Розділ 2. Система законодавства

2.1 Поняття системи законодавства її співвідношення з системою права

Система права дуже тісно пов'язана із системою за­конодавства. Вона включає законодавство і підзаконні нормативні акти. Разом з тим в системі права виділяють­ся окремі структури, які не можна віднести ні до окремих інститутів права, ні до галузей права. До такої специфіч­ної форми вираження нормативного матеріалу належить система законодавства. Якщо система права складається в суспільстві історично, то система законодавства ство­рюється раціонально в процесі упорядкування норма­тивних актів, створення кодексів, збірників законів. Термін "система законодавства" має два значення. По -перше, з науковою і навчальною метою в поняття "система законодавства" включають як самі закони, так і підзаконні нормативні акти. По - друге, термін "законодавство" включає тільки закони. Тому таке ро­зуміння є більш точним, оскільки воно включає систему законів, створених Верховною Радою України. Система законодавства відрізняється від системи права наступними ознаками:

1) розглядаючи співвідношення "системи права" і "системи законодавства", потрібно врахувати, що первинним елементом системи права є норма права, а первин­ним елементом системи законодавства є нормативний акт;

2) за об'ємом матеріалу законодавство ширше від си­стеми права, оскільки воно включає в свій зміст, крім норм права, правові поняття, завдання, цілі і мотиви прийняття нормативних актів, програмні положення, де­кларації, які не входять в систему права;

3) внутрішня структура системи права не співпадає з внутрішньою структурою системи законодавства;

4) законодавство не співпадає з галузями і інститута­ми системи права, оскільки воно включає норми різних галузей права і виконує потреби державного управління, потреби громадянського суспільства. Наприклад, окремі закони можуть включати норми цивільного, фінансового, кримінального права і т. п. Верховна Рада, приймаючи за­кони, не може виходити тільки із галузей і інститутів права, тому що закон регулює різноманітні суспільні відносини.

Таким чином, система законодавства — це сукупність законів і підзаконних нормативних актів, які виражають зміст правових норм, принципів, декларацій і спрямовані на регулювання неоднорідної сукупності суспільних відносин.

2.2 Фактори побудови та розвитку системи законодавства в Україні.

У науковому і практичному відношенні законодавство — насамперед форма права, тобто засіб існування, вира­ження та організації його норм у цілісну, внутрішньо по­годжену систему. В цьому полягає головне призначення законодавства, і значною мірою завдяки йому стають можливими гарантоване державою функціонування права як соціального інституту і культурної цінності суспільства, а також виділення правових норм із системи інших еле­ментів нормативного регулювання. Водночас у зміст тер­міну "законодавство" у правознавстві вкладаються не завжди однакові за формою, рівні за юридичною силою нормативно-правові акти державних органів і громадських організацій. Так, в одних випадках склад законодавства обмежується лише законами і постановами органів дер­жавної влади України; в інших - до законодавства, крім актів вказаних державних органів, включаються і норма­тивні акти виконавчих органів державної влади; в третіх — законодавство розглядається як система всіх норматив­но - правових актів Української держави.

Нині існує кілька основних типів ро­зуміння категорії "законодавство": таке, що включає тільки закони і постанови (законодавчі акти) вищих ор­ганів державної влади; таке, що охоплює законодавчі й урядові акти (нормативного характеру) як системи всіх нормативних юридичних актів держави, тобто законів і підзаконних актів. Виходячи з принципів правової держави, щоб насправді забезпечити в державі та суспільстві панування законів, права, треба подолати різні тлумачення поняття "законодавство".

Діяльність Верховної Ради як постійно діючого зако­нодавчого та контрольного органу державної влади має забезпечити зростання авторитету законів у правовій си­стемі, поступове витіснення з правового регулювання суспільних відносин значної кількості підзаконних актів, особливо відомчих. Цьому сприяють нові механізми — процедури підготовки й прийняття законодавчих актів, які закріплено в регламенті Верховної Ради України. Тому йтиметься головним чином про нормативні акти вищих органів державної влади. В такому контексті поняття законодавства охоплює лише закони і постанови (законодавчі акти), прийняті Верховною Радою України.

Разом з тим сама категорія "законодавства" являє собою інтегративне поняття, в якому відображені важливі риси і властивості складного, внутрішньо диференційного цілісного утворення. Окремі законодавчі акти, відносно автономні підрозділи, що входять до складу законо­давства, відрізняються за своїм соціальне - економічним та правовим змістом, формами вираження, юридичним стату­сом, призначенням у регулюванні суспільних відносин і в правовій системі. Ці та інші фактори й підстави зумо­влюють існування і функціонування законодавства як поліструктурної системи, всі підрозділи якої тією чи іншою мірою виражають властивості, риси й структурні особливості права та його системи.

До основних факторів формування системи законо­давства України можна віднести: еко­номічну систему; політичну систему; нинішню систему пра­ва; об'єктивні потреби суспільства та їх правовий вираз; форму державного устрою; структуру органів влади та управління; традиції і рівень якості законодавчої техніки; правову культуру суспільства загалом і працівників зако­нотворчих органів зокрема.

Проблему дослідження факторів формування законо­давства України потрібно починати з аналізу матеріаль­них умов розвитку держави. Саме розвиток економіки визначає рівень і темпи соціального розвитку, становить ту реальну основу, на якій будуються правові і політичні установи. Всі правові явища, утому числі й законодавство, є специфічним способом опосередкування економічного розвитку суспільства.

Таким чином, розвиток економіки України на сучас­ному етапі безпосередньо впливає на вдосконалення си­стеми законодавства. Схематично його можна подати так:

1) зміни в економічному розвитку викликають потре­бу змін змісту існуючих нормативних актів, а також виділення в них нових розділів, глав та пунктів;

2) економічні реформи передбачають створення нових нормативних актів, брак яких негативно впливає на функціонування економічної системи;

3) ускладнення економічних відносин вимагає ство­рення єдиної системи правового регулювання, яка б скла­далася з комплексу взаємопов'язаних та взаємоузгоджених законів, що встановлюють загальні правила діяльності в економічній сфері;

4) підвищення регулятивної ролі закону в системі нормативних актів, що регулюють економічні відносини, сприяє зміцненню законності та підвищенню ступеня єдності системи законодавства;

5) управління економічними процесами вимагає вдо­сконалення підзаконних актів, їх узгодженості та відповідності закону;

Політичні інститути і процеси у своїй сукупності виступають необхідною умовою функціонування системи законодавства. Перш за все вони формують потреби в правовому регулюванні, що відображають закономірні інтереси суспільного прогресу та потребу їх перетворення у сферу реальної поведінки громадян. Держава як базовий елемент політичної системи і як гака, що має прерогативу на створення загальнообов'язкових норм, визначає потре­би та інтереси, що виникають у суспільстві, залагоджує і врівноважує їх. Визначення потреб у регулюванні, їх вив­чення та правове закріплення є умовою відображення за­конодавством реальних інтересів різних верств суспільства, відповідності правової системи об'єктивним факторам, співвідношення потреб, а також інтересів на суб'єктивному рівні та єдності й узгодженості на юридичному рівні.

Простежується два основних напрямки впливу держа­ви на законодавство. По - перше, це правотворчість. Відо­бражаючи об'єктивні потреби і специфіку окремих видів суспільних відносин, держава визначає методи правового регулювання відповідних суспільних відносин. По-друге — це реалізація законодавства, яка неможлива без відповідних державних органів і служб. Держава в особі своїх органів є суб'єктом, який створює реальні умови для реалізації правових приписів іншими суб'єктами політичної системи суспільства.

Як відомо, держава складається із сукупності органів, що становлять систему й утворюють апарат держави. Кожний з них у своїй діяльності так чи інакше сприяє підвищенню єдності та дієвості законодавства. Так, вико­навчі й розпорядчі органи мають забезпечувати управлін­ня державою на основі єдиних принципів, проголошених у нормах. Діяльність правоохоронних органів, з одного боку, зміцнює єдність системи законодавства, з іншого — заснована на ній. Кожний орган держави уповноважений видавати нормативні акти, що мусять відповідати певній ієрархічній підпорядкованості, її наявність двох систем органів держави свідчить про потребу їх більш складної субординації, що в свою чергу безпосе­редньо впливає на систему законодавства і формулює певні вимоги до системи органів держави. Насамперед це чітка визначеність органів влади. Право на існування мають лише ті органи, які передбачені Конституцією, їх функціями є детальна врегульованість повноважень (компетенції) державного органу завдяки прийняттю зако­ну, що регламентує його діяльність; розмежування повно­важень органів держави на функціональному рівні; визна­ченість юридичної сили нормативних актів, що прий­маються органами влади, та питань їх субординації серед актів, що входять в систему законодавства.

Унітарна держава є моно державою з єдиною системою вищих органів влади та єдиною системою законодавства. Вона має у своєму складі лише адміністративно-територіальні одиниці, які приймають певні нормативні рішення, що регулюють питання місцевого значення, не поширюючись на функціонування системи законодавства загалом. Саме тому дослідження питань побудови і структури системи законодавства неможливе без аналізу форми Української держави.

Дата добавления: 2015-06-27