Оформлення списку використаних джерел

У тексті письмової роботи повинні бути посилання на всі джерела, матеріали або окремі результати, що були використані. Посилатися слід, як правило, на джерело загалом. За необхідності можливі посилання на окремі розділи, таблиці, ілюстрації чи сторінки.

Посилання на джерело наводиться у вигляді порядкового номера джерела, взятого в квадратні дужки. Якщо необхідно посилатися одночасно на декілька джерел, їх номери зазначають через кому чи тире, наприклад: [12]; [1,4,7]; [5-9]; [2, с. 4]; [3, таблиця 2.1].

Перелік літературних джерел розміщують у порядку їх згадування в записці (найбільш зручний спосіб) або в алфавітному порядку.

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв т. ін. (при цьому враховують відповідність бібліографічного опису вимогам ГОСТ 7.1-84, ГОСТ 7.12-93, ДСТУ 3582-97). Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні робіт), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку. Приклад наведено в додатку В.2.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог міжнародних і державного стандартів з обов'язковим наведенням назв праць. Зокрема потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна отримати з таких стандартів: ГОСТ 7.1-84, ГОСТ 7.12-93, ДСТУ 3582-97 (див. дод. В.1).

Бібліографічний опис – це сукупність бібліографічних відомостей про документ, що дають певне уявлення про зміст, читацьке призначення тощо, а також створюють можливості його ідентифікувати - розшукати даний документ чи порівняти його з іншими. Бібліографічні дані представляють собою конкретні відомості про назву, автора твору, місце й рік його видання тощо.

Бібліографічні описи використовуються при створенні бібліотечних каталогів, бібліографічних та інформаційних видань, автоматизованих банків даних про документи, при написанні будь-якої рецензії, реферату чи огляду літератури, при науково коректному посиланні у науковому чи навчальному виданні тощо.

Відповідність бібліографічного опису цим вимогам забезпечується завдяки використанню при складанні опису встановлених правил, які регламентуються державними стандартами та інструкціями.

Бібліографічний опис є складовою частиною бібліографічного запису. Останній може вміщувати, крім бібліографічного опису, ще заголовок (прізвище автора чи назву установи/організації, що виступає як автор), класифікаційні індекси, предметні рубрики, анотацію.

Бібліографічний опис складається з низки бібліографічних елементів. Починається він із назви документа, але у деяких випадках доцільно починати з імені автора книги чи співавторів. Це одна з головних пошукових ознак, бо більшість читачів розшукують книги саме за нею. Крім того, розташування прізвища автора на першому місці дає змогу створити авторські комплекси, тобто зібрати в одному місці відомості про твори певного автора.

Перед описом може вміщуватись назва установи/організації, якщо документ виданий від їх імені. Це дозволяє створити комплекси документів певних організацій та установ, що сприяє повнішому висвітленню їх діяльності.

Інколи перед описом розташовують назву території, яка відтворена у документі. За цією ознакою легко шукати географічні карти у великих пошукових масивах.

Ім'я автора книги чи співавторів, назва організації або території можуть виступати як заголовок бібліографічного запису. Але найчастіше бібліографічний опис починається з назви твору, оскільки більшість документів розшукується читачами саме за назвою. У найбільшій мірі такий опис притаманний інформаційним і бібліографічним виданням.

У відомостях про відповідальність подається інформацію про окремих осіб, установи та організації, які брали участь у створенні та виданні документа. Відомості вказуються у такій послідовності: дані про авторів, про інших осіб, про установи та організації, від імені або за участю яких опубліковано твір.

Якщо книга видана без зазначення автора, то спочатку наводять відомості про установи, а потім - про осіб. Відомості про інших осіб вказують разом зі вказівкою на їх роль у створенні твору (редактор, укладач, перекладач тощо), якщо вони наведені у виданні.

Ці відомості подають у такій послідовності: дані про редакторів, про перекладачів, про авторів передмов, вступних статей, коментарів тощо, про художників-ілюстраторів, про авторів тексту при складанні описів ілюстрованих матеріалів. Інформацію про вчені ступені, вчені, почесні або військові звання, фах і посаду цих осіб в описі не наводять.

Відомості про відповідальність наводяться в тій самій формі, що й у документі, а попереду ставиться коса риска (/). Окремі групи даних відокремлюються одна від одної знаком крапка з комою (;), а в межах однієї групи (наприклад, укладачів) комою (,). Наприклад: / АН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Ред. В.М. Русанівський.

Зона видання вміщує відомості про видання, а саме: перевидання, передруки, відомості про характер перевидання, спеціальне призначення документа, особливості форми його відтворення. Форма наведення даних у зоні така: 3-є вид., допов. і випр. Для репринтних, факсимільних та інших передруків вказують рік видання оригіналу, що відтворюється. Наприклад:

Репринт. відтворення вид. 1884 р.;

Факс. відтворення вид. 1911 р.;

Передрук з вид. 1885 р.

Зона вихідних даних має такі елементи: місце видання, видавництво або видавнича організація, дата видання. Як місце видання наводять місто, де документ вийшов у світ. Назви міст можна скорочувати у відповідності зі стандартом: К., М., СПб, Х. Назву видавництва вказують у скороченій формі після знака двокрапка (:). Якщо видавництво має характерну назву, то записується без лапок (Наук. думка, Либідь, Здоров'я та ін.).

Видавничу організацію наводять із скороченням окремих слів і сполучень, а також використанням загальноприйнятих абревіацій (Вид. центр “Київ. ун-т”; ПАТ «Патент»).

Якщо у виданні вказано два видавництва, їх записують в описі, розділяючи крапкою з комою (;). Якщо видавництва мають різні адреси, вони наводяться після назви відповідного місця видання (К.: НДЦ БДР МВС України; Сімф.: Фірма «Рекоме»). Датою видання виступає рік виходу видання у світ. Наприклад: К.: Либідь, 1999.

У зоні кількісної (чи фізичної) характеристики вміщують кількісну характеристику документа - кількість сторінок, ілюстрацій та супровідний матеріал. Тут вказують кількість сторінок аркушів, грамплатівок, магнітних стрічок тощо. Кількість сторінок у виданні береться з останньої пронумерованої сторінки. В документі може бути декілька пагінацій (порядкових нумерацій), вони записуються через коми (,): 124 с., VII с. У цій же зоні наводять дані про наявність ілюстративного матеріалу, розмір документа, наявність супровідного матеріалу, тобто додатку у вигляді атласу, альбому, брошури, грамплатівки тощо.

Відомостям про супровідні матеріали передує знак (+). Наприклад:

276 с.: іл..;

64 с., 5 арк. портр. + 1 грп.

У зоні серії наводять основну назву серії; її паралельну назву; підназву серії; відомості про відповідальність, що відносяться до серії; міжнародний стандартний номер серіального видання; номер випуску серії, а також аналогічні відомості про підсерію, якщо серія поділяється на декілька підсерій. Наприклад: (Б-ка журн. “Фінанси України”. Сер.3. Фін. облік: мат. ресурси; №4). Всі ці дані наводять у круглих дужках, перед номером серії ставлять знак крапка з комою (;), інші знаки за загальними правилами. Якщо є відомості про повторність видання серії, вони наводяться в зоні серії після знака двокрапка (:). Одна книга може бути випуском двох і більше серій.

Зона Міжнародного стандартного номера книги (International Standart Book Number - ISBN), ціни і накладу містить Міжнародний стандартний номер книги у формі, наведеній у документі, відомості про наявність оправи, обкладинки тощо, відомості про ціну і наклад.

Усі ці відомості потрібні для реєстрації та ідентифікації книг, для книгообміну та торгівлі, статистики друку. Міжнародний стандартний номер книги (ISBN) - це реєстраційний код, який дається міжнародним та національним агентством і дає змогу полегшити ідентифікацію книг. При наявності кількох ISBN вони наводяться з назвою відповідної організації: ISBN 966-518-161-0 (KM "Academia"), 966-7671-06-2 ("Пульсари"). До міжнародних стандартів відноситься також міжнародний стандартний номер нотних видань (ISMN) та міжнародний стандартний номер серійних видань (ISSN).

Якщо опис складається для каталогів або картотек, які виконують функції обліку, то необхідно наводити ціну та наклад книги. Перед ціною став. знак двокрапка (:), перед відомостями про наклад - кома (,).

Складання бібліографічного опису документів, що мають індивідуальних авторів. Для творів, які мають авторів, важливою ознакою виступає прізвище автора. Автор - це особа, яка створила твір самостійно або з іншими особами.

У бібліографічному запису автор, як правило, вказується в заголовку. Це дає змогу здійснювати пошук за авторською ознакою; сприяє тому, що праці одного автора збираються в одному місці в пошукових масивах, що, в свою чергу, сприяє створенню авторських комплексів документів.

У формулюванні заголовка спочатку наводять прізвище у називному відмінку, потім ініціали або ім'я та по батькові повністю. Повністю ім'я та по батькові автора наводять на картках централізованої каталогізації, в описах для каталогів великих бібліотек і у деяких бібліографічних виданнях. Після прізвища ставлять кому (,). Як правило, прізвище автора беруть з титульного аркуша видання.

Складаючи опис книги двох і трьох авторів, у заголовку вказують лише прізвище одного - найчастіше першого з наведених, іноді першого за алфавітом. Відомості про всіх авторів вміщують у відомостях про відповідальність.

Жупанин, С. І. Освітянин-добротворець: Про наук.-пед. творчість проф. В. Гомонная / С. І. Жупанин, В. В. Расул, М. І. Талапканич. – Ужгород: Закарпаття, 1999.- 91 с: ілюстр.-Бібліогр.: с. 67-82.- ISBN 5-87116-066-2: Б.ц., 200 пр.

Користувачі не запам'ятовують прізвищ авторів, якщо їх більше трьох, і розшукують такі книги за назвою. Тому на такі книги складають бібліографічні записи під назвою. При цьому, якщо авторів чотири, їхні прізвища наводять у відомостях про відповідальність; якщо авторів п'ять і більше -- вказують лише три перших прізвища зі словами "та ін."

Складання аналітичного бібліографічного опису. Бібліографічний опис складової частини документа (аналітичний опис) широко використовується в бібліографічних покажчиках, списках, картотеках, в інформаційних виданнях, менше - у бібліотечних каталогах. Цей опис може бути складений як на окремий твір (статтю, оповідання з журналу чи збірника), так і на частину твору (главу, розділ).

Аналітичний опис складається з двох частин. Перша містить відомості про складову частину документа, а друга - відомості про документ, у якому вміщена складова частина. Вони розділяються знаком дві похилі риски (//). Схема аналітичного опису має такий вигляд:

Відомості про складову частину документа // Відомості про документ, у якому вміщена складова частина. - Примітки.

У відомостях про складову частину документа наводять заголовок бібліографічного запису, основну назву, підназву, відомості про відповідальність з відповідними розділовими знаками. У другій частині опису елементи наводять у залежності від виду документа, де вміщена складова частина. Слід зазначити, що назва документа, у якому вміщена частина, може скорочуватися (Пр.; Зібр. творів; Тез. доп.).

При складанні бібліографічного опису статті з журналу в другій частині опису наводять назву журналу, рік видання, номер та сторінки, на яких вміщено статтю:

Жураковська І. Документування операцій з об’єктами інтелектуальної власності / І. Жураковська // Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. – № 4. – С. 46-55.

Якщо складається опис на статтю з газети, то в другій його частині вміщують назву газети і дату видання (рік, місяць і число). Для газет обсягом більше 8 сторінок вказують також сторінки, на яких опубліковано матеріал:

Гакал Н. Сучасні доходи і рівень життя населення. / Н. Гакал, А. Ярошенко, Н. Гребенченко. // Праця і зарплата. – 1999. - №10(170).

Складаючи описи статей з газет і журналів, доцільно наводити відомості про характер матеріалу, наприклад, "Передова", "Ред. ст.", "Виклад постанови" тощо. Часто назви статей не дозволяють здобути досить повне уявлення про їх зміст, а це важливо для бібліографічних покажчиків, картотек та інших пошукових масивів, тому у підназві нерідко самостійно формулюють дані, які допомагають орієнтуватися у змісті.

Складаючи описи бесід, інтерв'ю, попереду наводять заголовок, яким виступає, як правило, прізвище особи, з якою ведеться бесіда. Ім'я журналіста, що провів і записав бесіду, вказують у відомостях про відповідальність. Якщо ж такий матеріал підписаний журналістом, у тексті переважає його коментар, опис складають під прізвищем журналіста. Складаючи записи діалогів, у заголовку наводять обох осіб, що його вели.

На офіційні матеріали, опубліковані у періодичних виданнях, збірках, складають бібліографічні записи, першим елементом яких виступає колективний автор або основна назва. Вибір його здійснюється за загальними правилами. Під назвою складають опис викладів офіційних матеріалів, що друкуються під назвами "У Верховній Раді України", "У Кабінеті Міністрів України", "З офіційних джерел" тощо. Саме ці назви виступають у описах як основні, зміст повідомлення розкривають у підназві.

У записах декількох бібліографічних посилань на різні матеріали, що надруковані в одному виданні, у другому і наступних посиланнях відомості, що збігаються, замінюють словами "Там же":

* Гуменюк В. В. Концепції і моделі регулювання заробітної плати та підприємницьких доходів / В. В Гуменюк, Н. М. Самолюк // Вісник соціально-економічних досліджень. Зб. наук. пр. – 2008. – Випуск 32. – С.81-85.

** Дирда Н. В. Теоретичні основи формування стратегії винагородження персоналу / Н. В. Дирда // Там же. - С.66.

Бібліографічний опис багатотомних видань. Описи на багатотомні видання мають певні особливості. Вони можуть доповнюватися заголовком бібліографічного запису у відповідності до загальних правил. Окремі томи багатотомного видання можуть бути написані різними авторами, тоді опис складається під основною назвою багатотомника.

Примітки:

1. Бібліографічний опис оформлюється згідно з ГОСТ 7.1-84, ГОСТ 7.12-93, ДСТУ 3582-97.

2. Опис складається з елементів, які поділяються на обов’язкові та факультативні. У бібліографічному описі можуть бути тільки обов’язкові чи обов’язкові та факультативні елементи. Обов’язкові елементи містять бібліографічні відомості, які забезпечують ідентифікацію документа. Їх наводять у будь-якому описі. Проміжки між знаками та елементами опису є обов’язковими і використовуються для розрізнення знаків граматичної і приписаної пунктуації.

3. У списку опублікованих праць здобувача, який наводять в авторефераті, необхідно вказати прізвища та ініціали всіх його співавторів незалежно від виду публікації.

Джерело: www.vak.org.ua __

Дата добавления: 2015-06-28