Фінансові інструменти

Сільськогосподарська і промислова сировина

Сільськогосподарські товари були першими біржовими товарами, пізніше до них приєдналися метали, енергоносії. Особливо успішно функціонують сьогодні ринки зернових та олійних культур і продуктів їх переробки.

Кожен товар має не лише визначений розмір контракту та термі­ни поставок, але й одиниці щодо визначення цін. Наприклад, на бір­жах США для цукру – це центи за англійський фунт, для нафти – долари за барель, для бензину – центи за галон, на європейських біржах – долари або фунти стерлінгів за тонну пшениці, цукру, кави тощо.

Сучасні потужні зарубіжні промислові та торговельні ТНК вміло використовують біржові контракти на основні види сировини у системі фінансового менеджменту, а саме управління ціновими ризиками.

Нові умови функціонування фінансових та то­варних ринків у розвинутих країнах ринкової економіки, в т.ч. у Європі призвели до потужного інноваційного прориву у розвитку фінансової теорії та практики. Ці фінансові інновації стосу­ються як інструментарію (фінансових продуктів та послуг), так і реа­лізації інноваційних стратегій як внутрішніх методів, які виробля­ються для задоволення цілей фірми, використовуючи ринкові неефективності.

Фінансові продути на зарубіжних ринках прийнято називати фінансовими інструментами. На нашу думку, можна дати таке визначення: фінансові інструменти – це товари та послуги фінансових, інститутів, що стають доступними для клієнтів завдяки супутнім та підтримуючим товарам. У 90-х роках ХХ-го ст. фінансові інструменти стали об’єктами біржової торгівлі. Причому настільки широко застосовуються, що для їх обігу були створені спеціалізовані біржі, крім того на існуючих товарних біржах з великим успіхом застосовуються контракти на довгострокові облігації, відсоткові ставки, валюту. До таких бірж відноситься Чиказька опціонна біржа, Лондонська біржа фінансових ф’ючерсів, Європейська біржа деривативів EUREX тощо.

Фінансові інструменти можна класифікувати, беручи у якості класифікаційної ознаки природу відносин клієнта та оферента, сегмент ринку, на якому обертається інструмент, строк поставки тощо. Однак у нашому випадку в якості класифікаційних ознак оберемо ціноутворення на фінансовий інструмент та строк виконання контрактів.

Виходячи із першої ознаки фінансові інструменти класифікують на реальні (основні, базові) ціни або курси на які визначаються на ринку через взаємодію попиту й пропозиції, та похідні, ціни на які є похідними від цін базового активу (derivative instruments). За другою ознакою фінансові інструменти поділяються на інструменти з негайною поставкою – касові або спотові (spot, cash) та строкові інструменти (termine instruments), оскільки є контрактами на купівлю-продаж базових фінансових інструментів у майбутньому за цінами або курсами погодженими у момент укладання таких контрактів.

Ці дві ознаки, які по суті відповідають одним і тим же інструмен­там вживаються в Україні окремо не лише у наукових дослідженнях, але й у законотворчому процесі. Так, у нормативних актах та законо­проектах Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку ці інструменти називаються деривативами, що є калькою з англійської мови слова “ похідні”; у підготовленому нею ж законопроекті “Про похідні цінні папери”, як бачимо, уже вживається термін “ похідні”.

Але цей законопроект не виноситься на розгляд Верховної Ради України. Натомість 21 грудня 2000р. у першому читанні прийма­ється законопроект, запропонований головою підкомітету з питань господарського законодавства Комітету з питань економічної полі­тики, управління народним господарством, власності та інвестицій С.О. Москвіним. Цей законопроект має назву ЗУ “Про строкові фінансові інструменти”.

Законодавча плутанина завершується прийняттям у червні 2001р. ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінан­сових послуг”, де мова йде лише про фінансові послуги, термін “ фі­нансові інструменти” там не вживається, тобто знову порушено логічний зв’язок при ідентифікації базових фінансових активів.

Такий стан справ в Україні існує, на нашу думку, тому, що всі вка­зані законопроекти є перекладами аналогічних законів різних держав, де за прийнятими там правилами функціонування фінансових рин­ків, вживається один із названих вище термінів. У країнах ЄС не вживається термін “ похідні”, там використовується термін “ строкові фінансові інструменти”. До таких інструментів відносять форвардні контракти (forward), ф’ючерсні (future) біржові та опціонні option) біржові, позабіржові контракти та свопи (swap).

Фінансові інструменти, які сьогодні широко використовують у зарубіжній практиці можна поділити на п’ять груп:

1. Часткові цінні папери (акції та сертифікати інвестиційних фондів).

2. Боргові зобов’язання (облігації, казначейські зобов’язання, комерційні папери, векселі, депозитні сертифікати).

3. Похідні фінансові інструменти (форварди, ф’ючерси, свопи, опціони).

4. Гібридні інструменти (конгломерати простих інструментів, наприклад гібрид процентних та валютних інструментів).

5. Синтетичні інструменти (опціон на ф’ючерсний контракт, двовалютна облігація, синтетична акція тощо).

Характеристикам акцій (одночасно титулу власності та боргового інструмента) щодо цін, доходів та ризиків, проблемам управління портфелів акцій в Україні уже почали приділяти значну увагу як економісти-теоретики, так і практики. Однак цей ринок ще чекає ґрунтовних досліджень. Для країн ЄС даний ринок є досить важливим, оскільки за обсягами суттєво поступається американському, хоча в останні роки зростає значно швидшими темпами.

Акція (chare) – цінний папір, що засвідчує участь володаря у капіталі ділової одиниці бізнесу, що має статус юридичної особи у формі корпорації – акціонерного товариства.

Акція – це частка акціонера (chares of stocr) у всьому, що має компанія, його узаконене право на частину капіталу, майна, доходу. Вона існує стільки, скільки існує сама корпорація, хоча за цей час може мати різних власників. Акціонер, як правило, не має права повертати акцію корпорації, що їх випустила. Акціонерний капітал є неподільним.

Акція – це єдиний вид цінних паперів, що за певних умов дозво­ляє збільшити свої капітали, захищати їх від інфляції.

Акція – це одночасно боргове зобов’язання корпорації перед її акціонерами та титул власності.

Емісія акцій здійснюється у таких випадках:

Ø при акціонуванні акціонерного товариства;

Ø при реорганізації існуючої компанії в акціонерне товариство (наприк­лад, в процесі приватизації);

Ø при змінах статутного фонду існуючого акціонерного товариства.

Статутний капітал – це дозволений до випуску капітал. Він може бути поділеним в свою чергу на такий, який знаходиться в обігу (привілейовані та звичайні акції акціонерів) та такий, що зали­шається в портфелі цінних паперів компанії.

Корпорація має право викупу власних акцій. Однак у законо­давстві багатьох країн є положення про те, що неплатоспроможна корпорація втрачає право викупу власних акцій. Така ж вимога передбачена і у випадку, якщо подібний викуп призведе до непла­тоспроможності. Законодавством усіх країн світу, де мають обіг акції допускається їх дроблення або консолідація.

Акції бувають іменними чи на пред’явника залежно від способу передачі акції від одного акціонера до іншого, звичайні (common stocr) і привілейовані (preferred stocr), залежно від права участі в управлінні корпорацією.

Корпорація випускає лише ті акції, що вказані в її Статуті. Акція має такі фундаментальні якості й ознаки:

Ø акція – це титули власності на майно акціонерного товариства, але не позика;

Ø відсутність кінцевого строку погашення; у класичному понятті, акція - це негасимий цінний папір;

Ø обмежена відповідальність. Інвестор не може втратити більше ніж він вклав в акцію. Інвестор не відповідає за зобов’язаннями акці­онерного товариство в цілому, це положення стало діяти з початку ХІХ-го століття.

Ø акція неділима – права, котрі вона представляє є неподільними.

Більшість країн використовують іменні (зареєстровані акції), однак у Німеччині, Швейцарії переважну більшість складають акції на пред’явника (вільно обертаються, не зареєстровані в емітента на конкретну особу, дивіденд виплачується за купоном, тому власнику, який у ньому зазначений).

Привілейовані акції бувають різних видів, а саме:

1. Кумулятивні привілейовані акції. Передбачається, що будь-які належні, але необов’язкові дивіденди накопичуються і виплачуються по цим акціям до об’яви про виплату дивідендів по звичайним акціям.

2. Некумулятивні привілейовані акції. Володарі цих акцій втрачають дивіденди за будь-який період, за який рада директорів не оголосила про виплату дивідендів.

3. Привілейовані акції з долею участі. Ці акції дають їх володареві право на отримання додаткових дивідендів понад оголошеної суми, якщо дивіденди по звичайним акціям перевищують оголошену суму (тобто вони дають право їх володарям на участь у залишку прибутку).

4. Конвертовані привілейовані акції. Ці акції можуть бути обмінені на встановлену кількість звичайних акцій по обумовленій ставці.

Дата добавления: 2015-06-27