Тема 5. Стилістичний синтаксис 2 страница

Родовий відмінок. Первинними семантико-синтаксичними функціями Р.в. є суб'єктно-атрибутивна й об'єктно-атрибутивна.

Р.в. передає такі значення: родовий дати: розпочати першого вересня; родовий міри: кілограм яблук; родовий носія ознаки: глибина думки, свобода слова; родовий означальний: людина слова, сорочка білого кольору, родовий стосунку: автор репортажу, керівник колективу, мешканець містечка; р одовий предикативний (виконує функцію іменної частини складеного присудка): Обличчя стало зеленого кольору; родовий належності: сукня Оленки, олівець студента; родовий сукупності: низка сторінок, сотня людей; родовий змісту: мета розгляду, передавання емоцій; родовий суб'єкта: мовлення тележурналіста, завивання вітру, родовий видалення (позбавлення): уникнути помилки; родовий мети: прагнути слави; родовий цілого складу (щодо нього означуване слово є частиною): коріння дерева; родовий ціни: вартий уваги; родовий частини (кількісний, розокремлювальний): з'їсти борщу, родовий тимчасовості користування: позич олівця.

Загалом І.Р.Вихованець уважає, що Р.в. спеціалізується на виконанні "формально-синтаксичної функції приіменникового сильнокерованого другорядного члена речення"[2].

Давальний відмінок.

І.Р.Вихованець зауважує, що Д.в. виконує "первинну семантико-синтаксичну функцію адресата дії, первинну формально-синтаксичну функцію придієслівного напівслабкокерованого другорядного члена речення"[3].

Д.в. передає такі значення: • давальний адресата: телефонувати подрузі; • давальний непрямого об'єкта: заздрити славі; • давальний призначення: пам'ятник Франкові; • давальний об'єкта: відданість обов'язкові; • давальний суб'єкта: Степанові хотілося відпочити.

Знахідний відмінок. Первинною семантико-синтаксичною функцією знахідного є функція об'єкта дії процесу чи стану.

Зн.в. передає такі значення: • знахідний часу: працюватиме три місяці; • знахідний кількості: коштує одну гривню; • знахідний міри: лікується другий тиждень; • знахідний об'єкта: заточив олівець; • знахідний результату дії: насипати курган; • знахідний змісту: виголосив промову, • знахідний об'єктного суб'єкта (при формах на -но, -то): виконано завдання.

Орудний відмінок. Ор.в. виконує первинну інструментальну семантико-синтаксичну функцію, первинну формально-синтаксичну функцію придієслівного слабко-керованого другорядного члена речення.

Ор.в. передає такі значення: • орудний знаряддя й засобу дії: забивати молотком; • орудний об'єкта дії та стану: керує автомобілем, дивує красою; • орудний суб'єкта дії (виконавця дії): вітром зігнуте дерево; • орудний часу: працював тут роками; • орудний кількості (сукупності): їв їх десятками; • орудний способу дії: співати баритоном; • орудний обмеження (передає часткову сферу вияву ознаки): сильні духом, • орудний означальний: у кота вуха трикутником; • орудний напівпредикативний та предикативний: став студентом; • орудний ознаки (функціональний): його обрали головою зборів; • орудний шляху (просторовий): іти стежкою; • орудний змісту: цікавитися детективами; • орудний порівняння: вистрибував зайчиком.

Кличний відмінок не використовують як залежне слово в складі словосполучення, пов'язаного з керуванням як типом зв'язку між окремими компонентами. Тільки з прийменниками вживається місцевий відмінок.

Нерідко синонімічні дієслова вимагають від іменника різних відмінкових форм, різних прийменників: Бігти за ким?-доганяти кого? Пильнувати кого?- стежити за ким? Часом у реченні при кількох підпорядковувальних словах, що вимагають різних відмінків, стоїть один додаток. Це помилка: Богдан любить і завдячує своїй мамі багатьма успіхами.

Інколи кероване слово може вступати в подвійну залежність, тобто може залежати від різних слів у реченні, а це призводить до двозначності: Він повідомив про злочин прокурора.

Є істотні відмінності між керуванням в українській і в російській мовах

Наводимо правильні варіанти керування в українській мові: вживати чого і що, вибачати кому; відповідно до чого; властивий кому, чому; вчитися чого; глузувати з кого; дивуватися кому; доглядати кого, що; додержувати чого; докоряти кому; дорікати кому; дякувати кому; завдяки чому; зазнавати чого; запобігати чому; згідно з чим; зневажати кого; знущатися з кого; зраджувати кого, що; кепкувати з кого; набирати чого.

2. Синонімія прийменникових конструкцій. Стилістичне використання різних варіантів прийменникового керування. Синонімічними є такі прийменникові конструкції:

• на позначення мети вживають прийменники для (стилістично нейтральний), з метою (книжн.), на предмет (офіц.-ділов.), задля, заради, ради (переважно розм.), в ім'я;

• на позначення причини вживають прийменники завдяки (позначає сприятливу причину), через (стилістично нейтральний; позначає несприятливу причину), від, з (переважно розм.);

• на позначення часу вживають прийменники на, в, за, під час, упродовж, протягом, через, з, від тощо; з (стилістично нейтральний), від

• на позначення просторових зв'язків уживають прийменники до, у(в), на, перед, біля (стилістично нейтральні), коло, поблизу, поблиз, поряд (з), поруч (з), край, кінець, обіч, обабіч, навпроти, проти, супроти, посеред (мають різні стилістичні, ситуаційні, фаматичні та ін. обмеження);

• на позначення відповідності вживають прийменники відповідно до, згідно з, залежно від, у світлі, у дусі, у розрізі (всі мають переважно офіц.-ділов. забарвлення);

• на позначення допустовості вживають прийменники незважаючи на (переважно нейтр. або книжн.), попри (переважно розм.), всупереч;

• на позначення об'єктних зв'язків уживають прийменники щодо (переважно нейтр.), стосовно (книжн.).

Типові п о м и л к и в с т и л і с т и ч н о м у використанні різних в а р і а н т і в форм, п о в ' я з а н и х з к е р у в а н н я м:

1. Подвійна залежність керованого слова в реченні: Вульгарна критика практично всіх партійних лідерів та нерозуміння ролі партійних змагань (ВЗ. -1997.-24 грудня); Відіслала свою заявку про бажання взяти участь у експерименті за вказаною адресою (СП. - 1998. - №8).

2. Неправильне вживання прийменника за слабкого керування: Одне дитятко описало такі речі про Юлію Цезаря, які, мабуть, стануть історичним відкриттям (Е. -1998. - №4); Київський градоначальник

3. Неправильна форма керованого слова-іменника (чи займенника) при дієслові, переважно зумовлена впливом російської мови: Ростик вважає, що "наше суспільство хворе мікробами мовчання, затурканості й просто сплячки" (Е.-1998. - №9); Цілий рік після того, як помер його батько, дружина змушена зраджувати йому, аби зазнати хоч трохи щастя в інтимному житті (П. - 7997. - 12 грудня).

4. Невиправдане вживання під упливом російської мови прийменників по, при та ін.: Іноземна мова по методу ЦРУ (ЛЛ. - 1998. - №32); При теплій погоді гру зробив... Мороз (МГ. - 1998. -12 березня).

5. Неврахування того, що дієслова-синоніми можуть вимагати від іменника різних відмінкових форм, різних прийменників: У парламенті може утворитися доволі потужна третя сила, яка в тих чи інших питаннях буде "лавірувати"політичним спектром парламенту (СП. -1998. -№13).

6. Спільний додаток при дієсловах - однорідних членах, які вимагають від цього додатка різних відмінкових форм: Чоловіки відмовляються це собі уявити, не те, що дати згоду (ТП. - 1998. - №4); Читаємо і захоплюємося вашою газетою, а найбільше сторінкою про кіно (Т.-1998.-№4)

5. Однорідність притаманна всім стилям мови. Однак у літературно-художньому стилі вона часто набуває тропеїчного звучання, сприймається метафорично - як засіб художнього вислову". Ті самі слова можуть використовуватися і як однорідні, і як неоднорідні залежно від мети автора: Нові, високотехнологічні вироби - Нові високотехнологічні вироби.

Здебільшого однорідні члени речення є однойменними, виконують, ту саму синтаксичну функцію. Але іноді є відхилення від цього правила, переважно тоді, коли однорідні члени речення виражені займенниками та займенниковими прислівниками: Не знаю, хто й звідки ти. Треба з'ясувати, що і як робити. Оскільки функціональна рівноправність однорідних членів речення є найістотнішою їх ознакою, то однорідні члени можна міняти місцями без помітної зміни змісту висловлювання. Але між однорідними присудками можлива змістова залежність, зумовлена послідовністю виконання дій: Степан повернувся додому, ліг і заснув.

Речення з однорідними членами можуть мати синонімічні (паралельні) конструкції з рядом простих речень або зі складносурядним реченням: Українські вояки проводять миротворчі операції, допомагають населенню, підтримують зв 'язки із силами К FOR інших країн – Українські вояки проводять миротворчі операції. Українські вояки допомагають населенню. Українські вояки підтримують зв'язки із силами KFOR інших країн. Окремі речення емоційніші, експресивніші2. їх використовують переважно в публіцистичному стилі для надання мовленню відтінків піднесеності, схвильованості. При цьому виникають пафос, патетика, властиві урочисто-декларативному, узагальнювально-директивному, експресивно-публіцистичному різновидам журналістського тексту. Трохи менш відчутною є експресивність висловлювання в разі застосування складносурядних речень, але основні відтінки в емоційному забарвленні залишаються незмінними, хоча пафос тут трохи й приглушений (Цього ефекту досягають завдяки вживанню сполучників сурядності).

Нагромадження в реченні однорідних членів не тільки виконує логіко-семантичні завдання, а й увиразнює текст, сприяє підвищенню його комунікативності: ампліфікування компонентів дієслівної однорідності створює ефект наростання енергії, сили, підвищення потужності дії когось чи чогось; нагромадження елементів прикметникової однорідності є способом урізноманітнення опису, характеристики когось чи чогось, засобом посилення (змістового й експресивного) цієї характеристики; іменникова однорідність посилює враження предметної різноманітності та складності.

У науковому й офіційно-діловому стилях однорідні члени речення використовують для побудови класифікацій. Дуже важливим при цьому є додержання логічних вимог у поєднанні однорідних членів. За використання однорідних членів речення треба зважати на їх значеннєву зіставність. Однорідними членами речення не можуть бути слова, які передають родові та видові поняття. Однорідні члени речення мають позначати саме однорідність, а не звичайний перелік: Я відвідав Францію, Європу, Париж. Не можна використовувати як однорідні ті члени речення, які позначають перехресні або різнопланові поняття: В барі сиділи люди у верхньому одязі й у нетверезому стані. На Майдані були наші студенти, аспіранти, члени Студентського братства, першокурсники. Треба зважати не лише на логічні зв'язки однорідних членів, а й на їхню лексико-граматичну сполучуваність з іншими словами в реченні1: Журналіст уживав у тексті нові слова, метафори, оригінальні описи подій.

При однорідних членах Можуть уживатися узагальнювальні слова. У науковому й офіційно-діловому стилях узагальнювальні слова здебільшого називають найближче родове поняття, види якого й перелічуються однорідними членами. У художньому й публіцистичному мовленні узагальнювальними словами можуть бути і родові поняття, і дуже широкі за змістом слова: все, скрізь, завжди, всюди, ніхто, ніщо, ніде, ніколи.

Узагальнювальні слова надають висловлюванню експресивного забарвлення, підкреслюють те, що окремо названо однорідними членами: Голос духа чути скрізь: По курних хатах мужицьких, По верстатах ремісницьких, По місцях недолі й сліз (Іван Франко).

Ряди з узагальнювальними словами близькі до пояснювальних конструкцій. У цих рядах сурядні зв'язки ускладнені пояснювальними – узагальнювальні слова називають загальне, а сурядні ряди перелічують його конкретні види. У ролі узагальнювальних слів можуть уживатися й словосполучення, предикативні конструкції та ін. Узагальнювальні одиниці зазвичай уживають при рядах з єднальними сполучниками, іноді – з розділовими. У рядах з протиставними й зіставлювальними сполучниками узагальнювальні одиниці не вживаються. За розташування узагальню вальних одиниць після сурядних рядів вони набувають справді узагальнювального, підсумовувального значення: У школі, в університеті, в редакції- скрізь він прагнув бути першим. Таке значення може підкреслюватися вживанням при узагальнювальних одиницях слів узагалі, загалом, словом тощо: У школі, на вулиці - загалом скрізь.

Сполучники при однорідних членах. Ряд з єднальним значенням легко обходиться без сполучників, і тоді перелік не має вичерпного характеру. Такий самий характер має речення з повторюваним єднальним сполучником перед однорідними членами, тут сполучник виокремлює кожний член, ніби виконуючи функцію посилювальної частки: У кімнаті стоять і стіл, і ліжко, і стелаж. Уживання єднального сполучника лише перед останнім однорідним членом надає перелікові закінченого характеру: У меблевому салоні стояли столи, ліжка й стелажі.

Єднальний сполучник /' поєднує однорідні члени речення (близькі за значенням слова або антоніми) також попарно2: У кімнаті стояли стіл істілець, стелажі шафа. Найчастіше єднальні повторювані сполучники вживають "в емоційно спрямованому мовленні"3, парний зв'язок складників часто спричиняє наростання пафосності, піднесеності.

Сполучник/та початковий ненаголошений / чергуються з й у тих самих позиціях, що й у - в.

У науковому й публіцистичному стилях для підкреслення єднального зв'язку в різних його значеннєвих відтінках (найчастіше для підкреслення зіставності, порівняння) використовують двочленні сполучники. Перша частина такого сполучника стоїть при одному члені ряду, друга – при наступному. Найпоширенішими двочленними сполучниками є не тільки... а (але) й, не стільки... скільки (як), як... такі, не просто... ай. У мові художньої літератури ці сполучники вживають тільки зрідка.

У заперечних реченнях у ролі єднального сполучника вживають ні...ні. Ні здебільшого повторюється перед кожним членом. З таким самим значенням уживають і ані, що має відтінок посилення (його найчастіше вживають перед останнім членом): Ні Іван, ні Андрій, ані Степан не зробили цього.

Для поєднання однорідних членів також широко використовують розділові (або, чи, то, хоч тощо) та протиставні (але, а тощо) сполучники.

Зв'язки розділовості передають ряди зі сполучниками або, чи, то...то та деякими ін. Сполучники або, чи можуть поєднувати два члени ряду для передавання значення вибору: Приходь сьогодні або завтра. Часто такі сполучники повторюються, що посилює значення розділовості: Я це зроблю або з Іваном, або з Петром. Сполучник то зазвичай є повторюваним - то...то: Він приходив то з Іваном, то з Петром. У неповторюваному вигляді цей сполучник майже не вживають.

Значення чергування явищ можуть передавати також ряди з повторюваними прислівниками іноді, часом, почасти: Він приходив іноді з Іваном, іноді з Петром. Додавання до сполучника то.,.то часток не, чи перетворює його на форми не то... не то, чи то.,.чи то, що надають сурядним рядам відтінку непевності, вагання: Приходив чи то Іван, чи то Петро. Не можна сплутувати розділовий сполучник чи з часткою чи, замінюючи останню на або. У питальних реченнях треба вживати не сполучник або, а сполучник чи: До вас сьогодні прийде Іван чи Петро?; а не До вас сьогодні прийде Іван або Петро?

Типові помилки в стилістичному використанні ОДНОРІДНИХ членів речення:

1. Поєднання як однорідних членів речення слів, що називають речевонеоднорідні поняття: Універсальна гуртовня 'Темп-2"постійно реалізує гуртом та вроздріб за найнижчими цінами: тканини шторні, вовняні, для спецодягу, інші (ЛЛ. - 1997. - №35); Дуже полюбляє ходити у всякі походи з наметом або на велосипеді (ТП. - 1998. - №3).

2. Поєднання як однорідних членів іменників одиничних і збірних або родових і видових понять: Хочеться побачити Азію, Індію, екзотичні країни (МТ. - 1998. - №3-4).

3. Поєднання як однорідних членів понять, що схрещуються, частково збігаються за своїм обсягом: У всіх країнах світу Заходу є великі програми захисту довкілля (Е.-1998. -№13); Це наркомани, алкоголіки, діти з бідних сімей (СП. - 1997. - №51).

4. Лексична (або й граматична) непоєднаність одного з однорідних членів з тим словом, з яким зв'язані однорідні члени: Почнуться п'яні гулянки, наркотики, сварки, а потім і вбивство (Е.- 1998. - №9); І дозвольте нам самим ставити оцінки та критерії (ТП. - 1998. - №2).

5. Уживання конструкцій, у яких однорідні члени як керовані слова помилково зв'язані з одним словом: Чи використовуєте і ви комп'ютер для підсилення гри та підготовки? (Е. - 1997. - №48); Нагадаймо, що Львівське телебачення розгортало свою роботу в часи викриття культу кривавого вождя ленінської імперії, хрущовської відлиги (ВЗ.-1997.-23 грудня).

6. Розбіжність у відмінкових формах однорідних членів і узагальнювального слова (це саме стосується також і однорідних членів, які входять до складу відокремлених додатків, а також поєднання відокремлених прикладок з означуваними словами): На сцені зграйки хлопів у жіночих пачках, пуантах із іншим балеринним причандаллям: макіяж, фризури тощо (П. - 1997. - 23грудня); Представники 15 країн, у тому числі Великобританія, США, Росія, Канада та Японія, підписали угоду про будівництво міжнародної космічної станції (СП. - 1998. - №4).

7. Різні способи вираження однорідних членів: 3 усіх позитивних емоцій найсильнішими є віра та кохання, а ще сексуальні (Т.-1998. - №5).

8. Поєднання як однорідних різних синтаксичних елементів: Цікавлять мене і кредити юридичним особам, і куди найвигідніше вкласти свої заощадження (Т. - 1998. - №6); Вчу моделей правильно ходити, як самій заповнити порожнечу подіуму (Т. - 1998. -№ 15).

9. Поєднання як однорідних членів конкретних і абстрактних іменників, інфінітивів та іменників: Спорт іДерюгіна для Блохіна усе, він любить грати у футбол і дружину (УТ-1 за версією СП. - 1998. -№1); Крем від зморщок рекламує дівчина з бездоганною зовнішністю і гладенькою шкірою (Е. - 1998. -№10).

10. Уживання повторюваних або парних сполучників, які поєднують не однорідні, а різні члени речення: Щоправда, не довелося плисти ані морями, ані летіти літаком через океани (Е. - 1998. - №4); На етикетці горілки - не тільки зображення Роксолани, а й церкви (Т. - 1997. - №50).

11. Неповторення прийменника при поширених однорідних членах речення: У сірій міліцейській куртці і кашкеті з кокардою іду коридорами редакції (Т. - 1998. - №3); Зараз перед правоохоронними органами, працівниками лікарні та й взагалі жителями Львова стоїть запитання, на яке поки що немає однозначної відповіді (ТП. - 1998. - №3).

12. Пропускання прийменника при однорідних членах, коли його відсутність може спричинити двозначність: У канадському місті Ледюс відбувся чемпіонат світу з жиму лежачи серед чоловіків і жінок (ВЗ. - 1997. - 23 грудня).

13. Пропускання прийменника при однорідних членах, коли при них є розділові чи протиставні сполучники: Буду зустрічати його в яскраво-жовтому платті або жовтих джинсах: мені до вподоби спортивний стиль одягу (Е. -1997. -№50- 1998. -№1); Про минуле, а також сьогоднішній день Ростислав Поточнякрозповідає в інтерв'ю "Високому Замку" (ВЗ. - 1998. - 23 січня).

14. Пропускання прийменника при однорідних членах, коли вони поєднані повторюваними або парними сполучниками: "Шляхетна турбота" влади про нашу безпеку в транспорті свідчить або про початок симптомів дебілкуватості, або провокування директорів фірм на хабарі певним посадовим особам (СП. - 1997. - №51); Отож нам доведеться вибирати не лише з-посеред конкретних політиків, але й партій та виборчих блоків (ЛЛ. - 1998. - №9).

15. Пропускання прийменників при однорідних членах, коли прийменники різні: Потім наша сім'я проживала на Заході України, Львові, Івано-Франківську (Е. - 1998. - №4)\

6. Українська мова багата на функціонально близькі синтаксичні структури. Деякі з них близькі й за своїм основним граматичним значенням Інші є різними за своєю граматичною структурою конструкціями (паралельні синтаксичні конструкції). Різниця між ними полягає в семантичних відтінках, у засобах їх передавання, у засобах передавання значення взагалі, у використанні цих конструкцій у тих чи тих стилях мови.

1. Особове та безособове речення. Безособові речення на відміну від особових не називають діяча. Тому безособові речення в журналістському тексті використовують тоді, коли треба уникнути називання діяча, приховати його, коли нас цікавить тільки дія. Наприклад, це є характерним для офіційно-інформативного різновиду журналістського тексту. Орудний відмінок імені в таких реченнях наближається до позначання знаряддя або засобу дії. Тому безособове речення використовують тоді, коли додатком у ньому є іменник - назва неістоти. Коли діячем є назва особи, безособового речення не використовують: Зламано вітром. Але не можна Роботу виконано студентом.

Взаємозамінними є безособові речення з присудком-дієсловом на -но, -то, які вказують на минулу д ію з відтінком результативності, та особові речення з присудком, вираженим пасивним дієприкметником (т.зв. пасивні звороти): Роботу виконано - Робота виконана. У безособовому реченні увагу мовця звернено на дію та на додаток (реальний суб'єкт); в особовому реченні (пасивній конструкції) акцент перенесено на підмет, що є реальним об'єктом дії. Якщо в пасивному звороті додаток

Безособові речення широко використовують у всіх стилях і сферах мовлення.

Взаємозаміна безособових речень і пасивних конструкцій неможлива тоді, коли: а) у безособовому реченні є обставина міри й ступеня, яку не можна використати в пасивному звороті (Виконано значно більше, ніж заплановано. Встановлено дуже багато відхилень від проекту); б) у безособовому реченні нема прямого додатка, що після заміни в пасивному звороті стає підметом, або є додаток, виражений інфінітивом (Про це написано в статті. Наврочено йому недоробляти справу).

Синонімічним до безособового речення та до пасивного звороту може бути активний зворот (особове речення, в якому підмет є суб'єктом дії): Тротуар залито фарбою - Тротуар залитий фарбою - Фарба залила тротуар. Взаємозаміна цих конструкцій є можливою, коли підметом-суб'єктом в активному звороті є іменник-неособа: Інформацію зібрав журналіст. Але не: Інформацію зібрано журналістом. Але не: Інформація зібрана журналістом. Тут пасивні звороти чи безособові речення рекомендуємо вживати взагалі без додатка: Інформацію зібрано1.

2. Підрядне означальне речення та дієприкметниковий зворот. В українській мові майже не використовують конструкцій з активним дієприкметником теперішнього часу й широко вживають конструкції з дієприкметником минулого часу, активним і (особливо!) пасивним. Дієприкметники в складі звороту узгоджуються з пояснюваним іменником у роді, числі й відмінку. Якщо дієприкметник пояснює два слова, то він має форму множини. Постпозитивний зворот має стояти безпосередньо після іменника, який він пояснює, щоб уникнути двозначності, спотворення змісту: За цю парту посадили студентку, пофарбовану лише вчора.

Заміна підрядного речення зворотом можлива тоді, коли означальне речення приєднано до головного за допомогою займенників який, котрий, що в Н.в. та в Р. і Зн. без прийменника, а від простого присудка підрядного речення можна утворити дієприкметник. Якщо сполучне слово має форму Н.в., то під час заміни використовують активний дієприкметник, якщо воно стоїть у Р. чи в Зн.в. без прийменника, то пасивний: Листя, що зів'яло пізньої осені, становило основу букета-Листя, зів'яле пізньої осені, становило основу букета. Стіни, які розписали ще минулого століття, перетворилися на своєрідний експонат музею відомого художника - Стіни, розписані ще минулого століття, перетворилися на своєрідний експонат музею відомого художника.

Підрядні означальні речення і дієприкметникові звороти відрізняються одні від одних:

0 сферою вживання: дієприкметникові звороти властиві науковому та публіцистичному стилям, а підрядні означальні речення – художньому та розмовному мовленню;

0 тим, що дієприкметниковий зворот підкреслює ознаку предмета, а підрядне означальне речення - дію;

0 тим, що дієприкметниковий зворот тісніше зливається з означуваним словом і стисліше, лаконічніше, динамічніше, коротше передає думку.

Нагромадження дієприкметників і дієприкметникових зворотів надає мовленню підкреслено книжного характеру.

Інколи паралельним до підрядного означального речення є зворот з прикметником: Риси характеру, які були властиві українцям упродовж століть, помітні в нас і тепер - Риси характеру, властиві українцям упродовж століть, помітні в нас і тепер.

Прикметниковий зворот указує тільки на ознаку предмета, тісно пов'язується з означуваним словом. Підрядне означальне речення підкреслює ще й час ознаки, який передає дієслово-зв'язка.

Подеколи паралельною до підрядного означального речення є конструкція з прикладкою: Україна, що є вже незалежною державою, говорить дедалі вагоміше слово на міжнародній арені- Україна, вже незалежна держава, говорить дедалі вагоміше слово на міжнародній арені.

3. Підрядні обставинні речення та дієприслівникові звороти. Одна з найважливіших вимог у використанні дієприслівника чи дієприслівникового звороту така: суб'єктом, якого стосується дієслово-присудок і дієприслівник, мусить бути та сама особа, тобто дія, позначена дієприслівником, мусить стосуватися того ж діяча, що й присудок. Якщо цієї вимоги не додержано, то неодмінно спотворюється зміст висловлювання, виникає двозначність: Повернувшись з університету додому, Степана радісним гавканням привітав Рябко.

На дію суб'єкта дієприслівник може не вказувати тоді, коли він стосується інфінітива, тобто зворот можливий у безособових реченнях, у яких нема навіть натяку на діяча (Розпочинаючи заняття, треба перевірити присутність студентів). Якщо в безособовому реченні є діяч – додаток у Д.в. імені, то дієприслівникового звороту використовувати не можна: Говорячи про це, Галі навіть не спало на думку, що я вже тут. Не можна використовувати дієприслівникового звороту й при пасивних конструкціях, бо в них суб'єкт дії присудка та суб'єкт дії дієприслівника не збігаються: Завершивши роботу, він був викликаний додому. Деякі дієприслівникові сполучення перетворилися на ідіоми й тому не підлягають цим загальним правилам: Власне кажучи, мені байдуже. Поклавши руку на серце, мені байдуже.

Дієприслівникові звороти є формою книжною. Вони висловлюють думку стисліше, динамічніше, ніж підрядні обставинні речення. За заміни речень зворотами ми втрачаємо відтінки значень, що вносять у речення сполучники та сполучні слова. Підрядні речення частіше вживають у розмовному, а звороти в книжному мовленні.

Взаємозамінними можуть бути дієприслівникові звороти й речення з однорідними присудками, простіші, легші для сприймання та розуміння, ніж речення зі зворотом. Проте в реченні з кількома присудками втрачаються змістові відтінки, які передає дієприслівниковий зворот, - зв'язки часові, причинові, допустові тощо: Захворівши на грип, Андрій залишився вдома - Андрій захворів на грип і залишився вдома.

4. Пряма та непряма мова. В офіційно-діловому й публіцистичному стилях мовлення використовують цитування тексту для обґрунтування чи спростування думки. Поряд із цитуванням у цих стилях застосовують спосіб вільного відтворення чужого тексту. В художньому стилі способи передавання чужого мовлення є стилістичним засобом відтворення індивідуальних особливостей живого мовлення персонажа.

Пряма мова - дослівне відтворення чужого висловлювання, яке супроводжується реплікою-коментарем мовця (словами автора). Пряма мова зорієнтована не тільки на передавання змісту чужого висловлювання, але й на буквальне відтворення його форми з усіма характерними граматичними, лексичними, інтонаційними, стилістичними особливостями.

Непряма мова - форма чужої мови, що будується на основі безпосереднього висловлювання, але передається від особи автора за допомогою підрядних речень з певними скороченнями.

У нехудожніх стилях, крім цитування, використовують прийом ділового відтворення чийогось висловлювання, за якого зберігається лише його зміст без індивідуальних особливостей мовця (стиль протоколу).

У цих же стилях, зокрема в публіцистичному, застосовують вільну пряму мову (переказ): Починати треба, як сказав Іваненко, із себе.

Невласне пряма мова характеризується тим, що в ній зберігаються лексичні та синтаксичні особливості чужого висловлювання. Але передається висловлювання не від імені персонажа, а від імені оповідача. Тут поєднуються риси прямої та непрямої мови. Невласне пряма мова характерна для художнього стилю: Він сів і задумався. Щось тут не витанцьовується. Якось усе не так. Помітно частіше в белетристиці почали використовувати невласне пряму мову в XX столітті (це, зокрема, наслідок упливу роману Джеймса Джойса "Улісс", деяких ін. творів цього стильового спрямування).

Дата добавления: 2015-07-02