Організаційно-правові форми підприємництва в Україні

ВСТУП

ПЛАН

ПРІЗВИЩЕ ІМ’Я ПО БАТЬКОВІ

ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ СТАН ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Курсова робота з дисципліни «___________________»

студента групи ___

спеціальності «____________»

Науковий керівник:

ПРІЗВИЩЕ ІМ’Я ПО БАТЬКОВІ,

вчене звання, наук. ступінь, (посада)

________ – 2015

ВСТУП………………………………………………………………………………3

1. ЗМІСТ, ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ОЗНАКИ ПІДПРИЄМНИЦТВА…………………………………….……………………….5

2.ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ………………………………………………………………………..…..14

3.СУЧАСНИЙ СТАН ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ……………...…....22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..…26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….28

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….…31

Тема даної курсової роботи дуже актуальна, адже сучасний стан та розвиток українських підприємств знаходиться у тяжкому становищі. В умовах ринкової трансформації економіки України розвиток підприємництва, зокрема малого бізнесу, має стати одним із найважливіших чинників соціально-економічного зростання. Усвідомлюючи новаторську роль підприємництва, держава надає йому всебічної підтримки.. Для покращення ситуації необхідним є створення механізмів, які б стимулювали суб’єктів господарювання нарощувати обсяги та підвищувати ефективність виробництва, оновлювати виробничу матеріально-технічну базу.

Саме тому проблема кардинального поліпшення параметрів динаміки, структури та ефективності промислового виробництва відповідно до викликів і вимог як поточного, так і перспективного соціально-економічного розвитку країни залишається дуже актуальною.

Враховуючи все вищесказане, можна сформулювати основну мету даної курсової роботи, яка буде полягати у всебічному аналізі умов розвитку та вивченні сучасного стану підприємництва в Україні.

Об’єкт дослідження. Підприємницьке середовище та підприємництво в цілому.

Предмет дослідження. Розвиток та стан підприємництва в Україні.

Відповідно до об’єкту, предмету і мети дослідження були поставлені такі завдання:

- розглянути зміст, основні принципи та ознаки підприємництва;

- охарактеризувати організаційні форми підприємництва в Україні;

- описати сучасний стан підприємництва в Україні.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Діяльність підприємств регулюється Господарським та Цивільним кодексами України, Законами України.

Проблему розвитку підприємництва в Україні, досліджується в працях вчених: З. Варналія, Л. Воротіної, Я. Жаліла, В. Кредісова, Д. Ляпіна, І. Манцурова, В. Найдьонова, С. Соболя та інших. Визначення проблем економіки, розробка обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності діяльності мають базуватися на загальних засадах теорії підприємництва та його ролі в економічній еволюції.

Методи дослідження. Зауважимо, що методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, конкретизація.

.

1. ЗМІСТ, ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ОЗНАКИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Первинною ланкою економіки будь-якої країни є підприємство. Саме воно виготовляє продукцію, утворює робочі місця, створює додаткову вартість, яка формує валовий національний продукт та багатство всієї країни в цілому. Тому від ефективності функціонування підприємства залежить стан економічного розвитку держави та добробут населення.[17]

В першу чергу необхідно зауважити, що вагомий внесок у теорію підприємництва зробив економіст австрійської школи ХХ ст. Йозеф Шумпетер. Він найбільш влучно сформулював найхарактерніші риси підприємця, перелічивши його головні функції: виготовлення нового блага або нової якості певного блага; освоєння нового ринку збуту; отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва; проведення відповідної реорганізації. Для того, щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, слід, на думку Шумпетера, мати відповідні якості: волю і здібності; виділити визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; бути спроможним «плисти проти течії», долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, витратами сил і енергії.

Зазначимо, що ч. 2 статті 3 Господарського Кодексу України, визначає наступне: «Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.». [1]

Кожний відомий вчений дає своє визначення терміну підприємницької діяльності. Для того щоб зрозуміти сутність цього терміну необхідно ознайомитись з тим, що вкладають в зміст цього поняття учені – економісти, і на основі їх визначень виділити основні ознаки властиві підприємницькій діяльності. Тому що тільки розглянувши детально кожну ознаку можна зрозуміти суть терміна підприємництва.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміна підприємницької діяльності, кожен вчений розуміє цей термін по своєму.

Азріліан А.Н. у «Великому економічному словнику» дає визначення поняттю «підприємницька діяльність» як ініціативній самостійній діяльності громадян, спрямованій на одержання прибутку або особистого доходу, здійснюваній від свого імені, під свою майнову відповідальність, або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. [7, с.27]

Професор Маршавін Ю.М. вважає що підприємницька діяльність вбирає в себе і організацію виробництва, і маркетинг, включаючи рекламу і цінову політику, і менеджмент і управління фінансами.[15, с. 18]

Неординарне визначення терміну підприємницької діяльності дає В. Селиванов. Він вважає, що підприємницькою діяльністю можна назвати не усіляку корисну для суспільства діяльність по виробництву продукції, наданню робіт та послуг, а лише ту, котра має такі ознаки:

- є економічно-самостійною та автономною волею її суб’єктів;

- ініціативна;

- систематична;

- здійснюється на свій ризик і тільки під особисту майнову відповідальність;

- здійснюється з основною метою одержання прибутку;

- правомірна.

Економіст Попондопуло В.Ф. до всіх вищеназваних ознак підприємницької діяльності ще додає специфічні, до яких він відносить спрямованість на одержання прибутку та неохідність державної регістрації. [24, с. 20]

Романовський О.О підкреслював що підприємницька діяльність в сучасних умовах є не тільки видом діяльності, а й стилем господарювання, в основі якого лежать постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інновації, уміння залучати і ефективно використовувати для вирішення завдань ресурси із різних джерел. [16, с. 18]

Вовк А. вважає, що підприємництво можна розглядати як метод ведення господарства, головною умовою якого є самостійність і незалежність суб’єктів господарювання, існування у них сукупності прав і свобод на вибір виду підприємницької діяльності, формування виробничої програми, вибір джерел фінансування, доступу до ресурсів, збуту продукції, встановлення цін на неї, розпорядженя прибутком. На думку Вовк А., під самостійністю підприємця слід розуміти те, що над ним немає керуючого органа, який йому вказує що виробляти, скільки витрачати, кому і за якою ціною продавати. Але підприємець увесь час знаходиться в залежності від ринку, від динаміки попиту і пропозицій, від рівня цін, тобто від існуючої системи товарно-грошових відносин. [11, с. 8]

Ніколенко Ю.В. стверджує, що «підприємництво – це певна система життєдіяльності підприємств, основу якої складають демократичні форми їх економічної діяльності, забезпечення для них права ініціативи у виборі сфери, форм, методів господарювання, економічної, організаційної її технічної творчості та новаторства». [24, с.18]

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основі якого такі ознаки, як: свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень; постійна наявність фактора ризику; орієнтація на досягнення комерційного успіху; відповідальність, активний пошук, інноваційний характер діяльності. [12, с. 211]

Розглянувши розуміння терміна «підприємницької діяльності» відомими вченими-економістами, можна зробити висновки, що підприємницька діяльність має певні ознаки:

1. Самостійність. В економічній літературі поняття самостійності ототожнюється зі свободою та самостійною ініціативою у виборі виду та напрямів господарювання; у виборі форм організації підприємницької діяльності, тобто у якій організаційно-правовій формі буде функціонувати підприємство.

2. Ініціативна діяльність. Полягає у виробництві обо реалізації продукції, наданні послуг, результатом чого є отриманий прибуток.

3. Підприємницька діяльність є систематичною.

4. Підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик. Підприємницькій діяльності завжди властивий елемент ризику, у цьому можна цілком погодитися з аксіомою Р.Кантильона. Він розглядав підприємництво як особливий вид новаторської діяльності, пов'язаної із ризиком. Підприємця характеризував як людину, що бере на себе ризик, пов'язаний із організацією нового виробництва, впровадженням у нього нової ідеї, із витратами, котрі можуть себе не окупити. [7, с. 28]

5. Основною метою підприємницької діяльності є одержання прибутку. Хоч Й. Шумпетер і виділяє мотиви, що спонукають до заняття підприємницькою діяльністю: такі, як бажання боротьби, прагнення до успіху, до перемоги, на нашу думку, - це усього лише другорядні мотиви, найбільш вагомим мотивом буде завжди отримання прибутку від здійснюваної діяльності. [25, с. 193]

6. Підприємництво, як правило пов’язане з новаторством.

7. В основі підприємницької діяльності лежить право приватної власності. Саме право власності лежить в основі підприємницької діяльності і є його необхідним атрибутом. [7, с. 7]

8. Підприємництво здійснюється фізичною особою, або представником від імені юридичної особи.

9. Підприємницька діяльність повинна здійснюватися відповідно до встановленого законодавства.

10. Підприємницькій діяльності властивий творчий підхід.

11. Підприємництву завжди властивий нескінченний пошук нових ідей, нових форм життєдіяльності підприємства.

Взагалі, розглянувши всі ознаки властиві підприємницькій діяльності, і давши визначення цьому поняттю, можна зробити висновки, що для більш точного розгляду сутності цього економічного терміна, можна відзначити, що поняття підприємницька діяльність існує в декількох напрямах.

Перший напрям являє собою визначений тип поведінки людей що можна сформулювати таким чином.

Усе більше з’являється бажаючих привести у відповідність існуюче порушення рівноваги між попитом та пропозицією на товари, роботи та послуги за допомогою заповнення кон’юктури ринку видами товарів яких бракує, наданням недостатньої кількості послуг представлених на ринку. Адже крім вищенаведеного визначення поняття підприємницької діяльності, даному терміну можна дати ще одне визначення, а саме: «підприємницька діяльність – це господарська діяльність, спрямована на здійснення ліквідації порушення рівноваги між попитом та пропозицією на конкретні види товарів і послуг, представлених на ринку».

Другий напрям виконує економічну функцію, сутність якої полягає в тому, що саме підприємницька діяльність змушує державу впроваджувати нові економічні програми, проводити економічні реформи, визначати пріоритети розвитку економіки в цілому.

Третій напрям виконує соціальну функцію, зміст якої полягає в тому, що саме підприємницька діяльність сприяла еволюції суспільства, тобто переходу суспільства на новий етап свого розвитку.

Прагнення поліпшити своє життя, нестандартність мислення, що властиве підприємцям, це породжувало створення нових технологій виробництва продукції, побудову раніше не застосовуваних методів роботи – ось основні фактори, що сприяли розвиткові цивілізованого суспільства.

Тому можна зробити висновок що підприємницька діяльність є не тільки різновидом господарської діяльності, спрямованим на задоволення потреб особистості в наданні конкретних видів продукції, робіт та послуг а і основний важіль, що переводить суспільство на найвищу ступінь свого розвитку.

Підприємницька діяльність є основою науково технічної революції суспільства і його культурного розвитку. Тому що безперестанний пошук нових ідей реалізації підприємницької діяльності, творчий підхід до роботи, постійна самоосвіта, що полягає в регулярному та систематичному вивченні законодавчої бази, призводить до високого інтелектуального рівня розвитку особистості.

Мета підприємництва зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого – до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Правильне розуміння сутності підприємницької діяльності випливає також з її значення для функціонування ефективної системи господарювання. Воно полягає насамперед у тім, що підприємництво: по-перше, служить головним фактором структурних змін у системі господарювання; по-друге, створює живильне середовище для конкуренції і завдяки цьому стає своєрідним каталізатором соціально-економічного розвитку країни в цілому; по-третє, сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів; по-четверте, забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації). За такої моделі дії підприємця чітко окреслені: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних і нематеріальних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу. Тому практична реалізація цієї підприємницької моделі має спиратися на таку послідовно здійснювану систему дій: 1) науково обґрунтоване формулювання головної підприємницької мети; 2) всебічна оцінка зовнішнього ринкового середовища з погляду пошуку альтернативних можливостей реалізації запропонованої підприємницької ідеї; 3) неупереджена порівняльна оцінка власних матеріально-фінансових ресурсів і прогнозованих можливостей; 4) конструктивний пошук зовнішніх додаткових джерел відповідних видів ресурсів (за потреби); 5) ґрунтовний аналіз потенційних можливостей конкурентів у відповідній ніші ринку; 6) практична реалізація завдань інноваційного характеру згідно з прийнятою концепцією підприємницької діяльності.

Суб’єктами підприємницької діяльності визнаються приватні особи - громадяни України та інших держав, які не обмежені законом у правоздатності чи дієздатності, і юридичні особи усіх форм власності. Вони мають право без обмежень приймати рішення і самостійно здійснювати будь-яку економічну діяльність, яка не суперечить чинному законодавству. Водночас забороняється здійснювати підприємницьку діяльність представникам влади і охоронних структур, військовослужбовцям. Ці обмеження пов’язані з необхідністю забезпечити незалежність функціонування державних служб. Вони вводяться з метою захисту населення від зловживань і недобросовісної діяльності.

Об’єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у продукції, яка виробляється (послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності. Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовуватися у всіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими завдає шкоди безпеці суспільства та здоров’ю людей.

Принципи підприємництва - це вихідні (первісні) засади, норми, правила, через які реалізується свобода підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність здійснюється на основі таких основних принципів:

- вільного вибору видів діяльності, що не заборонені чинним законодавством (окремі види діяльності можуть здійснюватися тільки державними підприємствами й організаціями, а деякі види діяльності можуть здійснюватися лише на підставі спеціального дозволу - ліцензії);

- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійного формування програм діяльності;

- самостійного вибору постачальників і споживачів вироблюваної продукції;

- самостійного встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільного наймання працівників;

- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене чинним законодавством;

- вільного розпорядження прибутком, що залишився після внесення платежів, встановлених чинним законодавством;

- самостійного здійснення підприємцем - юридичною особою - зовнішньоекономічної діяльності;

- використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально-економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні чітко визначені передумови. Можна виділити чотири їх групи - правові, економічні, політичні, психологічні.

Правові передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві і нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають визначити для усіх учасників ринкових відносин однакові "правила гри", тобто надати однакові права і повну економічну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб'єкта за винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, йдеться про те, що підприємці можуть діяти самостійно, вільно в межах закону. Зі зміною умов економічного та соціального життя змінюються закони, "правила гри", а отже, і поняття "самостійно" і "вільно" наповнюються новим змістом.

Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу, крім суворо формалізованих зв'язків, які ґрунтуються на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами: довіра, джентльменство, чесність тощо.

Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб'єктні власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення стосовно використання майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів. Одним із шляхів створення економічних передумов у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумови підприємництва полягають у забезпеченні в країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Така політика має надати усім господарюючим суб'єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури мають захищати всі види власності, у тому числі інтелектуальну (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також дбати про сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці.

Психологічні передумови підприємництва полягають у позитивній суспільній думці стосовно підприємницької діяльності, відсутність їх стримує розвиток даного процесу. В цьому плані існує багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які формували негативне ставлення до підприємництва. [19]

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Підприє́мство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Сучасні підприємства розрізняють не лише за сферами діяльності. Важлива відмінність між ними полягає у відносинах власності, що проявляється у різних організаційних структурах бізнесу. Свідченням цього є поява різних видів підприємств, властивих ринковій економіці. Кожний з них вживається для їх класифікації за певними ознаками.

Повне товариство - це господарське товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язанням товариства усім своїм майном.

До його особливих рис можна віднести:

o закон не встановлює вимоги до розміру та порядку формування майна. Це питання регулюється установчим договором;

o відсутність органів товариства, управління справами товариства здійснюється самими учасниками;

o повна відповідальність товариства за власними зобов'язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності);

o субсидіарна солідарна відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

o обмежений рух учасників;

o законом заборонено учасникам конкурувати з повним товариством;

o заборона звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями;

o можливість ліквідації повного товариства на вимогу кредиторів одного з учасників, якщо товариство відмовиться виділити частку такого учасника-боржника для задоволення вимог кредиторів.

Командитне товариство - це господарське товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників, тобто командистів).

До його особливих рис можна віднести:

o обов'язковість одного установчого документу - установчого договору;

o відсутність законодавчих вимог до розміру майна і порядку його формування (цей аспект регулюється установчим договором);

o обмеження сукупної частки вкладників 50 відсотками майна товариства;

o управління справами здійснюється повними учасниками, порядок визначається установчим договором;

o правове становище повних учасників аналогічне правовому становищу учасників повного товариства;

o можливість реорганізації у повне товариство, якщо вибувають усі вкладники, і необхідність ліквідації товариства у разі вибуття усіх повних учасників.

Вкладники командитного товариства зобов'язані брати лише майнову участь в товаристві (сплачувати як основний, Так і додаткові внески) і не беруть участь в управлінні, на момент державної реєстрації товариства зобов'язані внести не менше 25 відсотків свого внеску; вправі вимагати першочергового повернення вкладу (перед повними учасниками) у разі Ліквідації товариства; не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо повністю сплатили свої частки і не укладали угод від імені та в інтересах товариства без відповідного доручення та інші.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків.[ 22 ]

До його особливих рис можна віднести:

o мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам встановленим законом на момент створення товариства;

o поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);

o відповідальність товариства за власними зобов'язаннями усім своїм майном;

o відсутність в учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки;

o наявність в учасників, які не повністю сплатили свої вклади, додаткової відповідальності за борги товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу, у випадках, передбачених установчими документами товариства;

o наявність органів товариства, за допомогою яких здійснюється управління справами товариства: вищий орган - збори учасників, виконавчий орган - дирекція або одноособовий директор, контрольний - ревізійна комісія;

o обов'язковість для учасників майнової участі в товаристві: сплата основного і додаткових (якщо останні передбачені установчими документами або рішенням зборів учасників) внесків;

o можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учаснику (учасникам) за згодою решти учасників або третім особам (якщо інше не передбачено установчими документами товариства);

o обмежений рух учасників;

o та інші.

Товариство з додатковою відповідальністю - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності - також майном учасників у визначеному установчими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них.

До його особливих рис можна віднести:

o мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам встановленим законом, що діє на момент створення товариства;

o поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);

o органи управління: збори учасників - вищий орган, дирекція (колегіальний) або директор (одноособовий) - виконавчий орган, ревізійна комісія - контрольний орган;

o існує субсидіарна обмежена майнова відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств) або установчими документами ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів;

o та інші.

Акціонерне товариство (АТ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном; акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій.

До його особливих рис можна віднести:

o засновниками можуть бути фізичні та/або юридичні особи;

o мінімальна кількість засновників - два (за винятком випадків створення АТ на базі державних підприємств в процесі корпоратизації та приватизації, де засновником виступає одна особа - уповноважений орган держави);

o законом встановлений мінімальний розмір статутного фонду (не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення АТ);

o наявність в системі органів управління спеціального органу - спостережної ради, що виконує такі функції: організаційну, контрольну, захисну, іноді, за наявності відповідного делегування, бере на себе вирішення деяких питань, що належать до компетенції загальних зборів товариства;

o участь акціонерів в управлінні залежить від кількості акцій, що належать їм на праві власності;

o засновники можуть обрати вид АТ - закритий (акції розповсюджуються серед засновників) або відкритий (акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки);

o визначення обсягу прав акціонерів в залежності від типу належних їм акцій.

o та інші.

2) підприємства створені відповідно до вимог ГКУ:

- державні унітарні підприємства (ст. 73-77 ГКУ).

Державне підприємство (ДІЇ) - це підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом і входить до сфери управління зазначеного органу.

Порівняно з іншими підприємствами - не власниками, державне підприємство має додаткові обмеження в таких своїх повноваженнях:

o засновницьких (заборонено створювати підприємницькі структури і брати участь в них);

o щодо розпорядження закріпленим за ним на праві повного господарського відання майном (заборона передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі; відчуження основних фондів має здійснюватися лише на конкурентних засадах і за наявності згоди органу, уповноваженого управляти державним майном (галузевого міністерства (відомства), державного господарського об'єднання);

o щодо розпорядження прибутком (відповідно до вимог закону і положень статуту);

o щодо укладення договорів (обов'язковість прийняття державного замовлення та укладення державного контракту).

Одним із видів державних підприємств є казенні підприємства.

Казенне підприємство - це таке унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, без поділу її на частки, діє на підставі статуту, створюється шляхом перетворення з державного підприємства (за наявності визначених законом умов) за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, вони не можуть ставати банкрутами, оскільки за їхніми зобов'язаннями несе відповідальність держава.

Казенні підприємства:

o здійснюють діяльність, що становить монополію держави;

o є природними монополістами;

o основним споживачем (понад 50 відсотків) продукції казенного підприємства є держава;

- комунальні унітарні підприємства (ст. 78 ГКУ) які утворюються компетентним органом місцевого самовряднування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входять до сфери його управління;

- підприємства колективної власності (ст. 112 ГКУ):

o виробничий кооператив;

o споживча кооперація;

o підприємство об'єднання громадян;

o підприємство релігійної організації;

- приватні підприємства (ст. 113 ГКУ), діють на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (6с) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи;

- фермерські господарства (ст. 114 ГКУ) створені з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції;

- орендні підприємства (ст. 115 ГКУ) створені орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства;

- підприємства з іноземними інвестиціями (ст. 116 ПСУ) в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс;

- іноземні підприємства (ст. 117 ГКУ) що діють виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб (такі підприємства не можуть створюватися в галузях, що мають стратегічне значення для безпеки держави);

1) об'єднання підприємств (ст. 118-127 ГКУ):

а) договірні об'єднання:

- асоціації;

- корпорації;

б) статутні об'єднання:

- консорціуми;

- концерни;

с) інші об'єднання підприємств (промислово-фінансові групи, асоційовані підприємства, холдингові компанії, тощо).

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законодавства мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав. Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об'єднання;

2) об'єднання громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 128-129 ГКУ)

Організаційно-правова форма і вид суб'єкта підприємництва визначають осіб, які мають право привласнювати результати підприємницької діяльності.

Дата добавления: 2015-07-02