Богометов Василий Кузьмич

Тривале візантійське панування справило великий вплив на економіку Болгарії. Тому й після звільнення в країні відбувалося зростання світського й монастирського землеволодіння. Особливо прискорився цей процес у другій половині XIII-XIV ст. Помітно збільшились і маєтності царя. Проте він роздавав наближеним особам не тільки землі власного домену, а й ті, де жили вільні селяни. Це призводило до подальшого закріпачення сільської людності. Водночас особливістю аграрного розвитку Другого Болгарського царства залишалася наявність досить значного прошарку вільних селян.

Після визволення Болгарії податкове гноблення на перших порах трохи ослабло. Скорочення поборів торкнулося переважної частини населення, за винятком залежних селян-париків. Основними видами платежів у добу Другого Болгарського царства були два види ренти - та, що відпрацьовувалася, й натуральна. Разом з тим, у XIII-XIV ст. запроваджувалися грошові платежі (наприклад димніни). Суворо зафіксованої ренти не існувало, бо кількість і види продукції, що сплачувалась у вигляді податку, залежали від особливостей господарства, ландшафту, умов користування панською землею.

Різновидами феодальної власності на землю в той час були баштина (вотчина) і, ймовірно, пронія, яка, очевидно, збереглася й після звільнення від візантійського владарювання, остаточно перетворившись з пожиттєвого володіння на спадкове.

Значні успіхи в сільському господарстві й збільшення аграрної продукції, яку селяни постачали на ринок, сприяли розвиткові болгарських міст. Великими центрами ремесла й торгівлі стали Тирново, Варна, Відин, Средець, Бранічев, Преслав.

Розвиток ремісничого виробництва в цілому відбивав загальноєвропейську тенденцію того часу. Найбільші успіхи були досягнуті в гірничій, будівельній, ювелірній, шкіряній галузях, металургії, ткацтві. З'явилися вужчі, ніж раніше, спеціалізації ремісників. Хоча в епоху Другого Болгарського царства торгівля не відокремилася остаточно від ремесла, торговельні зв'язки помітно пожвавились. У великих містах регулярно влаштовувались ярмарки.

Загалом розвиток міського ремесла й торгівлі в Болгарії позначали такі особливості: болгарські міста зберігали напіваграрний характер; у болгарських містах не склалася система ремісницьких цехів і торгових гільдій; торгівлю тримали у своїх руках здебільшого іноземці, які мали набагато більше привілеїв, аніж болгарські купці; розвиткові торгівлі перешкоджали внутрішні митниці; міста не являли собою самостійної політичної сили. Залежні від феодалів, міста не могли надавати підтримку центральній владі, і це відразу позначилося на внутрішньополітичному розвиткові країни.

Від середини XIII ст. Болгарія втрачає позиції гегемона Балкан. Після смерті в 1241 р. Івана Асеня II країна вступила в період поступового занепаду центральної влади, її регулярно стрясають тривалі болярські усобиці. З внутрішнього розбрату відразу скористалися угорці та візантійці, які спромоглися захопити в Болгарії значну частину західних земель.

З 1261 р., коли була відновлена Візантійська імперія, зростає загроза і для південних болгарських рубежів. З півночі до Болгарії вдиралися монголо-татари. їхні спустошливі наскоки особливо посилилися в середині 70-х років XIII ст. За політичної нестабільності й зростання феодального гноблення визріли всі необхідні передумови для великого селянського повстання.

Воно спалахнуло в 1277 р. на Чорноморському узбережжі Болгарії й поступово охопило всю країну. Повсталих очолив пастух Івайло, який за короткий час добився значних успіхів. Антифеодальний рух селян мав також національно-визвольний характер: монголо-татари, які вторглися в країну, були двічі розбиті загонами Івайла. Після цього Івайло повернув зброю проти болгарських феодалів. У вирішальній битві, що відбулася наприкінці 1277 р., загинув цар Константин Тих, а його армія втекла. Незважаючи-на втручання Візантії, яка висунула свого ставленика на болгарський престол, Івайло заволодів троном. Цариця-удова впустила його до столиці й після одруження з нею пастух у 1278 р. отримав болгарську корону.

Однак боляри, що приєдналися до повстання, не збиралися терпіти на престолі простолюдина. Більшість з них за підтримки візантійців намагалася посадити на болгарський трон представника роду Асенів. У кінцевому результаті долю царського вінця вирішив половецький аристократ Георгій І Терпгер (1280-1294). Він заснував нову династію Тертеровичів. Івайло втік до татарського хана Ногая, за наказом якого його вбили.

Після смерті Івайла очолюване ним повстання пішло на спад і до кінця 1280 р. царські війська розгромили останні повстанські загони. Івайло довго залишався популярним серед болгарського народу, однак слід визнати, що він був не тільки талановитим вождем народних мас, а й відчайдушним авантюристом, який зміг у державі, яку роздирали міжусобиці, хвацько зайняти царське місце.

За правління династій Тертеровичів (1280-1323) і Шишмановичів (1323-1395) становище Болгарії погіршилось. Напади татар, візантійців, сербів, угорців тривали. Тимчасове посилення Болгарії за Федора Святослава (1300-1321) не змогло повернути їй роль гегемона Балкан. У ході війни з сербами болгари зазнали в 1330 р. тяжкої поразки поблизу Велбужди. Намагання болгарських царів лавірувати між могутніми сусідами не мали позитивних наслідків. Зростав сепаратизм великих феодалів. Так, у середині XIV ст. причорноморські області Болгарії здобули незалежність. На честь половецького деспота Добротича, який тут правив, ці землі дістали згодом назву Добруджа. Не було єдності й у інших частинах країни.

В 1363 р. сталася подія, яка великою мірою спричинила швидку втрату Болгарією державності. Цар Олександр зробив старшого сина Івана Срацимира правителем Відинської області, а молодшого - Івана Шишмана III - призначив своїм наступником.

Фактично Болгарія розпалася на три самостійних держави - Тирновську, Відинську й Добруджу. В умовах османської загрози, що зростала, правителі цих держав не намагалися їх об'єднати. Результати цієї політики проявилися в 90-х роках XIV ст., коли турки-османи розпочали завоювання болгарських земель.

Фото сделанное в г. Петропавловске 18 октября 1936 года,

предоставлено правнуком, студентом 17 группы ТОГБОУ СПО «Железнодорожный колледж им. Баранова» - Еськовым Вячеславом.

На фото слева направо: Богометов В.К., Долгов В.Л., Крутых П.С.

Богометов Василий Кузьмич родился в 1914 году в деревне Александровка Тамбовской области. В 1941 году ушел на войну, был зачислен в десантные войска. Погиб 1943 году при выполнении военного задания.

Дата добавления: 2015-06-28