Види договору ренти

Загальні положення про договір ренти, що містяться в главі 56 ЦК України безпосередньо не передбачають виділення його різновидів, однак їх можливо виділити за строком договору ренти.

Так, п. 2 ст. 731 ЦК передбачається, що договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (строкова рента). Звідсіль випливає, що за своїм строком договір ренти може бути безстроковим або строковим.

Безстроковим договором ренти встановлюється невизначене рентне правовідношення, яке може тривати до тих пір, поки сторони не забажають його припинити. У законодавстві не вказується, яким може бути мінімальна тривалість безстрокового договору ренти.

У безстроковому договорі ренти розміри виплачуваної ренти можуть самостійно встановлюватись сторонами й у тому ж порядку змінюватись, за виключенням: випадку передачі під виплату ренти грошової суми. Якщо під виплату безстрокової ренти передається грошова сума, розмір ренти не може бути нижчим за розмір облікової ставки Національного банку України (п. 2 ст. 737 ЦК). У тому випадку, якщо інше не передбачено договором, розмір сплачуваної ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України (ч. 2 п. 2 ст. 737 ЦК).

Відносно строків виплати безстрокової ренти цілком справедливим видається правило ст. 738 ЦК, за якою безстрокова рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу. Це положення цивільного закону повністю збігається з розумінням безстрокової ренти як доходу. Для одержання доходу потрібен деякий час.

Якщо інше не передбачено законом чи договором усі: права й обов’язки сторін безстрокового договору ренти можуть відчужуватися іншим особам (ст. 512, 520 ЦК) і переходити в спадщину тоді, коли одержувачем або платником ренти є фізична особа, або набуватися юридичними особами в порядку правонаступництва в разі їх реорганізації (ст. 108 ЦК). При цьому вирішальне значення набуває особисте волевиявлення осіб правонаступників, що вільно бажають прийняти на себе тягар цих прав і обов’язків. Ні в якому разі потенційні правонаступники не можуть бути примушені до їх безумовного прийняття й виконання.

На відміну від безстрокового договору ренти строковий тим і відрізняється, що період часу, протягом якого він існує, конкретно визначається домовленістю сторін. Мінімального строку для строкового договору ренти законодавством також не встановлюється.

Прикладом строкового договору ренти є договір довічної ренти, тривання якого визначається не конкретною датою, а подією (час настання якої невідомий жодній зі сторін). Строковість даного договору залежить від строку людського життя, яке має певні межі й тому є строковим.

При укладенні договору довічної ренти було б бажано як би виплати довічної ренти здійснювались наперед. Диспозиція ст. 738 ЦК України дозволяє це робити. У законодавствах інших держав передбачається, що довічну ренту виплачують як правило наперед (ст. 1980 ЦК Франції, ст. 760 ЦК Німеччини, ст. 519 ЦК Швейцарії і ін.), оскільки мета її – забезпечення майбутніх потреб одержувача ренти. Вона повинна “доставить рентополучателю средства к существованию”.

Строковий вид договору ренти у всіх різновидах свого прояву за юридичною кваліфікацією найближче походить на договір купівлі-продажу, у якому рента – це доход і водночас форма оплати прирівняна до ціни (ст. 632 ЦК), за яку відчужується майно. Звідсіль, стає зрозумілим, чому рентні відносини такого характеру потребують для свого регулювання правил про ризик випадкового знищення майна (ст. 743 ЦК України). З однієї сторони, одержувач ренти повинен одержати свою ціну за майно сповна. А з іншої – сторони строкового договору ренти зв’язують себе на певний строк правами й обов’язками, і ніщо не повинно перешкодити їм у їх здійсненні. Тому цілком справедливо, що ризик випадкового знищення майна, відчуженого під виплату строкової ренти, покладається на платника ренти.

За основу розподілу договору ренти на види також може бути взято критерій алеаторності. Алеаторним є строковий договір довічної ренти, оскільки його сторони припинення договору ставлять у залежність від настання смерті однієї із сторін договору. Від чого одна з них несе ризик майнових втрат (або витрат), які не відповідають вартості відчуженого (або набутого) майна. І навпаки безстроковому договору ренти невластива ознака алеаторності тому що його сторони не ставлять припинення договору в залежність від настання якої не-будь події. Вони свідомо йдуть на укладення такого договору на невизначений строк і тому в матеріальному відношенні нічим не ризикують. Одержувач і платник ренти не переймаються можливими майновими втратами, оскільки мета такого договору ренти – одержання стабільного доходу (лихви).

Дата добавления: 2015-07-02