Економіка у контексті філософії науки

1980-ті роки у світовій економічній науці відзначаються початком нової епістемологічнї активності: випускаються спеціалізовані журнали «Економіка i філософія» (Economics philosophy – виходить з 1985 р.) i «Журнал економічної методології» (Journal оf Economic Methodology – виходить з 1994 р.), публікуються статті з методологічних i філософських питань пізнання економічних явищ. Посилена увага до філософії серед економістів-теоретиків не виглядає випадковою. Вона обумовлена насамперед тим фактом, що дійсність кінця ХХ ст. піддала критиці класичні економічні концепції i постулати, на яких довгий час будувалися практика i теоретичні розробки в галузі господарської діяльності:

1. Будь яка загальна картина сучасної економічної реальності – множинність сконструйованих реальностей.

2. Не існує економіки як єдиної наукової дисципліни. Є тільки поле фундаментально різноманітних досліджень, що постійно змінюється.

3. Наукове знання не дає підстави розмірковувати про об’єктивні сутності. Наукове знання – це інтерпретація об'єкта з певної точки зору.

Настав час теоретичної рефлексії, коли предметом пізнання ставиться не сама господарська реальність, а знання, що її описує. У 1980-ті роки різко змінюється саме сприйняття економічної науки як об'єкта методологічного аналізу. Образ економічної теорії як єдиного «древа знання», що формує свої гілки-напрямки на твердому стовбурі-основі раніше освоєних істин, поступово поступається місцем новим уявленням, що представляють світ економічної науки плюралістичним, а саме знання - обмеженим і фрагментарним. Подібна трансформація, очевидно, свідчила про перехід західної економічної науки на нові основи.

Відбувається паралельний розвиток різноманітних наукових традицій, а звідси - слабка чуттєвість до критики, в тому числі до фактів, що не стикуються із загальноприйнятими теоріями. Принцип методологічного плюралізму надає вченому право самому визначати метод досліджень, що привів до радикального перегляду стосунків між об'єктом і суб`єктом пізнання. „Правила гри” в науці залишають свободу інтерпретації предмету і свободу вибору метода дослідження. На перший план висунулись дослідження як науково-дослідні програми (парадигми), оцінюється їх наукова прогресивність.

Виявились протиріччя між марксистською онтологією, що лежить дотепер в основі теорії розуміння загального економічного розвитку цивілізації, з одного боку, і макроекономічними теоріями праксеологічної економіки, що використовуються для вирішення нагальних задач розвитку пострадянських країн – з другого.

Особливу увагу останнім часом привертає питання про застосовність в економічній науці синергетичних уявлень. Вихідний імпульс йде від готового математичного апарата, що підлягає економічній інтерпретації.

Філософія науки як один з авторитетних соціально-філософських напрямків задала параметри епістемології господарства і теорії господарювання. Головну роль тут зіграла така фігура, як І. Лакатош. Він виходив з припущення, що в одній науковій дисципліні можуть співіснувати різні конкуруючі між собою теорії. Простіше говорячи, ті самі факти, або, у всякому разі, факти, що відносяться до однієї і тієї ж предметної сфери, можуть одержувати різні теоретичні пояснення, рівною мірою претендують на істинність і визнання як наукових. Рівнобіжнийрозвиток різних наукових традицій і шкіл; слабка їхня чутливість до критики, в тому числі до фактів, що не узгоджуються із загальноприйнятими теоріями; місце, яке зайняла в науці «чиста теорія» з її нефальсифікованими постулатами, – усі ці реальні риси економічної науки одержали в концепції І.Лакатоша своє пояснення і, почасти, виправдання. У результаті під впливом Лакатоша спрямованість економіко-методологічних досліджень істотно змінилася. Замість звичних міркувань про предмет і метод на перший план висунулися дослідження, в яких існуючі наукові школи, традиції і теорії стали переосмислюватися як науково-дослідні програми чи парадигми; зародження і еволюція таких програм піддавалися історико-методологічній реконструкції, включаючи спроби відтворення їх «твердих ядер»; оцінювалася їхня наукова „прогресивність”.

Відповідно змінилася роль філософа-методолога: він став насамперед дослідником. Якщо раніше філософія науки озброювала його своєрідним кодексом поведінки вченого, за допомогою якого він починав оцінювати, чи гідна теорія вважатися науковою, то тепер та ж філософія науки надала йому інструменти для аналізу наукових знань.

Дата добавления: 2015-07-02