Необхiднiсть медичних знань для педагогiв-дефектологiв

РОЗДIЛ 1. ЗНАЧЕННЯ КУРСУ НЕВРОПАТОЛОГIЇ ДЛЯ СПЕЦIАЛЬНОЇ ПЕДАГОГIКИ

Невропатологiя (від грецького neuron - нерв, pathos - хвороба, logos - наука) - розділ науки, що вивчає хвороби нервової системи.

Дана наука є частиною неврології - науки про структуру і функціонування нервової системи. Останні три десятиліття ознаменувалися стрімким і все прискореним прогресом у пізнанні структурно-функціональної організації нервової системи. За цей час отримані численні дані, сформульовані гіпотези і створені концепції, що пояснюють закономірності роботи нервових клітин, нервових центрів і системної діяльності мозку в цілому. Проводяться дослідження таких високоорганізованих функцій, як мова, пам'ять, поведінка. Прогресу неврології сприяє використання сучасних електрофізіологічних, біохімічних, морфологічних і нейропсихологічних методів дослідження. Крім того, цьому прогресу сприяє вивчення нервової системи на молекулярному, клітинному і субклітинному рівнях. Поряд з цим в неврології широко застосовуються сучасні методи математичного моделювання.

У невропатології вивчаються емоційно-вікові аспекти, в центрі яких знаходиться проблема впливу вікових змін на розвиток мозку дитини і специфіку поразки його нервової системи. Самостійної областю є невропатологія дитячого віку.

У завдання дитячої невропатології входять вивчення нервової системи дітей різних вікових груп, розробка нормативів нервово-психічного розвитку дитини, виявлення причин затримок або «спотворень» розвитку, вивчення захворювань нервової системи, розробка методів лікування.

Важливим розділом дитячої невропатології є перинатальна неврологія (peri - близько, natus - родовий), що вивчає особливості формування нервової системи в ранньому періоді в нормальних і несприятливих умовах.

Останнім часом вживається термін «педагогічна неврологія», до завдань якої входить вивчення особливостей нервової системи стосовно до проблем навчання дітей, в тому числі і страждають різними порушеннями слуху, зору, рухової сфери, мови, а також відстаючих в розумовому розвитку і мають ЗПР.

Знання основ невропатології - необхідна передумова для будь-якого виду педагогічної діяльності, особливо з дітьми, що страждають патологією мовлення, органів чуття, руховими порушеннями, затримками нервово-психічного розвитку.

У науковому підгрунті дефектології поряд з філософськими, соціокультурними, економічними, правовими основами чільне місце займає система медичних знань.

В історії різних галузей дефектологічної науки залишилися імена видатних лікарів (Е.Сеген, М.Монтессорі, С.Ф.Хотовицький, Ф.Плац, С.С.Корсаков, Н.П.Гун-добін, В.М.Бехтерєв, В.П.Кащенко, В.О.Гіляровський, О.А.Осипова, Т.П.Сімпсон, Г.Є.Сухарєва, С.С.Мнухін, М.С.Певзнер, Д.І.Азбукін, О.М.Мастюкова та ін.), які зробили величезний внесок у вивчення психофізичних особливостей дітей з вадами розвитку, у побудову системи корекційної роботи з ними. Про нерозривний зв’язок медицини і дефектології свідчать навіть поширені назви відповідних сфер діяльності з виховання, освіти і реабілітації дітей з особливими освітніми потребами (“лікувальна педагогіка”, “соціальна педіатрія” тощо), а також широке використання медичної термінології у тезаурусі корекційної педагогіки та спеціальної психології. Видатний вчений в галузі загальної і спеціальної психології, а також соціального компенсаторного виховання Л.С.Виготський наголошував на тому, що вивчення важких і відсталих дітей повинно вестися спеціалістом, обізнаним у питаннях психопатології, дефектології і лікувальної педагогіки.

Не випадково освітні програми підготовки спеціалістів у галузі практичної дефектології (олігофренопедагогів, тифлопедагогів, сурдопедагогів, логопедів) завжди передбачали відповідний обсяг медичних знань. Оскільки професійна діяльність педагога-дефектолога виходить за межі традиційної вчительської діяльності, щільно взаємодіючи і переплітаючись з різними видами соціально-педагогічної, реабіліта-ційної, консультативно-діагностичної, психотерапевт-

тичної, власне корекційцної та іншими видами “невчительської” діяльності, системоутворювальним критерієм комплексу наукових і практичних знань педагога-дефектолога виступає антропологічний принцип (Н.М.Назарова), який визначає відбір та інтеграцію всієї значущої для діяльності дефектолога інформації, зокрема медичного змісту.

Можна стверджувати, що система медичних знань, будучи складовою професійної культури педагога-дефектолога, сприяє фундаменталізації його освітньої підго-товки, а це є важливою умовою наближення вітчизняної практики вищої дефектологічної освіти до міжнародних стандартів.

Проблеми формування професійної культури майбутнього спеціаліста, забезпечення його готовності до практичної, зокрема педагогічної, діяльності досліджувалися багатьма вченими у філософських (В.П.Андрущенко, І.А.Зязюн, В.Г.Кремінь, В.І.Луговий та ін.), психологічних (Д.М.Богоявленський, П.Я.Гальперін, Є.М.Каба-нова-Меллєр, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко, Н.О.Менчинська, С.Л.Рубінштейн), дидактичних дуліна, В.І.Бондар, Ф.Н.Гоноблін, Т.А.Ільїна, Н.В.Кузьміна, О.Г.Мороз, В.А.Сластьонін та ін.) та інших аспектах. Окремі дослідження щодо змі-сту і технологій підготовки вчителя-дефектолога виконані зі спеціальності корек-ційна педагогіка (Р.О.Агавелян, Н.М.Назарова, В.А.Лапшин та інші), зокрема, укра-їнськими вченими (В.І.Бондар, І.Г.Єременко, Н.Ф.Засенко, І.П.Колесник, М.З.Кот, С.П.Миронова, В.М.Синьов, Л.І.Фомічова, М.К.Шеремет, М.Д.Ярмаченко та ін.). Проте в цих працях майже не розкриваються ціннісно-філософські, теоретико-методологічні, дидактико-методичні та організаційні питання щодо вдосконалення вивчення медичних дисциплін при отриманні вищої дефектологічної освіти, пов’язані з побудовою цілісного процесу формування системи медичних знань, не вирішено проблеми вдосконалення медичної підготовки шляхом її фундаменталізації і гуманізації на основі системно-структурного аналізу блоку медико-біологічних дисциплін у дефектологічній підготовці. Все це негативно позначається на якості професійної корекційної та реабілітаційної освіти.

Залишаються актуальними питання розроблення змісту, структури, компонентів медичної складової професійної підготовки дефектологів з опорою на інтеграти-вну взаємодію навчальних дисциплін, послідовності і безперервності медичної освіти, форм, методів і засобів, адекватних її меті та ін. Є необхідність у розробці рівне-вої системи медичної підготовки корекційного педагога.

Аналіз літератури і практики дозволяє стверджувати, що медична підготовка містить могутній когнітивний потенціал, формує ціннісно-мотиваційні засади про-фесійної діяльності, суттєво збагачує посилення креативних компонентів вищої ко-рекційної освіти і загалом визначає особистісну позицію майбутнього дефектолога у його ставленні до педагогічної професії.

Загальна медична підготовка покликана забезпечити кожного студента-дефектолога обов’язковим обсягом знань з медико-біологічних дисциплін, необхідних для подальшого засвоєння клінічних знань з метою поліпшення професійної готовності для роботи в різних навчально-виховних закладах та реабілітаційних центрах.

Спеціальна медична підготовка являє собою сукупність вузькоспеціалізованих підсистем, які спрямовані на підготовку випускників до корекційної та реабілітацій-ної роботи залежно від фахової спеціалізації.

Якщо загальна медична підсистема набуває морфологічної ізоморфності до системи педагогічної освіти в цілому, то спеціальна медична підсистема має зміню-ватися залежно від ступеня поглиблення фахової спеціалізації. Враховуючи необхід-ність структурування як загальної, так і спеціальної медичної підсистеми за ступе-нями або рівнями, ми розробили рівневу систему медичної підготовки фахівців у галузі корекційної педагогіки.

Послідовність і безперервність медичної підготовки в аспекті професійної підготовки корекційного педагога передбачає такі рівні:

· допрофесійної підотовки (довузівський), який полягає у пошуку маршруту подальшого навчання і орієнтації на дефектологічну професію учнівської молоді та випускників середніх спеціальних закладів

· базової загальнопрофесійної підготовки (перший вузівський), який охоплює загальну медико-біологічну підготовку студентів першого курсу дефектологічного факультету

· загальноспеціальної медичної підготовки (другий вузівський), який включає клінічну підготовку студентів ІІ– ІІІ курсів

· спеціальної медичної підготовки (третій вузівський), який полягає у вузько-спеціалізованій підготовці студентів ІV курсу

· професійного вдосконалення (V курс), який передбачає поглиблення та розширення індивідуальної професійної майстерності корекційних педагогів для роботи в реабілітаційно-корекційних закладах, психолого-медико-педагогічних консультаціях, спеціальних освітніх закладах для дітей з порушеннями психофізич-ного розвитку тощо.

Організація процесу медичної підготовки вчителя-дефектолога, як і будь-якого педагогічного процесу, має грунтуватися на відповідній моделі. Питанням моделювання педагогічних процесів, дослідженню можливостей моделювання як методу аналізу і синтезу педагогічних систем присвячені численні теоретико-експериментальні праці, зокрема С.І.Архангельського, Ю.К.Бабанського, В.П.Безпа-лька, Н.В.Кузьміної та ін., у яких всебічно обґрунтовано загальні підходи до моде-лювання та аргументовано доведено перспективність і дієвість його використання у науково-педагогічному дослідженні.

Використання в нашому дослідженні методу моделювання пояснюється важли-вістю цілісної побудови процесу медичної підготовки майбутнього корекційного пе-дагога і грунтується на ідеях особистісно орієнтованої освіти, здійснюваної за блоч-но-структурним принципом, який нам видається найбільш продуктивним.

Враховуючи, що моделювання процесу медичної підготовки майбутнього вчи-теля включає не тільки проектування, а й визначення шляхів впровадження цієї мо-делі у практику реального навчально-виховного процесу, до блочної структури мо-делі були включені проектно-методологічний, організаційно-змістовий, технологіч-ний блоки.

Визначені у першому блоці вихідні положення стали методологічними орієн-тирами і теоретичними засадами процесу медичної підготовки, зумовили її страте-гію і особистісно орієнтований характер.

Деталізовані у другому блоці специфічні принципи процесу медико-корекцій-ної освіти, що випливають із загальнопедагогічних і відбивають вимоги до його змі-сту, методів та організації, стали на практиці підставою для визначення педагогіч-них умов формування гуманістичних ціннісних орієнтацій, медичних знань і умінь. Виділені у моделі адаптаційно-професійний, локально-професійний, системно-про-фесійний етапи медичної підготовки засвідчили їх послідовність, поетапність, ієрар-хічну підпорядкованість, спрямованість на постійне вдосконалення готовності до ді-яльності майбутнього корекційного педагога від рівня адаптації, сприйняття, вход-ження у медичний зміст дефектологічної діяльності до рівня “впізнання” клінічної дефектології, введення медичних знань у контекст корекційної педагогіки, а від них — до формування медичної компетентності як супроводу корекційної діяльності. Основними вимогами до диференціації етапів є послідовне їх ускладнення та підпо-рядкованість попередніх етапів, які відбивають цільові, змістові, структурні функці-онально-результативні характеристики, наступним.

Третій блок технологічно обґрунтував цільові, змістові, організаційно-управлін-ські, результативні характеристики процесу, комплекс педагогічних умов медичної підготовки майбутнього дефектолога. Цільові характеристики технологічного блоку визначали спрямованість процесу медичної підготовки на досягнення провідної мети. Змістові характеристики цього блоку фіксували логіко-змістову основу між-предметної інтеграції. Такі завдання доцільно вирішувати шляхом виділення інте-граційно-медичних модулів (ІММ), які уможливлюють розв’язання як загальних ме-дичних проблем, так і реальних професійно-педагогічних завдань з позиції клініч-ного підходу.

Таким чином, розглянута модель підготовки педагога-дефектолога є проектом педагогічної системи, спрямованої на формування медичної готовності майбутнього дефектолога до діяльності в спеціальних закладах і забезпечується комплексом від-повідних педагогічних умов.

Дата добавления: 2015-07-02