Визначте етнополітичний аспект литовської експансії на українські землі. Чи можна вважати Велике князівство Литовсько-Руською державою?

Результатом успішних походів Ольгерда було включення до складу Великого князівства Литовського більшості українських земель - Київ­щини з Переяславщиною, Волині, Поділля і Чернігово-Сіверщини. Литовський князь почав титулуватися "королем литовським і руським". Більшість синів ве­ликого князя литовського прийняли провославя. Литовські князі залишали фа­ктично недоторканим соціально-політичний лад зайнятих українських і білору­ських земель, які зміцнили Литву своїм військовим формуванням, високою культурою, розвинутою економікою, вмінням будувати і захищати фортеці то­що. Місцеві князі і бояри повинні були лише служити великому князеві литов­ському і надавати йому дружину на земські ополчення. Вислів в одному з тоді­шніх документів - "ми старовини не рухаємо і новими не вводимо",- став ніби підтвердженням намірів литовської правлячої верхівки залишити без змін сус­пільний устрій захоплених земель. Держава, в якій етнічні литовські землі ста­новили лише приблизно десяту частину, тривалий час забезпечувала вільний політичний розвиток народів, що увійшли до її складу.

Панівною верствою на Україні, як і в усій тодішній Європі, були феодали, тобто князі, бояри, магнати. У Галичині, особливо на Прикарпатті, жили целими селами дрібні власники, так звана ходачкова шляхта. Вони податків не платили, панщини не відробляли, а відбували на користь короля щорічну кільканадцяти-денну військову службу. До привілейованих станів належало також вище духо­венство та купці.

Сільське господарство було провідною галуззю народного господарства і мало натуральний характер. Існувало трипілля, використовували як залізні, так і дерев'яні сохи, плуги, сіяли озимі і ярі культури. Тягловою силою були воли. Розвивалося тваринництво, бджільництво, рибальство, лісові промисли виробництво поташу, деревного вугілля, рубання і розпилювання лісу. Поши­реним було водяне млинарство.

Головними виробниками у феодальному суспільстві були селяни. У ХІУ - першій половині ХУІ ст. їх було кілька груп. Найбагатші, так звані служилі се­ляни, виконували на користь князя військову або цивільну службу. Велику гру­пу становили данники, що сплачували державі натуральний /хутро, віск, мед та ін./ або грошовий податок. Обидві групи мали статус вільних селян. Чимало бу­ло так званих тяглових селян. За певний наділ землі вони виконували відробіт­кову повинність на користь держави та окремих феодалів, будували замки, мос­ти, греблі, тощо. Поступово, втрачаючи волю, вони ставали кріпаками. Найбідніші селяни - халупники, підсусідки, городники, комірники, не маючи своєї зе­млі, працювали на багатих селян, феодалів чи князів. У Галичині заборона пере­ходу селян від одного поміщика до іншого почалася у 1435 р., а у Великому князівстві Литовському у 1529 р. за І Литовським статутом.

Зародження капіталістичних відносин у Великому князівстві Литовському проявилося у створенні фільварків - великих поміщицьких господарств това­рного типу, розраховані на експорт сільськогосподарської продукції.

З ХІУ ст. спостерігається піднесення міст. Цей процес був тісно пов'язаний з розвитком зовнішньої та внутрішньої торгівлі. На багатьох ярмар­ках і міських ринках можна було придбати різноманітні товари, що виготовля­лися в Україні, Литві, Польщі. Ремісники були об'єднані в цехи. Для захисту соціальних, культурних і національних прав українське населення міст Львова, Києва, Дрогобича, Луцька, Кременця та ін. утворили братства.

ІІІ питання. Прагнення Литви об'єднати під своєю владою "всю Русь" на­штовхнулося на рішучий опір Московського князівства, яке також проводило політику "збирання" руських земель. Після смерті Ольгерда /1377 р./ постало питання про цілісність Великого князівства Литовського. Ядро своїх володінь Ольгерд передав своєму синові від другої дружини - Ягайлові. Проте старші бра­ти - сини першої дружини Ольгерда - не змирилися з цим. За цих умов Ягайло вирішив укласти союз з Польщею. Польські пани, зі свого боку, були зацікавлені в об'єднанні Польщі і Литви, сподіваючись з допомогою литовсько-руських збройних сил відбити наступ німецьких рицарів.

15 серпня 1385 р. у Креві був підписаний договір між польськими посла­ми і Ягайлом. Ягайло зобов'язався прийняти католицтво й хрестити все ли­товське населення, приєднати до Польщі всі литовські, українські й білоруські землі. Це була спроба об'єднати два мало схожі між собою державних ор­ганізми.

Кревська унія стала реальною загрозою державній самостійності Велико­го князівства Литовського й збурила гостру протидію литовсько-українсько-білоруської знаті, яку очолив Вітовит /1392-1430/. Усобиця закінчилася догово­ром у м. Городль /1413 р./. Унія чітко визнала литовську державність на чолі з великим князем. Запроваджувався інститут польсько-литовських сеймів.

Дата добавления: 2015-06-29