Чим відрізняється процесуальний порядок одержання показань від свідка і від потерпілого?

ГРОШЕВИЙ, СТАХІВСЬКИЙ – ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ….

Як відзначалось, одним із способів одержання показань свідка є його допит. Ефективність проведення допиту свідка залежить від багатьох чинників, в тому числі й від дотримання процесуальної форми та вибору тактичних прийомів проведення самого допиту. При його провадженні метою слідчого є одержання від свідка показань, котрі б об'єктивно відображали фактичні обставини справи. Успішне вирішення цього завдання залежить від якості підготовки до проведення цієї слідчої дії.

Складовими частинами такої підготовки є:

· вивчення матеріалів справи;

· визначення черговості допиту і способу виклику особи, що допитується;

· підготовка місця допиту та його технічне забезпечення; вивчення спеціальних питань для засвоєння знань в окремих сферах людської діяльності, які є предметом допиту;

· визначення, кого із третіх осіб необхідно запросити для участі в допиті;

· складання плану допиту.

Цілком зрозуміло, що наведений комплекс заходів в повному обсязі здійснюється лише при підготовці до складних, відповідальних допитів. Для коротких, фрагментарних допитів характерним є зменшення обсягу таких заходів та часу на їхню підготовку. Слідчий вирішує питання обсягу підготовчих дій з урахуванням предмета та мети допиту. Попереднє формулювання останньої зумовлює організоване та цілеспрямоване проведення допиту. Показання свідка фіксуються в протоколі допиту, який складається слідчим з дотриманням вимог ст.ст. 85, 170 КПК України. Показання свідка записуються в першій особі і по можливості дослівно. Це означає, що слідчий зобов'язаний зберегти не тільки смисловий зміст показань, але й характерні вирази свідка чи інші особливості його мови. Поряд з протоколом слідчий має право застосовувати додаткові засоби фіксації показань свідка. Найбільш поширені з них сьогодні - це фотозйомка, звукозапис та відеозапис. Так фотозйомка дозволяє зберегти зовнішній вигляд різних об'єктів, що використовуються в процесі допиту. Це можуть бути речові докази (різного роду матеріальні об'єкти). Особливо це стосується тих об'єктів, які в умовах тривалого зберігання можуть змінити свої властивості. Завдяки фотозйомці фіксуються їхні ознаки, особливості, які іноді візуально важко помітити відразу. Звукозапис допомагає забезпечити повноту фіксації усної мови особи, її емоційне забарвлення. Зберегти всю цю інформацію вкрай важливо, оскільки це відіграє важливу роль при її аналізі. Звукозапис під час допиту свідка допомагає з'ясувати умови, в яких проводилася слідча дія, звернути увагу на наявність інформації, значення якої в ході допиту повною мірою слідчим не усвідомлювалося. Відеозапис допомагає проаналізувати правильність проведення допиту, з боку ще раз оцінити показання свідка, видимі прояви його поведінки - міміку, жести, встановити місця, коли він міг дати неправдиву інформацію. Крім того, застосування технічних засобів фіксації показань свідка дисциплінує його, впливає на достовірність доказів, що містяться в таких показаннях. Необхідно зазначити, що в забезпеченні надійності результатів доказування досить важливе місце посідають перевірка та оцінка доказів і їхніх процесуальних джерел. Перевірка показань свідка як джерела доказів та відомостей, що в них містяться, може здійснюватися різними способами. Одним з них є аналіз показань в процесі їх одержання. Слідчий вивчає, наскільки вони є логічними, повними чи немає в них яких-небудь суперечностей. З цією метою показання свідка можуть деталізуватись, слідчий ставить йому контрольні запитання, щоб перевірити, наскільки він упевнений у своїх показаннях, як легко піддається навіюванню. При цьому слідчий має можливість порівнювати одержану інформацію з іншими доказами, що містяться в інших процесуальних джерелах. Внаслідок порівняння можуть виявитися певні суперечності між відомостями, що містяться в свідченнях, та наявними у справі доказами. Їхня причина з'ясовується під час проведення допиту свідка. Може виникнути ситуація, що показання свідка збігаються (притому в найменших деталях) з повідомленнями інших свідків. Це може бути наслідком попередньої змови свідків щодо обставин, які були предметом їхнього допиту. Адже відомо, що кожна людина сприймає будь-які події чи явища з притаманними тільки їй особливостями, які залежать від багатьох чинників, в тому числі й фізичних якостей особи. Це саме стосується й відтворення сприйнятого. Тому такий збіг в показаннях має насторожити слідчого, який має вжити додаткових заходів щодо перевірки цих показань. Шляхами перевірки показань свідка є проведення інших слідчих дій – очної ставки, відтворення обстановки й обставин події. З цією ж метою може бути призначена експертиза, якщо для перевірки показань потрібні спеціальні знання. Необхідно зазначити, що перевірка показань свідка може здійснюватись і непроцесуальним шляхом, за допомогою оперативно-розшукової діяльності. Матеріали цієї діяльності можуть сприяти перевірці показань та доказів, що в них містяться. Крім того, вказати шляхи одержання нових джерел, тобто оперативно-розшукова інформація здатна реально вплинути на прийняття нових процесуальних рішень у кримінальній справі. Таким чином, перевірка показань свідка здійснюється, як правило, не одним якимось способом, а цілим комплексом розумових та практичних дій. Логічним завершенням перевірки свідчень є їхня оцінка. Остання здійснюється з позицій допустимості та повноти відомостей, що в них містяться. Таким чином оцінка показань, з точки зору їх допустимості, - це вирішення питання про те:

а) чи дозволяє закон використовувати певне процесуальне джерело у кримінальній справі;

б) чи не допущено порушень кримінально-процесуального закону при одержанні та фіксації інформації;

в) чи вплинули ці порушення на достовірність і повноту відповідної інформації.

За своєю процесуальною природою, предметом, особливістю формування, перевірки та оцінки показання свідка є дещо схожими на показання потерпілого. Згідно зі ст. 49 КПК України, потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим слідчий виносить постанову. Необхідно відзначити, що до прийняття в 1958 році Основ кримінального судочинства Союзу PCP та союзних республік потерпілий мав обмежені можливості щодо захисту своїх інтересів і в основному виступав як свідок чи цивільний позивач у кримінальному процесі. Вказані Основи, а відповідно й КПК союзних республік, зокрема КПК Української PCP, розширили процесуальні права потерпілого. Він був наділений значними правами як в стадії досудового розслідування, так і в наступних стадіях кримінального судочинства. Потерпілий став активним учасником процесу не тільки у справах приватного, але й публічного обвинувачення. Йому було надано право давати показання, подавати докази, заявляти клопотання, знайомитися по закінченню слідства з усіма матеріалами кримінальної справи, брати участь у дослідженні доказів під час судового слідства, заявляти відводи, оскаржувати дії і рішення органів розслідування та суду. Показання потерпілого є самостійним процесуальним джерелом доказів. Цьому сприяли суттєві зміни в його процесуальному становищі та необхідність особливого підходу до оцінки показань потерпілого. Більшість науковців визначають показання потерпілого як усне повідомлення, зроблене в установленому законом порядку особою, визнаною потерпілою, про будь-які обставини, що мають значення для кримінальної справи. Однак окремі процесуалісти вважають, що показання потерпілого - це відомості, повідомлені ним на допиті. Уявляється, що такий підхід є не зовсім правильним. Адже відомості – це докази. Якщо процесуальні джерела визнавати як відомості, то це повернення до подвійного розуміння доказів. Таке розуміння процесуальних джерел (показань свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого) зафіксоване в КПК Російської Федерації (ст.ст. 76-79) [166, С. 47]. На жаль, не дивлячись на пропозиції вітчизняних процесуалістів щодо визначення процесуальних джерел як повідомлення, український законодавець теж визначає показання як відомості у проекті нового КПК України. Показання потерпілого мають важливе значення для розкриття і розслідування злочинів, побудови методики дослідження обставин, що входять до предмета доказування. Відомості, що містяться в цих показаннях, допомагають не тільки моделювати подію злочину, але й вирішувати низку завдань щодо його ефективного розслідування. Повнота й ефективність інформації, що повідомляється потерпілим, визначаються такими взаємозумовленими чинниками, як вид злочинної діяльності, ситуація злочину, характер завданої ним шкоди й особа потерпілого. Залежно від виду злочинної діяльності потерпілі можуть бути безпосередніми учасниками події злочину (пограбування, розбійницький напад, хуліганство) або ж і не бути такими (крадіжка). Цілком зрозуміло, що більш повну й цінну інформацію для розслідування надають потерпілі, які були учасниками кримінальної події. Крім відомостей про перебіг діяння в такому випадку, орган розслідування одержує дані ще й про особу злочинця. Вид злочину визначає ситуацію його вчинення. Наприклад, пограбування чи розбійницький напад є в більшості швидкоплинними злочинами. Тому в процесі їх вчинення потерпілі не завжди встигають повністю сприйняти, запам'ятати, а потім і відтворити перебіг кримінальної події, прикмети винуватих осіб, ознаки знарядь злочину тощо. Слідча практика свідчить, що показання потерпілих нерідко містять достатні вихідні дані для висунення версій і планування розслідування. По цьому можна зробити висновок, що одержання показань від потерпілого, тобто така слідча дія, як його допит, має бути визначена як початкова та невідкладна слідча дія. Одержані слідчим від потерпілого відомості можуть служити підставою для висунення загальних і окремих слідчих версій, оптимізувати проведення кримінально-процесуальної діяльності. Особливо це стосується тих випадків, коли кримінальне діяння вчиняється в присутності потерпілого. На підставі його показань, які містять дані про прикмети зовнішності і одяг, ознаки мови й особливості поведінки винуватих осіб, слідчий може висунути версії і про особу останніх. Проведення детального допиту потерпілого, а насамперед якісна підготовка до його провадження, допомагають з'ясувати низку малозначних, на перший погляд, дрібниць, одержати відомості, які є важливими для розкриття злочину. Отримана інформація зумовлює не тільки зміст плану розслідування, а й організацію проведення окремих слідчих дій, а іноді й оперативно-розшукових заходів. Наприклад, потерпілий, який знає злочинця, може вказати місця найвірогіднішої його появи і тим самим сприяти його затриманню. Необхідно підкреслити, що значна частина запланованих підозрюваному чи обвинуваченому питань також ґрунтуються на показаннях потерпілого. Звичайно, як і в свідка, доказове значення в показаннях потерпілого мають ті відомості, що не включають в себе різного роду судження чи висновки. Однак останні теж мають право на існування і є частиною показань потерпілого. Відомості, одержані від особи, що потерпіла від злочину, певною мірою впливають на межі досудового і судового слідства. Адже органи розслідування і судової влади зобов'язані перевірити її доводи, висновки або виконати клопотання, які заслуговують задоволення через певну значимість для справи. Звідси випливає завдання, що ставиться перед органом розслідування чи судом, - відрізняти відомості про факти, які повідомляє потерпілий, від його суджень та висновків. Особливість показань потерпілого пов'язана з його зацікавленістю у вирішенні справи. Зацікавленість потерпілого, на відміну від зацікавленості свідка, має якісно інший характер. Вона охороняється законом, який наділяє потерпілого процесуальними правами. Однак саме ця зацікавленість здатна штовхнути його на шлях свідомого викривлення дійсності.

Таким чином зацікавленість потерпілого слід розглядати в двох аспектах:

1. як стимул до активної участі потерпілого в розкритті злочину!

встановлення істини у справі;

2. як причину можливої необ'єктивності потерпілого.

Тому показання потерпілого потрібно ефективніше використовувати в кримінально-процесуальному доказуванні, а з іншого боку, - відомості, які одержані від нього, ретельно перевіряти та оцінювати з урахуванням можливої його необ'єктивності (добросовісна помилка, помста, бажання відшкодувати

збитки якнайшвидше і сповна). Ще однією особливістю показань потерпілого є те, що він постраждав від злочину. І всі ці діяння кримінального характеру, вчинені проти нього, набувають особливого забарвлення. Він може перебувати в стані страху, гніву, розгубленості. Відбиток події залежно від особистості потерпілого здатний негативно вплинути на нього. Наприклад, потерпілий у гніві чи в страху може перебільшити розмір шкоди, роль у злочині окремих учасників кримінальної події тощо. Вказані чинники спонукають органи розслідування та судової влади ретельніше перевіряти докази, що містяться в показаннях потерпілих, ускладнюють оцінку цих доказів. Одночасно слід зазначити, що вони не применшують значення доказів, які одержуються від потерпілого, не позбавляють це джерело характеру самостійного процесуального джерела доказів.

Дата добавления: 2015-06-27