Сутність проблеми

СВІТОВА ПРОДОВОЛЬЧА ПРОБЛЕМА

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продо­вольчу проблему:

• природні умови й розміщення населення (загальна площа та струк­тура сільськогосподарських угідь, сільськогосподарський потен­ціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо);

• світовий транспорт і зв'язок, які забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок;

• політична ситуація у світі (позиції політичних сил, наявність міждержавних співтовариств, об'єднань, використання постачань продовольства у політичних цілях);

• світова економіка і торгівля в їхній єдності (продовольство як складова торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг).

За оцінками Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО) і Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), середня нор­ма харчування для однієї людини має становити 2300—2400 ккал на до­бу, хоча багато спеціалістів вважають цю норму заниженою і піднімають планку до 2700—2800, а то й до 3000 ккал. Звичайно, цей показник мо­же трохи варіюватися залежно від статі, віку, виду праці, природно-кліматичних умов та деяких інших факторів. іЧітко виражене недоїдання настає тоді, коли цей показник падає нижче 1800 ккал, а очевидний голод — коли він проходить критичну позначку 1000 ккал на добу.

Хронічне недоїдання часто має сезонний характер. Причиною хронічного недоїдання майже завжди є низькі доходи бідніших верств населення. Наслідком хронічного недоїдання є значне погіршення здоров'я цих груп суспільства.

Голод (фізичний брак їжі), який спостерігається в Ефіопії, Судані та інших районах південніше Сахари, є найбільш відомою формою про­довольчої незабезпеченості. Причин голоду чимало: природні, політичні катаклізми, громадянські війни, скорочення споживання, нерівномірний розподіл продовольства та ін.

Що ж стосується структури харчового раціону, то за нормою він має містити не менше 100 г білків на добу. Харчування, де бракує не тільки калорій, а й білків, насамперед тваринного походження, а також жирів, вітамінів, мікроелементів, називається неповноцінним. Як правило, таке харчування тісно пов'язане з недоїданням та одноманітністю раціону.

З урахуванням фізіологічних норм, наведених вище, наприкінці 1980-х років повноцінне харчування отримували 35 % жителів Землі. Приблизно 15 % споживали достатню кількість калорій, але мали дефіцит білків. Близько 20 % мали дефіцит білків тваринного походжен­ня. А решта 30 % жили в умовах кількісної та якісної нестачі їжі, спо­живаючи менше 1700 ккал на добу.

На початок 90-х років загальна кількість голодуючих оцінювалася, за даними ФАО, у 500—550 млн осіб, а тих, хто недоїдає, — 1—1,3 млрд.

Середній для всього світу показник калорійності харчового раціону ста­новив 2700 ккал на добу.

В економічно розвинутих країнах споживання продовольства в середньому на душу населення становить 3400 ккал, а споживання білків приблизно 100 г на добу.

Продовольчий потенціал Землі принципово достатній для задово^**¹ лення потреб її жителів. Так, за період 1991 — 1998 рр. загальносвітове виробництво основних видів сільськогосподарської продукції продовжу­вало, з певними відхиленнями, зростати. Наприклад, виробництво зер­на збільшилося до 1,8 млрд т (середньорічний темп приросту — 1,4 %), м'яса — до 186,2 млн т (2,8 %), у тому числі червоного — до 133,2 млн т (2 %) і м'яса птиці — до 53 млн т (5 %), молока — до 386 млн т. Вироб­ництво на душу населення в середньому становило: зерна — 309 кг, м'яса — 31 кг, молока — 64,4 кг.

Так, домінуюче становище у світовій продовольчій системі займають розви­нуті країни. Вони виробляють і споживають дві третини світового про­довольства (у вартісному вираженні), хоча в них мешкає менше 15 % на­селення світу. їхня питома вага у світовому експорті продовольства ста­новить близько 64 % (у тому числі 60 % готової продукції та 61 % сільсь­когосподарської сировини), а в імпорті — 67 % (відповідно 69 і 64 %).

Крім того, інтенсивно розвиваючи світові ринки виробництва, провідні країни світу водночас підтримують досить високий рівень самозабезпе- ченості: США і Франція — понад 100 %, ФРН — 93 %, Італія — 78 %, навіть бідна родючими грунтами Японія — 50 %. „«—-

Країни, що розвиваються, де проживає майже 4/5 населення світу, виробляють приблизно 1/3 всього продовольства, а споживають трохи більше третини його загальносвітового споживання. Питома вага цих країн у світовому експорті продовольства становить близько 32 %, а в імпорті — приблизно 26 %.

За прогнозами ООН, чисельність населення світу на середину XXI ст. становитиме 9,4 млрд осіб (нині — 6 млрд). Загальний рівень фер­тильності у країнах, що розвиваються, який у середині 90-х років ста­новив 3,1 на кожну жінку, знизиться до 2,1 у 2050 р. Однак навіть за найоптимістичнішими прогнозами, до населення Землі у найближчі 15 років додасться ще 1 млрд осіб, переважна більшість яких житиме у країнах, що розвиваються. При цьому основний додаток населення припаде саме на регіони, які найбільшою мірою потерпають від голо­ду й недоїдання (табл. 22.1)

Африка, де сьогодні 40 % населення недоїдає, характеризується найвищими у світі темпами приросту населення: у країнах Тропічної Африки жінка має в середньому шестеро дітей. І хоча, за прогнозами, фертильність на континенті має знизитися, питома вага африканців у світовому народонаселенні збільшиться від 13 % у 1995 р. до 22 % у 2020 р.

Окрім абсолютного зростання чисельності населення, обсяг продо­вольчих потреб визначається й низкою демографічних чинників: ста-тевовіковою структурою населення, збільшенням питомої ваги меш­канців міст та ін. І якщо в Європі продовольчі потреби в цілому тро­хи скоротяться, то у країнах, що розвиваються, вони різко зростати­муть, а в цілому світі для підтримання адекватної якості життя насе­лення, що зростає, виробництво продовольства за 50 років має піднес­тися не менш ніж на 75 %.

Дата добавления: 2014-01-03