'єктами господарювання.

Контроль за економічною концентрацією   Одним з пріоритетних напрямів антимонопольного регулювання є контроль за концентрацією суб'єктів господарювання, направлений на попередження і усунення

домінуючого положення суб'єктів господарювання. Згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції» концентрацією суб’єктів господарювання є:

1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання;

4) створення суб’єкта господарювання двома і більше суб’єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб’єктами господарювання, що створили цей суб’єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб’єктом господарювання.

Учасниками економічної концентрації визнаються:

· суб’єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання;

· суб’єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб’єктом господарювання, та суб’єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;

· суб’єкти господарювання, активи (майно), частки (паї, акції) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;

· суб’єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб’єкта господарювання. У разі коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного капіталу новостворюваного суб'єкта господарювання;

· фізичні та юридичні особи, пов’язані з вищезазначеними учасниками концентрації відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб єдиним суб’єктом господарювання відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

В економіці постійно здійснюються сотні, тисячі різних видів концентрації. Проте не всі з них мають істотний вплив на структуру товарних ринків або можуть призвести до монополізації. Тому ст. 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено конкретні випадки, при яких необхідна згода антимонопольних органів на концентрацію.

Попереднє отримання дозволу органів Антимонопольного комітету України на концентрацію є обов’язковим, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року. При цьому повинні дотримуватися дві умови. По-перше, вартість активів або обсяг реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро. По-друге, вартість активів або обсяг реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро.

Також попереднього отримання дозволу антимонопольних органів потребує економічна концентрація незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.

Основним підзаконним нормативно-правовим актом у цій сфері є Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання, затверджене розпорядженням Антимонопольного комітету України № 33-р від 19.02.2002 р., відповідно до якого антимонопольні органи надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України розглядають заяву про надання дозволу на концентрацію протягом тридцяти днів з дня прийняття її до розгляду. За відсутності підстав для заборони концентрації відповідний антимонопольний орган ухвалює рішення про надання дозволу на концентрацію. У разі виявлення підстав для заборони концентрації, а також у разі необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про концентрацію, про що приймається розпорядження і письмово повідомляється особа, яка подала заяву. Термін розгляду справи не повинен перевищувати трьох місяців. Якщо протягом цього строку органами Антимонопольного комітету України рішення не прийнято, вважається, що на концентрацію надано дозвіл.

За результатами розгляду справ про концентрацію приймається рішення про надання дозволу на концентрацію, про узгодження змін до установчих документів господарських товариств, об’єднань або про заборону концентрації. У рішенні вказуються результати розгляду справи по суті, наводяться мотиви рішення, висновки щодо умов договору оренди, наголошуються дії, які заявник повинен виконати або від яких повинен утриматися[1]. Концентрація має бути здійснена протягом року з дня прийняття рішення про надання дозволу на концентрацію, якщо більший строк не визначено в рішенні. Якщо концентрація у цей строк не здійснена, учасники концентрації мають подати нову заяву про отримання дозволу органів Антимонопольного комітету України на концентрацію.

Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу, у разі, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 219 від 28.02.02 р. «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання». При цьому такий дозвіл не може бути наданий, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією, не є необхідними для досягнення мети концентрації і становлять загрозу системі ринкової економіки.

Правовий захист від недобросовісної конкуренції   Конкуренція має позитивні і негативні прояви. У позитивному розумінні конкуренція стимулює суб’єктів господарювання до ефективної діяльності з метою забезпечення споживачів

товарами (послугами) високої якості, у необхідній кількості та асортименті та за доступними цінами. Така конкуренція називається добросовісною. Вона вимагає від суб’єктів господарювання дедалі вдосконалювати виробництво товарів (робіт, послуг) щодо їхньої якості, асортименту, доступності цін для населення, аби не втратити своїх споживачів. Добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства в цілому, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня та прогресові в економіці.

Недобросовісна конкуренція руйнує конкурентні відносини і завдає істотної шкоди конкуренції і конкурентам – суб’єктам господарювання, а також споживачам. У науковій літературі виділяють такі ознаки недобросовісної конкуренції:

· недобросовісна конкуренція, на відміну від монополістичної діяльності, може здійснюватися тільки активними діями, можливість пасивної поведінки у вигляді бездіяльності не передбачена;

· дані дії будуть розглядатися як правопорушення, якщо вони суперечать не тільки положенням чинного законодавства, а й звичаям ділового обороту, вимогам добропорядності, розумності, справедливості;

· суб’єктами недобросовісної конкуренції можуть бути лише суб’єкти господарювання;

· метою активних дій суб’єктів недобросовісною конкуренції є придбання переваг у підприємницькій діяльності;

· у результаті дії конкурентам можуть бути заподіяні збитки або нанесена шкода їх діловій репутації.[2]

Відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Цей закон застосовується до відносин, у яких беруть участь господарюючі суб'єкти, їх об'єднання, а також органи державної влади, громадяни, юридичні особи та їх об'єднання, що не є господарюючими суб'єктами, у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, в тому числі у разі вчинення ними дій за межами України, якщо ці дії мають негативний вплив на конкуренцію на її території.

Недобросовісна конкуренція нехтує інтересами споживачів та інших учасників ринкових відносин. Вона може призводити до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх асортименту, дозволяє отримувати незароблений прибуток. Розрізняють три групи правопорушень, що належать до недобросовісної конкуренції, а саме: 1) неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб’єкта; 2) створення перешкод господарюючим суб’єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції; 3) неправомірні дії щодо комерційної таємниці іншого суб’єкта господарювання (конкурента).

Відповідальність за порушення конкурентного законодавства   Види відповідальності суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, підстави і порядок застосування санкцій до них регулюються Господарським

кодексом України, Законами України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. № 5. За правопорушення у сфері економічної конкуренції передбачаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, безоплатне вилучення майна, відшкодування шкоди.[3]

Господарсько-організаційні санкції застосовуються у формі:

· примусового поділу суб’єкта господарювання, що зловживає монопольним становищем на ринку (застосовується антимонопольними органами за умови, якщо це можливо з організаційних, територіальних та технологічних міркувань);

· надання обов’язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень (у т.ч. скасування чи зміна органом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління та контролю прийнятого ним рішення чи розірвання угоди, що визнані антиконкурентними діями зазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку;

· блокування цінних паперів;

· скасування дозволу на узгоджені дії у разі порушення умов його надання;

· вимога щодо обов’язкового спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта);

· скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства.

Зазначені санкції застосовуються здебільшого антимонопольними органами чи на їх вимогу порушником (примусовий поділ), чи іншим компетентним органом (анулювання ліцензії).

Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб’єктів господарювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. При цьому розмір штрафу залежить від виду порушення та/або розміру незаконно отриманого прибутку. Наприклад, за антиконкурентні узгоджені дії і зловживання монопольним (домінуючим) становищем передбачений штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останнй звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Якщо доходу (виручки) немає, штраф накладається у розмірі до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення про накладення штрафів приймаються антимонопольними органами на їх засіданнях (у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – виключно Антимонопольним комітетом України, в решті випадків – адміністративною колегією Антимонопольного комітету України). Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу, при цьому розмір пені не може перевищувати розміру штрафу. У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф і пеню в судовому порядку.

Безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та/або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта як у виробника, так і у продавця застосовується за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Відшкодування збитків як форма господарсько-правової відповідальності передбачається у разі заподіяння шкоди учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується ця форма відповідальності у порядку господарського судочинства за заявою особи, якій заподіяно шкоду внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. Розмір шкоди визначається за правилами Цивільного кодексу України (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбачених пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону «Про захист економічної конкуренції» (антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним становищем, здійснення суб’єктами господарювання без наявності дозволу узгоджених дій, концентрація суб’єктів господарювання без отримання відповідного дозволу, невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов’язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію) – збитки відшкодовуються порушником у подвійному розмірі завданої шкоди.

Притягнення до відповідальності за порушення конкурентного законодавства може мати місце протягом спеціальних строків позовної давності, встановлених ст. 42 Закону «Про захист економічної конкуренції», - п’ять років з дня вчинення порушення, а у разі тривалого порушення – з дня його закінчення, крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовірної інформації антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень, щодо яких передбачено трирічний строк позовної давності.

Порядок розгляду справ про порушення конкурентного законодавства   Справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаються Антимонопольним комітетом України, постійно діючою або тимчасовою

адміністративною колегією Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Підставами для початку розгляду справи є:

· заяви суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

· подання органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

· власна ініціатива органів Антимонопольного комітету України.

Заява про порушення конкурентного законодавства розглядається протягом 30 календарних днів, а у разі потреби одержання додаткової інформації, яка не може бути надана заявником, строк розгляду заяви може бути подовжений державним уповноваженим, головою відділення Антимонопольного комітету України на 60 календарних днів.

Порядок розгляду справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства включає такі стадії:

1) порушення справи у формі розпорядження антимонопольних органів про початок розгляду справи, що може мати місце за наявності відповідних підстав: матеріально-правових (виявлення ознак порушення антимонопольно-конкурентного законодавства) і процесуально-правових (ініціатива заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушені, чи антимонопольних органів);

2) винесення попереднього рішення у справі про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб’єктів господарювання внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. Такими заходами можуть бути заборона особі (відповідачеві), в діях якого вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів; обов’язкове вчинення зазначеною особою певних дій, якщо це є необхідним для захисту прав та законних інтересів інших осіб;

3) розгляд справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, в процесі якого досліджуються матеріали справи, включаючи заяви, пояснення та заперечення сторін і третіх осіб, докази, висновки експертів (у разі призначення експертизи);

4) прийняття рішення у справі. За результатами розгляду приймається рішення про: визнання вчинення порушення конкурентного законодавства та застосування до порушника передбачених законом санкцій; визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне становище на ринку (тобто встановлення юридичного факту); закриття провадження у справі (підставами для цього може бути непідвідомчість справи антимонопольним органам, не доведення вчинення правопорушення та інші підстави, передбачені законом). Рішення органів Антимонопольного комітету України можуть бути оскаржені повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-07-01; Просмотров: 418; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.043 сек.