М. Блауг

Найважливіші теоретичні здобутки А. Маршалла:

• Нове трактування предмета економічної науки та роз­виток методології економічних досліджень. Стверджую­чи, що "економічна наука займається вивченням того, як люди існують, розвиваються і про що вони думають у своєму повсякденному житті", вчений вважав предметом її дослі­дження "головним чином ті спонукальні мотиви, які найсильніше та найстійкіше впливають на поведінку людини в господарській сфері її життя"[2].

Розмірковуючи над тим, що найстійкішим стимулом до господарської діяльності є бажання отримати дохід від неї, вчений стверджував, що "застосування наукових методів і аналізу в економічній науці виникає лише тоді, коли умож­ливлюється приблизний вимір сили спонукальних мотивів людини... тією сумою грошей, яку вона готова віддати, щоб отримати натомість бажане задоволення, або, навпаки, тією сумою, яка необхідна, щоб спонукати її витратити певну кількість утомливої праці"[3]. На думку А. Маршалла, саме існування точного грошового виміру найстійкіших сти­мулів у господарському житті дало змогу економічній науці набагато випередити всі інші суспільні науки.

При цьому вчений звертав увагу на подвійну мету економіч­них досліджень, покликаних:

1) розвивати "чисту економічну науку";

2) проливати світло на практичні питання.

Альфред Маршалл

Видатний англійський економіст Аль­фред Маршалл (1842—1924) народився в Лондоні у сім'ї банківського службовця. Всу­переч бажанню батька, який хотів бачити сина студентом Оксфордського універси­тету, а потім — священиком, Альфред по­зичив гроші у свого дядька і вступив до Кембриджського університету, щоб вивча­ти математику. На відкритому іспиті з мате­матики він був другим з усіх кембриджських бакалаврів (першим став майбутній відомий математик лорд Рейлі). Закінчивши з відзна­кою Кембриджський університет, А. Мар­шалл залишився в цьому навчальному за­кладі для викладацької роботи. Його зарахували до аспірантури і він збирався присвятити себе вивченню молекулярної фізики.

З 1867 р. А. Маршалл серйозно захопився економічною наукою. Цьому сприяло знайомство з працями Д. Рікардо, Дж.С. Мілля, А. Курно, Й. фон Тюнена та ін. З 1868 по 1908 рр. вчений викладав економічну теорію в Кембриджі (з перервою у вісім років, оскільки з 1877 по 1885 р. він працював у Брістольському та Оксфордському університетах). За його ініціативою у Кембриджі було впроваджене викладання нового курсу "есопотісз", який витіснив традиційну політичну економію, яка читалась за канонами класичної школи Дж.С. Мілля.

Відомий не лише в університетських колах, А. Маршалл активно займався громадською діяльністю, його часто запрошували як екс­перта до роботи в різноманітних комісіях (з питань валютної і по­даткової політики, золота, грошей, праці тощо).

У 1890 р. А. Маршалл організував Королівське економічне това­риство. У 1908 р. вчений залишив кафедру політичної економії, щоб присвятити себе науковій та літературній діяльності. До кінця своїх днів він удосконалював головну працю свого життя "Принципи еко-номікс", перше видання якої вийшло у 1890 р. Останнє за життя автора восьме видання побачило світ у 1920 р.

А. Маршалл був визнаним лідером економічної науки кінця XIX — початку XX ст., засновником кембриджської школи маржиналізму,яка об'єднала багатьох його учнів та послідовників (А. Пігу, Ф. Еджуорта, Д. Робертсона та ін.). Серед учнів видатного теоретика був відомий англійський економіст Дж.М. Кейнс.

"Економіст ніколи не повинен випускати з уваги можливості практичного застосування результатів економічних досліджень", — писав А. Марпіалл. Водночас він зазначав, що "наукові досліджен­ня мають будуватися не з розрахунку на практичні цілі, досягнен­ню яких вони сприяють, а відповідно до змісту самого предмета, якому вони присвячені"¹. Наголошуючи на тому, що економічна наука є "чистою і прикладною", тому має уникати "аналізу гост­рих проблем партійної боротьби і складностей внутрішньої та зов­нішньої політики", вчений запропонував замінити вузький термін Political Econonomy на більш широкий — Economics.

Віддаючи належне класичній школі, автор "Принципів еко-номікс" розпочав дослідження з виявлення сутності таких кате­горій, як багатство, капітал, гроші, економічна свобода та еконо­мічна конкуренція тощо. Стверджуючи, що всяке багатство "скла­дається... із речей, які прямо чи опосередковано задовольняють потреби людини"², А. Марпіалл запропонував власну класифіка­цію благ (рис. 8.6).

Рис. 8.6. Класифікація благ за А. Маршаллом³

До економічних благ дослідник відносив:

1) матеріальні блага, якими людина володіє на правах приват­
ної власності;

2) ділові і професійні зв'язки та організацію підприємства.

Водночас вчений полемізував із А. Смітом, стверджуючи, що багатство створюється не лише у сфері виробництва, але й у сфері послуг. "Інколи говорять, що торговці нічого не виробляють, що в той час, як столяр виготовляє меблі, торговець меблями лише продає те, що вже виготовлене. Але проведення такої відмінності між ними не має під собою наукових підстав, — зазначав Маршалл. — Вони оби­два створюють корисності і жоден з них не здатний на більше..."[4].

Розмірковуючи над сутністю категорії "капітал", вчений ви­окремив дві її найважливіші складові: "здатність виробляти і здат­ність нагромаджувати"[5].

У цьому контексті на особливу увагу заслуговує думка А. Маршалла про те, що здібності людини як засоби виробництва так само важливі, як і будь-який інший вид капіталу. Вчений прийшов до висновку, що мотиви, які "змушують людину акуму­лювати капітал у голові свого сина в процесі навчання" аналогічні мотивам, які "керують нею при нагромадженні матеріального ка­піталу для сина"[6].

Розуміння ролі та значення "людського капіталу" дало змогу А. Маршаллу відмовитись від рікардівського трактування динамі­ки економічного зростання, яке базувалось на неухильному падінні граничної продуктивності капіталу. "В той час як роль, яку відіграє у виробництві природа, виявляє тенденцію до скорочення віддачі, роль, яку відіграє у ньому людина, виявляє тенденцію до зростання віддачі", — зазначав учений. Він також звертав увагу на те, що "у переважній більшості галузей технічні знання і навички стають з кожним днем усе менш суттєвими порівняно з такими... якостя­ми, як здатність правильно приймати рішення, оперативність, винахідливість, обережність і наполегливість у досягненні мети".

Рушійною силою розвитку суспільства вчений вважав еко­номічну свободу та конкуренцію. Він звертав увагу на те, що "...самостійність і звичка кожного самому обирати свій власний шлях, віра у власні сили; обачливість і разом з тим швидкість у виборі рішень та суджень; звичка передбачити майбутнє і визна­чити курс дій з урахуванням далеких цілей"[7] є факторами, які спонукають людей як до конкуренції, так і до співробітництва. Водночас, на думку А. Маршалла, "термін "конкуренція" відго­нить значним присмаком зла, він став припускати певну долю егоїзму та байдужості до добробуту інших людей", тоді як вираз "свобода виробництва і підприємництва", або "економічна свобо­да" є більш вдалим, оскільки "не пов'язаний з моральними риса­ми, добрими чи поганими, а відображає той незаперечний факт, що для торгівлі та промисловості нашого часу характерні більша самостійність, більша передбачливість, більш твердий і вільний вибір рішень"[8].

Для методології А. Маршалла характерні:

• Мікроаналіз та дослідження спонукальних мотивів еко­номічної діяльності з позицій "чистої економічної теорії", ідеальних моделей господарювання, заснованих на "доско­налій конкуренції".

• Еволюціонізм, що ґрунтується на визнанні поступовості,
спадкоємності, неперервності розвитку господарського жит­тя та економічної думки. Стверджуючи, що "Меккою еконо­міста є скоріше економічна біологія, ніж економічна динамі­ка", вчений вважав, що епіграф "Natura nonfacit saltum"
(природа не робить стрибків) найкраще підходить до праці з
основ економічної науки.

• Синтетичний підхід, спроба інтегрувати в єдину теорію найважливіші здобутки маржиналізму, класичної та історич­ної шкіл. Посилаючись на наукові дебати австрійської та історичної шкіл, А. Маршалл висловлював переконання, що "жоден метод досліджень не може бути названий методом економікс; але всякий метод може бути корисним, якщо він
застосований на своєму місці, як один, так і в поєднанні з
іншими"[9].

• Функціональний аналіз, заперечення необхідності визначен­ня економічних категорій на казуальній основі, яка вимагає
"доведення тих чи інших сутнісних розмежувань". Поклав­ши в основу наукових досліджень принципи взаємодії, А. Мар­шалл посилався на А. Курно, який "учив, що при вивченні різних аспектів певної економічної проблеми завдання поля­
гає не в тому, щоб розглядати їх як такі, що послідовно де­термінують один одного у ланцюгу причинних зв'язків..., а в тому, щоб бачити взаємний вплив усіх їх один на одного"[10].

• Метод часткової рівноваги, який передбачає, що у процесі
дослідження економічних явищ та процесів... "наперед при­ймається гіпотеза, згідно з якою ніяка інша причина, крім чітко визначеної цією доктриною, не береться до уваги". При цьому виключається вплив усіх інших факторів застережен­ням "за інших незмінних умов", хоча вони не вважаються інертними, а лише тимчасово ігнорується їх дія"[11].

• Широке використання кількісних методів дослідження,
математичного та графічного аналізу. Водночас сам А. Маршалл при викладі своїх теоретичних узагальнень відводив ма­тематиці скромне місце чіткої мови, з допомогою якої можна строго і науково виразити думку. У цьому контексті на особли­ву увагу заслуговує застереження вченого, згідно з яким над­мірне захоплення кількісними методами аналізу може відволікти нашу увагу на аналіз інтелектуальних іграшок, надума­них проблем, які не відповідають умовам реального життя.

Розроблені А. Маршаллом математичні і графічні методи ана­лізу в економічній теорії відрізнялись такою переконливістю, вираз­ністю і науковою точністю і вийшли так далеко за межі "чистих ідей¹' його попередників, що ми цілком виправдано можемо вважати його засновником сучасної графічної економічної науки. Дж.М. Кейнс

Розвиток теорії попиту на основі дослідження та графіч­ної інтерпретації, функції, попиту, його еластичності, по­няття "споживчого надлишку" тощо. А. Маршалл:

— розмежував індивідуальний та ринковий попит, зазначивши, що останній "є сумою попитів усіх... окремих осіб"[12] за кожного із можливих рівнів цін;

— сформулював закон попиту, згідно з яким "...кількість товару, на який формується попит, зростає за зниження
ціни і скорочується за підвищення[13];

— дав графічну інтерпретацію закону попиту, довівши,
що "крива попиту характеризується одним загальним
правилом, яке проголошує, що по всій своїй довжині вона
має від'ємний нахил"[14] (рис. 8.7);

Курно, відповідно до стандартної математичної практики, по­міщав ціну як незалежну змінну на осі абсцис, а кількість купленого товару — як залежну змінну на осі ординат. Маршалл запровадив звичне тепер розміщення ціни на осі у, а кількості — на осі х. Причи­на порушення загальноприйнятого математичного правила, мабуть, полягала в тому, щоб подати графічне виведення ринкових кривих попиту як суми індивідуальних кривих попиту; з використанням такої системи координат можна було помістити криві попиту разом з кри­вими пропозиції на одному малюнку, причому тепер кількість става­ла незалежною змінною, а ціна — залежною, яку треба визначити. М. Блауг

у

P

D

0 M T x

Рис. 8.7. Крива попиту за А. Маршаллом

"...Це така крива, на якій, якщо ми з будь-якої точки Р на ній проведе­
мо пряму РМ, перпендикулярну горизонталі Ох, РМ буде ціною, за якої покупці стануть купувати кількість товару, виражену від­різком ОМ" [15].

– був першим економістом, який вивів криву попиту із функції корисності, переклавши закон спадної гранич­ної корисності "на мову цін". Водночас крива попиту, за А. Маршаллом, відображала лише ефект заміщення, оскільки вчений виходив із припущення про фіксовану граничну корисність грошей для покупців;

– дослідив та впровадив у науковий вжиток поняття "цінової еластичності попиту", визначивши останню як алгебраїчно, так і геометрично. Стверджуючи, що "ступінь еластичності (або швидкість реакції) попиту на ринку залежить від того, якою мірою його обсяг зростає при певному зниженні ціни або скорочується при певно­му підвищенні ціни"[16], А. Маршалл запропонував мате­матичний інструментарій для виміру еластичності та сформулював найважливіші закономірності, яким підпоряд­ковується еластичність попиту. На думку вченого, елас­тичність попиту дорівнює одиниці, коли зниження ціни на 1 % збільшує продаж на 1 %; за умов коли зниження ціни на 1 % викличе збільшення попиту більше, ніж на 1 %, попит є еластичним; зниження попиту менш ніж на 1 % у відповідь на 1 % зростання ціни засвідчує, що попит на певний товар є нееластичним.

Вчений розрізняв еластичність попиту на товари першої не­обхідності й предмети розкоші, товари, які мають незначну і вагому частки у споживчому бюджеті, товари з більшою чи меншою кількістю замінників та способів застосування тощо. Водночас він звертав увагу на те, що еластичність попиту висока для високих цін і наближається до нуля за умов повного насичення потреби;

— здійснив аналіз "ренти споживача" ("споживчого надлишку") як економічного вимірника додаткового задово­лення споживача, "різниці між ціною, яку покупець го­товий був сплатити, тільки б не обійтись без певної речі і тією ціною, яку він фактично за неї сплачує"[17]. Підхід, запропонований А. Маршаллом, знайшов подальший роз­виток в економічній теорії добробуту.

Теорія споживчого надлишку була визнана найважливішою но­винкою в "Принципах економіко" в рік їх опублікування і отримала широке застосування в економічних дослідженнях. Дж. Хікс

Розвиток теорії пропозиції, дослідження структури та динаміки витрат виробництва, аналіз та графічна інтер­претація функції пропозиції, її еластичності тощо. При цьому А. Маршалл:

— виходив з того, що динаміка пропозиції залежить від
витрат виробництва;

— розмежував реальні витрати виробництва (пожертви
праці, пов'язані з трудовими зусиллями, та пожертви ка­піталу, пов'язані з утриманням від особистого споживан­ня) та грошові витрати виробництва — "суми грошей, які доводиться сплачувати за ці зусилля і пожертви"[18];

– виявив закономірності зміни питомих витрат вироб­ництва при зростанні обсягів виробництва та сфор­мулював:

1) закон спадної продуктивності (зростання витрат призбільшенні обсягів виробництва), пов'язаний з викори­станням природних факторів виробництва;

2) закон зростаючої продуктивності (зниження витрат
при зростанні обсягів виробництва), згідно з яким "зростання обсягу витрат праці та капіталу, як правило, сприяє удосконаленню організації виробництва, що підвищує ефективність використання праці й капіталу"[19]. В основі цієї тенденції лежить "внутрішня економія" (організа­торські здібності, технологічні вдосконалення всередині фірми) та "зовнішня економія", пов'язана із загальним зро­станням та вдосконаленням певної галузі виробництва;

3) закон постійної продуктивності, дія якого прояв­ляється за умов урівноваження дії законів зростаючої та спадної продуктивності й полягає у тому, що "зростання обсягів затрат праці та інших витрат веде до пропорцій­ного збільшення обсягів продукції"[20];

Висновок про дію законів зростаючої і постійної віддачі Мар-шалл зробив на основі аналізу репрезентативної фірми — пред­ставницької фірми з середніми галузевими характеристиками. На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блау-га, "Концепція репрезентативної фірми — це одна з багатьох по­ступок Маршалла перед лицем грубих фактів. Він був заклопота­ний суто формальним боком аналізу так само, як і спробою вра­хувати досвід свого часу. На його думку, збільшення розмірів фірми змушувало визнати існування економії від масштабу ви­робництва. З іншого боку, він не хотів погодитись з висновком, що це приведе до знищення конкуренції... Придумана Маршал-лом репрезентативна фірма дала йому змогу визначити умови рівноважного сукупного обсягу виробництва, не потребуючи вод­ночас, щоб усі фірми галузі перебували у рівновазі. Недолік цьо­го поняття в тому, що це конструкція на основі фактичних даних; вона описує особливості рівноважного стану, але не містить ана­лізу переходу до цієї рівноваги і неспроможна показати, що та­кий процес приведе до неї.»

— виокремив постійні, змінні, граничні та загальні ви­
трати виробництва (рис. 8.8);

— узалежнив еластичність пропозиції від періоду часу,

зазначивши, що:

1) "коли ми розглядаємо тільки короткі періоди... існує
еластичність пропозиції, відповідна еластичності попиту" [21]. Іншими словами, певне підвищення ціни викли­кає більше або менше збільшення замовлень, яке продавці приймають залежно від наявності більших чи менших запасів, а також залежно від сприятливих чи несприят­ливих уявлень, які у них склалися, про рівень цін на ринку;

2) "у більш суттєвих питаннях, які стосуються тривалих
періодів, проблема виявляється складнішою", оскільки
"максимальний випуск продукції за умов безмежного
попиту навіть за поточних цін є теоретично нескінченною величиною; тому еластичність пропозиції товару... для
довгих періодів теоретично безмежна" [22].

Рис.8.8. Класифікація витрат за А.Маршаллом

• Теорія ринкової рівноваги, аналіз прямих та зворотних залежностей між ціною, попитом та пропозицією, дослі­дження ціни як регулятора ринку. При цьому А. Маршалл:

— Відкинув ідею пріоритетності виробництва або споживання і здійснив системне дослідження попиту і
пропозиції як рівноправних ринкових сил. Якісні особ­ливості попиту та пропозиції він трактував у психологічному плані: як бажання покупців придбати те чи інше благо і небажання виробників нести тягар праці та пожерт­ви капіталу. Вчений кількісно охарактеризував ці катего­рії на основі впровадження у науковий вжиток понять "ціна попиту", (максимальна ціна, яку споживач готовий заплатити за той чи інший товар, яка залежить від гранич­ної корисності) і "ціна пропозиції" (мінімальна ціна, за якою продавець погоджується продавати певну кількість продукції, що залежить від граничних витрат).

— Здійснив аналіз ринкової рівноваги та рівноважної ціни, які стали фундаментальними поняттями неокласичної теорії та наукового аналізу. А. Маршалл був перекона­ний, що майже всі проблеми в політичній економії ма­ють ту саму сутність — йдеться про те, як попит і пропозиція урівноважують один одного. "Коли попит і пропозиція перебувають у рівновазі, — пи­сав учений, — кількість товару, що виробляється за оди­ницю часу, можна назвати рівноважною кількістю, а ціну, за якою він продається, рівноважною ціною" [23]. Таким чином основоположною в теоретичній побудові А. Маршалла була думка про те, що попит і пропозиція є рівно­правними елементами механізму ринкового ціноутво­рення. Стверджуючи, що "принцип витрат виробництва і принципи кінцевої корисності, без сумнівів, є складовими одного всезагального закону попиту і пропозиції", вчений створив двокритеріальну концепцію ринкової ціни, поєднав­ши підходи класиків і маржиналістів (рис. 8.9). "Ми могли б з однаковою підставою сперечатися про те, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, верхнє чи нижнє лезо ножиць розрізає шматок паперу"[24], — писав дослідник.

y D S

d s

A

s d

0 R H R x

Рис.8.9. «Хрест Маршалла»

Узагальнивши дослідження попередників щодо функціональ­ної залежності ціни, попиту і пропозиції, вчений проаналізу­вав основні причини зміщення кривих попиту та пропозиції. Аналіз ринкової рівноваги (рис. 8.9) дав йому змогу дійти ви­сновку, що за умов, коли "... OR є фактичним рівнем вироб­ництва, а Rd — ціною попиту, вищою за ціну пропозиції Rs, виробництво стає виключно прибутковим і буде зростати... R — індекс обсягу...буде рухатись управо. З іншого боку, якщо величина Rd нижча за Rs, то R буде відхилятись уліво. Якщо ж Rd дорівнює Rs,...попит і пропозиція перебувають у стані рівноваги"[25]. Таким чином, вчений переконливо довів, що за умов вільної конкуренції ринкова рівновага є стійкою, оскіль­ки будь-яке відхилення ринкової ціни від рівноважної буде повертати її у рівноважний стан подібно до того, як "маятник коливається в ту чи іншу сторону від своєї нижчої точки"[26].

• Введення до наукового аналізу фактору часу та досліджен­ня його впливу на динаміку попиту і пропозиції. Стверджую­чи, що фактор часу є головною причиною значних труднощів у економічних дослідженнях і відіграє величезну роль у взає­модії попиту та пропозиції, А. Маршалл виокремив довгостро­кові та короткострокові періоди. Вчений наголошував на тому, що вплив змін у витратах виробництва потребує для свого прояву, як правило, більше часу, ніж вплив змін у по­питі. Відтак він дійшов висновку, що "загальним правилом" має стати підхід, згідно з яким "чим коротший період, який розглядається, тим більше слід враховувати у нашому аналізі вплив попиту на вартість, чим цей період триваліший, тим більшого значення набуває вплив витрат виробництва..."[27].

Виходячи з того, що час сам по собі є неперервним, і "немає різкого поділу між довгими та короткими періодами", А. Маршалл виокремив чотири категорії проблем, у кожній з яких "ціна регулює відносини між попитом і пропозицією":

1) проблеми, пов'язані з щоденним коливанням ринкових цін
за умов, коли пропозицію "прийнято розуміти як запас певного
товару, який є в наявності або, у всякому випадку, надходження
якого передбачається";

2) проблеми, пов'язані з аналізом "нормальних" цін[28] за умов
короткострокового періоду, коли "пропозиція відображає кількість
продукції, яка може бути вироблена за певною ціною на наявних
виробничих потужностях... за певний період"; '

3) проблеми, які стосуються дослідження "нормальних" цін у
довгостроковому періоді, коли "пропозиція означає те, що може
бути вироблено на потужностях, які можна з вигодою відтворити
і ввести в експлуатацію в межах певного строку";

4) проблеми, пов'язані з "віковим рухом нормальної ціни, поро­
джені поступовим зростанням знань населення і капіталу, зміною
умов попиту і пропозиції від покоління до покоління"[29].

Часовий вимір, що пропонує Маршаллів аналіз, вдало назва­но "операційним часом". Хоча вжита термінологія начебто відобра­жає реальний годинниковий час, таке враження оманливе; періоди короткі або тривалі не відповідно до руху стрілок, годинника, а відпо­відно до часткового або повного пристосування виробників і спо­живачів до змінюваних обставин. М. Блауг

• Теорія розподілу та доходів. Наголошуючи на тому, що проблеми розподілу набагато складніші, ніж вважали еконо­місти минулого, оскільки "жодне рішення, яке має видимість простоти, не може бути правильним", А. Маршалл стверджу­вав, що "джерелом доходів усіх факторів виробництва в міру граничних послуг, які вони надають, є національний диві­денд"[30] (національний дохід). Вихідною у його теоретичній побудові була думка, що кожен фактор виробництва підля­гає дії закону попиту і пропозиції. При цьому ціна попи­ту того чи іншого фактора виробництва визначається його граничною продуктивністю, а ціна пропозиції — гра­ничними витратами на нього.

Виокремлюючи у якості факторів виробництва землю, пра­цю, капітал та організацію, вчений звертав увагу на те, що "у певному розумінні є лише два фактори виробництва — природа і людина. Капітал і організація є результатом робо­ти людини, яка здійснюється з допомогою природи і спрямо­вується її здатністю передбачати майбутнє і її готовністю потурбуватися про майбутнє"[31]. Здійснений дослідником ана­ліз взаємозв'язку факторів виробництва дав змогу визначи­ти їх подвійну функцію, пов'язану з тим, що фактори ви­робництва:

1) "часто конкурують за зайнятість: той, чия продуктивність відносно витрат на нього вища, прагне витіснити інший і тим самим обмежує ціну попиту на нього";

2) "формують сферу зайнятості один для одного, оскільки для будь-якого з них не існує сфери зайнятості окрім тієї, яку створюють інші"[32].

Відтак А. Маршалл робив висновок, що національний дохід, який є результатом функціонування усіх факторів і який зростає разом зі збільшенням пропозиції кожного з них, є також єдиним джерелом попиту на будь-який з факторів виробництва.

Стосовно природи доходів учений дотримувався думки, що:

• Заробітна плата є винагородою за негативні емоції робіт­ників, пов'язані із важкістю праці. Вчений аналізував по­ведінку робітника як раціонального суб'єкта, який оцінює свою участь у виробництві через зіставлення доходів і ви­трат. Відтак пропозицію праці А. Маршалл узалежнював як від демографічних факторів, так і від суб'єктивних оцінок тягаря праці. "Незручність, тягар праці виникає від фізич­ної чи розумової втоми, або від того, що вона здійснюється у шкідливому середовищі... або від того, що вона забирає час, необхідний для відпочинку або громадської чи розумової діяльності, — зазначав дослідник. — Але яку б форму не мала незручність, вона завжди посилюється зі зростанням важкості і тривалості праці"[33]. Вчений виходив з того, що попит на робочу силу, як і попит на матеріальні блага, детермінований законами спадної ко­рисності та спадної продуктивності. Він стверджував, що "за­робітна плата кожної категорії робітників має тенденцію дорівнювати чистому продукту, виробленому додатковою працею граничного робітника"[34]. Для розкриття сутності по­няття "граничний робітник" Маршалл наводив приклад фер­мера, який "роздумує над питанням про кількість своїх пасту­хів", виходячи з того, що чистий продукт від використання одного додаткового робітника складає 20 овечок. Якщо цей робітник може обійтись йому значно дешевше, ніж еквіва­лент ціни цих овечок, — зазначав А. Маршалл, — передбач­ливий фермер безумовно візьме його до себе на ферму; але, якщо додатковий робітник буде коштувати йому майже стільки, скільки коштують 20 овечок, фермер буде сумніва­тися". Робітника, заробітна плата якого дорівнює виробле­ному ним чистому продукту, вчений назвав граничним, "так як його використання є граничним"[35].

• Прибуток складається із двох самостійних видів винаго­роди факторів виробництва: підприємницького доходу та процента. Підприємницький дохід вчений трактував як ви­нагороду за підприємницьку діяльність, компенсацію нега­тивних емоцій, пов'язаних з ризиком, конкуренцією, неви­значеністю, страхом та виробництвом, орієнтованим на не­відомий ринок. На думку А. Маршалла, "риси, які мають бути притаманні ідеальному підприємцю, настільки значні й численні, що дуже мало людей можуть повною мірою во­лодіти ними"[36]. Серед найважливіших рис підприємця вче­ний виокремив:

— уміння передбачати загальні тенденції розвитку виробниц­
тва і споживання;

— здатність до тверезих суджень і сміливого ризику;

— досконале знання тонкощів власного бізнесу;

— уміння керувати людьми, стимулювати їх підприємли­
вість та ініціативу;

— здатність здійснювати дієвий контроль над підприємством,
забезпечуючи послідовність та єдність дій тощо.

Розвиваючи цю тезу, А. Маршалл поділив усіх підприємців на дві категорії:

1) тих, хто йде уторованим шляхом і отримує винагороду у вигляді нормального прибутку, який входить до витрат ви­робництва і є винагородою "висококваліфікованої категорії учасників виробництва"[37];

2) тих, хто відкриває нові та покращенні методи господарю­
вання, отримуючи додатковий дохід.

У цьому контексті на особливу увагу заслуговує Маршаллова концепція "квазіренти" — рентоподібного доходу (від лат. quasi — "подібний до"). Взявши за основу ідею класиків, згідно з якою фіксований запас та відсутність замінників земельних угідь у сільському господарстві перетворює вина­городу за надання послуг землі у рентний дохід, вчений по­ширив це твердження на всі види ресурсів, які "є фіксова­ними для коротких періодів". На думку А. Маршалла, за цих умов будь-яке підвищення попиту сприятиме зростанню ціни, що уможливить отримання додаткового доходу як різниці між новою ціною і витратами виробництва, в тому числі нормальним прибутком. "...Для таких періодів дохо­ди, здобуті з цих засобів виробництва, — зазначав дослід­ник, — перебувають у тому самому відношенні до вартості, створеного з їх допомогою продукту, як і справжня рента"². Виходячи з того, що елементи квазіренти є практично у всіх видах факторних доходів, в тому числі у прибутку підпри-ємця-новатора, Маршалл звертав увагу на те, що існування надлишкових доходів викликає переміщення ресурсів та зміну умов пропозиції. Закономірним наслідком цього у дов­гостроковому періоді, на думку вченого, стає вирівнювання факторних доходів та відновлення "нормальної" ціни, засно­ваної на граничній продуктивності ресурсів.

• Процент на капітал є "винагородою за втрати, з якими пов'язане очікування майбутнього задоволення від мате­ріальних ресурсів". На відміну від Н. Сеніора, А. Маршалл стверджував, що "процент можна вважати винагородою за очікування, а не за утримання", оскільки "нагромадження багатства зазвичай є результатом відстрочки задоволення або результатом його очікування"[38].

Обґрунтовуючи економічні підстави існування процента, вче­ний писав: "якщо правильно, що відкладення задоволення на майбутнє означає в цілому жертву з боку того, хто відкла­дає, точно так само як додаткове зусилля означає жертву з боку того, хто працює, і якщо правильно, що така відстроч­ка задоволення дає змогу людині застосовувати методи ви­робництва, початкові витрати на які будуть великими, але в результаті застосування яких сукупне задоволення зросте так само напевно, як і при збільшенні кількості праці, тоді не може відповідати істині, що вартість речі залежить лише від кількості витраченої на її виробництво праці". Відтак А. Маршалл заперечував трудову теорію вартості, звертаючи увагу на те, що вона заснована на припущенні, що "послуги капіталу є "дармовим" благом, яке надається без усяких пожертв і тому не потребує винагороди як стимулу для по­дальшого його функціонування"[39].

Узалежнюючи величину процента від суб'єктивних оцінок власників капіталу, вчений був переконаний, що поки люд­ська натура зберігає свої одвічні властивості, кожне скоро­чення процентної ставки здатне спонукати багатьох людей зберігати менше, а не більше. Ця ідея знайшла подальший розвиток у теорії державного регулювання економіки видат­ного економіста XX ст., учня А. Маршалла Дж.М. Кейнса. Необхідно зазначити, що запропонований А. Маршаллом аналіз найважливіших економічних категорій базувався на дослідженні моделі досконалого конкурентного ринку. Водночас практика розвинених країн демонструвала поси­лення монополістичних тенденцій у розвитку економіки. Звернувшись до аналізу цих процесів, вчений розглядав мо­нополію як окремий випадок на фоні панування вільної кон­куренції та відповідного їй механізму ціноутворення. Заслу­гою англійського дослідника стало розуміння нових неринкових механізмів регулювання, пов'язаних з діяльністю мо­нополій, їх здатністю регулювати обсяги виробництва та ціни з метою максимізації прибутку.

А. Маршалл виходив з того, що монополія негативно впли­ває на розподіл ресурсів та загальний рівень національно­го доходу. Водночас він застерігав від поспішних висновків щодо діяльності монополій, звертаючи увагу на те, що еко­номія на масштабі та можливості фінансування нововве­день приводить до зростання обсягів виробництва та зни­ження цін. За цих умов довгострокова крива пропозиції мо­нополізованої галузі буде проходити нижче кривої пропозиції тієї самої галузі за умов вільної конкуренції. Відтак монополь­на фірма, яка керується альтруїстичними мотивами (напри­клад, держава, особливо у випадку природної монополії) максимізує не лише свій дохід, але і споживчий надлишок.

Концептуальний підхід та основні теоретичні здобутки А. Маршалла витримали перевірку часом і займають важли­ве місце в арсеналі сучасної економічної теорії. Перехід до неокласичної парадигми, який сприяв подальшому розвит­кові економічної теорії, отримав назву "маршалківської ре­волюції", яка полягала:

— в розширенні предметного поля економічних досліджень, запровадженні нового категоріального апарату, збагаченні методології економічної науки;

— започаткуванні мікроекономічного аналізу та досліджен­ня економічних взаємозв'язків на системній та функціо­нальній основі, що сприяло формуванню "єдиної мови" економічної теорії та відіграло важливу роль у професіо­налізації економічної науки та утвердженні світового на­укового співтовариства економістів;

— розробці синтетичної теорії, заснованої на рівноправності фактора граничної корисності (попиту) та фактора витрат (пропозиції) у формуванні ринкової ціни;

— включенні у економічний аналіз фактора часу, розмежу­ванні довгострокового та короткострокового періодів, що уможливило створення "загальної системи, в якій усі попередні теорії знайшли собі місце"[40].

Водночас більш абстрактний рівень аналізу порівняно з кла­сичною і історичною школами, "обмежена сфера такого ана­лізу і його крайня віддаленість від практичних проблем"[41], сприяли спрощенню образу людини як раціонального максимізатора та виключенню зі сфери дослідження неокласиків (аж до 30-х рр. XX ст.) макроекономічної проблематики та процесів економічного зростання.

Те, що ґрунтовно викладено в "Принципах економіко" А. Мар­шалла, менш важливе, ніж те, на що він лише вказав мимохідь. Більше, ніж будь-який інший економіст... Маршалл відкрив шлях до­сліджень для інших. Й. Шумпетер

Дата добавления: 2015-06-27