Суб’єкти і основні форми реалізації правової політики

Правова політика вбирає в себе різноманітні сторони і напрями політичної діяльності певних суб’єктів в галузі права, його творення, тлумачення, застосування.

Українська правова політика як органічна складова суспільно-державної політики, формується Президентом України, Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Конституційним Судом України, депутатським корпусом, парламентськими комітетами, науковими закладами, законодавчими (представницькими) та виконавчими органами, усіма, хто має право законодавчої ініціативи. У формуванні цієї політики беруть участь політичні партії, громадські організації, рухи, об’єднання, вчені, а також громадяни, як безпосередньо, так і через органи державної влади, органи місцевого самоврядування. Велику роль у даному процесі відіграють судові, прокурорські, слідчі та інші органи юрисдикції з їхньою багатою правоохоронною, правозастосовчою та правовиконавчою практикою. Вони нерідко суттєво коригують правову політику, що реалізують самі, ніби перевіряючи її на життєздатність та ефективність, виявляють у ній слабкі й сильні сторони, вносять необхідні пропозиції та рекомендації з її удосконалення.

Всі вище перелічені суб’єкти формування правової політики виступають також і суб’єктами її здійснення. Інакше й бути не може, адже тут діяльність самих розробників і виконавців співпадає, являючи собою єдине ціле. Вона неподільна ні у часі, ні в просторі, ні за колом осіб, ані за сутністю. Але головним провідником правової політики, її організатором і координатором є все ж таки держава з її потужним управлінським апаратом і владними функціями.

Розглянемо наступні суб’єкти правової політики України: державу, політичні партії, громадські організації, громадян України. Всі вище перелічені суб’єкти правової політики виступають також і суб’єктами її здійснення. Але головним суб’єктом правової політики, її організатором і координатором є все ж таки держава, з її потужним управлінським апаратом і владними функціями. Держава не тільки впливає на процес вироблення та реалізації останньої, а й цілком його визначає. У той же час аналіз нормативно-правових актів та інших офіційних документів свідчить, що правова політика може формуватися, здійснюватися від імені держави як окремими державними органами, так і посадовими.

Верховна Рада у відповідності з Конституцією України є вищим та єдиним органом законодавчої влади в Україні. Саме цей орган найбільш повно відображає актуальні проблеми і держави в системі законотворчості, розробляє та затверджує національні програми розвитку. Приймаючи нормативно-правові акти найвищої юридичної сили Верховна Рада є одним з найосновніших суб’єктів формування та реалізації правової політики.

Президент України – визначає основні напрями правової політики України, систему найбільш актуальних завдань у галузі правового регулювання. Такі повноваження Президент може здійснювати шляхом видання указів, які є обов’язковими для виконання, а також законодавчої ініціативи. Таким чином, Президент України як глава держави в межах своїх повноважень забезпечує цілеспрямовану діяльність всіх органів державної влади з приводу формування і реалізації правової політики України.

Кабінет Міністрів України – основний виконавець правової політики в державі. Саме уряд, як вищий орган в системі органів виконавчої влади, забезпечує реалізацію єдиної державної правової політики, безперевне та послідовне виконання законодавства, формує загальнонаціональні програми розвитку України та проводить їх у життя з допомогою притаманних йому механізмів. Кабінет Міністрів також організує діяльність інших центральних органів виконавчої влади (міністерств, комітетів) у сфері правової політики.

При аналізі державних органів, як суб’єктів правової політики в Україні, необхідно вказати на Міністерство юстиції. Так, саме воно, як центральний орган виконавчої влади, не лише забезпечує реалізацію державної правової політики, а й її формування. Міністерство юстиції на відміну від інших міністерств наділено повноваженнями, які мають не галузеву, а й спеціальну – функціональну і над галузеву компетенцію. Воно належить до системи органів, що здійснюють діяльність в адміністративно-політичній сфері, є центром у системі органів юстиції, яке характеризується внутрішньою організованістю і відокремленістю від інших підсистем органів виконавчої влади у сфері забезпечення реалізації правової політики.

Разом з державою в особі її окремих органів і посадовців, активними суб’єктами правової політики виступають політичні партії і суспільно-політичні рухи, котрі можна визначити як організації, спрямовані на досягнення законного контролю над управлінням за допомогою процесу виборів. Правова політика, що ними виробляється, знаходить втілення, зокрема, у передвиборних платформах, в програмних документах, у матеріалах партійних з’їздів. Про ступінь впливу політичних партій і суспільно-політичних рухів на процес формування правової політики можна судити хоча б на цій підставі, що будь-який важливий новостворюваний закон є компромісом, виробленим різними партіями, які виражають вимоги тих соціальних груп представниками котрих вони є. Сучасна держава заснована на компромісі, і конституція кожної держави є компромісом, що примиряє різні прагнення найбільш впливових соціальних груп у ній.

Проте для того, щоб політичні партії і громадські організації посіли дійсно належне їм місце у формуванні та здійсненні правової політики, стали дієвим інститутом, вони повинні своєю професійністю і конкретними діями набути повагу до себе і позитивний авторитет. Крім того взаємини між такими організаціями мають ґрунтуватись не на конкуренції, а на партнерстві співпраці та взаємодопомозі, чого на жаль сьогодні не спостерігається.

Становлення громадянського суспільства, свідчить про те, що громадяни можуть брати участь у виробленні та реалізації правової політики. По-перше, законодавчо, на рівні Конституції, закріплена можливість проведення референдумів з особливо важливих питань державного життя з тим, щоб кожен міг визначити свою політичну волю. По-друге, всі громадяни України наділені однаковими виборчими правами.

Громадяни також можуть формувати правову політику шляхом самостійної реалізації своїх законних прав і інтересів. Виконання своїх юридичних обов’язків, участі у різноманітних суспільних і політичних організаціях, а також через вираження своєї громадянської думки. Громадяни України мають право контролю за формуванням та проведенням правової політики компетентними державними органами і іншими структурами суспільства. Таке право вони можуть здійснювати шляхом оскарження незаконних та недоцільних дій і актів суб’єктів державного апарату в установленому законодавством порядку.

Отже при формуванні правової політики повинна враховуватись громадська думка, інакше вона не буде адекватно відображати реальний стан у суспільстві, динаміку його розвитку, можуть виникати складнощі з її реалізацією і з рештою суб’єкти правової політики не досягнуть своєї мети.

Всі перераховані суб’єкти формування правової політики виступають також і суб’єктами її здійснення. Але, перш за все, правову політику реалізує сама держава з усіма її органами і посадовими особами, управлінським апаратом.

У сучасній правовій політиці України слід цілеспрямовано утверджувати пріоритет особистості, її прав і свобод як базових цінностей буття, поєднаних з організуючою і стабілізуючою функціями держави та її органів. Особа і влада, громадянин і держава – цілісні, нерозривні поняття. Тому доцільно показати їх взаємообумовленість, єдність прав і обов’язків. Найбільш рельєфно зв'язок особи і держави в контексті правової політики простежується у формах її реалізації.

Будь-яка політика і правова політика зокрема потребує втілення зовні реалізації у практиці. Тільки тоді вона буде виконувати своє соціальне призначення. Разом з тим, процес реалізації правової політики повинен мати відповідну оболонку, тобто протікати в якості конкретних форм. Формами реалізації правової політики виступає об’єктивно виражена і формально відособлена діяльність держави як основного суб’єкта політичної системи, здійснювана на підставах права за допомогою політичних засобів і методів, спрямована на досягнення конкретних цілей.

Форма і зміст, як відомо, також нерозривні. З погляду змісту, правова політика може бути спрямована на створення, зміну, відміну законів, укладення та припинення внутрішньодержавних і міжнародних договорів. Зміст правової політики об’єктивно обумовлений волею народу.

Форми реалізації правової політики можна визначити як сукупність об’єктивно виражених, взаємозалежних відносин, урегульованих на основі права за допомогою політичних засобів, прийомів для досягнення конкретних цілей формування й розвитку правової, соціальної, демократичної держави, правління права та верховенства закону.

На даному етапі розвитку Української держави можна виділити наступні форми реалізації правової політики в Україні: правотворча, правозахисна, правове забезпечення органів державної влади, доктринальна, правове виховання, розвиток юридичної науки.

Розглянемо детальніше найголовніші форми реалізації правової політики, до яких можна віднести правотворчу, право застосовну і правозахисну.

Правотворча правова політика. Створення норм права є найважливішим напрямом державної діяльності. Правова політика покликана створити умови для ефективної правотворчої діяльності, встановити для неї відповідні стратегічні завдання, пріоритети. Нині якість правотворчості повинна відповідати тим цілям, завданням, які стоять у процесі формування української правової, соціальної державності.

Правозастосовна правова політика.У сфері застосування права реалізується зміст, потенціал законодавства, саме тут найбільш яскраво проявляється як правова культура, так і правовий нігілізм, юридичне безкультур’я. Правозастосування – галузь прояву професіоналізму суддів, працівників прокуратури, МВС, всіх органів, що застосовують право. Це – професіоналізм особливого рівня і якості, заснований на застосуванні законодавства у кожному конкретному випадку. Правозастосована форма переважно втілюється у правозахисних актах, документах індивідуального, персоніфікованого характеру.

У правозастосовній діяльності виникає чимало проблем. Одна з них – питання ефективності правозастосування, використання засобів його здійснення. Йдеться про значення закону як акта, обов’язкового для виконання всіма. Якщо вести мову про кримінальну-правову політику, то це неминучість покарання, притягнення до відповідальності винних. Життєво важлива проблема охорони прав особи знаходить висвітлення практично у кожному виді правової політики – конституційно-правовому, процесуально-правовому тощо.

Правозахисна правова політикавключає охорону, захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, правопорядку, різних форм власності. Враховуючи значущість інших форм реалізації правової політики, разом з тим можна констатувати, що дана форма набуває в сучасних умовах особливого значення.

Підбиваючи підсумок розгляду основних форм реалізації правової політики, зазначимо, що їх не слід змішувати з функціонуванням права взагалі, з діяльність конкретних правоохоронних органів тощо.

Ефективність правової політики може бути лише у тому випадку, якщо вона опирається на тверду легітимну авторитарну владу. Власне право і влада завжди йшли поруч, підтримуючи один одного у досягненні спільних цілей і тісно взаємодіючи між собою. Це характерно і для сучасної України, хоча належної гармонії тут поки що не має. Відомо, що влада необмежена правом –небезпечна, право, не забезпечено владою – безсильне. Ці два начала повинні синхронно кореспондувати одне одному. Найбільш небажаним для правової політики – це безвладдя, коли їй нема на що опиратись, нема чи підкріпити свої імперативи.

Необхідно зазначити, що актуальність формування правової політики на сучасному етапі розвитку України залишається не вирішеною. Науковці висловлюються за доцільність формування Концепції правової політики України, яка має бути затверджена як система основних офіційних поглядів на її сутність і зміст, важливі складові і пріоритети соціального спрямовання. Ціннісною базою концепції мають бути ідеали справедливості, рівності і свободи, а політико-правовим підґрунтям – конституційні ідеї, принципи та норми побудови демократичної, соціальної, правової держави і громадянського суспільства, забезпечення легальності та законності в країні.

З іншого боку, широке інформування населення про правову політику держави та законодавство полягає у здійсненні комплексу заходів спрямованих на створення відповідних умов для набуття громадянами обсягу правових знань і навиків у їх застосуванні, необхідних для реалізації громадянами своїх прав і свобод, а також покладені на громадян обов’язки.

Таким чином, сучасна українська правова політика – це політика перехідного періоду. Вона розробляється і здійснюється на підґрунті взаємодії всіх суб’єктів, що входять у політичну систему суспільства, відбиваючи інтереси держави і громадянського суспільства. Правова політика - це комплекс заходів, завдань, цілей, програм, установок, які реалізуються у сфері правової діяльності за допомогою правових методів. Це особлива форма вираження державної політики, засіб її юридичної легітимації, а також форма закріплення політичного курсу країни, волі її офіційних владних структур. На сьогодні, надзвичайно важливими є проблеми науково-виваженого формування правової політики, адже сама вона акумулює різні сфери соціальної діяльності і систематизує її у різних нормах та інститутах, а значить справляє стабілізуючий вплив.

Словник найбільш уживаних термінів

Право -система встановлених або санкціонованих державою регулюючих суспільні відносини, загальнообов’язкових норм, дотримання і виконання яких забезпечується шляхом, як переконання, так і державного примусу.

Права людини - невід’ємні та обов’язкові для дотримання громадянами політичні, економічні соціальні, культурні та інші можливості життєдіяльності, надані людині від природи, без яких вона не може повноцінно існувати як людська істота.

Правова держава - тип держави, основними ознаками якої є зв’язаність правом, верховенством закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави.

Правова політика -політика держави спрямована на забезпечення прав і свобод громадян, законності і правопорядку у суспільних відносинах. Метою даної політики в Україні є побудова демократичної, соціальної, правової держави.

Правосвідомість -форма суспільної свідомості, що поєднує систему поглядів, ідей, теорій та уявлень, які характеризують становлення різних верств суспільства до правової системи.

Питання для самоконтролю

1. Що таке правова політика?
2. Дайте загальну характеристику правовій політиці.
3. Назвіть характерні ознаки і принципи правової політики.
4. Розкрийте форми реалізації правової політики.
5. Охарактеризуйте суб’єкти правової політики.

Література до розділу

1. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П. Горбавтенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіної, В.П. Горбатенька – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.

2. Политология для юристов: Курс лекций / Под ред. Проф. Н.И. Матузова и проф. А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1999. – 774 с.

3. Российская правовая политика: Курс лекций / Под ред. д.ю.н. проф. Н.И. Матузова и д.ю.н. проф. А.В. Малько. – М.: Издательство НОРМА, 2003. – 528 с.

4. Політологія: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. зал. / М.І. Панов (керівн.автор.кол.), Л.М. Герасіна, В.С. Журавський та ін. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.:Видавничій Дім “Ін Юре”, 2006. – 520 с.

5. Селиванов В. Правова політика України (деякі теоретичні питання сутності, змісту та технології) / Право України, 2001. № 12.– 6–13

6. Панов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального буття / Право України, 2001, № 8.– С. 36-40.

7. Мережко О. Політика права і майбутнє української системи права / Юридична газета, 28 листопада, 2005, № 22(58).– С. 8.

8. Ющик О.І. Правова політика як фактор удосконалення законодавчого процесу / Бюлетень Міністерства юстиції Українми, 2005, № 5 (43). – С. 18-24.

9. Бідей О. Основні форми реалізації правової політики / Право України, 2006, № 7. – С. 42–45.

Розділ 18. ПРАВООХОРОННА ПОЛІТИКА

Дата добавления: 2015-06-28