Я і Рент

Невидиме мистецтво

Боді Карлайл (☼ друг дитинства): За кілька тижнів до Великодня руки місіс Кейсі починали пахнути оцтом навіть сильніше, ніж у сезон консервації. На плиті у місіс Кейсі кипіли каструлі з водою. Одна – для того, щоб зварити вкруту яйця. У другій кастрюлі вода варилася з оцтом та всякою подрібненою фігнею для кольору – щоб яйця фарбувати.

Кейсі, хоч і жили в глибинці, курей купували вже забитими. Найгірше, що можна сказати в цих місцях про людину: «Вона купує яйця», але місіс Кейсі їх купувала. Тільки білі. Тільки з‑під кур породи легорн. Переважно до Великодня.

Заходиш до Кейсі крізь кухонні сітчасті двері – риииип… гуп! – і бачиш місіс Кейсі, що сидить, обидва лікті обіперши на стіл. Її окуляри для читання сповзли на кінчик носа. Її голова закинута назад. Посеред столу біла свічка, товста, як у церкві, горить, розпускаючи ванільний дух. Довкола вогника розпливлося прозоре озерце воску. Місіс Кейсі занурює вишивальну голку у віск і бере в руку яйце. Тримаючи його за низ і верхівку між великим і вказівним пальцями, так щоби зручно було повертати, вона пише розплавленим воском по шкаралупі.

І ти нічого не можеш із собою вдіяти – зупиняєшся й дивишся.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Молоді вішають у своїх будинках дзеркала. Старі вішають портрети. І, якщо мені буде дозволено зробити одне дріб’язкове спостереження, члени сільських громад хваляться ремеслами – цим сумнівним наслідком надміру дозвілля, браку навичок та дешевизни прядива.

Боді Карлайл: Невидимі, наче шпигунське письмо, – тільки місіс Кейсі може сказати, де саме білий віск розчинився на тлі білого яйця.

Пічка заставлена киплячими каструлями, кожна з яких пахне по‑іншому. Цибуля. Буряк. Листя шпинату. Сморід червоної капусти. Чорна кава. Плюс запах оцту. У кожній каструлі свій колір: жовтий, червоний, зелений, блакитний чи брунатний. Усе виварено до решти, щоб забарвити бульйон. Ланч не готовий.

Її очі збіглися й дивляться на кінчик носа, вона така зосереджена на воскові, що навіть її рот, цілий рік нафарбований червоним, розкрився, – не озираючись у наш бік, вона каже: «Якщо ви двоє жуєте смолу, то виплюньте». Вона каже: «Там над пічкою є крекери».

Якщо стояти поруч досить довго, то, можливо, вона скаже, як віск не дає фарбі дістатися до яйця. Біля її ліктя лежать яйця – начебто білі, але насправді напівприкрашені ділянками, які не зафарбуються. Просто дивлячись на неї, забуваєш, що там, надворі, на тебе чекає мурашник. Або дохлий єнот. Навіть коробка сірників.

І нехай ти помираєш від бажання з’їсти ланч, однаково будеш натомість підглядати за тим, як місіс Кейсі чаклує над яйцями.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Без сумніву, в багатьох культурах копіткі, проте недовговічні твори мистецтва виконують роль містичного ритуалу, молитви чи медитації.

Боді Карлайл: Її лікті стоять на столі, одна рука занурює вишивальну голку у віск, друга бере яйця – одного прекрасного дня місіс Кейсі, не дивлячись на мене й Рента, каже: «Хапайте по яйцю або вимітайтесь». Вона каже: «Ви мене бісите».

Місіс Кейсі дає кожному з нас голку й холодне, зварене накруто яйце, й наказує не дай боже не трусити стіл. «Подумайте про що‑небудь», – сказала вона. І показала нам, як занурювати кінчик голки у віск і як доносити одну‑єдину прозору крапельку воску до шкаралупи магазинного яйця з‑під курки породи легорн. «Намалюйте свою думку голкою», – сказала вона. Крапля за краплею. Біле на білому. Невидиме. Таємне.

Рент каже: «Ти мені скажи. Я не можу придумати, що намалювати».

І його мама каже: «Що‑небудь придумається».

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Чи це піранські писанки, чи піщані мандали тибетських буддистів – їхнім головним завданням є добитися стійкого фокусу та повністю заволодіти увагою митця. Попри вразливу природу самого витвору, процес творення стає способом вийти за межі тимчасового.

Боді Карлайл: Рент, я та місіс Кейсі довкола того столу – всі схилилися над свічкою, вогник якої потопає в сонячному промені з віконця над мийкою, малюємо всяку всячину, про яку можемо розказати тільки ми, – навіть не думаємо про те, що голодні. Кожен з нас – не більше ніж віск та яйце в наших руках. З усіма цими каструлями, в яких киплять зелень і цибуля, з повітрям у кухні, переповненим парою та їстівним духом, ніхто з нас не підстрибнув, коли сітчасті двері – рииип… гуп! – і поруч стоїть містер Кейсі.

«Що на ланч?» – запитує він.

«Я думала, ти пообідав», – каже місіс Кейсі.

Рент зупинився й просто тримав яйце в руці, більше не крапаючи на нього воском зі свічки. Його дихання та руки цілковито закрижаніли.

А я – я малював на своєму яйці восковий день, сонечко з промінцями, дерево, мій дім, воскову хмаринку в небі, але про це знаю тільки я.

Він, містер Кейсі, каже: «Айрін». Він каже: «Не роби цього з хлопцем».

І місіс Кейсі каже: «Ти сказав, що пообідав у їдальні».

Містер Кейсі, перехилившись через пічку, суне ніс по черзі в кожну каструлю, принюхується та каже: «Не каліч його».

Усе ще втуплюючи скошені очі на своє яйце, на незриму таїну своєї думки, місіс Кейсі каже: «Чого не робити?»

Рент нічого не малює.

І містер Кейсі каже: «Не каліч хлопця за те, що тобі довелося вийти заміж». І він сягає рукою до миски з яйцями обіч ліктя місіс Кейсі. З бездоганно‑білими яйцями, які насправді вже наполовину прикрашені її таємним письмом, яке вона виводила протягом цілого ранку. Невидиме мистецтво.

«Ці не бери», – каже місіс Кейсі, відірвавшись від яйця та дивлячись поверх своїх окулярів.

Але двох яєць уже нема, вони вже зникли в долоні містера Кейсі.

І гучно, на весь дім і навіть на весь двір, місіс Кейсі кричить: «Ці не бери!»

Містер Кейсі обертається до вікна і – тюк, тюк, тюк – яйцем об край мийки, щоб почистити.

А я – я малюю воскового птаха в небі, що летить над моїм будинком, незримий для ока. Я крапаю манюнькі крапочки воску на дерево, щоб намалювати яблука.

Того пообіддя я вперше відчув, як застрягає час. Поки Рент і його мама сиділи, мов закрижанілі, а в повітрі висів сірчастий запах жовтка, і дух оцту, і пахощі варених овочів, які забарвлювали цей оцет, минув тижень, минуло літо, минули сотні днів народжень. Ми сиділи під сонцем, що на ціле сторіччя завмерло ляпкою у вікні над кухонною мийкою.

Навіть годинник затамував дихання.

Містер Кейсі з’їв яйця, дивлячись у кухонне вікно, його тінь падала на вогник свічки, від чого той став яскравим та освітлював усе на столі. Сірчастий запах круто зварених яєць від шкаралущі, яку він викинув у трубу. Він заглитнув два яйця, і сітчасті двері – рииип… гуп! – зачинилися за ним.

Після цього сонце знову поповзло і торкнулося краєчка віконниці. Час відчепився. Усі годинникові стрілки знову зацокали.

Шериф Бейкон Карлайл: Тільки не треба робити з Чета Кейсі негідника за ті злочини, які скоїв його малий. Як на мене, коли ми народжуємося, то нікого не любимо. Любов – це вміння, якого треба вчитися. Як дресирують собак. Можливо, це дар, для якого ти або створений, або ні. Як мускули. І якщо ти не можеш навчитися любити кревних родичів, значить, не любитимеш нікого. Анікогісінько.

Боді Карлайл: Коли місіс Кейсі ложкою опустила в барвник перше яйце, усі ми вперше побачили таємні малюнки одне одного.

Вона поклала моє яйце на дерев’яну ложку і занурила в каструлю з відваром червоної капусти, що смердів оцтом і пердінням, – але назад витягла пофарбованим насиньо.

Кольору синього неба. Блакить, що залила яйце всюди, крім тих місць, де був віск, явила дерево з яблуками, дім, хмарку та сонечко в синьому небі. Мій дім, куди я хотів повернутися до того, як знову прийде містер Кейсі.

Опустивши своє яйце в каструлю з буряковим бульйоном, місіс Кейсі витягла його назад повністю червоним. Криваво‑червоним. Червоним усюди, окрім довкружного примхливого візерунку з воскових ліній, заплутаного, наче павутиння або мереживні фіранки. Навіть не фіранки, а слова, письмо. Ажурне, ніби вірші у валентинках. Надто ажурне, щоб можна було прочитати.

Підчепивши на ложку Рентове яйце, його мама каже: «В який колір?»

«В зелений», – каже Рент.

«Значить, в зелений», – каже вона.

Коли яйце виринає, на ньому з’являються горизонтальні воскові лінії. Вертикальні лінії розкреслюють його на квадрати.

Рент торкається пальцем яйця. Торкається його вдруге. Він бере його з ложки, яку тримає мама. Взявшись за самий кінчик, Рент трохи занурює яйце в кастрюлю з відваром цибулі. З жовтою барвою.

Рент витягає яйце і тримає, напівзелене й напівжовте. Білі лінії воску ділять його, наче паралелі й меридіани – шкільний глобус.

«Який гарний ананас», – каже місіс Кейсі.

«І зовсім не ананас», – каже Рент.

Частково зелене, частково жовте яйце, розкреслене на маленькі квадратики білими лініями воску. Рент підіймає жовто‑зелене яйце, взявши його двома пальцями за низ і верхівку, та каже: «Це осколкова граната МК‑2».

Наповнена гранульованим тринітротолуолом, каже він. Дальність кидання – до 100 футів. З вибуховим радіусом до 33 футів та чавунним стаканом для шрапнелі. Радіус смертельного ураження – сім футів.

Рент кладе ручну гранату на рушничок, де вже сохнуть червоне яйце його мами та блакитне моє. І Рент, він каже: «Давайте наробимо їх побільше».

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Якщо вірити Ренту, сад був володінням його мами. Газон – територією тата. Айрін визначала час за цвітінням рослин. Спершу крокуси, потім тюльпани, незабудки, нагідки, ротики, троянди, лілійники, рудбекії та соняхи. Шпинат, потім редиска, латук і рання морква. Для Честера Кейсі один тиждень – це був час, за який треба підстригати газон. Година – час, за який треба пересунути поливалку. Усі ми живемо за різними годинниками та календарями.

Одного Великодня, розповідав Рент, мама сховала яйця серед тюльпанів та трояндових кущів. Вона дала йому кошик і сказала: «Щасливого полювання, Бадді».

У Рента й досі є шрам на руці, там, де його вкусив павук.

Боді Карлайл: Великодній ранок, Рент сягає рукою під квітку чи кущ – і відсмикується назад. Рентові очі стають – шмяк! – великі та вирячені, втупившись у павука, що повис на тильній стороні Рентової долоні. Він струшує мерзоту геть, але під ним уже почали червоніти й набрякати крапочки укусу. Темно‑червоні жилки зміїлися вгору, розгалужуючись від болючих, пекучих відмітин.

Рент у сльозах біжить назад до кухні, відставивши вкушену руку, пальці на ній вже роздулися й стали великими й негнучкими, мов рукавичка кетчера.

Містер Кейсі кидає погляд на сина, одна рука якого розбухла та почервоніла, в другій метляється рожевий великодній кошик із фарбованими яйцями, по Рентових щічках течуть сльози, і містер Кейсі каже: «Ану закрий рота».

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Ця сцена з церквою, коли його бабуся Естер падає мертвою, – все це досі свіже в Рентовій пам’яті. Як вона прикусила язика своїми вставними щелепами.

Боді Карлайл: Місіс Кейсі, вона у ванній кімнаті, підправляє макіяж перед походом до церкви.

Містер Кейсі ляпає Рента по святкових штанях понижче спини й каже не заходити назад у дім, поки не знайде всіх яєць.

Рент усе ще простягає набряклу руку та квилить про те, що це була «чорна вдова», про те, що він скоро помре. Про те, як сильно болить.

Тато розвертає його за плечі та виштовхує надвір зі словами: «Як тільки принесеш усі яйця, ми надамо тобі допомогу». Замикаючи на засув сітчасті двері, щоб Рент не зайшов, містер Кейсі каже: «Якщо ти не будеш марудитися, можливо, не втратиш руки».

Шериф Бейкон Карлайл: Рент завжди розводився про те, що піде з дому, втече та вибере собі іншу родину, та, на мій погляд, цього б ніколи не сталося. Якщо ти не можеш сприйняти рідню з усіма її найгіршими заскоками, то жоден чужий тобі тим більше не підійде. Усе, чого навчився Рент, – це кидати близьких людей.

Боді Карлайл: Рент, одягнений в білу сорочку й метелик, в лакованих туфлях та паску, на звичному нехитрому великодньому полюванні на яйця – тепер це все перетворилося на Перегони зі Смертю. Його маленькі рученята колотять по квітах, згинаючи їх, ламаючи стебла. Його ноги топчуть петунію. Чавлять вершечки моркви. З кожним ударом серця Рент відчуває, як отрута з його руки підбирається ближче до його мозку. Пекучий біль укусу згасає, поступаючись місцем онімінню – спершу терпне долоня, потім і вся рука.

Його мама виходить надвір і знаходить його: він лежить долілиць на тій купі компосту, що лишилася від її садочка, тяжко дихає, земля прилипла до вологої павутинки сліз, яка розбіглася довкола обох його зелених очей.

Ехо Лоуренс: Отож вони залишили його там. Сіли в машину й поїхали на ранкову Великодню службу.

І це знову той момент, кінець того, що нам хотілося б розтягти на віки.

Боді Карлайл: Рент так і не знайшов жодного яйця, окрім тих трьох. Вони повернулися додому, і це було все, чим він міг похвалитися за цілий день полювання. Три яйця та павучий укус на руці, що вже майже зменшилася знов до дитячих розмірів.

Цей павук, саме ця «чорна вдова» присадила Рента на отруту.

Навіть після того, як місіс Кейсі обнишпорила свій сад, усі ці потовчені та видерті рослини, вона не змогла знайти жодного яйця, яке там сховала. Решту літа її сад простояв у руїнах. За тиждень і газон містера Кейсі став таким самим.

Ехо Лоуренс: Слухай. Мені Рент казав, що він знайшов усі яйця, а тоді поклав їх до коробки, яку сховав у якомусь сараї чи то халупі. Щотижня він витягав два‑три яйця й розтикував їх у найгустішій траві, саме перед тим, як батько мав стригти газон. До того часу яйця стали смердючими й чорними, такими зогнилими, що далі нікуди.

Щоразу, як Рентів тато наїжджав на одне з них своєю електричною газонокосаркою, лунав сморідний вибух, який охоплював усе. Лезо газонокосарки, траву, татові черевики та холоші його штанів. Рентові ручні гранати з ручним розписом перетворилися на фугаси. Газон та сад стали зонами стихійного лиха. Рент казав, що за сітчастим парканом починалися джунглі. Чорна смердота обляпала кожен бік будинку. Усе так сильно заросло, що навіть ґанку не було видно. Проїжджаючи машиною повз, ви б вирішили, що в домі ніхто не живе.

Боді Карлайл: Він фарбував яйця насіро, із червоною смугою, – як гранати АВС‑М7А2 зі сльозогінним газом.

Світло‑зелені з білою верхньою половиною були димовими шашками АHМ8. Місіс Кейсі розлила по пляшках залишки відварів. Слоїки з яскравою червоною та жовтою, блакитною та зеленою рідиною – це було все, що лишилося від її саду. Щоби барва не вицвіла на сонці, місіс Кейсі поставила пляшки у глиб шафки над холодильником.

До кінця року Рент потроху тягав ці барвники. З літа й до самого Різдва він витягав брудні батькові шорти з купи непраної білизни та наносив дрібні крапельки жовтого на матню кожної пари.

Щоразу, посцявши сидячки, містер Кейсі обтрушував свій член, намагаючись позбутися останньої краплі сечі. Промокав шматочком туалетного паперу. Але щотижня – нові й нові крапочки жовтого на його шортах. Коли Рент почав використовувати крапельки червоного барвника, його татко ледь не склеїв ласти.

Ехо Лоуренс: Уже в дорослі роки найулюбленішим Рентовим способом здихатися роботи було закрапати в кожне око по крапельці червоного харчового барвника та сказати шефу, що в нього кон’юктивіт. Ну, знаєте, «червоне око». За тиждень хвороба минала, і він використовував жовту барву – з натяком на гепатит. Справді майстерним прийомом було приїхати на роботу, щоб хтось інший помітив його очі, червоні чи жовті, та змусив шефа силоміць відправити Рента додому.

Тоді Рент приїжджав до мене зі своїми яскраво‑жовтими очима, й ми вирушали по маршруту в пошуках команди.

Боді Карлайл: Містер Кейсі викинув купу бабок на лікування інфекції сечового міхура, якої в нього ніколи не було. Він заковтнув стільки антибіотиків, що майже весь той рік срав ріденьким.

Ехо Лоуренс: Перед смертю Рент дав мені біле, зварене накруто яйце. Він сказав, що написав дещо на шкаралупі білим воском, але прочитати напис неможливо – білим воском по білій шкаралупі. Якщо з ним що‑небудь станеться, тільки тоді, сказав Рент, я можу пофарбувати яйце й прочитати послання.

Тепер це яйце вже таке давнішнє, що я боюсь його торкатись. Якщо шкаралупа лусне, то через сморід, який усе заповніть, мене просто виселять.

Боді Карлайл: Після того як Рент забрався до міста, після його смерті, ФБР приперлось і витрусило з мене все, що могло. Ви б тільки бачили, як запалали їхні очі, коли я оповів про ті великодні ручні гранати.

Айрін Кейсі (☼ Рентова тати): Тієї зими, після того як Чет покинув стригти газон, усю зиму собачі зграї приходили качатися на спині. Щоб хутро просмерділось. Ті самі собаки, що розірвали бабусю Естер. Не можу зрозуміти, чого собакам кортить такої гидоти. Цей сморід, жахливий, мов кара небесна, пси, схоже, носили з гордістю.

Дата добавления: 2015-07-02