Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проблема сенсу життя

План

1. Проблема сенсу життя.

2. Філософія про сенс життя, про смерть і безсмертя людини.

3. Право на смерть.

 

У житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли вона задається питанням про закінчення свого індивідуального існування.

Людина – це єдина істота, яка усвідомлює свою смертність та може зробити її предметом роздуму.

Кожна людина – це неповторна індивідуальність, завдяки власним зусиллям, які спрямовані на розвиток і реалізацію природного потенціалу.

Такі питання як:

1. Чи має життя сенс?

2. Якщо так, то який?

3. І взагалі у чому сенс життя? – турбують душу кожної людини.

Людина може забути о сенсі, погрузившись у повсякденні або особисті проблеми. Але з часом кожна людина починає замислюватись над сенсом життя.

В наші часи проблема сенсу життя людини набирає якусь особу гостроту. В умовах, коли діє глобальна переоцінка цінностей та традицій, все більш яскравіше виявляється нестійкість людського буття. І відсутність сенсу викликає у людини поганий стан і призводить до тяжких наслідків, тобто це може бути психічні розлади або навіть самогубство. Та щоб цього не сталося, людині потрібна життєва позиція, яка заснована на власному уявленні сенсу життя. Людина повинна вибрати конкретні цілі і цінності для себе, щоб правильно діяти для досягнення поставленої цілі. В іншому випадку життя буде здаватися без смислу і сенсу. Тобто можна зробити висновок про те, що сенс життя повинен бути більше, ніж ціль.

Ідеї вирішення питання про сенс життя:

1. Центральна ідея спрямовує усі пошуки сенсу життя в історію філософії яка стверджує, що вдоволення власних потреб не може надати осмислення людського життя.

2. Ідея про реалізацію сенсу життя шляхом служіння загальному благу, внесення власного вкладу в історію, культуру, прогрес суспільства.

Ця ідея указує на необхідність пошуку тієї міри єдності індивідуального і суспільного, яка дозволяє подолати 2 життєві установки:

1 ) самозаперечення особистості перед історичними формами життя,

2 ) самоутвердження її всупереч усім історичним формам життя.

Ідея загального блага трансформується в 2 принципи вирішення питання про сенс життя:

а) принцип самоцінності; б) принцип самоцільності.

Роздум над проблемою виявлення сенсу життя передбачає узагальнення шляхів, завдяки яким людина може зробити своє життя:

1) по-перше, те, що вона дає своєму життю (творча діяльність),

2 ) по-друге, те, що бере у житті,

3) по-третє, те, як людина відноситься до життя (це позиція, яку займає людина по відношенню до обставин, які не змінюються).

3 групи смисложиттєвих цінностей:

1) цінності творчості,

2) цінності любові,

3) цінності відношення.

Так, сенс життя завжди можна знайти, але його скоріш, треба виявити, а не придумати.

Сенс життя кожної людини неповторний, так як і життя людини. Але сенс потрібно не тільки знайти, а й ще утілити його. І тому людина обирає не сенс, а покликання, в якому сенс життя реалізується.

В знаходженні і здійсненні сенсу життя людині може помогти її совість, яка узгоджує універсальні смисложиттєві цінності з конкретними життєвими подіями, діями та випадками.

Саморозвиток людської цілісності через реалізацію тенденцій саморозвитку світу, через діалог своєї унікальності, свободи зі світовою універсальністю – ось у чому полягає вищий сенс людського існування.

2. Філософія про сенс життя, про смерть і безсмертя людини.

Справжньої гостроти проблема сенсу життя набуває тільки в Новий час. Адже до цього людина мала перед очима цілісну, взаємопов’язану, несуперечливу картину світу, раз і назавжди зафіксовані етичні, соціальні і загальнокультурні норми, освячені тисячолітньою традицією зразки для наслідування.

Проблема сесну життя виникає як проблема подолання протиріччя між природною обмеженністю людини і необмеженістю її власних індивідуальних виявів.

Чотири основних підходи до розв’язання проблеми сенсу життя:

1 ) життя як виробництво матеріальних і духовних благ

У вказаному підході в європейській філософії мають місце серйозні недоліки:

Бездушне панське відношення до світу, на яке світ відповідає екологічною загрозою існуванню усьому живому на Землі;

Підкорення індивідуальних інтересів у житті колективним интересам;

Віддаленість сенсу, що знижує його конкретну значущість для людини, яка живе тут і зараз.

2) Життя як реалізація вищої мети - це реалізація ідеалів, планів, проектів, принципів або моделей, в ім’я яких варто було б жити.

3) Зайняти певну позицію по відношенню до свого тяжкого становища, в тому випадку, якщо неможливо змінити свою лиху долю, здійснюючи сенс, прихований у стражданні, ми реалізуємо саме людське в людині.

4)Сучасний пошук сенсу життя: «Життя у грі»: постійне обігрвааня, повторення деяких життєвих ситуацій, яке приносить задоволення одним своїм процесом («Якщо б не ти, моє життя склалося б значно краще»).

Шлях пошуку сесну житя можна назвати шляхом діалогу, тобто рівноправною розмови, людину і світу, коли людина змінює життєву стратегію відповідно до зміни своєї життєвої ситуації, реалізовуючи відразу кілька шляхів пошуку життя.

Одним з могутніх абсолютних обмежень для людини постає смерть. Вона лякає людину, але важливо зрозуміти те, що межі життя надають йому певного змістового наповнення. Лише при намаганні зрозуміти смерть не тільки у негативному плані, окреслюється і таємниця безсмертя.

Людина тому і є людиною, що смертна і прагне безсмертя, бо знає, що смертна.

Для людини питання про безмежність постає не в плані відсутності будь-яких меж, а в плані існування можливостей для їх подолання та розширення. Перед обличчям смерті, як абсолютного неминучого кінця, як межі наших можливостей, ми зобов’язанні максимально використати відведений нам час, не втратити жодної можливості наповнити життя сенсом та змістом.

Людина знає про існування смерті, але у ній живе прагнення безсмертя, яке свідчить про те, що не лише смерть, а й безсмертя постає реальним моментом людського життя. Це значить, що людське життя набуває завершеності та сенсу через смерть.

Смерть і безсмертя розглядаються у органічній єдності і на різних рівнях:

1)смерть не постає зовнішнім явищем у відношенні до життя. Вмирати може лише те, що живе і, тому все людське життя супроводжується моментами незворотності та вмирання. У цьому плані смерть постає як остаточне припинення нашого життя у певних його якостях,

2)біологічно ми стикаємося не лише зі смертю, а й з моментами безсмертя, оскільки ми майже безсмертні генетично. Життя у Всесвіті не зникає, а отже, і ми, як живі істоти не можемо ніколи зникнути остаточно,

3)питання про смерть та безсмертя обертається для нас питанням про природу та долю в нашому єстві того, що перевершує фізичне. Тобто це безсмертя души,

4)індивідуальне існування увічнюється у творіннях культури, де творець появляється з усіма особливостями свого мислення, почуттів, темпераменту. Але слід звернути увагу на те, що й тут безсмертя пов’язане зі смертю, тобто культура вимагає належного до себе ставлення, ретельного її зберігання, а окрім того, вона насправді зберігає лише гідне в історії.

Виявлення безсмертя:

1) історичневнаслідок незворотності минулого робить унікальним те місце, що його займає людина в історичному процесі життя,

2) соціальнепостає як реальність впливу життя людини на думки и вчинки своїх сучасників та майбутніх поколінь.

Значення смерті:

1. Вона надає людським вчинкам та прагненням певного завершення.

2. Вона постає прискорювачем (каталізатором) людського самоздійснення.

3. Вона зводить людську відповідальність на рівень вирішального життєвого чинника.

4. Вона, осмислена у єдності із безсмертям, стає засадою людської моральності, що дозволяє розглядати життя як підготовку до гідної смерті.

Прагнення безсмертя, боротьба за нього постає показником того, наскільки людина спромоглася фактором своєї причетності до вищого і вічного реалізуватися в практичному плані, наскільки людина засвоїла природне у тому числі – і в собі.

 

В наші часи виникли декілька нових аспектів проблеми смерті людини:

а) проблема клонування людини (відтворення генетичного «двійника» людини);

б) проблема «евтаназії» (пов’язана із питанням про те, чи можна людині, що страшенно страждає від болю, проте точно доживає останні дні, помогти піти із життя безболісно?)

Залежно від того, на якому рівні розглядають природу людини формуються ті чи інші уявлення про смертність, безсмертя і комплекс пов’язаних з ними моральних проблем.

З питанням про смерть та безсмертя пов’язане й питання про сенс людського існування. Людина на деякий час може забути про це питання, але повністю звільнитися від питання про сенс людського існування вона не може, бо не людина ставить це питання, а саме життя ставить його перед людиною і змушує відповідати на нього не лише словами, а й вчинками.

Питання про сенс людського існування передбачає наше вміння оцінювати реальні події та явища власного життя.

Сенс – це виключно людське явище. І коли людина вміє втілити його у дійсність, вона йде попереду стихійних процесів життя, претендує на те, щоб взяти своє життя у своє свідоме вирішення та врегулювання.

Покликання, призначення кожної людини – розвивати усі свої здібності, вносити свій власній вклад в історію, в прогрес суспільства, його культуру.

У цьому і є сенс життя окремої особистості, який вона реалізує через суспільство.

В сенсі життя концентруються найперші людські цінності і прагнення, в ньому людське життя постає сконцентрованим, цілісним. Сенс життя полягає у тому, за що ви згодні віддати своє життя.

Звичайно, далеко не кожна людина ставить та вирішує питання про сенс свого життя, але реально вона все одно вписується у певний образ людського самовиявлення. І можна говорити про це, якщо ми самі не дбаємо про сенс свого життя та не реалізуємо його, то його за нас буде реалізовано – чи то стихійно, чи то іншими людьми.

Філософія однозначно наставляє нас на те, щоб ми були гідними дарованого нам випадку нашого життя і розпорядилися ним належним чином, тобто – із думкою про сенс, життєві вчинки, відповідальність.

Творчість і свобода надають сенсу всім видам людської діяльності, вони також є передумовами самореалізації особистості. Прагнення здійснити сенс життя є основним мотивом людської поведінки, який не виводиться з інших потреб, а навпаки – визначає їх. Він притаманний усім людям і є рушійною силою розвитку особистості.

Невгасима жага безсмертя знаходить свій вираз і в культі предків, що за суттю виступає не культом смерті, а культом безсмертя. Вважають, що саме культ померлих предків народжує язичні вірування, а згодом і релігію. Людина єдина жива істота, яка хоронить власних мерців. Для життя люди будували житло, що легко руйнується з часом, а для мерців – вічне, багато з якого простояло віки (єгипетські піраміди). Культ предків у різних народів має різні форми, що обумовлено їх неоднаковим ставленням до смерті. Загальним для дохристиянської культури є переконання, що після смерті померлі продовжують користуватися усіма радощами земного світу, тому їм залишали майно, рабів, їжу.

У ході історії змінюється не тільки розуміння смерті, але й місце проблеми смерті у культурі. В архаїчних культурах проблема смерті займала одне з центральних місць. У стародавні періоди накопичено великий досвід вмирання та перевтілення. Такий досвід зафіксовано у пам'ятках минулого – Єгипетській та Тібетській книгах мертвих. Значне місце займає ця проблема у середньовічному світогляді з його ідеєю посмертної відплати за гріхи, коли життя перетворюється на своєрідну підготовку до смерті. У XIV ст. на Європу нахлинули мор, війни, чума, що показали такі страхіття смерті, які привели до того, що тема смерті аж до XVI ст. заступила собою все. Розпочинаючи з епохи Відродження смисловий центр у світогляді європейської людини дедалі більше переміщується з думок про смерть на думки про життя, з потойбічного на поцейбічний світ. Цю тенденцію досить чітко виявив Бенедикт Спіноза, який наполягав, що вільна людина ні про що так мало не міркує як про смерть, мудрість полягає як раз у міркуванні не про смерть, а про життя. Проблема смерті знов повертається у світогляд європейської людини вже в XX ст. у зв'язку з усвідомленням загальної трагічності, нестійкості людського буття, невідомими раніше страхіттями вмирання. З іншого боку, підсилення уваги до проблеми смерті обумовлено досягненнями у сфері геронтології, реаніматології, біології, генетики та інших спеціальних знань, які виявляють нові аспекти науки.

В наші дні, час від часу, громадськість сколихують повідомлення про експерименти, спрямовані на клонування людини. Мало хто вірить у можливість створення клона сьогодні, але є велика ймовірність того, що він з'явиться колись. Людство та майбутнє суспільства як людського суспільства у зв'язку з проблемою клонування людини стає все більш незахищеним. Хоча значна кількість країн прийняли закони про заборону клонування людини, однак ніхто не сумнівається в тому, що це відбудеться. У відношенні до можливого результату існує якась двоїстість: з одного боку, стихійна, нічим не обґрунтована впевненість, що клон людини є людина; (хоча введення такого надприродного способу репродукції не тільки суперечить генетичному добору пар, про який нам сьогодні фактично нічого не відомо – і це – протягом усієї історії! – а й порушує існуючі механізми генетичного урізноманітнення людства, тобто фактично суперечить конвенції про збереження біологічної різноманітності). А це при тому, що біологічні ознаки людини є не єдиним і не головним проявом людини – і отже, розглядаючи питання, чи є клон людини людиною, необхідно відповісти на питання, що таке людина. З другого боку, у підході до клонування людини панує стихійний і також необґрунтований оптимізм, пов'язаний з прагматичною впевненістю, що клонування людини допоможе розв'язати питання заміни органів і досягти, таким чином, безсмертя людини.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Привнесення в них власних новацій | Право на смерть
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-03; Просмотров: 3351; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.037 сек.